Новини одним рядком.

3 серпня – концерт авторської пісні, Горішні Плавні, сквер Ferrexpo

13 серпня – 50 років Олесю Донію, організатору МА "Остання барикада", фестивалів «День Нез.з Махном","Гайдамака.ua"

15-31 серпня – VI Міжнародний музичний фестиваль «Музика в старому Львові»

16-17 серпня – фестиваль “Мелодії шахтарської душі” у Павлограді на Дніпропетровщині

16-19 серпня – фестиваль «Пісенний Спас» памяті Володимира Шинкарука у Житомирі

17 серпня – фестиваль-конкурс патріотичної творчості «Дорога до миру» у Світловодському міському палаці культури

17 серпня – національний проект «Українська Пісня, стадіон «Арена Львів»

17-18 серпня фестиваль народної i авторської жартівливої пісні «Лісапетфест 2019» с. П'ятничани, Хмельницька обл

18 серпня – день народження поета Василя Герасим’юка, лауреата премії ім. Т.Шевченка

19 серпня – 65 років з дня народження поета і автора пісень Володимира Шинкарука (роки життя: 1954-2014)

 

 

 

 

Володимир Шинкарук

 

* * *

 

Злітає в небо день, а падає в вікно,

Злітає в небо ніч, а падає у душу,

І я дивлюсь на світ, як дивляться кіно,

Осліп уже, та все ж

                             його дивитись мушу.

 

Але в моїй душі ще світять ліхтарі,

Але в моїй душі розчинені всі вікна,

Хоч знаю – десь-колись на вранішній зорі,

Що час мій підійшов,

                                веселий півень крикне.

 

Не зрадили мені ні друзі, ні пісні,

Найбільше я люблю дитячий сміх і тишу.

Я радість голосну віддав своїй весні,

А спокій і печаль

                          для осені залишив.

 

Господь мене вберіг від слави і ганьби,

Господь мені не дав за маревом побігти.

Доспівую життя, а білі голуби

Клюють мої роки,

                          розсипані, мов крихти...

 

Я знаю – десь-колись на вранішній зорі,

Що час мій підійшов,

                                веселий півень крикне.

Але в моїй душі ще світять ліхтарі,

Але в моїй душі розчинені всі вікна!

 

 

Кропивницький – сайт https://gre4ka.info/anonsy/53631-kirovohradshchyna-vidbudetsia-festyval-konkurs-patriotychnoi-tvorchosti

 

На Кіровоградщині відбудеться фестиваль-конкурс патріотичної творчості

 

17 серпня у Світловодську відбудеться відкритий фестиваль-конкурс патріотичної творчості «Дорога до миру».

Докладніше в розділі Кіровоградщина: відбудеться фестиваль-конкурс патріотичної творчості — Інформаційний портал Кіровоградщини - Гречка - Новини Кропивницький на сайті gre4ka.info

Про це повідомляє Світловодська міська рада.

Як відзначають організатори, фестиваль – данина пам’яті воїнам-інтернаціоналістам. Метою фестивалю є об’єднання талановитих авторів і виконавців патріотичної пісні, надання можливості аматорським колективам та виконавцям реалізувати свій творчий потенціал, і таким чином популяризувати українську патріотичну творчість.

До участі в фестивалі запрошуються: аматорські вокальні колективи, вокально-інструментальні ансамблі, музичні акустичні та рок-групи, малі форми (тріо, дуети) окремі солісти, автори-виконавці патріотичної пісні, поети, у творчості яких є авторські твори патріотичної тематики та читці з числа службовців та ветеранів Збройних сил, Національної гвардії, правоохоронних органів України, воїнів-інтернаціоналістів, учасників АТО та ООС, творчі діти та молодь, ветеран праці.

До речі торік фестиваль «Дорога до миру» проходив у Малій Висці. Тоді в фестивалі взяли участь учасники з понад десяти населених пунктів.

Другий тур фестивалю патріотичної та аматорської пісні «Дорога до миру», урочисте відкриття та конкурсна програма, підведення та оголошення переможців і учасників Гала-концерту, стартує о 10:00 17 серпня в Світловодському міському палаці культури.

Докладніше в розділі Кіровоградщина: відбудеться фестиваль-конкурс патріотичної творчості — Інформаційний портал Кіровоградщини - Гречка - Новини Кропивницький на сайті gre4ka.info

 

 

Сайт https://uinp.gov.ua/pres-centr/anonsy-podiy/21-serpnya-u-zaporizhzhi-prezentuyut-pisni-ukrayinskoyi-revolyuciyi

 

21 серпня у Запоріжжі презентують “Пісні Української революції”

08.08.2019

 

У Запоріжжі відбудеться концерт «Хореї Козацької» із презентацією музичного альбому «Пісні Української революції».

 

21 серпня, 18.00

м.Запоріжжя, пр. Соборний, 183

Запорізька обласна філармонія

Живий звук

Вхід вільний

 

«Пісні Української революції» - це спільний проект Українського інституту національної пам’яті, народного артиста України Тараса Компаніченка та гурту «Хорея Козацька», присвячений 100-річчю Української революції 1917-1921 років. 

Серед авторів текстів та композиторів творів - класики української культури: Павло Тичина, Христя Алчевська, Олександр Олесь, Роман Купчинський, Ярослав Ярославенко, Михайло Гайворонський, Олександр Кониський та інші. 

Твори, що увійшли до альбому "Пісні Української революції" – це частка моєї тридцятилітньої праці пошуку правдивих музичних пам'яток про ту, унікальну своїм національним пробудженням, епоху. Усі ці твори були активно співані на великих і малих сценах України в часі 1917-21 років. Їх співали на воєнних позиціях, на шикуванні  військ; вони співались кобзарями, артистами-бандуристами, оперними співаками, просвітянськими, військовими, студентськими хорами, Українською Республіканською Капелою та Українським Національним Хором. Багато творів були забуті і не звучали в Україні майже століття”, - розповідає музикант, кобзар, лідер гурту «Хорея Козацька» Тарас Компаніченко.

 

 

Володимир-Волинський – Сергій Шишкін

 

Дякую. В мене такі новини.  В суботу 29.07  побував на Бандерштаті 2019. Декого побачив. А послухав живцем Тартака. Пісні були відомі. Отримав задоволення.  В неділю вже дивився онлайн. Подивився Детач. Цікаво. І вже вкотре дивився  в повторі "О". Відкрив їх для себе.

 

 

Волинь – сайт https://www.volynnews.com/news/all/vatra-yednannia-naddniprian-ta-volyniak-i-himn-karateliv-iak-na-bande/

 

Ватра і «Гімн карателів»: як на «Бандерштаті» відкрили музичну сцену

2 Серпня 2019

 

Патріотичні пісні наддніпрянців та західняків, сакральне відкриття фестивалю запаленням ватри та «гімн українських карателів»: таким був акустичний виступ фронтмена гурту «Тінь сонця» Сергія Василюка.

Першим на фестивальній сцені 2 серпня виступив Сергій Василюк.

Він розповів, що є киянином і приїхав, щоб більше розповісти волинякам-західнякам про те, чим славна його наддніпрянська земля. Тож першою пролунала пісня, в якій відчутний дух Холодного Яру та Чорного лісу, повстанський дух центральної України.
Слова ще однієї пісні написаної у 1960-их роках і відомі кожному українцю. Йшлося про легендарні «Два кольори» на слова Дмитра Павличка, символічно виконані саме на фоні червоно-чорного прапора.

Пісню «Йшла по вранішній зорі» Сергій Василюк присвятив дівчатам, які зустрічатимуть світанки на «Бандерштаті» зі своїми коханими на березі Стиру.

Після виконання пісні на вірші Василя Стуса запалили фестивальну ватру. Таким чином відбулося сакральне відкриття фестивалю.
Лунала також одна з найвідоміших пісень гурту «Тінь сонця», написана 15 років тому – «Козача могила». Пісню «Їхали козаки» бандерштатівці виконували хором.

Ще одна композиція завдяки рекламі відросійських ЗМІ стала відома як «гімн карателів». Йдеться про пісню «Меч Арея», яку написав Василь Лютий. Написана у 2002 році пісня під час війни в України набула нового значення як неформальний гімн бойових дій.

Нагадаємо, гурт «Тінь сонця» неодноразово виступав на сцені «Бандерштату» в попередні роки.

На біс Сергій Василюк виконав пісню, яку також слухали стоячи - ще один гімн «Зродились ми великої години».

 

 

Сайт http://www.victormorozov.com/ukr/frame.html

 

серпень 2019 - У львівському "Видавництві Старого Лева" вийде в світ книга Ернеста Гемінґвея "Мати і не мати" у перекладі з англійської Віктора Морозова.

 

 

Сайт_https://zik.ua/news/2019/07/30/u_serpni_vidbudetsya_vi_mizhnarodnyy_muzychnyy_festyval_muzyka_v_staromu_1615881

 

У серпні відбудеться VI Міжнародний музичний фестиваль «Музика в старому Львові».

 

Упродовж 15-31 серпня у Львові пройде VI Міжнародний музичний фестиваль «Музика в старому Львові». В межах фестивалю відбудеться понад десять подій, кожна з яких демонструватиме багатовимірність, різноманітність та унікальність музичної культури міста.

Про це повідомила пресслужба Львівської ОДА.

До цієї ідеї цьогоріч долучиться ще й інтерактивна ідея об’єднання та створення культурних містків на різних рівнях. Це стосується не лише формування масштабного мистецького простору у найрізноманітніших історичних локаціях міста, а й також між двома сусідніми державами – Україною та Польщею. Цей задум втілять у проекті «102», який відбудеться 25 серпня в прикордонному селищі Нижанковичі. Він отримав назву від гілки залізничної лінії, яка поєднує Нижанковичі та польський Перемишль.

Третьою ланкою фестивалю стане об’єднання у його межах найкращих українських колективів і музикантів із Львова, Одеси та Києва, а також із Польщі та США.

13 серпня відбудеться передвідкриття фестивалю «Музика в старому Львові», у якому прес-конференція заходу поєднається із оригінальним проектом «Нова квадромузична система». Концерт відбудеться за участю Академічного камерного оркестру «Віртуози Львова» (художній керівник – Сергій Бурко), на базі якого й сформувався фестиваль. На гостей очікуватиме цікава програма у не менш оригінальному акустичному вирішенні: публіка розташовуватиметься в центрі, а виконавці сформують чотири острівки навколо.

Разом із львівськими солістами «Віртуози Львова» 15 серпня у Гарнізонному храмі св. апостолів Петра і Павла також відкриють фестиваль, а 21 серпня витуплять у Кракові, де ще з 1976 року щорічно в серпні проводиться фестиваль-побратим під назвою «Музика в старому Кракові» (Muzyka w StarymKrakowie). За словами організаторів, співпраця із найстаршим польським фестивалем вже триває не один рік, що неабияк сприяє активному обміну досвідом та популяризації української музичної культури в Європі.

У програмі шостого міжнародного фестивалю «Музика в старому Львові» на гостей очікують чимало подій. Серед них: концерти органної музики за участі американської виконавиці Ґейл Арчер (16 серпня), провідної української органістки Олени Мацелюх (24 серпня) та польського органіста Владислава Шиманського (25 серпня); концерти барокової та класичної музики європейських й українських митців у цікавих виконавських втіленнях.

 

 

Сайт http://www.zomc.org.ua/zaproshue-ukrajina-ta-svit/pologennia/item/2886-ii-hlukhivskyi-festyval-etnokultury-ta-narodnykh-promysliv-siveretnofest-sef-2019-m-hlukhiv-sumskoi-obl

 

ІІ Глухівський фестиваль етнокультури та народних промислів

«СіверЕтноФест» (SEF-2019), м. Глухів Сумської обл.

 

Запрошуємо творчі колективи та майстрів до участі у ІІ Глухівському фестивалі етнокультури та народних промислів «СіверЕтноФест» (SEF-2019), який відбудеться на території Національного заповідника «Глухів» 6 вересня 2019 р. (м. Глухів Сумської обл., вул. Тараса Шевченка, 30).

Фестиваль має на меті пропагування й підтримку традицій українського народу й етнічних меншин України (музичної культури, народних ремесел, тощо), – від суто автентичних їх проявів до творчої інтерпретації й використання етнічних мотивів у сучасному мистецтві. Формат фестивалю передбачає виступи музичних виконавців і творчих колективів, виставку-продаж виробів майстрів декоративно-ужиткового мистецтва, проведення майстер-класів, демонстрацію технологій етнічної кухні, тощо.

Оплата за участь у фестивалі (організаційний внесок, орендна плата, тощо) не передбачена.

Усі деталі:

виконавчий директор Фестивалю Зозуля Сергій Юрійович

тел. 068-353-59-57

 

 

Сайт https://www.facebook.com/events/392095031425657/

 

Фестиваль "Відкриті Небеса"

 

Пісенно-поетичний Фестиваль "Відкриті небеса" запрошує шанувальників співаного і поетичного слова на зустріч із авторами пісень та поезій у музей Рильського 10 серпня о 17.30.

Учасники фестивалю обрані на підставі відібраних заявок з творами та за особистими запрошеннями фестивалю з когорти  його постійних учасників:

Анатолий Рыбин Анна Багряна (Anna Bahryana) Валерій Заїка Valya Zakha-Bura Володимир Осипенко Володимир Самайда Дмитро Княжич Дмитро Луняка Ілля Чернілевський Lesia Mudrak Лілія Батюк-Нечипоренко Oksana Shafarevych Oleg King - Олег Король Alexander Ihnatusha Олександр Сушко Бик Олексій Olexiy Yurin Olena Maksymenko Олена Медведенко Olha Akulova Світлана-Майя Залізняк Sergiy Lyovin Таня-Марія Литвинюк Tata Rivna Тетяна Яровицина Yulia Berezhko-Kaminska Jurij Rudnicki та Lilia Akenteva Оксана Чайка Yuliya Vrotna Олександр Редич

 

Організатори і журі фестивалю: Eduard Drach Віктор Нестерук Oksana Yablonska-Sevama

 

 

Сайт https://kg.ua/news/koncert-avtorskoyi-pisni-vidbudetsya-u-skveri-ferrexpo

 

Концерт авторської пісні відбудеться у сквері Ferrexpo

 

З восьмої години вечора.

 

Жителів і гостей Горішніх Плавнів 3 серпня запрошують на черговий музичний літній вечір в сквер Ferrexpo.

Як повідомляють на сторінці Горішньоплавнівскої міської ради в Фейсбук, захід відбудеться о 20.00.

Концерт авторської пісні пройде за участю Юрія Кузьмова, В’ячеслава Кошелева, Олександра Мельника, Миколи Задніпряного, Юрія Педана.

 

 

Кременчук – сайт http://kremen.today/2019/08/05/u-gorishnih-plavnyah-zvuchaly-pisni-pro-kremenchuk/

 

У Горішніх Плавнях звучали пісні про Кременчук

5 Серпень 2019

 

Суботнім вечором 3-го серпня відбувся концерт авторської пісні в місті Горішні Плавні.

Про це повідомляє в мережі Facebook кременчужанин Юрій Прокопенко. 

Виступив з піснею “Як обрати” на вірші поетеси Таї Цибульської і власної музики… Місцеві барди виконували пісні про рідне місто та інші. З Кременчука також був автор своїх віршів Мельник Олександр. У його виконанні прозвучали пісні про Кременчук та нелегку лікарську професію… – пише пан Юрій.

На жаль, в кінці, неочікуваний дощ завадив завершити виступи. Довелося вимкнути апаратуру і виконати деякі пісні під парасольками.

Найбільш витривалим слухачам презентував дві пісні “Плин ріки” та “Дощ іде”, що було в тему))) Так завершили концерт і інші автори…А в цілому, зосталися приємні враження і добавились нові друзі… – додає кременчуцький бард.

 

 

Сайт http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=21384

 

№31 за 02.08.2019

ПОЕЗІЯ, ПІСНІ, КУЛІШ

 

27-28 липня в місті Ірпені на Київщині відбувся ІІІ фестиваль-конкурс поезії та авторської пісні «Ірпінський Парнас». В ньому взяли участь 120 поетів і бардів з усієї України - від Києва та Ірпеня до Криму і від Івано-Франківщини до Харківщини.
Ті, хто заздалегідь зареєструвався були забезпечені, житлом і харчуванням. Прослуховування учасників відбулося в Будинку творчості Національної спілки письменників України «Ірпінь». Звучала українська і російська мови.  В складі журі були лауреат Шевченківської премії Анатолій Кичинський, поетеса і перекладач Анна Багряна, яка нині живе в Болгарії, поети Юлія Бережко-Камінська, Володимир Коскін, Андрій Грязов, Сергій Лазо, Олександр Редич та інші.

На відкритій сцені парку Письменників було відзначено дипломами фіналістів, зокрема поета із Криму Олександра Ярошевського. Увечері спілкування поетів продовжилося посиденьками з кулешем біля багаття. Наступного дня в парку Незнайка відбувся гала-концерт. Гран-прі в номінації «поезія» отримала поетеса з Харкова Анна Дадика, а в номінації «авторська пісня» – київський бард Ілля Чернілевський. Також нагороджено переможців у різних номінаціях фестивалю.
Фестиваль-конкурс «Ірпінський Парнас» заснований Національною спілкою письменників України і проводиться за підтримки відділу культури, національностей та релігій Ірпінської міськради та Ірпінського клубу авторської пісні «Ключ». Голова оргкомітету – секретар НСПУ по роботі з молоддю Богдана Гайворонська.


Анатолій Зборовський

 

 

Сайт https://glavcom.ua/country/culture/u-zhitomiri-vzhe-vpyate-vidbudetsya-festival-mistectv-pisenniy-spas--615677.html

 

У Житомирі вже вп’яте відбудеться фестиваль мистецтв «Пісенний Спас»

 5 Серпня

 

Фестиваль має конкурсну програму, яка передбачає змагання молодих артистів у кількох номінаціях

15-19 серпня в Житомирі відбудеться ювілейний V Міжнародний фестиваль мистецтв «Пісенний Спас» імені Володимира Шинкарука. Про це повідомляють організатори фестивалю. Слід зазначити, що Главком виступає інформаційним спонсором цього музичного свята.

Фестиваль був заснований у 2015 році в пам’ять про відомого педагога, поета, перекладача, барда і конферансьє Володимира Шинкарука. Припадає він на найближчі до свята Спаса вихідні дні, оскільки Володимир Шинкарук народився саме 19 серпня.  За п’ять років існування фестиваль став справжньою  масштабною культурною подією не лише в Житомирі, але й в Україні і за її межами, з року в рік розширюючи свої обрії.

Цього року «Пісенний Спас» повністю переїхав на вулицю Михайлівську. Саме тут протягом чотирьох днів працюватиме фестивальне містечко із усіма майстер-класами (очікується майстер-класи з гончарства, виготовлення ляльки-мотанки та прядіння, а також багато творчих розваг для дітей), конкурсами, алеєю майстрів, поетичним марафоном та книжковим ярмарком.

Тут же проходитиме Мистецький марафони і конкурсна програма, а ввечері відбуватимуться фестивальні концерти, у яких візьмуть участь близько 40 українських виконавців: Ірина Шинкарук, Павло Зібров, Михайло Грицкан, Павло Дворський, Микола Свидюк, Ігор Воєвуцький (колишній соліст гурту «Авіатор»), Олена Романовська, гурт «The Вйо», новий проект Мирослава Кувалдіна «Джонич» інші.  Приємним сюрпризом стане і виступ молодого італійського співака Альфонсо Олівера, який перекладає українські хіти італійською мовою. Зокрема, у його виконанні можна буде почути пісню «Мам» Андрія Кузьменка (Скрябіна).

Чотири роки фестиваль крім мистецької має конкурсну програму, яка передбачає змагання молодих артистів у кількох номінаціях: виконавець естрадної пісні, виконавець авторської пісні, фолк-виконавець та конферансьє. «Цього року на конкурс надійшло 126 заявок, із яких ми відібрали 35 на другий тур. Приємною несподіванкою стала участь молодого репера із Демократичної Республіки Конго Мокуби Озізі Генока, що виконує власні пісні. До речі, одна з пісень звучатиме конголезькою мовою. Приємно, що у авторській пісні цього року п’ять самобутніх гуртів», - зазначила президент фестивалю, народна артистка України Ірина Шинкарук. До журі конкурсу також увійшли відома співачка і громадська діячка Анжеліка Рудницька та співачка і викладач Алла Попова, співачка і телеведуча Ірина Дарафєєва та продюсер і автор пісень Юрій Савош з Білорусі, організатор міжнародних конкурсів, майстер гри на «флейті Пана» Костянтин Москович з Молдови, заступник міністра молоді та спорту України Олександр Ярема, народний артист України Володимир Талашко, поет і композитор Олександр Воєвуцький,  інші фахівці.

Збереглися й інші традиції фестивалю. Зокрема, продовжиться вишивання відомого Спасівського рушника із автографами учасників фестивалю, який став своєрідним оберегом «Пісенного Спасу». Вишивати рушник відома майстриня Інна Завальнюк почала два роки тому, і наразі він має довжину 14 метрів і більше 60 автографів.

Працюватиме літературна локація, де читатимуть вірші та проводитимуться автограф-сесії українських авторів.  18 серпня родзинкою літературної алеї стане вистава «Сказ про Володимира та його спадок» - це здійснений за підтримки Українського культурного фонду унікальний проект молодих українських митців у форматі вуличного перформансу з мінімумом декорацій та технічного оснащення. «Це живе спілкування з публікою без «четвертої стіни». Це спроба замислитись над важким і важливим геополітичним вибором, який випав на долю князя Володимира Великого і проекція на сьогоднішнє нелегке положення України між двома світами: цивілізованим та іншим», - розповідає режисер дійства Дмитро Тодорюк, відомий як один із солістів гурту «Авіатор».

Також на фестивалі буде презентовано меморіальну дошку Володимиру Шинкаруку, яку до дня студента планують встановити на філологічному корпусі Житомирського державного університету імені Івана Франка.

 В рамках фестивалю 5 серпня в Gnatyuk art centr відбулося відкриття першої персональної виставки майстра народної творчості Людмили Шинкарук.

 

 

Рубрика – «Ювілей»

 

Відомому барду виповнилося б – 65 років

 

 

 

Володимир Шинкарук

 

  * * *

 

Мама мене

Народила

                  на Спаса,

Наче

           хотіла знати,

Хто після неї

Буде мене

Спасати.

 

Із сайту https://pisennyispas.com/

 

Біографія

 

Я, Шинкарук Володимир Федорович, народився 19 серпня 1954 року в с. Вчорайшому Ружинського району Житомирської обл. в сім’ї медичних працівників. Батько – Шинкарук Федір Іванович, учасник Великої Вітчизняної війни — працював завідуючим аптекою, помер у 1978 році.

 Мати – Артемчук Марія Наумівна – працювала старшим провізором, померла у 1993 році.

 У 1958 році батьки переїжджають у м. Теофіполь, а у 1962 у м. Красилів Хмельницької області. З 1967 року сім’я проживала у с. Червоному Андрушівського району Житомирської області.

 

У 1971 році із Золотою медаллю закінчив Червоненську середню школу і став працювати завідувачем клубу Червоненського цукрового комбінату. З 1972 по 1976 рік навчався на філологічному факультеті Житомирського державного педагогічного інституту ім. І.Франка. Після закінчення вищого навчального закладу залишився викладати на кафедрі російської та зарубіжної літератури. Служив у війську, навчався в аспірантурі Київського державного педагогічного інституту ім. М.Горького (науковий керівник професор І.Т. Крук).

 Працював на посадах асистента, старшого викладача, доцента, професора Житомирського державного університету ім. І.Франка, а також у Київському Національному університеті культури та мистецтв (2000 – 2002). Мої наукові інтереси лежать у сфері історії літератури та мистецтва, літературного краєзнавства. Автор біобібліографічного довідника “Літературна Житомирщина” (1993), навчальних посібників з грифом Міністерства освіти і науки України “Давня література. Практикум” (2003, у співавторстві з П.Білоусом), „Українська література. ХІ – ХVІІІ ст. Практикум” (2006, у співавторстві з П.Білоусом), майже сотні наукових статей.

 Постійно поєдную науково-педагогічну діяльність з концертними виступами. Як автор і виконавець є переможцем багатьох музичних фестивалів і конкурсів, виступав з концертами у Польщі, Словаччині, Угорщині, Німеччині, Франції, США. Записав і видав два магнітних альбоми “Дім для душі” (Сoll. 1, 1998), “Дім для душі” (Сoll. 2, 2001); компакт-диски “Дім для душі” (2002), „Колір тиші” (2007), «Перекоти-НЕБО» (2009), «Шестиструнний дощ» (2010), «Прислухаюсь до серця» (2013), «Дороже крови» (2013), «Щоб серцем бути молодим» (2014).

 

Член Національної спілки письменників України (2006).

 Публікувався в журналах «Київ», «Перець», «Дніпро». Надрукував книги поезій та пісень: “Moderatо синіх сутінків” (1994), “На відстані ночі” (1996), “Перелітні дощі” (1999), „Перехрестя розлук” (2004), „Колискова для осені” (2009), «У затінку сонця» (2012), збірки прози “Оповідання” (2003), „Нестандартний підхід” (2006), прозово-поетичну книгу «На два життя одразу» (2010), роман «Тренер» (2011), книгу прози і драматургії «Якщо ми любимо» (част. 1, 2). Здійснив літературний запис автобіографічної книги В.Парія «Під щасливою зіркою» (2013). Переклав українською мовою поетичну п’єсу Карло Гоцци «Король-олень» (поставлена в Житомирському обласному академічному музично-драматичному театрі імені Івана Кочерги в 2011 році, режисер Петро Авраменко) та п’єсу Біла Маноффа «Сич і кішечка» (поставлена в театрі Житомирського музичного училища імені Віктора Косенка в 2012 році, режисер Григорій Артеменко).

 

Заслужений працівник культури України (1991), кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ст.. (2009), нагороджений Почесною Грамотою Верховної Ради України (2014), Почесний громадянин м. Житомира (2011), лауреат обласної комсомольської премії імені Миколи Шпака (1986), Всеукраїнської премії ім. І.Огієнка (2008), переможець Х Всеукраїнського літературного конкурсу «Коронація слова» в номінації «Пісенні тексти про кохання» (2010).

 Одружився у грудні 1977 році. Моя дружина – Шинкарук (дівоче прізвище Болтівець) Людмила Василівна, 1954 року народження, – працювала асистентом кафедри вищої математики в Житомирській філії КПІ, учителькою інформатики Житомирської с/ш №24, в даний час – на пенсії.

 Дочка – Шинкарук Ірина Володиміривна, 1979 року народження – співачка, солістка Національного радіо України, заслужена артистка України.

 Син – Шинкарук Федір Володимирович, 1983 року народження.

 Маю двох онуків – Єгора і Віктора.

 В.Ф. Шинкарук 1 листопада 2014 року.

 

 

 

 

 

Рубрика – «ЗМІ про митців»

 

У Золотоноші відкрили меморіальну дошку Михайлу Злобинцю

https://www.umoloda.kiev.ua/number/3491/2006/135916/

07.08.2019

 

Важлива подія у громадському і культурному житті Черкащини — у Золотоноші відкрили меморіальну дошку Михайлу Злобинцю, громадському та політичному діячу доби Української революції 1917—1921 років, поету, бандуристу й педагогу, який народився у цьому місті у 1885 році. 

 «Встановлення цієї дошки увічнює пам’ять про тих людей, які століття тому відстоювали ідею української державності. І серед них — Михайло Олександрович Злобинець, ще відомий під псевдонімами Злобинців або Домонтович. Він боровся за відродження української національної культури і її утвердження своєю головною зброєю — словом і піснею», — розповідає Василь Мельниченко, професор Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, який очолює обласну спілку краєзнавців. 

За його словами, у ті далекі роки української історії Михайло Злобинець  розумів, що революція відбувається не тільки на полі бою, а й у свідомості українців. Тож усе своє життя він присвятив справі просвітництва, формування національного світогляду своїх земляків.

«Ще навчаючись у Київському університеті, Михайло Злобинець організував студентський ансамбль бандуристів, який у 1906—1909 роках з успіхом виступав у Києві, зокрема на Шевченківських святах. Цікавився етнографією, збирав і записував від кобзарів українські народні пісні та думи. Був майстром із виготовлення бандур», — веде далі Василь Миколайович.

Він каже, що потім Михайло Злобинець вчителював у Золотоніській чоловічій гімназії, продовжував займатися музикою і співом, всіляко популяризував кобзарське мистецтво, підготував перший в Україні «Самонавчитель гри на кобзі або бандурі» та підручник з арифметики, став засновником товариства «Просвіта», фундатором українських газет «Вільне слово» та «Вісті Просвіти», видав низку політичних праць, збірник революційних пісень, нариси з історії Золотоніщини, виступав проти русифікації і відстоював ідеали української державності. Михайла Злобинця, як і багатьох борців за волю України, спіткала трагічна доля — він був репресований, життя обірвалося у 1937 році.

Про Михайла Злобинця черкаські краєзнавці видали книжку «Бандури пісня недоспівана...», яка торік була відзначена обласною краєзнавчою премією імені Михайла Максимовича. 

 

 

Тарас Чубай: Зараз українці – кошенята, яких мокають обличчям у купку лайна

https://life.pravda.com.ua/culture/2019/08/2/237735/

Пилип Пухарєв

спеціально для УП.Життя

 

2 серпня 2019

 

Тарас Чубай живе у передмісті Києва. Навпроти його будинку – ні душі, лише волошки цвітуть. "Майже срібне поле", – жартую я при зустрічі, натякаючи на назву пісні з репертуару "Плач Єремії". Чубай мовчки усміхається і запрошує у двір.Тут у музиканта є все для спокійного життя на віддалі від людської метушні – просто як у композиції "Хата моя" – однієї з небагатьох, яку він повністю написав сам. Невеликий, але затишний будинок. Охайно скошений газон. Електрогенератор, який працює не надто справно. І, звісно, власна студія, збудована нещодавно.

"Раніше у нас тут була справжня Швейцарія, – розповідає Тарас, дивлячись у студійне вікно. – Бігали олені та лисиці. А нині цю землю викупила якась агрокомпанія. Тепер тільки трактори та комбайни". Під час нашої розмови у шибку зазирає синичка. На думку спадають рядки: "І дивиться пташка в акваріум хати, і думає про нас, як про риб". "Так, це вірш мого батька", – підхоплює музикант. "Плач Єремії" постав із бажання Тараса увіковічнити в рок-музиці творчість талановитого поета-сімдесятника Грицька Чубая. Згодом він взявся до омузичнення інших сучасних і не дуже українських поетів – Костя Москальця, Юрія Андруховича, Віктора Неборака, Юрія Іздрика тощо. Вдячність від слухачів не змусила себе довго чекати – у 91-му "Плач…" відзначився другим місцем на фестивалі "Червона Рута" в Запоріжжі. 

За майже 30 років існування гурт видав чотири студійні альбоми добірного арт-року, не рахуючи фольк-орієнтованих сольників Чубая із серії "Наше…" та релізу з гуртом Kozak System.

Але головним чином про музикантів знають за піснею "Вона". У середині 90-х хіт не сходив із перших позицій музичних чартів, а нині вважається безсумнівною класикою серед вітчизняних рок-балад. Для Тараса Чубая все це вже історія. Сьогодні музикант живе в своє задоволення, не поспішаючи видавати новий матеріал. Однак про прихильників все ж не забуває. 2 серпня "Плач Єремії" відіграє концерт у столичному Caribbean Club. Хтозна, чи не прозвучать серед добре відомих шлягерів абсолютно нові речі?

 

"Наші сучасні музиканти грають кілька нот на бандурці і думають, що це щось нове"

 

– Як давно ви тут живете і працюєте?

– Десь від осені 2007 року. Переїхав сюди, бо не міг жити у Києві. Я і у Львові жив у тихому районі біля лісу, тому ніколи не вважався центровим пацаном (сміється). Мені завжди подобалося бути ближче до природи, подалі від людей і метушні. Щоправда, з трьома дітьми метушні мені таки вистачає (сміється).

– Діти тут із вами?

– Так, і дружина теж. Студія, в якій ми зараз сидимо, раніше була в будинку. Довгий час я не міг нормально працювати.

– Чи не тому ви записували новий матеріал так довго?

– Новий альбом я завершив ще два роки тому. Але виникла юридична проблема зі співавторами. Вони підписали контракти з іншими видавцями, хоча попередньо мали угоди зі мною. Тим часом у мене з'явилися нові ідеї, якими хочу доповнити готовий матеріал. Альбом буде наслідком десятирічної праці. Усі інструменти в ньому я награв сам. Хоча на живих виступах часто граю цей матеріал із "Плачами". Також хочу перевидати старі пісні "Плачу Єремії", бо сучасна публіка їх вже не знає. Ми записували їх ледь не в кустарних умовах, тож вони заслуговують на нове звучання.

– То коли вийде реліз?

– Зараз у нас у країні знову піднялося шумовиння. Чекаю, поки воно вляжеться. Тоді я спокійно обміркую, яким має бути цей альбом, і видам його.

– А як часто нині буваєте у Львові?

– Не надто часто. Їжджу туди переважно з концертами. Хоча, за останні десять років був у Львові частіше, ніж у Києві (сміється).

– Тобто, ви відрізали всі кінці?

– Не сказав би. Там все ж таки живуть мої батьки і частина музикантів гурту. З ними останнім часом зустрічаюся лише на концертах або на студії.

– Навесні не стало Маркіяна Іващишина, вашого приятеля і засновника мистецького об'єднання "Дзиґа". На вашу думку, як ця втрата вплине на культурне життя Львова?

– Культурний Львів вже давно не той, яким був за моєї молодості. Хтось виїхав, хтось обзавівся родиною, а когось, як Марека, вже з нами немає.  Але я бачу молоде покоління людей, яким небайдужий Львів. Це місто так чи інакше виховує в них смак.

– Стежите за сучасною українською музикою?

– Я взагалі не стежу за новою музикою. Мені як багатодітному татові просто ніколи (сміється).

– Після 2013-го в Україні постало нове покоління музикантів: ONUKA, Джамала… Вони вам подобаються?

– У музиці мені подобаються справжні речі. Я поважаю музикантів, які зробили себе самі. А імена, які ви назвали – так чи інакше, продюсерські проекти. Те, що вони зараз роблять, вже давно було на Заході. Додають кілька нот на бандурці і думають, що створюють щось нове. Мене цим не здивуєш. Натомість, у новій українській музиці є і автентичні явища – наприклад, "Один в каное". Гурт "Один в каное". Музика з амбіціями Або симпатичні театралізовані гурти – "ДахаБраха", Dakh Daughters. Хоча, це теж певною мірою продюсерські проекти, бо якби Влад Троїцький не дав би їм копняка, нічого б не було.

– Мені здається, вам такі речі мають бути близькі. Ви ж починали як актор театру "Не журись!"

– "Не журись!" був все таки театром пісні. Мене цікавила і цікавить насамперед музика. Все, що її оточує – це вже деталі.

 

"Пісня "Вона" мені спочатку не сподобалася"

 

– Наприкінці 80-х на початку 90-х "Плач Єремії" разом із "Мертвим півнем", "Кому Вниз" та іншими гуртами грали пісні на вірші українських поетів. То був такий тренд?

– Першопрохідцем у цьому напрямі я вважаю львівського барда Віктора Морозова (нині також відомий як перекладач книжок про Гаррі Поттера на українську – ред.), а ми вже підхопили цю тенденцію за ним. Тоді українська поезія прийшла на допомогу українському року. Нашу мову переслідували десятиліттями. Через це вона збідніла, і ми, як і вся тогочасна українська молодь, не володіли нею аж так вправно. Зате зрозуміли, що є чудові тексти, які можна покласти на музику, і ці пісні не звучатимуть недолуго.

– А як ви обираєте поезії, з яких робите пісні?

– Я хотів би мати такий рецепт, але його немає. Можливо, найважливішими для мене є тексти, які я запам`ятовую з першого разу після прочитання. Думаю, треба просто багато читати і рефлексувати.

– Деякі поети, з якими ви співпрацювали, нині й самі пробують себе в музиці. Як ви до цього ставитеся?

– А як би вони поставилися до мене, якби я почав писати вірші? (сміється). У репертуарі "Плачу Єремії" є лише декілька моїх авторських текстів. Решта залишилися в шухляді, бо мені було б соромно це співати. Лірично гурт поставив для себе таку планку, до якої я як автор не дотягнуся ніколи. Тому поети у музиці – це переважно смішно, але місцями й симпатично. У Андруховича є цікаві експерименти з Karbido. А от Жадан думає, що грає панк, хоча мені воно звучить як руський рок. Натомість він геніальний поет. На початку 2000-х у нас із Жаданом була ідея зробити альбом українського блатняка. Він надіслав мені кілька текстів, але вони вийшли надто поетичними і не достатньо пісенними. Ці речі досі в мене десь лежать, хоча Жадану я постійно говорю, що загубив їх (сміється).

– Не можу не запитати про вашу культову пісню "Вона", за якою про "ПЄ" знає не одне покоління слухачів. Як вона з`явилася?

– Почну з того, що вона не моя. Текст до пісні написав Кость Москалець, якому болісно чути, коли його вірші приписують мені. Хоча от Віктор Неборак говорить, що коли чує свої вірші в моєму виконанні, йому здається, що це я написав. Думаю, так і треба співати. Бо коли ти пропускаєш чужий текст крізь себе, то так чи інакше його привласнюєш.

   Коли Москалець почав писати пісні, вони виходили стилізаціями під народні. А я хотів підштовхнути його у роковий бік, давав слухати йому касети зі своєї фонотеки. І це таки відбулося. Однієї ночі на межі 89-90 років Кость написав три пісні. Серед них була "Вона". Спочатку пісня мені не сподобалася. Здалося, що таких баладних шмарклів у репертуарі "ПЄ" і без того вистачає. Тому "Вона" почали співати інші музиканти. Одна інтерпретація виходила гірша за іншу. Я не витримав і все ж заспівав пісню так, як хотів. Зрештою, вона увійшла на альбом "Най буде все, як є" (1995).

 – Як ви відчули, що "Вона" стане хітом?

– Це відбулося на виступі до п`ятиріччя "Плачу Єремії" та "Мертвого півня" у львівському театрі Леся Курбаса. Ми відіграли шість концертів поспіль. Я зірвав голос, тому на останньому за мене співали слухачі в залі.

   Тоді ж "Вона" потрапила до хіт-параду радіо "Люкс". Реальні люди дзвонили на станцію і голосували за пісню! Майже рік вона протрималася там на першій сходинці.

– А рік потому "Плач Єремії" отримали "Золоту жар-птицю" як найкращий рок-гурт. Як ви ставитеся до нагород?

– Нагороди – це бутафорщина, "хотілки" людей із грошима. Ми у той час отримували багато нагород. Для молодого і зеленого мене це, напевно, було важливо. Але зараз про більшість із них я вже не згадаю.

– Невже в Тараса Чубая немає власної стіни пошани?

– Немає. Всі ті статуетки десь погубилися.

 

"Мій альбом партизанських пісень випередив свій час"

 

– Вашу музику важко знайти на стрімінгах. Чи збираєтеся просувати її на інтернет-платформах?

– У мене є сторінка на Reverbnation, але я її занедбав. Та й викладав там переважно демо-версії пісень, які не дуже добре звучать. На стрімінгах точно є мої найновіші альбоми. Це серія "Наше…" ("Наші партизани", "Наш Івасюк", "Наше Різдво") та "Пісні самонаведення" – мій спільний проект із Kozak System. Останній – найдовший запис у моєму житті, бо працював над ним аж три роки.

– Альбом "Наші партизани" (2000) був екзотикою для свого часу. Вам не здається, що справжньої актуальності він набув лише зараз, після Революції Гідності?

– Ну так, на початку 2000-х мало хто в Україні знав, що таке УПА, я вже не кажу про їхні пісні. Можна сказати, що "Наші партизани" випередили свій час. Якби альбом вийшов пізніше, то був би ще успішнішим. Хоча його і тоді жорстко піратили. Ми продали близько 35 тисяч офіційних копій, решта розповсюджувалися нелегально. Всі ці пісні роками висіли на російських торентах.

– Не думали про продовження?

– На цю освітню серію я витратив забагато часу. Мав би записувати свої пісні, але хотів нагадати українцям, ким вони були і ким є. Думаю, більше не буду таким займатися.

– Цього літа слідчі у справі Володимира Івасюка повідомили, що смерть композитора не могла бути самогубством. Як ви це сприйняли?

– Це розуміли всі, хто жив на заході України. Коли Івасюка ховали, я ходив до другого класу. Майже у кожній родині з мого кола спілкування були люди, яких знищила радянська система. Івасюка вбили, бо він гуртував навколо себе українців. Мій батько теж помер за дивних обставин. Він ліг у профілактичну лікарню перед сесією в московському літінституті. Йому там явно щось вкололи. Але ніяких доказів немає, бо слідство не ведеться.

– Ви та ваша сестра час від часу постите у Facebook вірші Грицька Чубая, натякаючи на їхню пророчість.

– Та будь-яка талановита людина має візію. Вона дивиться вперед краще, ніж обивателі.

 

"Зараз триває повернення до домайданних часів, але вже на іншому фоні"

 

– Це правда, що ви брали участь у розробці закону про мовні квоти на українському радіо?

– Я був консультантом і посередником між двома групами депутатів. Одна виступала за більш радикальний варіант закону, інша хотіла його пом`якшити, бо українська мова на радіо могла завадити їхнім комерційним інтересам. Зрештою, мені не сподобався ні сам закон, ні його результат.

– Ви зараз про якість багатьох україномовних пісень у ротації?

– В будь-якому разі, своє лайно завжди ближче, ніж чуже (сміється). Та й серед цих пісень точно є щось цікаве. Закон про квоти – це гумус, на якому має вирости якісна українська музика. Але для цього повинен минути не один рік.

– А як ви ставитеся до гастролів українських артистів у Росії?

– Я не вважаю цих музикантів українськими. Намагаюся їх просто не помічати. Ці поїздки та результати нинішніх виборів в Україні – одного поля ягоди. Але історичний процес все одно рухається в проукраїнському напрямку.

– Думаєте, відкату до домайданних часів не буде?

– Без сумніву, відкат буде, він вже йде. Те, що відбулося зараз в Україні – російська спецоперація, яка пройшла напрочуд вдало. Далі нас знову чекають утиски української мови, імовірна відміна радіоквот, повернення російських артистів. Але все це відбуватиметься на іншому фоні. Бо після Революції Гідності українці змінилися, хапнули іншого повітря. Ми зараз – наче кошенята, яких мокають обличчям у купку, аби відчули, що так робити більше не можна.

– Що в цій ситуації слід робити митцям?

– Як завжди, творити. Думаю, такий фон буде навіть сприятливішим.

– Ви часто виступаєте на політичних заходах. Зокрема, "Плач Єремії" грали на президентських дебатах. Вам імпонує такий формат?

– Так, я регулярно граю такі концерти, але не дуже хотів би їх грати. Просто деколи проукраїнські сили потребують підтримки, і я не можу їм в цьому відмовити.

– У 2017-му ви отримали звання народного артиста України. Як вам із ним живеться?

– А мені за нього хоч місце на Байковому дадуть? (сміється). Жодних пільг я не отримую, це скоріше символічна подяка мені від держави. Всі ці звання – совкова традиція. Думаю, невдовзі вона просто вимре природнім шляхом.

 

"Публіці не потрібні нові пісні, бо вона їх не знає"

 

– Яким буде ваш концерт із "Плачем Єремії" 2 серпня у Caribbean Club?

– Почну з того, що мене давно запрошували виступити у Caribbean Club, але я щоразу відмовлявся, бо погано знав це місце і не був у ньому впевнений. Але минулого року ми все ж зіграли там концерт і нам дуже сподобалося. Особливо відзначу візуальну складову концерту – віджеїнг був імпровізацією, але склалося враження, що режисер досконало знав нашу творчість. Тому на цьогорічну пропозицію виступити я погодився одразу. Чудове місце у кабаре-стилістиці, та ще й на вулиці Симона Петлюри – що ще треба для доброго концерту?

– Чи гратимете нові пісні?

– Відкрию вам секрет: публіці не потрібні нові пісні, бо вона їх не знає. Але імовірність прем`єр все ж є.

Можливо, зіграємо нову пісню на вірш Івана Франка або "Реве та стогне mighty Dnieper" –  композицію українською та англійською за мотивами Шевченка. Зараз я пишу переважно на поезії класиків, але є й зовсім нова річ за Андруховичем. Щоправда, її доволі важко виконати наживо, тому не обіцяю, що вона прозвучить на концерті.

– Я був на кількох ваших концертах. Склалося враження, що ви не дуже любите виступати на сцені.

– Справді? Можливо, це були якісь енні за рахунком виступи, і я вже просто втомився. А сцену я люблю. Живі виступи "Плачу" ніколи не схожі один на одний. Якщо нас несе, можемо грати одну пісню з імпровізаціями по 10-15 хвилин.

– Зараз ви заробляєте зі студії?

– На студії не заробляю. Зробив її для себе, нікого більше тут не записую. Колись пробував вкладатися в інвестиційні фонди, але втратив гроші. Тому живу з концертів. Грати наживо – те, що я вмію найкраще.

 

"Перші роки існування гурту тривали вічність, а тепер все минає дуже швидко"

 

– Чим "Плач Єремії" може зацікавити сучасне покоління українських слухачів –  хіпстерів, які слухають переважно закордонну музику?

– Думаю, справжністю. Наша музика – це те, що можна почути тут і зараз. Я завжди намагався створювати щось, що залишиться в часі. Ось в 2020-му "Плачу Єремії" буде 30 років…

– Як будете відзначати?

– Ще не думав про це. Напевно, десь щось зіграємо. Зараз час взагалі стиснувся. Здається, перші п`ять-десять років існування гурту тривали цілу вічність, а тепер все минає дуже швидко.

– Ким би був Тарас Чубай, якби не музикантом?

– Колись я трохи малював і навіть мав виставки. Хотів би до цього повернутися.  Міг би займатися саундпродакшеном, бо ж самотужки збудував студію. Але мені це не дуже цікаво.

– Ви задоволені життям?

– Зараз я створив для себе маленький рай. Залишилося лише навчитися боротися з лінню (сміється). І в житті, і в творчості нині я просто кайфую від процесу. Хочеться, аби існування було приємним, і ця приємність розповсюджувалася навколо.

 

Додаю вірш згаданої пісні. Упорядник

Кость Москалець

 

ВОНА

 

Завтра прийде до кімнати
Твоїх друзів небагато,
Вип'ємо холодного вина.
Хтось принесе білі айстри,
Скаже хтось: "Життя прекрасне",
Так, життя прекрасне, а вона...

 

А вона, а вона
Сидітиме сумна,
Буде пити, не п'яніти
Від дешевого вина.
Я співатиму для неї,
Аж бринітиме кришталь,
Та хіба зуміє голос
Подолати цю печаль?

 

Так вже в світі повелося,
Я люблю її волосся,
Я люблю її тонкі вуста.
Та невдовзі прийде осінь,
Ми усі розбіжимося
По русифікованих містах.

 

Лиш вона, лиш вона
Сидітиме сумна,
Буде пити, не п'яніти
Від дешевого вина.
Моя дівчинко печальна,
Моя доле золота.
Я продовжую кричати,
Ніч безмежна і пуста...