Новини одним рядком:
19 жовтня – презентація книги віршів кримського барда Віктора Самуся у Балаклавському центрі культури в Севастополі
19 жовтня – презентація книги віршів Льва Болдова (Москва) у музичній гостині Севастопольської бібліотеки ім.Л.Толстого
22 жовтня – вечір Оксани Скоробагатської за участі Сергія Городничого у Будинку художника в Києві, вул.Артема,1-15
22 жовтня – концерт Андрія Козловського (Москва) у Харкові, клуб «PINTAGON», вул. Данилевського, 26
23 жовтня – концерт Володимира Семенова в бібліотеці ім..М.Гоголя, Київ, вул. Велика Васильківська, 13-Б
23 жовтня – концерт Андрія Козловського у Дніпропетровську, арт-центр «Квартира», вул. Красна Площа, 3-1
24 жовтня – концерт А. Козловського у Таверні ресторанно-гостиничного комплексу "Шафран", Донецьк, пр-кт Панфілова, 15-б
25 жовтня – виступ Віктора Морозова із Юрком Винничуком з програмою "Серце батяра" у "Золотому Леві" в Торонто (Канада)
29 жовтня – концерт Андрія Земскова (Владивосток) у малому залі Київського КАП “Арсенал”
6 листопада – концерт Олексія Бардіна (Москва) у малому залі Київського КАП “Арсенал”
7 листопада – концерт "Друзі Тризубого Стаса співають його пісні" у філармонії м. Івано-Франківська
Мар’яна Савка
* * *
Каравели відходять. Порожніють порти.
Проминають вітрила. За вікнами осінь.
Замітають вітри вернісажі. З картин
Тихо сходять старці та й ідуть собі босі
У світи. А в світах – тільки сонми тривог
І замети зі снігу й піску. І самотньо
На трухлявому ганку сидить собі Бог
І латає вітрила. За сотнею сотню.
* * *
Відлітайте, дерева. Прощай, нетутешня пташко.
Ані докору з уст. Нам лишається довга сльота.
В керамічному глечику – кілька засохлих ромашок.
Ікебана від літа, довершена і проста.
Півгодини дощу, півгодини ясного неба.
Вогко дихає камінь бароко і рококо.
Нагулятися містом, потім піти до себе,
Відігрітись на кухні, запарити молоко.
Підійти до вікна і дивитись, як дужий вітер
Нагинає дерева і листя в саду мете.
І про щось промовчати, торкнувши засохлі квіти.
І про щось говорити: про вітер, про листя, про те,
Що ця осінь така, як чудна перезріла панна –
То дарує вам усміх, то хусточку мочить слізьми.
А в долоні від літа – хіба що суха ікебана.
І щодень по пелюстці її обриваємо ми.
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи надсилайте на Email: p_karta@ukr.net, p_karta@mail.ru
Боярка – Сергій Мороз
7 листопада у філармонії м. Івано-Франківська за ініціативи Марії Щербатих відбудеться концерт "Друзі Тризубого Стаса співають його пісні". Поки що зголосилися взяти участь Сергій Шишкін, Ігор Жук, Олександр Смик, дует "Простір музики". Цього року Станіславу Щербатому, більш відомому під псевдонімом Тризубого Стаса виповнилося б 65 років.
Пропоную інформацію про Тризубого Стаса та його пісню із сайту http://www.pisni.org.ua/. Упорядник
Біографія
Станіслав Щербатих (сценічний псевдонім "Тризубий Стас") Народився у Алтаї, вірніше, за словами матері, сам випросився на світ і став післявоєнним подарунком. Після смерті батька, зовсім маленьким з родиною переїхав в Україну до тітки у теперішній Івано-Франківськ. Музичну освіту отримав приватно.
Працював музикантом у ресторані. Після одруження, як справжній романтик, разом з дружиною з метою покращення матеріального становища подались на Камчатку, де Стас працював художником, фотографом, директором Будинку культури.
Після повернення в Україну серйозно зайнявся роботою у документалістиці і мультиплікації. Найвідомішими є документальні фільми "Проводи на полонину" та "Людина і нафта", і мультики "Сонечко, бульдозер і я", "Армагедон", "Верблюди", "Пігмаліон". На міжнародному фестивалі "Кіномарина -75" мультфільм "Сашкова чайка" отримав бронзову нагороду.
На "суцільну українізацію" і тотальне перевтілення росіянина, сина росіян, випускника російської школи і представника відповідного середовища повпливали дві Жінки. Перша - дружина Марія, українка з Львівщини, а друга – політична атмосфера.
У ті роки дуже популярним в Україні і у діаспорі був Львівський естрадно-гумористичний театр-студія "Не журись!". З 1991 року у Стаса разом з ними починаються гастрольні тури.
Важкі часи перебудови мали суттєвий вплив на творчість і Тризубий Стас стає батьком відомого всеукраїнського Гімну голодних студентів. Відчуття часу у Тризубого Стаса було феноменальним! Як тільки якась політична чи життєва реалія породжувала анекдот, він тут же відгукувався на це піснею. Вони були різними: і веселими, і дещо трагічними, і філософськими, але всі вони були про наше життя...
Помер від третього інсульту у віці 58 років у січні 2007 року. Похований на кладовищі Дем'янів Лаз поблизу Івано-Франківська.
Тризубий Стас
Душа і тіло
Мене звуть Тризубий Стас, маю тіло й душу,
Тим не менше, я всіх вас попередить мушу:
Що душа ще молода — бачите, як співає!
А от з тілом вже біда, і іншого немає.
Вже поскрипує кардан, щось в моторі стука,
Підтікає часом кран, карбюратор хрюка...
Правда, з ніг ще не паду (як притулить до стінки),
Але як наліво йду — вже трусяться колінки...
Лікар каже: — Пане Стас! Це гастрит хронічний.
Та загальний стан у вас ще не катастрофічний,
Як горілку не вживать, кинути палити —
То ще років 25 можете прожити!
А дієта у вас така: вам не можна солі,
Цукру, перцю, часинка, моркви і квасолі.
Молоко — лишень квасне, бульба — лиш варена...
І взагалі, усе пісне, а решта — внутривенно!
Щодо інших заборон (щоб не було стресу), —
Вам не можна телефон, телевізор, пресу.
Не сміятись, не співать, рот не роззявляти
І, як надворі мінус п'ять, не виходить з хати!
Що ж стосується жінок — не ковтайте слину.
Щоб не було і думок. Навіть про дружину.
Треба зважити на вік, лікувати шлунок...
Ну... Хіба що через рік — пробний поцілунок!
Як я вислухав те все щодо свого тіла —
Чую, десь мене несе, ніби ззаду крила!
То, мабуть, моя душа вже до раю прагне...
І лиш за вухами лапша ще на землю тягне!
А тому я тіло в морг не спішу здавати.
Ще до вас я маю борг — пісню заспівати.
І хай тоді душа моя десь пропаде з часом —
Вже не Стасом буду я, а іконостасом!
Київ – Інна Труфанова
Дорогие друзья, коллеги и просто хорошие люди!
С превеликим удовольствием сообщаю, что
23 октября 2013 г.
гостем творческой студии "ТРУФАНОВ ОСТРОВ" будет
известный, яркий, неповторимый, замечательный киевский автор-исполнитель
ВЛАДИМИР СЕМЁНОВ!
Вечер состоится в помещении Публичной государственной библиотеки им. Н.В.Гоголя
(ул. Большая Васильковская, 136 (бывш.Красноармейская), ст.м "Лыбедская")
Начало - в 18.00.
Вход свободный.
Ждем вас на "ПИРОЖКИ С ПОВИДЛОМ"!!!!!!!
ПС: Любые вкусности, включая компот, категорически приветствуются!
тел.для справок: (044) 529 14 73,
(050) 809 13 74
Дніпропетровськ – розсилка МА «АртВертеп»
Київ / Ювілейний концерт Тараса Петриненка
05 ЛИСТОПАДА 19:00
пл.Івана Франка, 3, Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка
80-800грн.
З перших акордів його легендарних пісень у кожного українця щемить серце. Тарас ПЕТРИНЕНКО, «жива легенда», на музиці якого виросло не одне покоління, володар унікального таланту поета, співака, композитора, звання Народного артиста України та Шевченківської премії, виступить у Києві з ювілейним концертом. 5 листопада у Театрі ім. І. Франка лунатимуть «Зорепадом летять роки», «Ще, може, нашими серцями розпалим тисячі сердець», «Боже, Україну збережи» − рядки з творів, що назавжди увійшли у золотий фонд української музики.
Тарас ПЕТРИНЕНКО – автор найбільшого після «Червоної Рути» Володимира Івасюка хіта «Україна». Її чули всі, а половина точно знає слова, вона вивчається у школах і стала неофіційним гімном нашої держави, який хочеться співати гуртом. Кожні 15 хвилин «Україну» Тараса ПЕТРИНЕНКА грає своїми дзвонами київський Михайлівський Золотоверхий собор. Як його однолітки Стінг, Пітер Гебріел, на чиїх іменах тримається світовий шоу-бізнес, Тарас ПЕТРИНЕНКО творить справжню музику, непідвладну часу і скороминучій моді. В його піснях не тексти, а поезія, проте навіть у читанні її подумки одразу співаєш, і лише Тарасовим тембром. Сам з козацького роду, Тарас — уособлення України, найточнійший архетип нації, відомий своїми незмінними принципами.
«Остаточно мою долю вирішив, мабуть, той випадок, коли у троюрідної сестри почув дуже неякісний перезапис групи «Бітлз», – говорить Тарас. – І настільки вона вразила мене саме своєю демократичністю, яка піднімала тоді молодь, так захопила, що я в цій стихії і досі. Навіть «Господи, помилуй нас» колись просто наснилася мені, ніби я слухав її на концерті ліверпульської четвірки. Завдяки їм мені захотілося робити гарні пісні – таке ж, як у «Бітлів», але з українською душею.»
«Якось серед людей точилися розмови: «Ювілей Петриненка… А він що ще живий?», «Та він давно живе в Канаді!», «А хіба він має стільки пісень, щоб на концерт набралося?». А я кілька сотень пісень написав. «А що ж вас ніде не видно, «сплошниє поющиє труси»?». А я кажу: «Які часи, такі труси»…»
«Можу сказати, в чому зараз полягає «мотивація» моєї творчості. Я вважаю, що прийшов час створювати «фірмову музику» на українському національній грунті і давати справжню якість: слова, мелодії, аранжування. Триває боротьба за нашого власного, українського слухача, і переважно молодого. Якщо ми не заповнимо вакуум, наша молодь, взагалі не буде знати своїх.»
«Маю заклик до сучасного покоління, щоб вони ходили на живі концерти, а не слухали музику в Інтернеті. Поверталися до живого спілкування з виконавцями, зі світом загалом.»
Концерт 5 листопада стане першим за 10 років сольним концертом у столиці, ледве не єдиною нагодою почути Тараса наживо.З музикантами і народною артисткою України Тетяною Горобець він виконає пісні від першої, написаної 45 років тому, до тих, що народилися зовсім нещодавно. «Україна», «Господи, помилуй нас», «Любов моя», «Ми не закінчили розмову», «Пісня про пісню» звучатимуть у Києві на завершення туру українськими містами на честь 60-річчя Тараса ПЕТРИНЕНКА. Поспішайте отримати свій квиток на концерт, який, безумовно, увійде в історію.
«Буде спілкування з глядачами. Не буде пафосу, диму й підтанцьовок та іншої мішури. Вони мені не потрібні, – говорить Тарас ПЕТРИНЕНКО. – Бо для мене головне – бути на одній хвилі з людьми, які прийдуть на мій концерт.»
Квитки: 80-800 грн. в касах Театру ім. І. Франка, на Parter UA он-лайн parter.ua/ua/event/42/52/5149.html і в 9 квиткових касах parter.ua/ua/boxoffice.html
Севастополь – сайт www.sevbardafisha.narod.ru/
Публикация
В УКРАИНСКОМ ЛИТЕРАТУРНОМ ЖУРНАЛЕ «РАДУГА» ОПУБЛИКОВАНЫ СТИХИ ВЛАДИМИРА ГУБАНОВА
В последнем номере журнала художественной литературы и общественной мысли «Радуга» (Украина) опубликована подборка стихов севастопольского поэта Владимира Губанова.
В журнале «Радуга» №5-6 (2013) опубликованы стихи В.Губанова «Голубые голуби любви», «Перламутровый прибой», «Севастопольский трамвай», «Эскимо», «Балаклавская песенка», «Фиолентовская элегия». Журнал поступил в библиотечную сеть г.Севастополя.
Анонс
В СЕВАСТОПОЛЕ ПРЕЗЕНТУЮТ КНИГУ СТИХОВ ОРГАНИЗАТОРА ФЕСТИВАЛЯ «ЧАТЫРДАГ» ВИКТОРА САМУСЯ
19 октября, в 14.00, в Севастополе, в Балаклавском центре культуры и досуга состоится презентация книги стихов известного крымского барда Виктора Самуся, организатора Фестиваля авторской песни «Чатырдаг», посвященного памяти Людмилы Вертяевой. Вход свободный.
Книга стихов Виктора Самуся «Странник истину дарующий...» издана благодаря содействию Атамана ДООО «КТДК» Казачьего полковника Валерия Гридасова. В книге – более 300 текстов песен.
Мероприятие проводится с участием представителей казачества и бардов из Симферополя и Севастополя.
Виктор Самусь – известный крымский автор и исполнитель песен. Организатор Фестиваля авторской песни «Чатырдаг», посвященного памяти Людмилы Вертяевой, севастопольской журналистки, автора телевизионных передач «Ветер странствий». В.Самусь также стоял у истоков ялтинского бардовского фестиваля, посвященного памяти горноспасателя А.Григоряна. Фестиваль «Чатырдаг» более 15 лет проводится на одноименном крымском плато и получил известность благодаря необыкновенной дружеской атомосфере, царившей на этом форуме, а также тем, что один из бардовских концертов проводится глубоко под землей, в пещере Мраморная.
Казачий полковник В.Гридасов неоднократно оказывал разностороннюю помощь фестивалю «Чатырдаг».
Обращаем внимание посетителей сайта: в этот же день, 19 октября, в 17.00 в ЦГБ им. Л.Н.Толстого состоится творческая встреча с поэтом Львом Болдовым, где будет презентована последняя книга стихов поэта "Солнечное сплетение". Есть все возможности побывать как на презентации книги В.Самуся, так и на презентации книги Л.Болдова! Городской транспорт к вашим услугам.
Київ – сайт http://festivali.org.ua/frm/index.php?t=2103
С огромной радостью сообщаю, что 22 октября (вторник) в 19:30 в рамках проекта А.Вороха "Здесь и сейчас" в Киеве состоится эксклюзивный сольный вечер Оксаны Скоробагатской (г. Сумы) при участии Сергея Городничего.
В рамках концерта элитарной авторской песни прозвучит творческая программа "Песенки о счастье".
Адрес: Галерея "АРТ-ВИЖЕН" (Дом художника, 5 этаж, ул. Артема, 1-5, ст. М "Золотые ворота").
Группа в контакте: vk.com/oksana_consert
Оксана Скоробагатская, являясь лауреатом многих престижных фестивалей, входит в категорию ведущих авторов-исполнителей постсоветского пространства.
Обладая удивительным голосом, музыкальным богатсвом, тонким ощущением поэзии, она станет приятным подарком для весьма требовательной киевской публики.
Оксана и Сергей являются солистами знаменитого Театра поэтической песни "LA CHANSON".
Приходите - и Вы будете счастливы. Справки по тел. 050 415-10-57
Веб-сайт:
http://vk.com/oksana_consert
Київ – сайт фестивалю «Червона рута»
www.chervonaruta.info
ПЕРЕЛІК ПЕРЕМОЖЦІВ
ХІІІ Всеукраїнського фестивалю «Червона рута - 2013»
(м. Київ, 26 - 29 вересня 2013р.)
Жанр акустичної музики
ЛАУРЕАТИ
І премія – Гурт «Фолькнери» (м. Київ)
ІІ премія – Гурт «Пік Ап» («ПікUP») (м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл.), Гурт «Крамниця думок» (м. Харків)
ІІІ премія – Гурт «Телері» (м. Київ), Гурт «Без нот» (м. Бучач, Тернопільська обл.), Гурт «Колір» (м. Запоріжжя)
ДИПЛОМАНТИ
Гурт «Ай Аг Аш» (м. Запоріжжя), Гурт «Гармошка Джона» (Антон Самсоненко) (м. Севастополь),
Гурт «Флайн Свон» («Flying Swan») (м.Старобільськ, Луганська обл.)
СПЕЦІАЛЬНІ ВІДЗНАКИ
Гурт «Пік Ап» («ПікUP») (м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл.) – За втілення поезії Тараса Шевченка
Жанр українського автентичного фольклору
за напрямком – сольний спів
ЛАУРЕАТИ
І премія – Маліновська Вікторія (м. Бердичів, Житомирська обл.), Ріта Рагімова (м. Рівне), Настя Чумаченько (м. Одеса),
Людмила Кучерук (м. Рівне)
ІІ премія – Ірина Волошина (м. Хмельницький), Наталя Нижник (м. Рівне)
ІІІ премія – Ірина Кравець (м. Вінниця), Дарина Давидова (м. Харків), Вікторія Гунченко (м. Хмельницький),
Дарія Форсюк (м. Славута, Хмельницька обл.), Олександра Григорук (м. Славута, Хмельницька обл.),
Сергій Чернюк (м. Рівне), Анна Возняк (м. Рівне), Наталя Кузьмич (м. Рівне)
ДИПЛОМАНТИ
Юля Глущенко (м. Полтава), Леся Ватаг (м. Бердичів, Житомирська обл.), Аліна Кузьміна (м. Сміла, Черкаська обл.),
Ірина Прокоп’юк (с. Ілинці, Снятинський район, Івано-Франківська обл.), Тетяна Засуха (с. Мошни, Черкаський район, Черкаська обл.), Анастасія Гаріджук (м. Івано-Франківськ), Тетяна Бойко (м. Суми), Тетяна Дулова (м. Житомир),
Ірина Шамрай (с. Одноробівка, Золочівський р-н, Харківська обл.), Галина Слободенюк (м. Харків), Оріана Сабій (м. Хмельницький), Анастасія Полєтнєва (м. Сімферополь, АР Крим), Дарія Цвігунова (м. Хмельницький), Мирослав Сайпель (м. Славута, Хмельницька обл.), Тетяна Чернік (смт. Гвардійське, Новомосковський район, Дніпропетровська обл.), Тетяна Семенова (с. Трикрати, Вознесенський район, Миколаївська область)
за напрямком – співочі дуети-тріо-квартети
ЛАУРЕАТИ
І премія – Співочий гурт Етнокультурного центру Рівненського міського Палацу дітей та молоді (м. Рівне),
Дует «Білі береги» (смт. Степань та с. Корост, Сарненський район, Рівненська обл.),
Квартет «Щебетухи» (м. Бердичів, Житомирська обл.),
ІІ премія – Дует: Юлі Миколайчук та Ріти Рахімової Рівненського державного гуманітарного університету (м. Рівне),
Тріо «Серпанок» фольклорного гурту «Джерело» Рівненського державного гуманітарного університету,
ІІІ премія – Співоче тріо «Навна» (смт. Драбів, Черкаська обл.; м. Камянець-Подільський, Хмельницька обл.; м. Збараж,
Тернопільська обл.), Співоче тріо «Козачка» (м. Київ), Тріо «Зорецвіт» Миколаївського коледжу культури і
мистецтв (м. Миколаїв)
ДИПЛОМАНТИ
Співочий дует братів Зварчуків (с. Пуків, Рогатинський р-н., Івано-Франківська обл.),
Співочий дует у складі Юлі Герштун та Анастасії Друзюк (м. Київ),
Співочий дует Лідії та Олександри Яковенко (м. Біла Церква, Київська обл.)
за напрямком – гуртовий спів
ЛАУРЕАТИ
І премія – Гурт «Червона калина» (с. Некрасове, Глухівський район, Сумська обл.), Зразковий фольклорний гурт
«Берегиня» (м. Хмельницький), Молодіжний фольклорний гурт «Ладовиці» (м. Хмельницький)
ІІ премія – Студентський фольклориий гурт «Стежка» Харківського національного університету мистецтв
ім.І.П.Котляревського, Зразкового дитячого гурту традиційного поліського співу «Ранкова роса»
ЗОШ І-ІІІ ступенів № 28 (м. Рівне)
ІІІ премія – Фольклорний гурт «Мокоша» Вінницького училища культури і мистецтв ім. М.Д. Леонтовича (м. Вінниця),
Зразковий ансамбль фольклорного співу «Вінець» (м. Бердичів, Житомирська обл.), Народний художній
фольклорно-етнографічний колектив «Вербиченька» (старша група) Нововодолазького будинку дитячої
та юнацької творчості Нововодолазької районної ради Харківської області (смт. Нова Водолага, Харківська
обл.), Зразковий фольклорний гурт «Щедрик» (м. Славута, Хмельницька обл.)
ДИПЛОМАНТИ
Зразковий фольклорний гурт «Марічка» ПК «Юність» (м. Калуш, Івано-Франківська обл.), Народний фольклорно-етнографічний ансамбль «Ужгород» Ужгородського міського центру дозвілля – будинку культури (м. Ужгород),
Фольклорний ансамбль «Радониця» (старша група) (м. Сімферополь, АР Крим), Фольклорний ансамбль «Любисток»
(м. Керч, АР Крим), Зразковий вокальний ансамбль «Світлячок» (м. Щорс, Чернігівська обл.),
за напрямком – виконання обрядів
ЛАУРЕАТИ
І премія – Молодіжний фольклорний гурт «Веснянка» Етнокультурного центру Рівненського міського Палацу дітей та
молоді (м. Рівне), Народний пошуково-дослідницький фольклористичний гурт «Заграйярочка» Районого
Центру культури і дозвілля м. Волноваха (м. Волноваха, Донецька обл.), Зразкового дитячого гурту
традиційного поліського співу «Ранкова роса» ЗОШ І-ІІІ ступенів № 28 (м. Рівне), Фольклорний гурт
«Веретенце» (м. Славута, Хмельницька обл.)
ІІ премія – Дитячий фольклорний гурт «Веретенце» Центру позашкільної освіти при ЗОШ І-ІІІ ст. (с. Уховецьк,
Ковельський район, Волинська обл.), Народний обрядово-фольклорний колектив Будинку культури
с.Золотарево Хустського району у супроводі інструментального гурту «Едельвейс» (с. Золотарево, Хустський
район, Закарпатська обл.), Народний художній фольклорний колектив «Джерельце» Районного центру дитячої
та юнацької творчості (смт. Олександрівка, Кіровоградська обл.), Зразковий фольклорний гурт «Джерельце»
(м. Житомир)
ІІІ премія – Фольклорно-етографічний гурт «Берегиня» (с. Звенигород, Пустомитівський район, Львівська обл.),
Гурт «Полісяночка» (с. Листвин, Овруцький район, Житомирська обл.), Народний художній фольклорно-
етнографічний колектив «Вербиченька» (молодша група) Нововодолазького будинку дитячої та юнацької
творчості Нововодолазької районної ради Харківської області (смт. Нова Водолага, Харківська обл.),
Фольклорний ансамбль «Радониця» (молодша група) (м. Сімферополь АР Крим), Дитячий фольклорний
гурт «Ладовиці» (м. Хмельницький)
за напрямком – гуртова інструментальна музика
ЛАУРЕАТИ
І премія – Інструментальна капела гурту «Веснянка» Етнокультурного центру Рівненського міського Палацу дітей та
молоді (м. Рівне)
ІІ премія – Інструментальний гурт «Едельвейс» с. Золотарево Хустського району Закарпатської області (с. Золотарево,
Хустський район, Закарпатська обл.)
ІІІ премія – Народний фольклорно-етнографічний ансамбль «Ужгород» Ужгородського міського центру дозвілля –
будинку культури (м. Ужгород)
за напрямком – сольна інструментальна музика
ЛАУРЕАТИ
І премія – Віктор Левицький (флояра, фрілка, дуда) (м. Івано-Франківськ), Олена Шевчук (народна скрипка) (м. Рівне)
ІІ премія – Олексій Павлечко (бойківська пищавка) (м. Київ), Дмитро Варцаб’юк (гуцульські цимбали) (с.Матвієвка,
Вільнянський район, Запорізька обл.)
ІІІ премія – Назар Божинський (бандурка-балабайка) (м. Харків)
за напрямком – кобзарсько-лірницьке виконавство
ЛАУРЕАТИ
І премія – Назар Божинський (колісна ліра, старосвітська бандура) (м. Харків), Віктор Левицький (колісна ліра) (м.
Івано-Франківськ)
ІІ премія – Святослав Силенко (старосвітська бандура) (м. Київ), Нечипоренко Сергій ( кобза) (смт. Володарка, Київська
обл.)
Рубрика – “Роздуми про авторську пісню”
Дякую всім, хто відгукнувся на обговорення проблеми про причини слабкості творчої частини авторської пісні України, публікація в попередньому бюлетені №35 (261). Упорядник.
Київ – Ігор Якубовський
Вітаю, Петре. Спасибі за бюлетень. Все добре в тебе викладено. Як на мене, то в Україні не вистачає одного потужного всеоб'єднуючого фестивалю авторської пісні, співаної поезії... Наприклад як є в Росії - Грушинка. Але потрібно працювати не перестаючи, бо навіть один бард це вже говорить про те, ще жанр живе. Будьмо!!!
Суми – Петро Картавий
Щоб уникнути непорозуміння, мушу зробити для читачів попереднє слово до сердитого листа Олександра Воронцова, де він у вільному трактуванні кількох моїх тез змінив первинну суть думки.
Під висловом “в останні десятиліття в Україні стали мало співати будь-яких пісень;” – мав на увазі зменшення живого співу серед населення. Пам’ятаю часи, коли молодь та старші люди співали вдома та на всіх зібраннях. Співці із народу поширювали у маси в 60-70 роках ХХ-го століття пісні бардів (Ю.Кукін, Ю.Візбор, В.Висоцький, Б.Окуджава, С.Нікітін та інші). У бюлетені №1 (61) за 2006 рік опублікував свою статтю “Чому в Україні стали мало співати?”. О.Воронцов пише, що в Інтернеті багато записаних пісень, але то пісні щоб слухати, хоча кримчани через скайп вже співають у мережі.
Стосовно тези “зникає інтерес люмпенізованого суспільства до індивідуальної творчості інтелігентів;”, то у слова “люмпен” є кілька значень, і одно із них “шахрай” (російською – «мошенник»). Мова не про соціальність, а про контроль суспільства нуворишами, які шахрайськими діями обікрали людей. Барди піснями не можуть впливати на тих, хто збагачується за будь-яку ціну. О.Воронцов розглядає варіант слова “люмпен-пролетаріат”, яке в радянські часи вживали стосовно робітників капіталістичних країн. Для мене згаданий ним вантажник, що пише пісні – інтелігент.
Спробую відповісти на іронію О.Воронцова про користь творчих семінарів для бардів. У 80-90 роках ХХ століття Семен Рубчинський проводив у київській Лаврі республіканські семінари на базі Інституту підвищення кваліфікації Міністерства культури. Частину лекцій і занять вели запрошені із інших міст досвідчені барди. Судячи із відгуків слухачів – на семінарах було цікаво. Спілкуючись із досвідченими бардами молоді отримували заряд для подальшої творчості.
У 2001-2003 роках коштів на спеціальні семінари не було, тому фестивалі української авторської пісні (УАП) “Українська Хвиля” в Сумах та “Струни Серця” в Івано-Франківську проводили у формі семінарів. Пісні відбирали на прослуховуванні і прилюдно не коментували недоліки. Опісля, спілкуючись віч-на-віч, учасник міг запитати думку члена журі про його пісні. Після визначення результатів конкурсу організатори, журі та учасники збирались у коло, і присутні висловлювали свої враження та побажання. Члени журі не називаючи прізвищ учасників говорили на які помилки потрібно звертати увагу. Незадоволені результатами учасники запитували членів журі, чому їхні пісні не стали лауреатами, і отримували аргументовану відповідь. Відкритий обмін думками знімав непорозуміння, а початківці розуміли вимоги до їхніх пісень. На “Українській Хвилі” у 2002-2003 роках крім конкурсу у номінаціях проводили конкурс на кращу пісню фестивалю, де самі учасники визначали переможців.
Київ – Олександр Воронцов
Уважаемые мастера бард-движения.
Регулярно читаю бюллетени уважаемого Петра Картавого, который когда-то пригласил меня, автора и композитора собственных песен со своей группой "Джонатан Свифт" выйти из узкого поля Днепропетровска на всеукраинские фестивали, за что ему большое спасибо. Но поскольку в авторской песне и тогда, и сейчас "узок круг их мысли, страшно далеки они от народа", то наша карьера в авторской песне не сложилась. К сожалению, не сложилось будущее у группы и в эстраде, ибо в начале 2000-х, увы, не было для этого ни денег, ни связей, а петь попсу галимую не было желания.
Но речь не о нас.
Я с болью в душе прочитал рассуждения об авторской песне.
Пару цитат.
"…бо за останні кілька років не чув про появу незнайомих авторів, пісні яких хочеться послухати ще раз та поширювати їхні твори серед друзів".
А потому, уважаемый Петр, что незнакомые Вам и "мэтрам" авторы либо изгоняются из авторской песни и становятся там изгоями – намекаю на себя и таких, как я, либо изначально не хотят вписываться в эту чуждую и чужую для них тусню.
И перечисленные Вами причины – фигня на постном масле.
"в останні десятиліття в Україні стали мало співати будь-яких пісень" – туфта полная, зайдите в интернет, посмотрите ролики на Ютюбе – полно классных песен!
Я тусуюсь в интернете давно, как поет, читаю на Стихи.Ру многих высококлассных поэтов, любуюсь их творчеством, и эти люди не спешат на какие-то поэтические фестивали, равно как и многие авторы не спешат на фестивали бардов, а просто выкладывают в интернет свои песни.
"зникає інтерес люмпенізованого суспільства до індивідуальної творчості інтелігентів" – какие интеллигенты, о чем Вы?
Авторская песня не имеет социальных привязок! Грузчик пишет круче какого-то инженера, потому что это в сердце, это в душе, а не в мозгах. Классная песня пишется душой и сердцем!
А вот с этим – "на деяких фестивалях “майстри” критикують новачків, а самі не здатні змоделювати молодим шлях до творчого зростання" – согласен, только не на "деяких", а НА ВСЕХ!
И никакие семинары не напучат ни авторов писать, ни мастеров понимать авторскую песню.
Привожу скомпонованные мною в виде статьи фрагменты переписки с руководителями и организаторами харьковского фестиваля "Эсхар", на котором я пообещал больше никогда не появляться. Если много по формату я написал, то полностью можно прочитать в моем Живом Журнале, а так просто поставить ссылку. http://a-vorontsov.livejournal.com/104715.html
"Нет мудрее и печальней песен у костра, если кончились дрова…"
Вот уже лет 12-13 я наблюдаю на разных фестивалях авторской песни одну и ту же картину – маститые члены жюри, прошедшие многолетнюю закалку БАРДОВСКОЙ – подчеркиваю – бардовской песней просто не в состоянии выйти из-под ее влияния, выйти из транса, в которые сами же себя загнали. То есть, идут сравнения с теми шаблонами, которые за десятки лет наработаны в бардовском движении, а любые погрешности и пограничности отметаются, выбраковываются. Поэтому за последние 15 лет проявляются только копии – в лучшем случае – тех бардов, которые уже стали законодателями моды.
Ну, вот скажите – есть ли имена, которые можно сравнить с Дольским, Никитиным, Визбором, Окуджавой, Сухановым? Думаю, нет. Да, это гении, согласен, но и следующее поколение бардов тоже весьма высоко стоит над теми, кто пришел в авторскую песню на рубеже нового века. Впрочем, я могу ошибаться, вполне возможно, что новые титаны авторской песни просто неизвестны так широко, как были известны их предшественники.
Но я сужу именно по тем конкурсам, которые я видел.
Когда Володя Завгородний стал лауреатом в Песчаном в 1999 году – я больше не видел новых авторов, которые пришли бы в авторскую песню с таким багажом. Ну, Йоли, Артеменко, еще несколько девочек... Но все равно, не сравнимо с Дольским, Никитиным, Визбором, Окуджавой, Сухановым. Потому что ТЕ были новаторами, а следующие – повтором, пускай и классным…
И я думаю, это оттого, что люди, судящие конкурсантов, либо не понимают, что редко вот так сразу придет состоявшийся автор, что его надо растить, либо просто не хотят рисковать – зачем пропускать что-то не совсем соответствующее критериям устоявшегося отбора?
Только не надо про выпестованную Лерой днепропетровскую "Альма-матер" - альмаматерные школы не есть новое в авторской песне, это просто тиражирование хорошо скроенных образцов.
Суждения о мастерстве исполнения музыкального произведения на музыкальном инструменте имеют множество критериев для оценки этого мастерства. Оценивать мастерство вокала тоже достаточно просто, потому что есть объективная система оценок. Система оценок в жанре "авторская песня", который сам по себе в чистом виде не является даже жанром, построена на субъективизме и только на субъективизме. То есть, вкусах и мнениях других людей, которые были сформированы много лет назад. Поэтому я и высказываю свое СУБЪЕКТИВНОЕ мнение.
Знаете, я 27 лет занимаюсь восточными (и разными другими) единоборствами. Возможно, из-за этого моя логика покажется несколько прямолинейной и идеалистической.
Так вот, в Китае есть два понятия, два термина - у-шу и гун-фу. Их порядком извратили в западных боевиках, но на самом деле ушу дословно переводится как «боевые искусства», а гунфу , также неправильно транскрипируемое как «кунг-фу» или «кунфу» означает «мастерство». И гун-фу в Китае может употребляться как по отношению к кулачному искусству, так и по отношению к талантливому музыканту, повару, поэту и так далее. Так вот, авторская песня – это Искусство или Мастерство? Или Ремесло? Вот когда можно будет определиться в целях-задачах фестивалей-конкурсов-встреч друзей-потрясений стариной – вот тогда можно, во-первых, говорить об организации оных, во-вторых, определяться с форматом участников, и, в третьих – что самое главное – с критерием оценок.
Поэтому прошу внимательно прочесть мои мысли – я иронизирую по поводу ВСЕГО явления, а не по поводу отдельных проявлений этого явления.
В первую очередь – а судьи кто?
В ЭТОМ, на мой взгляд, кроется главная причина умирания авторской песни. И когда уйдут все "аксакалы" жанра, то некому будет стройными рядами продолжить его развитие…
Поговорить с Мастером можно когда угодно и где угодно, если он Мастер, а не накиряется с другими мастерами и смотрит сквозь тебя... А на сцену выходить – вот здесь-то и кроется корень всех бед – А ЗАЧЕМ? Я наблюдаю, что в последнее время бардов ТАК МНОГО, что в рамках одного фестиваля они не умещаются. И из-за большого количества желающих попеть все эти фестивали так похожи между собой. Просто карты по разному раскладывают, а так на манеже – все те же. Фамилии перечислять не буду – вы все их знаете.
И второй вопрос – а О ЧЕМ говорить с мастером? О том, как вклинить септакорд в стройную систему трех аккордов? Или о том, как консонанс в песне про изгиб гитары желтой позволяет ее обнять еще нежнее? Или, может, о том, как вокальные упражнения противоречат бокальной этике?
Если Мастер не стремится вырвать лишние пять минут, чтобы в который раз перед публикой спеть свою сто двадцать пятую песню о любви и дружбе, а возьмет молодого пацана, выведет на сцену и скажет – ребята, вот послушал парня, он еще сырой, но у него есть талант и неплохие мысли, давайте его послушаем. Вот это для меня Мастер. Мастер не станет бухать в кругу друзей, даже если он их сто лет не видел, Мастер будет смотреть по сторонам и слушать других, он - Мастер, ему не надо снова и снова самоутверждаться, показывать себя, он будет искать тех, кто продолжит его дело.
Вот в этом для меня суть мастерства.
Поэтому могу только повторить слова Великих Мастеров – не надо понимать, попытайтесь воспринимать ЛЮБОГО человека, но не со своей позиции. Попытайтесь стать деревом, рекой, облаком. Понимаете – это поэзия, конечно, но не надо всех мерить своим аршином. У каждого свой размер, свои координаты. А то объяснять нарисованным на бумаге человечкам, что есть трехмерное пространство...
Лично у меня совершенно нет, так сказать, той вселенской скорби "за державу обидно". Мне не обидно. Мне немного грустно, что ли – когда одни умные хорошие люди не понимают других умных хороших людей. И от этого одни умные хорошие люди, собираясь в свой с каждым годом все более и более закрытый эгрэгор, который уже напоминает то ли племя, то ли родовую общину, то ли некий клан, отталкивают других умных хороших людей, которые могли бы усилить этот клан, вывести его на новый уровень, но вместо этого вынуждены либо создавать свои кланы, эгрегоры, общины, либо в одиночку пробиваться среди глупых и нехороших.
И ведь, блин, пробиваются, тратя намного больше сил и энергии, чем могли бы!
А самое главное – любая закрытая система деградирует. Либо просто превращается в секту. И тот, и другой путь в авторской песне давно начат. Пока конкретно направление не выбрано. Есть и элементы деградации – мало новизны, упрощается подход к песням, стихосложению, музицированию, есть элементы секты – незыблемые каноны, канонизация образцов для подражания, нетерпимость к проявлению вольнодумства, цензурирование, воспитание послушников.
Все это – всего лишь выводы из моих собственных наблюдений, не претендующие на истину. Хотя каждая истина проходит три стадии:
1) этого не может быть
2) в этом что-то есть
3) а как может быть иначе?
Я не знаю, что лично я хотел бы от фестиваля. Наверное, ясности. Если конкурс – значит, конкурс. Который имеет четкие цели – выявить лучших, дать им площадку для выступлений, по возможности, продвигать их творчество. Но здесь, к сожалению, нет ни системы антрепренерства, ни продюсеров, ни даже возможности устроить молодым концерт. А клубы авторской песни – это междусобойчики, куда приходят ветераны попеть друг-другу песни, поговорить за жизнь, убедиться, что все еще кому-то нужны...
А если ЭТО важно – то на фиг все конкурсы, устраивать вот такие междусобойчики, петь, пить, веселится у костра, отрываться от жестокой реальности, когда в 8 утра надо в контору, душный галстук и опостылевшая работа. И вот такие фестивали помогут скрасить и сделать ярче воспоминания о юности, кострах, плотах, горах и многом еще таком шальном, что сегодня можешь себе позволить только несколько раз в году.
И самое главное – и в одном, и в другом случае все это неплохо.
Просто одни взрослые дядьки и тетки наряжаются в средневековые костюмы и доспехи, мочат друг друга мечами и саблями.
Другие дядьки и тетки надевают пятнистые костюмы, шлемы с забралами, берут в руки автоматы и стреляют друг в друга шариками с краской.
И там конкурсов не проводят, не ищут лучших, не соревнуются, кто выше прыгнет или быстрее выстрелит – просто получают удовольствие от процесса.
Поэтому, как мне кажется, достаточно просто выяснить – что кому надо?
Как мне кажется, люди просто получают удовольствие.
А получать удовольствие наедине с собой любят очень немногие.
Это как-то не совсем комильфо что ли...
Поэтому и фестивали...
Так что, я думаю, дело не в слонах, дело в удовольствии...
Теперь хочу предложить, как мне кажется, пути решения данной проблемы – если, конечно, со мной согласятся, что это – проблема. Просто как мне кажется, все меньше молодежи приходят в авторскую песню именно потому, что она излишне консервативна, дидактична и назидательна. А молодые не терпят дидактики, назидания, они еще мало умеют, но многое могут – понимаете разницу?
Итак, первое, что я немедленно внедрил бы на ВСЕХ фестивалях – концерт так называемого утешительного заезда. То есть, концерты тех, кто не попал в конкурсный отбор на фестивальную сцену. Ну, скажем так, тех, кто занял вторые места и регламент или иные причины не позволили им попасть в основной состав.
Во-вторых, в мастерских обязательно должно учитываться мнение либо присутствующих зрителей – им ведь не командуют аплодировать или нет, правда, но они достаточно чутки к конкурсантам и просто так в ладоши не хлопают. Либо в мастерских должен быть какой-либо человек не из разряда аксакалов, а кто-то из гостей фестиваля или даже – крамола какая – из зрителей. Кстати, приз зрительских симпатий, на мой взгляд – это, наверное, даже покруче Гран-при иногда будет, потому что именно зрители и слушатели – основной критерий твоего успеха. Хотя и не всегда.
И, наконец, третье – нельзя смешивать конкурсный фестиваль и концерт мастеров, потому что часто именно фестивали становятся возможностью тряхнуть стариной, даже если она вот-вот отвалится. А то, если смотреть на сам фестиваль в целом, то конкурсная часть его, включая мастерские, занимает намного меньше времени, нежели концерты членов жюри, гостей фестиваля, почетных гостей и просто приглашенных звезд. Согласитесь, что либо надо менять приоритеты – скажем, фестиваль старый друзей, для которых это одна из немногих возможностей встретится и попеть друг другу свои новые и старые песни, поностальгировать за рюмкой чая, подоказывать себе и другим, что еще кому-то нужны.
Либо это жесткая работа на результат, на появления в авторской песне новых, молодых, интересных авторов, со СВОИМ мироощущением, СВОИМИ мыслями и СВОИМ внутренним миром, который интересен и многогранен.
А иначе – ну неинтересна мне девочка, просто перепевшая песню Высоцкого. И неинтересен мне очередной слепок, вернее, очередная версия "один и тот же сон мне повторятся стал, мне снится, будто я от поезда отстал..." Ну, все уже было про ЭТО сказано – что новое-то? Имитация стука колес поезда по деке гитары? Ну, блин, какой прорыв в творчестве!
Я мог бы много еще тут написать, точнее, скопипастить из своих архивов эпистолярного творчества, но, думаю, и так все ясно. Можно просто на самих фестивалях внедрить рубрику "дискуссионный клуб", где с гитарой в руках можно отстоять право на свое видение авторской песни, как в целом, так и в частностях. А то скоро у нас вообще будет непонятно, где авторская песня – сомнительный термин, а где шансон. Французская певица Заз тоже пишет авторские песни. А какие авторские песни пишут, например, Инна Желанная, Сергей Чиграков (Чиж), Сергей Трофимов, Сергей Бабкин. А какие песни исполняет Андрей Хлывнюк из группы "Бумбокс"? Ребята к гитаре добавили сэмплы – и все! Они не стали пробиваться в авторской песне, ибо куда? Зачем?
А сколько таких вот начинающих сегодня даже и не показывают свое творчество на самом простом уровне гитара плюс вокал? Потому и неинтересны никому – я имею в виду зрителей – ТАКИЕ фестивали авторской песни. А, значит, неинтересны они и спонсорам, антрепренерам и вообще воротилам шоу-бизнеса. А без них никакого развития не будет, ибо, даже если есть у нас – а таки есть! – люди, чей авторский потенциал достоин развития, то они проходят мимо этого замшелого движения, которое гордо называет себя "авторская песня". А ведь ни авторская, ни бардовская песня это – менестрельская. Потому что ниша эдаких придворных поющих поэтов, которые сами себе создали королевство, в котором живут и поют. А что творится за оградой этого королевства, они не видят и видеть не хотят.
Увы…
"один и тот же сон мне повторятся стал, мне снится, будто я от поезда отстал..."
А может, поезд давно "стоит на запасном пути:?
Александр Воронцов (Святой Йорген), лауреат фестивалей "Вагант 95,96,97", Днепропетровского областного фестиваля АП-99, "Всеукраинского фестиваля 1999, Песчаное", "Булат-2000", Перлини сезону-98", "Рок-Екзистенція-2006".
Рубрика – «ЗМІ про мистецькі події»
Кобзарювали і скульптури відкривали
У Києві пройшов фестиваль «Кобзарсько–лірницька Покрова», а в дорогому
житловому кварталі освятили статую Покрови Богородиці
(газета «Україна молода» від 15 жовтня 2013 року)
http://www.umoloda.kiev.ua/number/2349/116/83596/
Іван ГАВРИЛЯК
Традиційним уже фестивалем «Кобзарсько–лірницька Покрова» відзначали свято в Києві братчики Київського та Харківського кобзарських цехів разом із львівськими лірниками. Географія святкового фесту — чи не весь Київ: освятили музичні інструменти та помолилися в Покровській церкві, що на Подолі, покобзарювали просто неба біля пам’ятника Шевченкові, ще до того, як там почали збиратися мітингарі разом із «Свободою», а ввечері продовжили у Музеї Івана Гончара.
Чому фестиваль проводять саме 14 жовтня, пояснив «УМ» відомий бард і кобзар Едуард Драч.
«Покрова — закриття кобзарського сезону. Це практично останнє кобзарювання на вулиці, бо на Покрову часто навіть сніг падає — он у 2002 році Київську область зовсім замело. Далі кобзарі співають лише по хатах, — розповідає пан Драч. — День зазвичай проходить святково. Обов’язкова присутність кобзарів у цеховій церкві на службі й останнє на рік спільне кобзарювання».
У рамках фестивалю також відбувся науковий дискурс за гарбаткою на тему: «Від галицького п’ємонтизму до слобідського співочництва», який провів ініціатор фестивалю, відомий кобзар і лірник Михайло Хай.
А ТИМ ЧАСОМ...
В одному з недешевих житлових кварталів Києва, на вулиці Глибочицькій, з’явилася скульптурна композиція Покрови Пресвятої Богородиці. Кажуть, це перша така в Україні. Житломасив цей називається Покровським, що вочевидь і спонукало його мешканців встановити таку скульптуру. За повідомленням ЗМІ, над скульптурою, яка важить 700 кг і здіймається на чотири метри вгору, її автори — Вадим Жуковський, Дмитро Лелеченко і Роман Зурабов — працювали три місяці.