Новини одним рядком:

8-10 липня – Григорій Вагапов із гуртом виступав на мотофестивалі біля с. Любимівка Каховського р-ну на Херсонщині

10 липня – Тарас Компаніченко співав з гуртом на акції із захисту від затоплення острова Гард на Південному Бузі

21 липня – кобзар Тарас Силенко виступав у радіопередачі “Український вимір”

21 липня – концерт пам'яті Володимира Висоцького у сумській міській галереї (за участі бардів і поетів)

22 липня –  «Плужанська толока» в Кав’ярні Пока у харківському ЛітМузеї

23 липня – концерт бардів КАП «Островок» у рамках проекту «Творчий мікрофон», Запоріжжя, пл. Маяковського

29-31 липня – 14-й міжнародний зліт клубів авторської пісні «Поющий остров» на острові Хортиця в Запоріжжі

31 липня – день народження Ірини Шинкарук, співачки, Засл. артистки, засновниці фестивалю мистецтв «Пісенний Спас»

6 серпня – фестиваль пісні й поезії "Відкриті небеса" у Музеї Максима Рильського, Київ, вул. Максима Рильського, 7

 

 

 

Володимир Шинкарук

 

ДОНЕЧКА

за І. Грибуліною

 

Час неможливо зупинити,

Нас кличуть мрії у дорогу,

Як швидко виростають діти

І йдуть від отчого порогу.

У серці – біль, в очах – сльозинка,

Співає небо наді мною…

І донечка – моя кровинка –

Під білосніжною фатою…

 

Небо ти моє й сонечко,

Я люблю тебе, донечко,

Я тебе люблю сонячно,

Ти у мене – одна…

Хай в душі бринить райдуга,

Буде хай тобі радісно,

За твою любов з радістю

П’ю сьогодні до дна.

 

Сплять іграшки в маленькім ліжку −

Ведмідь і заєць капловухий.

Тепер твою любиму книжку

Читати буду я онукам.

Хай у душі  розквітне свято,

Печалі не лишають сліду…

І ми уже – не мама й тато,

А ми уже – бабуся з дідом…

 

Так повелось на білім світі,

І не міняється з роками,

Від нас ідуть в дорогу діти,

Колись таке ж було і з нами…

Хай будуть мудрі і здорові,

Веселі, радісні, квітучі…

Живуть в добрі, живуть в любові,

І не міліють їхні душі!

 

Небо ти моє й сонечко,

Я люблю тебе, донечко,

Я тебе люблю сонячно,

Ти у мене – одна…

Хай в душі бринить райдуга,

Буде хай тобі радісно,

За твою любов з радістю

П’ю сьогодні до дна.

 

 

Повідомлення  від бардів та прихильників авторської пісні та поезії

Листи надсилайте на Emaіl: p_karta@ukr.net,  p_karta@maіl.ru

 

Київ – Олександр Музика

 

6.08.2016 Фестиваль пісні й поезії "Відкриті небеса" пройде в Музеї Максима Рильського, ст. М. Голосіївська, вул. Максима Рильського, 7, Час початку 17.00  https://www.facebook.com/events/321149608216616/ 

 

 

Одеса – Олександр Новіков

Приглашаем Вас в Одессу

для участия в фестивале авторской песни и поэзии 
"У мора в Одессе 2016"

 

                     Время проведения: 23 июля – 7 августа 2016г   

                                                          (подробно в Положении)

 

В рамках «У мора в Одессе» предусмотрены следующие мероприятия:

  1. Проведение обучающих мастер-классов:

·         по технике игры на гитаре,

·         по поэтическому мастерству,

·         по основам вокального искусства,

·         по ремонту гитар,

·         по кулинарии,

·         по технике выживания и и пр. 

  2. Круглый стол, для руководителей делегаций по вопросам: организации бардовского движения, выпуска ежемесячной газеты АП Украины, проведения фестивалей и концертов, бард-туров и т.д;

  -  Дневные творческие мастерские-концерты;

  -  Оздоровление водными процедурами в Черном море;

  -  Проведение благотворительных концертов с Вашим непосредственным участием в концертных     

     залах Одессы;

  - Тематические вечера, "Гитара по кругу":

  -  Экскурсии по центру Одессы;   посещение лучшего в Мире Оперного театра;

  -  Для иногородних желающих:  посещение Куяльницкого лимана (грязелечебница)  и одесских катакомб.

Поторопитесь подать заявку в палаточный лагерь на электронный адрес maslab@mail.ru или по телефонам: 067-920-8983,  095-429-1016 Лабунскому Евгению.  http://maslab.od.ua/2014-02-13-02-40-05/%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%B5 (Положение фестиваля)


С нетерпением ждем встречи с Вами!

 

 

ХарківОлександр Бобошко

 

Шановні читачі літопису, пропоную всім охочим музикантам професійно виконати (і записати) пісню на мій текст (дивіться  нижче), який відповідає першому, третьому та п'ятому куплету відомої "Мелодії ля мінор" М.М. Скорика.

Заздалегідь вдячний за співпрацю! (для бажаючих співпрацювати вишлемо файл мелодії М.Скорика. Упорядник)

З повагою, Олександр Бобошко


Фантазія на тему „Мелодії ля мінор”

Мирослава Скорика (пісня)

 

У Карпатах дощ

                     із мокрим снігом.

Поливає гори,

                    поливає.

Вітер. Пізня осінь.

Виснажені вкрай

                      цілоденним бігом,

засинають люди

                        із молитвами,

стомленоголосі.

 

У Карпатах дощ – смуток сірий –

заливає невідболіле.

Проводжа сестра

                        брата

                              на бої проти зла.

Господи, пошли

                        ти їм сили:

першій – дочекатись

                                його вцілілим,

другому – щоб вистояв

                                   і ворогів здолав.

 

У Карпатах дощ –

                          до небокраю.

Боже, ну за що

                    нас караєш?

За які,

       скажи ти нам усім,

                                    провини?

Оповиті тугою

                     перевали.

Боже, скільки ще

                         біді тривати?

Чим тебе

            ми про-гні-ви-ли?...

 

 У Карпатах дощ

                         із мокрим снігом

                                                   йде....

 

 

Запоріжжя – сайт http://www.mig.com.ua/zaporozhe/item/18482-zaporozhtsev-priglashayut-na-festival-ap-poyushchij-ostrov

 

Запорожцев приглашают на фестиваль АП "Поющий остров"

 

Запорожский городской клуб авторской песни «Островок» приглашает горожан и гостей города к участию в программах традиционного 14-го Международного слета клубов АП «Поющий остров-2016», который пройдет 29-31 июля на Хортице. Об этом сообщает президент клуба Александр Супрун.

Всем желающим авторам и исполнителям, поэтам будет предоставлена возможность выйти на фестивальную сцену на Туристическом пляже острова 30 июля. 

Формат фестиваля - туристский лагерь у кромки Днепра. Приезд на Поляну фестиваля с палатками приветствуется. В Положении о проведении песенного праздника указывается, что фестиваль носит безалкогольный характер. Любителей выпить просим остаться дома!

Для участия в программах 14-го Поющего острова следует обратиться в оргкомитет или непосредственно к режиссерам концертов!

23 июля с 18-00 до 19-00 на площади Маяковского, в рамках городской культурологической программы "Творческий микрофон" состоится концерт участников Запорожского «Островка» с анонсом фестиваля на Хортице.

29 июля - концерт открытия 14-го Поющего острова в Запорожье. Формат концерта - квартирник. Наши гости - семейный дуэт профессиональных музыкантов Андрея и Юлии Прудниковых (Аскания-Нова). Примечательно, что свадебная церемония Андрея и Юлии прошла на сцене «Поющего острова» в 2013-м году! 

Квартирник пройдет в три тайма: два отделения у гостей и третий тайм в формате бард-кафе. Предварительная запись на участие в квартирнике обязательна!

31 июля в рамках фестиваля предусмотрена акция "Уберем Хортицу"!

Контактные телефоны оргкомитета: 066-737-93-82 и 096-360-88-08

 

 

Сайт https://www.youtube.com/watch?v=cBXGfQwqayk

 

Опубліковано 22 лип. 2016 р.

Концерт памяти Владимира Высоцкого в Сумах. 21 июля 2016 года в Сумской городской галерее прошёл концерт памяти Владимира Высоцкого. Перед поклонниками его творчества выступили известные в Сумах барды и поэты Алла Титаренко, Евгения Торопова, Ольга Козаченко, Владимир Сергиенко, Сергей Литвиненко, Григорий Богомолов, Сергей Борщ, Николай Боженко, Игорь Титаренко, Ирина Булахова и др..

 

 

Миколаїв – Олександра Залукаєва


Дуже сподобався вірш "Бути собою" Олега Сухарєва. Даю Вам свій роздум за подібною тематикою.


Люди приходят и уходят из нашей жизни, оставляя следы на наших телах, сердцах и в мыслях... 

Думаю, стоит помнить, что общаясь, мы сеем зёрна на полях мыслей и они прорастают в поступки. И если почва будет благоприятной, то зерно может прорасти. 

Низкие по уровню развития сеют вокруг себя сорняки, которые очень легко прорастают, и их не нужно удобрять. За ними не нужно ухаживать.

Творческие и способные пытаются вырастить что-то необычное и красивое в своей голове, ни на что не похожее. Им трудно. 
Ведь отличатся всегда тяжело. Но и жизнь они себе создают такую же прекрасную и необычную, оберегая свой хрупкий внутренний саженец.

А есть те, что годами непосильно трудятся, вспахивая неблагоприятную почву, веря в то, что со временем это поле устелится золотыми колосьями, и у простых людей будет хлеб.

Есть люди-дубы, крепкие, мудрые, корнями проросшие в землю, впитавшие в себя мудрость и силу веков.

Помните, что Вы что-то несете в себе, а что-то невольно сеете.

Будьте теми, кто вы есть, даже если отличаетесь. Потому что все мы разные. Цветок бы не расцвел, если бы боялся быть непохожим на сорняки. А могучий дуб не стал бы крепким, стремясь стать хрупким... Не тем, кто он есть на самом деле...
Будьте, пожалуйста, собой.

 

Сердце мчится безудержно к свету,
Бесстрашно крылья расправив свои...
Гори всё огнём, серым пеплом!
"Свободу", - просит Душа, - "береги"...

 

 

Київ – Євген Романенко

 

Любий друже! Люба подруго!

Сьогодні хочу поділитися з тобою нашим новим радіо-синглом "Любов і Музика", створеним на студії "ФДР Медіа" за сприяння лідера гурту "МЕРІ" Віктора Винника. 

Прес-реліз у текстовому форматі, пісню у форматі MP3 i WAV, мої коментарі та радіо презентацію у аудіо-форматі ти знайдеш за наступним посиланням - http://fdr.com.ua/PS/Taruta/

Ознайомитися з піснею в мережі інтернет можна тут: https://youtu.be/pIN1j_7uPoU

https://soundcloud.com/taruta/love-music-fdr

Завантажуй і слухай в задоволення!!!

--

Best regards,
Yevgen "Yizhak" Romanenko, Lider of World Music band TaRuta.

Official website:   www.taruta.com.ua  E-mail: yizhak.evgen@taruta.com.ua
Mobile phone:      + 38 097 528 2411

 

 

Київ – Сергій Цушко

 

Дякую за увагу й вітання. Люблю у свій день робити подарунки, тож тримайте...  

(три перші вірші циклу читайте у літописі №26 (352) за 2015 рік. Упорядник)

 

Сергій Цушко

 

У ШКОЛІ ЖИТТЯ

 

Фізика

 

А вчились ми таки погано.

Не засвоївши одвічні закони,

робимо одні й ті ж дурниці.

І що дивно –

не механіку, електрику чи будову ядра –

найкраще опанували

теорію відносності.

То й маємо –

відносну незалежність,

відносно Сходу – бандерівську криївку,

відносно Заходу – чорну діру.

А на печерських пагорбах

в усе глибшому вакуумі

у владців паморочаться мізки

й вони ризиковано експериментують,

забувши, що дія дорівнює протидії,

а статичні заряди накопичуються

й таки вибухнуть,

змітаючи хитромудрі оборудки,

кульовою блискавкою

на Третьому Майдані.

 

Хімія

 

Цьому предмету маємо завдячувати найбільше.

Хоч як не любили сухі формули,

ненавиділи таблицю Менделєєва,

однак по суті ми – хіміки.

 

Винісши зі шкільних лабораторій

жагу світлошумових ефектів,

доречно й недоречно

влаштовуємо феєрверки,

аматорські вибухи і пожежі.

Хімічимо.

Обличчя наших жінок – суцільна хімія.

Із кранів тече не Н2О,

а аж два ЧОРТ ЗНА ЩО.

І формулу масла,

яким не торгують хіба лиш аптеки,

не скаже жодна корова.

 

Дивуюся своєму тілу:

досконалий витвір природи

(на 90 відсотків, кажуть, із води)

все більше втомлюється

в багатоелементній атмосфері,

й по завершенні експерименту

у сухому залишку отримаємо

жменьку попелу

в міському крематорії…

 

Астрономія

 

Даремно витрачений час.

Кому нині потрібні

назви зірок і галактик?

Закоханим нам

вистачало Великого й Малого Воза

та Чумацького Шляху,

щоб у перервах між цілунками

мандрувати з коханими

романтичними світами.

А нині в селі зорі лічити нікому,

у місті ж їх не видно

за сяйвом вуличних ліхтарів

та сліпучої реклами,

що нав'язує зірок земних,

котрих, як відомо, запалюють,

коли це комусь потрібно.

То й ходимо з опущеною головою,

онуків не готуємо в космонавти,

бо застують нам світ

зірки футболу й естради,

і хоча б хто згадав

ім'я

Першого Космонавта України.

 

ЛІТЕРАТУРА

Я починав писати російською.

Наївно вважав:

рідна – на повсякдень,

а сусідова – для високого письма.

Тоді мені ще не боліла

зневажена мова предків,

й за сімома замками

було сховано віщі голоси,

що гукали услід, вимагали:

не дай зарости нашій стежці,

неси далі естафету.

 

Тож, здираючи зашкарублу

коросту нудних догматів,

у пралісі красного письменства

назбирую цілющі трави

вистражданого Слова,

шукаю відлуння

на свій доброзичливий поклик,

радію кожній суголосній душі

й молодим гінким паросткам –

ще ж якби знаходили спільну мову

ті, що творять совісне діло, –

ЛІТЕРАТУРУ.

 

Рідна мова

 

Єдиний предмет,

який вивчають не в класі, –

його вбирають із молоком матері,

з бабусиною казкою

й піснями пращурів.

А школа самовіддано робить щеплення

живою водою Лесі й Тараса,

рятуючи від трутизни

й одвічних принижень,

даючи снагу й силу на щодень,

бо тільки рідна мова

стає несхибною зброєю

в обороні гідності, роду, Вітчизни,

бо тільки рідне слово

дістає до самого серця

неньки, коханої, Бога.

 

 

Київ – сайт http://hromadskeradio.org/ru/programs/kyiv-donbas/drugih-sosedey-u-nas-ne-budet-nado-nayti-tam-svoih-druzey-vagapov

 

Других соседей у нас не будет — надо найти там своих друзей, — Вагапов

17 июля 2016

 

Фронтмен группы «Вперше чую» и байкер Григорий Вагапов только что вернулся из длительной поездки по России (ездил в Кемерово на слет байкеров) и поделился впечатлениями

Евгения Гончарук: Как вас воспринимали там?

Григорий Вагапов: Лучше, чем своего. Люди подходили, рассказывали о том, что у них происходит на самом деле. Не в национальности дело, а в ментальности мотоциклиста. Когда ты приехал за 5 000 километров к ним на слет — это настраивает людей на лад: спасибо, что приехал, не побоялся.

Михаил Кукин: Но сложно поверить, что все байкеры там совсем вне политики.

Григорий Вагапов: Это нормально, когда граждане своей страны любят свою страну.

Михаил Кукин: Любить свою страну и авторитарное руководство — разные вещи.

Григорий Вагапов: Я считаю, что любой нормальный человек должен быть в оппозиции к любой власти, которая есть.

Михаил Кукин: Ты ездил туда осенью прошлого года записывать клип. Теперь снова поехал. Тогда ты рассказывал, что боялся, что арестуют прямо в аэропорту. А сейчас?

Григорий Вагапов: Мне было интересно пройти эти границы на мотоцикле. Хочу рассказать несколько эпизодов.

Подъезжаю к украинской границе — на украинском КП бегут два человека с автоматами. Ты думаешь: не должно так быть, чтобы люди так к тебе бежали. И один говорит: «У меня «Иж», второй: «У меня «Ява». И давай вокруг мотоцикла. Спрашивают, куда еду, сколько километров. И я рассказываю. Говорят: «Во дурак». И никто даже в мой мешок не залез.

На той стороне еще интереснее. Подходит дядька с пузом, кладет руку на плече. Говорит6 «Слушай, у меня «Honda Transalp», почему-то холостой ход не держит». Я дал ему консультацию, но посоветовал обратиться к специалистам. Когда кто-то пытался перебить наше чудное общение, он отшивал.

Михаил Кукин: Изменились ли там настроения за то время, что ты не был?

Григорий Вагапов: Байкеры — это люди, которые упрямо не желают считать политику руководствующей для них силой. Это нормальная оппозиционность.

Михаил Кукин: Границу ты прошел. А дальше не было проблем?

Григорий Вагапов: Вообще никаких. Один раз был экстремальный случай. Я стою и чуйка, что случится что-то плохое. Стою на развилке — там ни одного знака нет. А у меня украинские номера. Смотрю, едет «Волга» сзади. Она съезжает с дороги на полной скорости, начинает притормаживать. Открываются четыре двери, выбегает четыре человека и подбегают к мотоциклу. Я уже глаза прищурил. Берутся за руки и начинают петь гимн Украины.

Там много наших людей на самом деле.

Евгения Гончарук: И что, не было даже «ложки дегтя»?

Григорий Вагапов: Музыкантов, с которыми я играл в Кемерово, местная власть ненавязчиво предупредила, что не приветствует их выступление с украинским товарищем. Я так понимаю, они проигнорировали. Я им потом говорю: «Ребята, у вас, наверно, неприятности будут». А они так пальцы кверху и говорят: «Братан. Мы наконец-то почувствовали себя рокерами. Нас запрещают, а мы делаем».

Так и проходило. Не все гладко. Но понимаете, люди совершенно не такие, как мы можем судить по любой информационной политике любого телеканала. Я не говорю про всю Россию. Я видел то, что видел.

У нас общая граница и много друзей там. Надо акцентировать на наших нормальных человеческих взаимоотношениях. Других соседей у нас нет и не будет. Это наши друзья. Надо найти своих друзей и общаться с ними. Если у нас что-то происходит, чтобы они имели возможность снять трубку, набрать нас и спросить: «Ребята. Как у вас на самом деле там все происходит?». А не верить пропаганде.

Евгения Гончарук: А были вопросы о том, что действительно происходит в Украине?

Григорий Вагапов: Были. И это вопросы порядка: и как вам стало жить? стало ли у вас лучше? чем мы можем вам помочь? Постоянные приглашения в гости. И это нормальные люди, с большой душой.

 

 

Київ – сайт http://www.radiosvoboda.org/a/27858701.html

 

Олекса Бик – музикант, стрілець, командир медичної групи

17 липня 2016 

Богдана Костюк

 

Київ – Олексій Бик – один з виконавців сучасної авторської пісні, учасник і призер багатьох всеукраїнських конкурсів і фестивалів. Впродовж останніх двох років Олексій співає здебільшого про героїв бойових дій на сході України, про тих, хто захищає Україну від російської агресії. Адже сам Олексій Бик влітку-восени 2014 року воював у складі Добровольчого українського корпусу «Правий сектор», і отримані враження та емоції музикант перевтілює у слова та мелодії, про що і розповів Радіо Свобода.

­– На передову я потрапив у липні 2014 року. Був фактично до зими. У першу ж ніч побратим, друг «Мольфар» передав мене Яні Зінкевич, а вона нагодувала і поселила у кімнату «Госпітальєрів». Я тоді більше нікого, крім згаданих вище осіб, не знав. Обов'язки я мав на передовій різні – від стрільця до водія і командира медичної групи.

­– Коли взагалі у Вас з'явилось відчуття, що може розпочатись війна? Або ж спитаю інакше: коли Ваша особиста війна розпочалась?

­– Я працював журналістом. Сказати б, усередині інформаційного простору. Коли почалась окупація Криму, ми з друзями поїхали до Криму, щоб розібратись, що там відбувається, і написати звідти якісь статті. Якщо не помиляюсь, 9 березня 2014 року на Перекопі, на в'їзді до АРК нашу машину зупинили, нас усіх поклали обличчям в землю. З цього моменту для мене почалась війна. Тому що я тоді побачив місцевих «ополченців» у капцях і шортах, але з автоматами в руках, а поруч з ними стояли «зелені чоловічки», люди з військовими поставами, хоч і без шевронів. Вони були озброєні автоматами Калашникова, як я потім дізнався, то була сучасна модель цієї автоматичної зброї, якої в Україні не було, але яка є на озброєнні лише російської армії.

­– І які враження лишились від спілкування з «ввічливими» «зеленими чоловічками»?

­– Ці «чоловічки» були значно адекватніші, ніж «ополченці». Зрештою, якраз вони нас і пропустили далі, і ми з друзями три дні провели в уже окупованому фактично Криму. Тоді я збагнув, що почалася війна, що Росія окупувала цілий півострів, який входить до складу України. І я чітко розумів, що Україна перебуває у стані війни з Російською Федерацією. За інерцією ще якийсь час (всю весну 2014 року) я продовжував працювати журналістом, але коли на Донбасі почали розгортатись потужні військові дії, збагнув, що сидіти у Києві для мене неприйнятно. А тут ще колеги-журналісти повідомили, що у добровольчому батальйоні «Айдар» формують жіночу роту, і я збагнув, що моє місце на передовій, я ж – сильний чоловік, і нема чого відсиджуватись у тилу. Вирішив їхати на передову.

­– До військкомату звертались?

­– Звертатися до військкомату у той час було марно: черги охочих піти боронити країну, здивовані і часто розгублені працівники військкоматів... Правда. Я все-таки туди звернувся, районний військовий комісар записав мій телефон й пообіцяв передзвонити. Епопея скінчилась тим, що я сам кілька разів до військкомату передзвонив і не отримав від них конкретної відповіді, ба більше, зі мною перестали спілкуватись. Тоді я плюнув на цю справу і вирішив долучитись до добровольців. Про те, що я вирішив їхати у зону бойових дій, знала лише моя дівчина, щоправда. Вона була шокована, побачивши у моїй квартирі бронежилет і каску, які я підготував для свого «військового походу». Паралельно я домовився зі знайомими націоналістами, що буду з ними їхати в «Айдар». Але у них постійно поїздка відкладалась з різних причин, зрештою, мені стало складно жити у Києві (я з'їхав з квартири, яку знімав, розвіз речі до друзів) і я поїхав у Добровольчий український корпус (ДУК) разом з Борисом Гуменюком і Миколою Коханівським, які туди їхали на переговори з керівником «Правого сектору» Дмитром Ярошем, щоб долучити батальйон «ОУН» до складу ДУК. Ось така у мене вийшла складна схема, завдяки якій я все-таки потрапив на передову.

­– Як Ви, журналіст і музикант, стали стрільцем?

­– У Добровольчому українському корпусі я справді знав лише кількох людей. Так. З Дмитром Ярошем я раніше писав інтерв'ю, знав ще у мирному житті друга «Мольфара», тобто поета Олега Короташа. Несподівано на передовій ще і колегу, журналіста Олену Білозерську зустрів. Як я вже казав, відразу після приїзду на місце познайомився з Яною Зінкевич. Гуменюк і Коханівський якраз провели переговори з Ярошем і проти ночі поїхали забирати свою сотню з полку «Азов». Як я став стрільцем? Я людина без попередньої військової підготовки, хіба що у школі нам, учням, показували, як розбирати і збирати автомат, як з нього стріляти. Не можу сказати, що я був готовий воювати, хіба що психологічно. Але у зоні бойових дій все якось логічно вийшло, мене побратими навчили, а потім я власний досвід здобув.

­– Чим займались після того, як повернулись до Києва?

­– З зими 2014-2015-го я вже епізодично наїжджав в АТО, тому що ми з побратимами мали інше завдання, ми з побратимами почали формувати тринадцятий запасний батальйон ДУК для оборони Києва, який тепер переформатований як резервна сотня особливого призначення. Рушійною силою був друг «Хорват», який після серйозного поранення, ледве вставши на милиці, приїхав до Києва нам допомагати. А потім мали місце кілька подій на Закарпатті за участю «Правого сектору», і я залишився у Києві як речник організації.

­– Ви продовжуєте писати пісні?

­– Звісно! Музикантом я був і ним залишаюсь, написав на передовій цілий музичний цикл, присвячений українським добровольцям. Виступаю на фестивалях сучасної авторської пісні та на фестивалях патріотичної музики, допомагаю побратимам. Пісню «Добровольці Божої чоти» знайомі бійці просять співати чи не на кожній зустрічі.

 

 

Рубрика – «Поетична сторінка»

 

ИГОРЬ     КАРАМНОВ

 

БОГОТВОРЯ !

 

На   родине   фатальной   смерти

и   в   строке

заря   ласкает   горы   и   долины,

и   день   растёт   вишневый   и   малинный,

и   рядом,   и,   быть    может,   вдалеке.

 

На   родине   печальной   смерти   дождь – как   дождь

но   плачет   он,  как   будто   сиротливо,

так   плачут   по   убитым,  по   красивым,

так   плачет   о   судьбе 

закатов   вождь.

 

На   родине   отважной   смерти   вспомнил   я:

не   на   дуэлях – просто   убивали

поэтов   на   Кавказе   и   Урале,

закончиться    могла   и    жизнь    моя.

 

На   родине   бессмертной   смерти

 в   двадцать   лет,

я   быть   хотел   желанным   и   счастливым,

но   у   врачей   диагноз   без   наива –

мой   срок   земной   уже   почти   пропет.

 

На   родине   ужасной  смерти,

 на   заре,

меня   везли   дорогой   без   возврата

и   не   было   со   мной   родного   брата,

лишь   горы   просыпались   в   серебре.

 

На   родину   незваной   смерти,

 в   тот   же   день,

вернулся   я   с   закатами   моими,

а   смерть   аллюром   пролетела   мимо,

догнав   аль   не    догнав   земную   тень.

 

На    родине    дурацкой    смерти

 – не   в   строке! –

 не  умер   я,

хотя   не    верил    в   Бога,

и   вновь    узнал,   что    жизни    не    немного,

когда   висит   она   на   волоске.

 

На     родине   безбожной   смерти   плыл   напев

не   о   дуэльной   смерти,   не   о   Боге –

звезда    дрожала,   словно    недотрога

и   руки   целовал   ей   звёздный   лев,

 

аль,  может,    я, 

но    льву   совсем   не    вторя,

пьянея   от    дрожания…

Заря

зажгла    край    неба,   словно   бездны    моря,

как    будто    жизнь   мою,

как    смерть    боготворя!

 

14 – 15   июля   2016   г.

 

 

Рубрика – «ЗМІ про ювілей Олени Теліги»

 

Олена Теліга: до 110-ї річниці поетеси у Бабиному Яру встановили хрест

http://www.umoloda.kiev.ua/number/0/196/101380/

газета “Україна молода”, 22.07.2016

 

З нагоди 110 річниці від дня народження видатної української поетеси та діячки ОУН Олени Теліги у Бабиному Яру було встановлено і освячено кам'яний хрест замість дерев'яного.

Про це повідомляє Укрінформ.

"До цього часу багато років тут стояв дерев'яний хрест. Ми багато років домагалися гідного вшанування пам'яті Олени Теліги, і сьогодні ми цей пам'ятний кам'яний хрест поставили", - сказав на церемонії перший заступник голови Держкомтелерадіо Богдан Червак.

За його словами, встановлення кам'яного хреста має глибоке значення для сучасної України.

"Переконаний, що незабаром на цьому місці, у Бабиному Яру, буде споруджено пам'ятник Олені Телізі, адже саме тут вона загинула за українську національну ідею, відстоюючи ідеали незалежної Української держави", - зазначив Червак.

Нагадаємо, у ніч на 15 липня 2009 року було зруйновано пам'ятний хрест загиблим членам ОУН і розбито меморіальну дошку на честь учасників антифашистського підпілля ОУН.

28 вересня 2009 року знову було відкрито та освячено дерев'яний пам'ятний знак-хрест загиблим членам ОУН.

Олена Теліга – донька професора, міністра Уряду УНР Івана Шовгенова. Народившись у 1906 році у Підмосков’ї, проживши до початку Другої світової війни в еміграції у Європі, Олена Теліга зробила свій життєвий вибір на користь України, присвятивши розбудові її незалежності усе своє недовге життя.

У жовтні 1941 року в надії на національне визволення й відродження самостійної України Олена Теліга прибуває похідною групою ОУН до окупованого німцями Києва, де  стає членом Національної Ради ОУН, очолює Спілку українських письменників, редагує літературно-мистецький додаток до газети "Українське слово" - журнал "Літаври".

У 1941 році у статті під промовистою назвою «Розсипаються мури» Олена Теліга написала: «Будемо самими собою, з усіма своїми поглядами перед обличчям людей своєї нації і хай в протилежність до забріханої большевицької пропаганди кожне наше слово буде непідробною правдою, незалежно від того, чи ця правда усім буде подобатися. Ми ж не йдемо накидати з гори якусь нову ідею чужому середовищу, лише зливаємося зі своїм народом, щоб спільними силами, великим вогнем любові, розлити знов всі ці почування, які ніколи не згасали: почуття національної спільноти і гострої окремішності».

Навіть під загрозою арешту і смерті Олена Теліга не залишає Київ і боротьбу за Україну. 21 лютого 1942 року на тридцять п'ятому році життя Олену Телігу разом із її чоловіком Михайлом Телігою та іншими націонал-патріотами фашисти розстріляли у Бабиному Яру...

Українська поетеса, силу слова якої порівнюють із поезією Лесі Українки, за життя не мала виданої власної збірки. Рукописи творів поетки загинули разом із нею десь за моторошними стінами нацистського гестапо у лютому 1942 р. Копії ж збереглися в учасників підпілля, а згодом вони перевезли її поезію на еміграцію. Там і побачила світ перша поетична збірка Олени Теліги «Душа на сторожі» (1946).

 «У чому ж феномен Олени Теліги? – розмірковує один із дослідників творчого і життєвого шляху поетеси Богдан Червак. - Передусім у цілісності її характеру, силі її поетичного таланту та життєвому виборі, який вона зробила усвідомлено, ні на мить не сумніваючись у його правильності і правоті. Чимало дослідників життя і творчості поетки не можуть збагнути, як "салонна дама", що виховувалася в атмосфері російської культури, прийшла до усвідомлення себе українкою. Більше того, національна самоідентифікація переросла у необхідність активного захисту політичних і культурних прав української нації.

Олена Теліга - зразок суспільної поведінки людини, позбавленої комплексів меншовартості й страху. Це те, що зветься справжнім характером. Не випадково вона так часто у своїх поезіях вживала слово "грань", яким, з одного боку, означувала чітку межу між добром і злом, своїми і чужими, життям і смертю, а, з другого, вимагала від своїх героїв її переступити, відважитися на вчинок гідний лицаря.

Сьогодні неможливо уявити Олену Телігу поза духовним і культурним життям України. Залишається одне: осягнути велич її духу.»

 

21 липня – 110 років від дня народження Олени Іванівни Теліги,

української поетеси, літературного критика

http://www.slavdpu.dn.ua/index.php/biblioteka/bibilsuhomlynskiy/2776-21---110-----------

 

Народилась Олена 8 (21) липня 1906 року в Іллінському під Москвою в інтелігентній, напівбілоруській-напівукраїнській родині Шовгенів. Коли дівчинці було п’ять років, Шовгенови переїхали до Петербурга. 3 1918 року родина мешкає в Києві. У Києві Олена вчиться в Жіночій гімназії Олександри Дучинської; вивчає українську мову поряд з російською, німецькою, французькою.

У 1920 році батько і брат Олени опинилися в еміграції в Чехословаччині. Навесні 1922 року матері Олени разом дочкою та сином Сергієм вдається вибратися з радянської України спочатку в Польщу, а в липні 1922 року оселитися в Подєбрадах у Чехословаччині. Саме в Чехії Олена спочатку отримує «матуру» — атестат, а потім закінчує історико-філологічне відділення Українського педінституту в Празі. Тут вона знайомиться зі своїм вірним другом Михайлом Телігою, одружується з ним — з ним згодом і піде на розстріл. Саме в Чехії відбувається її становлення як поетки, публіциста-літературознавця.

З вибухом Другої світової війни Олена Теліга перебувала в Польщі — ще з 1929 року жила тут, коли у Варшаві померла її мати. Тоді ж настали злигодні та нестатки: іноді їй доводилося працювати з музичними номерами в нічних кабаре — і навіть манекенницею, але потім вдалося влаштуватися вчителькою початкових класів.

У 1937 році, виступаючи перед Українською Студентською громадою у Варшаві, Теліга висловлює своє захоплення фашистськими рухами у Європі. Проте тяжіння до Києва жило в її душі постійно: «трагічний» Київ чекав її — і вона не сподіваючися, що на неї чатує небезпека, вирушила разом із Уласом Самчуком і кількома друзями до міста юності.

У грудні 1939 сім'я Теліг переїхала до Кракова, де Олена зустріла свого знайомого, відомого діяча української емігрантської культури Олега Ольжича і вступила в Організацію українських націоналістів (ОУН).

У 1941 році в Києві Олена Теліга організовує Спілку українських письменників, відкриває пункт харчування для своїх соратників, співпрацює з редакцією «Українського слова» Івана Рогача, що знаходилась на Бульварно-Кудрявській вулиці, видає тижневик літератури і мистецтва «Літаври».

Після арешту редакції «Українського слова» О. Теліга не брала до уваги постанов німецької влади: ігнорувала вказівки німців зухвало і принципово.

7 лютого 1942 р. почалися арешти, вона знала, що ризикує, але тікати з Києва не хотіла. Олена пішла на стовідсоткову загибель, з нею пішов і її Михайло. Під час арешту 9 лютого він назвався письменником, щоб бути разом з нею. В київському ґестапо Олена Теліга перебувала у камері № 34. На сірому ґестапівському мурі залишила вона свій останній автограф: угорі намальовано тризуб і напис — «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга». За даними істориків, 22 лютого 1942 р. українську письменницю-патріотку було розстріляно в Бабиному Яру разом із чоловіком та соратниками.

З метою вшанування пам'яті видатної української поетеси, громадської діячки, борця за незалежність України і пошанування визначних діячів літератури та мистецтва Всеукраїнським жіночим товариством імені О. Теліги було засновано Міжнародну літературно-мистецьку премію імені Олени Теліги. Першим її лауреатом 2000 року стала поетеса Ліна Костенко.

 

* * *

 

"Не треба слів. Хай буде тільки діло.

Його роби — спокійний і суворий,

Душі не плутай у горіння тіла,

Сховай свій біль. Стримай раптовий порив”.

Але для мене — у святім союзі

Душа і тіло, щастя з гострим болем.

Мій біль бринить. Зате, коли сміюся,

І сміх мій рветься джерелом на волю.

Не лічу слів. Даю без міри ніжність.

А може в цьому й є моя сміливість:

Палити серце — в хуртовині сніжній,

Купати душу — у холодній зливі.

Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,

Та там, де треба, я тверда й сувора:

О краю мій, моїх ясних привітів

Не діставав від мене жодний ворог.