Бюлетень №3 (435) 2017 рік
Новини одним рядком:
13 січня – "Свято Різдвяних Василів", Київський міський будинок учителя
13-15 січня – фестиваль-конкурс мистецтв "УКРАЇНСЬКА КОЛЯДА" у Львові
14 січня – авторська моновистава Ольги Бражник «ОБР-А-ЗИ» у сумській міській бібліотеці ім. Т. Шевченка
14 січня – концерт гуту «Хорея Козацька», під керівництвом Тараса Компаніченка, Київ, музей історії України
15 січня – концерт американської капели бандуристів «Кобзарська січ» «Українські зимові вечорниці» у Чикаго, США
21 січня – фестиваль “Етнозима в Михайлівському”, Київ, Свято-Михайлівський Златоверхій монастир
21 січня – моноспектакль «Жизнь без сна», Білопілля Сумської області, Центр дозвілля "Україна"
22 січня – свято до 20-річчя Історичного клубу “Холодний Яр” у Києві за участі С. Василюка, Т. Компаніченка, Т. Силенка
22 січня – 40 тому організовано сумський клуб книголюбів “Ікар” за програмою якого провів перші концерти бардів у Сумах
22 січня – моноспектакль Дмитра Маклякова «Жизнь без сна», Суми, вул. Петропавловська, 61, зал профспілок
24 січня – ювілейний день народження Оксани Зоря, автора пісень із Кривого Рогу
24 січня – концерт пам’яті Володимира Висоцького, Суми, вул.. Покровська, 9/1
26 січня – концерт «Шпилястих кобзарів» у Музеї Шевченка в Києві
27 січня – день народження Павла Чубинського, автора вірша “Ще не вмерла Україна”
27 січня – концерт «Кобзарська традиція: Назар Черкас», Львів, вул. Городоцька, 38, Театральний центр «Слово і голос»
27 січня – день народження поета Павла Тичини
Оксана Зоря
Присвячення двом музам – поезії і музиці
Ви як завжди приходите знов мені в сни
Тихим смутком у образі долі,
Золотаво-рожевими хмарами днів,
Обнадійливим вітром в полі.
Ти – поезіє, думо печальна моя,
Моя горда мучителько владна.
Чом твоя лише правда у серці сія,
Твої туга і біль незрадні?!
І ти – сестро поезії, спраго душі,
Вічна музико – всесвіту пристрасть.
Спопеляй і рятуй у полоні дощів!
Крізь мізерності тлін – Божа іскра!
Через вас лише, й вами мій світ промовля
І вогнем вашим пахне хлібина,
Вашим сонцем-очима зорить немовля,
Й посміхається Батьківщина.
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи надсилайте на Emaіl: p_karta@ukr.net, p_karta@maіl.ru
Харків – Літературний музей
17 січня о 19.00 Харківський ЛітМузей запрошує на творчу зустріч із Таіс Золотковською.
Вперше в ЛітМузеї ! Вже понад 900 читачів познайомились із новим романом Таіс «Лінія зусилля», а чого чекаєте ви? А може, ви вже прочитали цю книгу і вам хочеться поставити якесь питання автору? Чи ви прагнете просто гарно провести зимовий вечір в товаристві цікавих людей та отримати інтелектуальне задоволення? У будь-якому разі вам до нас!
Модераторка — Анастасія Подобайло.
Вартість квитків — 12, 50 грн для дорослих та 7 грн для студентів.
Подія на фб: https://www.facebook.com/events/544009362457760/
Миколаїв – Олександра Залукаєва
* * *
Много поводов для счастья,
Так мало счастья по любви...
Горит земля в обьятьях страсти,
Глаза горят и кровь кипит...
Удары в сердце, поцелуи...
Ты, словно ангел, за спиной...
В обьятьях нежности тону я,
И забываюсь я с тобой...
Сегодня наш с тобою праздник -
Негромкий молчаливый бал...
Скажу тебе сегодня: "Здравствуй!
Так долго ты меня искал".
* * *
Она не такая, как представляют...
Женщина-воин. Потери не в счет...
Сложная судьба. Душа её простая...
Голосом небес клинок её поет...
Стоит одна - пред нею сто врагов,
Тьма смотрит черными глазами...
Слетело с плеч все сто голов,
Осыпались тела перед ногами...
Тесно злым - она рассправит плечи.
Сквозь смутные века она пройдет...
Под образом её пылают свечи -
На помощь кто-то искренне зовет...
Київ – сайт http://nezboryma-naciya.org.ua/show.php?id=1661
20 років із Дня створення Історичного клубу “Холодний Яр”
Шановні друзі!
3 січня 2017 р. виповнюється 20 років із Дня створення Історичного клубу “Холодний Яр”, а точніше – 20 років нашої праці з відновлення історичної справедливості до борців за волю України.
Запрошуємо членів нашого клубу взяти участь у святі, яке відбудеться в Києві на День соборності, 22 січня. Про місце проведення можна дізнатися у мене. Початок реєстрації о 10.00. Конференція – 11.00 – 12.00. Концерт – 12.00 – 13.00. Частування – 13.00 – 14.00. Продовження концерту і дружнє спілкування – 14.00 – 17.00.
У святі візьмуть участь лідер гурту “Тінь Сонця” Сергія Василюк, кобзарі Тарас Компаніченко і Тарас Силенко, співак Валерій Мартишко.
Роман КОВАЛЬ, президент Історичного клубу “Холодний Яр”
Київ – сайт http://museumlit.org.ua/?p=6126
Анонс музейних заходів з 11 по 14 січня 2017 року
11 січня о 17:30 в рамках між музейного благодійного фестивалю «Старокиївська коляда» у музеї відбудеться вечір колядок від лідера гурту «Хорея Козацька» Тараса Компаніченка. У програмі виступ гурту «Хорея козацька», хору «Гомін» та дитячого гурту «Орелі».
12 січня о 16:00 музей та видавництво «Смолоскип» запрошують на презентацію книжки Олега Рарицького «Партитури тексту і духу» – художньо-документальної прози українських шістдесятників.
У монографії за об’єкт дослідження обрано художньо-документальний набуток протестного літературного покоління 1960-х років – твори А. Горської, М. Горбаля, Богдана і Михайла Горинів, І. Дзюби, В. Дрозда, І. Жиленко, Р. Іваничука, Ігоря та Ірини Калинців, С. Кириченко, Є. Концевича, Р. Корогодського, М. Коцюбинської, Л. Лук’яненка, В. Марченка, Р. Мороз, В. Овсієнка, Д. Павличка, В. Підпалого, М. Плахотнюка, М. Руденка, Є. Сверстюка, І. Світличного, Н. Світличної, В. Симоненка, В. Стуса, Л. Танюка, Гр. Тютюнника, В. Чорновола, В. Шевчука; а також мемуарні збірники, присвячені письменникам-шістдесятникам М. Вінграновському, Є. Гуцалу, В. Діденку, М. Коцюбинській, Н. Марченко, Б. Нечерді, В. Підпалому, І. Світличному, В. Стусові, О. Тихому, Гр. Тютюннику, З. Франко.
До виступу запрошені: Левко Лук’яненко, Володимир В’ятрович, Ніна Бернадська, Володимир Панченко, Елеонора Соловей, Ростислав Семків, Олексій Сінченко. Народні пісні прозвучать у виконанні бандуристки Надії Боянівської.
Ведуча: науковий співробітник музею Наталя Кучер.
13 січня о 18:00 у музеї запланована святкова програма «Вечір Щедрика на Маланки». Присутні артисти та музиканти ділитимуться своїми щедрівками та вітатимуть киян та гостей міста з приходом Старого Нового року.
На «Вечір Щедрика» до Музею завітають відомі музиканти з колективу Шпилясті Кобзарі, хлопці завжди ходять з бандурами та популяризують український традиційний інструмент, виконуючи на ньому сучасні українські та іноземні композиції. Цього разу Шпилясті Кобзарі виконають свої улюблені щедрівки та колядки.
Відомий і надзвичайно талановитий композитор, поет та виконавець, автор славнозвісної пісні «Меч Арея» та низки мелодійних музичних творів – Василь-Живосил Лютий прийде з Щедрою піснею до Національного музею літератури України.
Київ – сайт http://www.istpravda.com.ua/short/2017/01/11/149445/
"Свято Різдвяних Василів" у Києві
13 січня відбудеться "Свято Різдвяних Василів" – вечір пам’яті Василя Стуса, Василя Симоненка, Василя Чумака, Василя Еллана-Блакитного, які народилися в ці Різдвяні дні.
Свято було започатковане філософом, публіцистом, дисидентом Євгеном Сверстюком; за його життя в цей день відбувалося оголошення лауреатів премії Василя Стуса. Відтак, тепер Свято – це також вечір пам’яті і Євгена Сверстюка.
Цього року вечір приурочений також до 45-річчя операції "Блок", проведеної КГБ УРСР 12–14 січня 1972 року.
Під час операції були заарештовані дисиденти Василь Стус, Іван Світличний, Євген Сверстюк, Леонід Плющ, Данило Шумук, Микола Плахотнюк, Іван Коваленко, В’ячеслав Чорновіл, Михайло Осадчий, Іван Гель, Ірина Стасів-Калинець та багато інших.
Вона ознаменувала початок масштабних репресій проти учасників правозахисного руху спочатку в Україні, а згодом – в усьому СРСР, які призвели до придушення руху шістдесятників.
На вечорі виступлять:
дружина Євгена Сверстюка Валерія Андрієвська, скрипалька Віра Бондар, співачка Олена Голуб, дитячий ансамбль "Дай Боже", бард Ігор Жук, заслужений артист України Тарас Компаніченко і гурт "Хорея козацька", гітарист Григорій Лук’яненко, співачка Неля Франчук. Ведучі – правозахисниця Леся Матвійчук, актор Кирило Булкін.
Під час свята відбудеться презентація книжки відомого українського дипломата, правника часів Української революції Михайла Шкільника "Україна у боротьбі за державність у 1917-1921 рр." з передмовою Євгена Сверстюка "Цю книжку треба знати".
Слово про книжку й автора – упорядник видання, професор Владислав Верстюк.
Субота, 13 січня, 18.00
Місце: конференц-зала Київського міського будинку учителя (вул. Володимирська, 57, 2-й поверх).
Організатори: видавництво "Кліо", правозахисна організація "Євромайдан SOS", Київський міський будинок учителя.
Вхід вільний.
Чугуїв Харківської області – сайт http://chuguevrda.gov.ua/24-festival-eskhar/1668-okhorona-zemel
28 січня 2017 року на Чугуївщині відбудеться фестиваль авторської пісні «Зимовий Есхар»
Його мета – популяризація та пропаганда авторської пісні, виявлення та заохочення кращих творчих колективів, талановитих авторів і співаків цього жанру та залучення молоді до високої поезії й проникливої пісні під гітару.
Фестиваль пройде за підтримки Чугуївської районної державної адміністрації (голова Микола Шошин), Чугуївської районної ради (голова Антон Бабієць) та Благодійного фонду народного депутата України Дмитра Шенцева.
Особливістю цьогорічного фестивалю є те, що пройде він в селищі Есхар Чугуївського району, де й зародився понад два десятиліття тому. До нас у гості приїдуть виконавці з клубу пісенної поезії ім. Візбора (м. Харків), клубів авторської пісні «Булат» (м. Суми) та «Ірбіс» (м. Харків), клубу туристської пісні Палацу дитячої та юнацької творчості (м. Харків), тріо «Неслыханная прибыль» (м. Запоріжжя) та інші знані поети і співаки.
Розпочнеться свято авторської пісні о 14.00 в Есхарівському селищному будинку культури (вул. Миру, 6) конкурсним концертом у вигляді фестивального кола. В конкурсі передбачаються номінації «Виконавець», «Автор пісні», «Автор віршів», «Ансамбль», «Юний бард». А також можна завоювати приз глядацьких симпатій. Взяти участь у пісенно-поетичному змаганні можуть усі бажаючі.
Кращі зразки художньо-музичної й поетичної творчості відберуть вже визнані майстри жанру – компетентне журі: Володимир Васильєв, Валерій Колесников і Михайло Босін з Харкова; Антон Ворожейкін з Луганська, Ігор Добровольський із Сум, Микола Чернявський та Олександр Крамар з Києва; Олександр Супрун і Олександр Усенков із Запоріжжя, Валерій Олексюк з Дніпра; Сергій Зосімов, Юлія Бардіна і Сергій Кваша з Полтави; Галина Лук'янова з Бахмута. Процес спілкування та обмін досвідом з ними має велике значення для розвитку творчого потенціалу авторів і виконавців.
Увечері в будинку культури любителі авторської пісні матимуть можливість послухати концерт наших гостей, лауреатів конкурсу та членів журі. Він розпочнеться о 19.00.
Незмінним залишиться своєрідний бардівський капусник «Чайхана», де у тісному колі та невимушеній атмосфері прозвучать найкращі та найвідоміші пісні. «Чайхана» розпочнеться о 22.00.
Якщо ви романтик за складом характеру, якщо у вашому серці залишилися назавжди спогади про студентські роки та пісні біля багаття, якщо хочеться доторкнутися до живих струн спорідненої душі та гітари, приїздіть до нас на фестиваль «Зимовий Есхар».
Програма фестивалю авторської пісні “Зимовий Есхар”
28 січня 2017 року, Есхарівський БК
09.00 Приїзд гостей та учасників фестивалю
14.00 Конкурсний концерт у вигляді фестивального кола
16.00 Підбиття підсумків конкурсу
22.00 Капусник «Чайхана»
19.00 Концерт лауреатів, гостей фестивалю та членів журі
Бажаючі можуть приєднатися до фестивалю авторської пісні «Зимовий Есхар» на будь-якому його етапі як в якості глядачів, так і учасників.
Співайте з нами!
Суми – сайт https://sumy.karabas.com/ua/ohripshaya-dusha-1
Концерт Охрипшая душа в Сумах відбудеться 28 січня 2017 р, 18:00.
Всеукраїнського фестивалю «Охрипшая душа – Київ 2017» пам’яті Володимира Висоцького у Театрі для дітей та юнацтва м. Суми 28 січня о 18.00
«Охрипшая душа» - постійно діючий (двічі на рік) фестиваль пам’яті Володимира Висоцького вперше відбувся 25 січня 2010 року в музичному клубі «Nова Січ» м.Горлівка зі статусом регіонального під патронатом міського голови Євгена Клепа за меценатської підтримки Юрія Жука. Високий творчий рівень фестивалю одразу привернув увагу глядача, ЗМІ, поетів та музикантів самих різних напрямків - від бардів до рокерів та реперів і вже із літа 2010 року адміністрацією Донецької області його офіційно було включено до числа найбільш значущих культурних подій регіону.
Починаючи з 2014 року бард-фест «Охрипшая душа» проходить у Києві у ранзі Всеукраїнського фестивалю:
25.07.2014р. – на літній естраді Маріїнського парку (т.зв. «Мушля») та
26.07.2014р. – на Майдані за сприяння – Національного радіо України, ТС «Спілка звукорежисерів України», РЦ «Гіперіон» та арт-аґенції «Nова Січ».
25.01.2015р. – в «Українському Домі» та
25.07.2015р. – на сцені «Мушлі» за сприяння – Національного радіо України, ТС «Спілка звукорежисерів України», БФ «Мир і Ко» та арт-аґенції «Nова Січ».
17 квітня 2016 року в приміщенні Театру для дітей та юнацтва м. Суми відбувся перший концерт лауреатів Всеукраїнського фестивалю «Охрипшая душа – Київ 2016» пам’яті Володимира Висоцького.
Отже, 28 січня 2017 року у приміщенні Театру для дітей та юнацтва відбудеться концерт лауреатів Всеукраїнського фестивалю «Охрипшая душа – Київ 2017» пам’яті Володимира Висоцького за участі: народна артистка України Світлана Мирвода, лауреати міжнародних конкурсів, відомі барди Дмитро Долгов, Інна Труфанова, Юрій Євсєєв, кобзар Василь Живосил Лютий (автор хітів «Меч Орея», «Аеропорт» та інші), відомий рок-гурт «Фата Моргана» а також найкращі барди Сумщини – Оксана Скоробогатська, Віктор Сироватський, Сергій Городнічий, Алла Тітаренко, Володимир Сергієнко та інші.
Концерт відбуватиметься у форматі «1 1» - артисти будуть виконувати одну або дві пісні В.Висоцького у властивій їм музичній манері, та відповідно, одну або дві композиції зі свого репертуару, що дасть їм можливість донести до глядача власну творчість та свій погляд на спадщину великого Майстра. Вести концерт буде популярна ведуча радіо «Шансон» Наталія Селіна.
Володимир Висоцький був і є моральним авторитетом у духовній боротьбі із тоталітаризмом та улюбленим автором і виконавцем для мільйонів прихильників в Україні та світі. Творчий спадок Митця вражає своїм величезним обсягом та різноманітністю і інтерес до нього з роками не згасає, а скоріше навпаки – цей бунтар та незламний борець за людську гідність стає нам ще більш близьким та зрозумілим.
Сайт http://tehnopolis.com.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=27193:2017-01-03-14-45-41&catid=59:2011-01-11-21-18-52&Itemid=15
В Краматорске состоится конкурс авторской песни
28 января в ГДК «Строитель» будет проводиться Х открытый фестиваль-конкурс авторской песни «Высота», посвященный памяти В. С. Высоцкого. В нем могут принять участие все желающие авторы и исполнители. Победители получат призы.
Заявки принимаются до 21.01.2017 года. Информация и справки по телефонам: (06264) 6-48-27 или мобильному (050) 5851457 или по адресу: 84333 Украина, г. Краматорск ул. Маяковского, 9.
Фестиваль-конкурс авторской песни «Высота» - это дань памяти актеру, поэту, композитору, человеку с большой буквы, человеку с ярким, редкостным, неповторимым талантом и нелегкой творческой судьбой.
Сегодня авторская песня - это движение, которое объединяет поэтов, композиторов, исполнителей и просто любителей этого жанра.
Городской фестиваль-конкурс авторской песни «Высота» организован по инициативе отдела культуры и туризма и при активном участии объединения композиторов Краматорска, дворца культуры «Строитель». Основная цель проведения фестиваля - раскрытие и популяризация авторского творчества.
Автор: Марина Сидельникова 09.01.17
Сайт https://vk.com/fest_koljada
Фестиваль-конкурс "Українська Коляда 2017"
Всеукраїнський фестиваль-конкурс мистецтв "УКРАЇНСЬКА КОЛЯДА 2017" +38-067-84-999-84 +38-099-417-71-58
13-15 січня 2017 року в м. Львові відбудеться Всеукраїнський фестиваль-конкурс мистецтв "УКРАЇНСЬКА КОЛЯДА". Вашій увазі буде представлені вертепи, театральні сценки, колядки, щедрівки, художнє читання, інструментальна музика та естрадно-хореографічні сценки з усіх куточків України. Вечірні екскурсії містом та пізнання Українських Різдвяних традицій. Заповняй анкету учасника фестивалю та святкуй Різдво разом з нами!!!
http://fest-konkurs-igora-netlyuha.webnode.com.ua
Палац Культури ім. Гната Хоткевича, м.Львів, вул.Кушевича1, Львов, Украина
завтра в 10:00 — 15 января в 19:00
Київ – сайт http://dede.com.ua/kyiv/Vichnii-Kiyiv-koliaduie-maister-klas-z-vikonannia/
Вічний Київ колядує: майстер-клас з виконання старовинних коляд
15 січня о 14:00 в Національному музеї історії України відбудеться безкоштовний майстер-клас із виконання старовинних українських колядок для бійців АТО та їх родин. Захід проведуть музиканти Тарас Компаніченко, Валерій Гладунець, хор «Гомін», гурт «Орелі» і колектив «Бурса фольклору».
У дні богоявленських свят ми прагнемо морально підтримати наших захисників, тих, які не боялися йти на високі жертви, пройшли багато випробувань і мають знати, що країна їх цінує. Ця подія є гарною нагодою об’єднатися і разом з бійцями та їх родинами заспівати коляд.
Захід стане яскравим завершенням волонтерського фото-проекту «Якби не війна», що протягом місяця експонувався в Історичному музеї.
До участі запрошуються учасники АТО та члени їх сімей. Для них участь у заході є безкоштовною.
Початок у неділю, 15 січня, о 14:00 в Національному музеї історії України, вул. Володимирська, 2.
Додаткова інформація за телефоном (044) 278-48-64.
Сайт http://vidia.org/2017/63128
Легендарна Капела бандуристів відіграє у Чикаго святковий концерт
Січ 11, 2017
Цієї неділі, 15 січня, Капела бандуристів «Кобзарська січ» дасть у Чикаго великий концерт «Українські зимові вечорниці». Про це повідомляє VIDIA із посиланням на Комітет міст-побратимів Чикаго-Київ, який є організатором заходу.
«Кобзарська Січ» під керівництвом художнього керівника та диригента Олега Махлая виступить у престижній Староміській школі народної музики.
Цей колектив є легендарним. Заснована у Києві 1918-го року Капела бандуристів зробила значний внесок у розвиток української культури. Однак, сталінські репресії та Друга світова війна вимусили чимало її учасників втекти за кордон, пише про «Кобзарську Січ» Голос Америки.
Спочатку капела відродилась у Німеччині, а згодом чимало її учасників переїхало до США. 1949-го року у Детройті відбувся перший концерт Капели бандуристів імені Тараса Шевченка у Північній Америці. З того часу колектив дав понад 600 концертів у 13 країнах на трьох континентах. Після розпаду СРСР капела побувала з гастролями і в Україні.
Вік капелян від 16 до 80 років. Аби забезпечити постійне поповнення складу колективу, починаючи від 1979-го року, щоліта у штаті Пенсильванія Капела бандуристів організовує табір «Кобзарська Січ». Сюди приїжджає молодь, яка бажає навчитися грати на бандурі та люди, які прагнуть удосконалити техніку гри на цьому інструменті.
Рубрика – «ЗМІ про митців і мову»
Як сьогодні читати та вивчати Василя Стуса?
https://hromadskeradio.org/programs/rankova-hvylya/yak-sogodni-chytaty-ta-vyvchaty-vasylya-stusa
14 січня 2017
Входження в Стусовий чи інший текст — труд. Це бажання і здатність знайти подив перед чудом життя та творення, — Галина Стефанова
Про постать Василя Стуса та його тексти розповідає акторка Галина Стефанова.
Ірина Славінська: Як Василь Стус сам читає свої тексти?
Галина Стефанова: Він читав своїм єством, наша можливість — вслухатися. Хто і як сприймає — це індивідуальна спромога кожного з нас. Я дуже люблю його тембр, особливе вимовляння приголосних. Коли ти слухаєш його, маєш шанс якщо не ввійти у це невідоме, то принаймні доступитися до нього.
Анастасія Багаліка: Як вдалося зберегти цей голос та донести його до сьогодення?
Галина Стефанова: Наскільки я знаю, Іван Калиниченко записував. І так люди зберігали, з ризиком. А вірші Стусові — завдяки тому терплячому переписуванню, тому ми маємо дуже багато варіантів майже кожного вірша.
Ірина Славінська: У вашій моновиставі «Палімпсести» звучить поезія Василя Стуса. Напевно, доводилося вдивлятися у цю постать, поєднувати тексти, те, як вони читаються поетом, накладати на це біографію.
Галина Стефанова: Так сталося, коли святкувалося 60-ліття Василя Стуса, Дмитро Стус запросив мене читати там Вірші Стуса. Сестри Тельнюк написали неймовірні пісні. Від того часу почалися зустрічі, розмови. Якщо ти вже відчув магію Стуса, ти не хочеш та не можеш від неї відійти. Це виповнює твоє життя, твій світ чимось таким, що ти ніде не знайдеш.
Роман Веретельник сказав, що треба робити виставу. Нам хотілося, щоб у виставі був актор за Василя Стуса. Мені тоді відводилася роль за дружину, за маму, за сестру. Ми шукали партнерів серед дуже гарних акторів, але сталося так, що ніхто не став працювати.
Микола Іванович Мерзликін, який був постановником, сказав, щоб я брала сама. У нас був досвід роботи над моновиставою «Стіна», де я грала Варвару Репніну, де Шевченка являла сама Варвара. Він каже: «Тут перед тобою подвійний виклик. Бо ти теж того поета являєш як жінка, як сестра, як мама, як він. Але він мусить бути інакшим, бо він є інакшим». Хоча ці долі накладаються: 47 земних років, трагічна смерть на чужині, перепоховання, яке стає більше, ніж тризною. У Рахнівці, де народився Василь Стус, виходиш в сад — рельєф йде в долину і знову догори. І таке враження, що ти в Кирилівці, в тому саду, де похована мама Шевченка. Таке враженя, що хтось прикладав і там, і там особливий кут.
Ірина Славінська: Як читати та вивчати Стуса після Революції Гідності?
Галина Стефанова: Коли ти працюєш, ти про це не думаєш. Входження в Стусовий чи інший текст — труд. Це бажання і здатність залишити всі свої лекала, знайти подив перед чудом життя, творення, перед тим, що в когось народжується такий образ чи фраза, бо в поетах ми шукаємо те, чого ми самі не можемо вимовити, але що нам близьке.
Входження в Стусовий чи інший текст — труд. Це бажання і здатність залишити всі свої лекала, знайти подив перед чудом життя і творення.
Ірина Славінська: Що вимовляє Василь Стус для сучасної України, що ми не можемо вимовити?
Галина Стефанова: Я скажу віршем, моїм подивом. Сьогодні 14 січня, а 12 січня 1972 року почалися арешти, і він був одним з перших заарештованих, а 18 січня він в камері пише вірш, де нема ненависті:
Мені зоря сіяла нині вранці,
устромлена в вікно. І благодать —
така ясна лягла мені на душу
сумиренну, що я збагнув блаженно:
ота зоря — то тільки скалок болю,
що вічністю протятий, мов огнем.
Ота зоря — вістунка твого шляху,
хреста і долі — ніби вічна мати,
вивищена до неба (від землі
на відстань справедливості) прощає
тобі хвилину розпачу, дає
наснагу віри, що далекий всесвіт
почув твій тьмяний клич, але озвався
прихованим бажанням співчуття
та іскрою високої незгоди:
бо жити — то не є долання меж,
а навикання і самособою — наповнення.
Лиш мати — вміє жити,
аби світитися, немов зоря.
Щоб я не сказала про цей вірш, я не скажу більше, ніж він говорить за себе. Кожен з нас в силу досвіду, страждання, спротиву чує щось, що робить його набагато вище за себе.
Анастасія Багаліка: Коли людина може читати та розуміти поезію Стуса?
Галина Стефанова: Як кажуть, вчитель приходить, коли учень готовий. Одному досить почати читати це в 10-15 років, а комусь і в 40 воно не відкриється. Ти зустрінеш текст, який тобі сьогодні потрібен. Хтось не буде потім перечитувати, хтось повернеться.
Я знаю, що для вчителів в школі є страшенно велика відповідальність не злякати молоду людину тією силою. Тут величезна потреба вчителям та людям гуманітарного простору говорити, радитися, обмінюватися знаннями та враженнями, що до сильного треба підводити дуже обережно, щоб не відштовхнути.
Ірина Славінська: Чи до постаті Стуса та до цієї поезії варто підходити в ракурсі жертви, героя чи як ще?
Галина Стефанова: Треба підходити як до тексту, явища. Чим більше ми навчимося підходити чистими, тим більше нам відкриється, тим більше навчимо почути власне сприйняття.
Професор Олександр Пономарів: Вигадали термін – російськомовне населення.
Немає такого населення - є зросійщені українці
http://www.umoloda.kiev.ua/number/0/188/107606/
09.01.2017
В інтерв’ю «Главкому» визнаний мовознавець, професор Олександр Пономарів розповів про причини нехтування українською політиками і бізнесменами, а також доречність законотворчих ініціатив щодо мовних квот на радіо і телебаченні.
- Визнаймо, колишній президент Янукович, хоч би як його висміювали, таки вивчив українську і користувався нею. Прем’єр Азаров теж не соромився говорити нею. Натомість деякі нинішні високопосадовці брутально ігнорують вимоги закону і інколи просто не володіють державною мовою. Чому саме тепер склалася така ситуація?
- Я повернуся трохи назад. 29 жовтня 1989 року Верховна Рада УРСР ухвалила закон про державність української мови. Після цього, наступного ж дня, увесь парламент заговорив українською. Тому що тоді всі боялися не виконувати закон, він був один для всіх. Валентина Шевченко, тодішня голова Верховної Ради, завжди зможе сказати: в мене Верховна Рада на другий день уся заговорила українською мовою.
Була у нас іще Помаранчева революція, потім Революція гідності. Різні люди брали у них участь. І на Майдані між собою люди говорили різними мовами, але, коли виходили на трибуну, всі говорили українською, бо вважали, що це мова, яка нас об’єднає. І я чув від багатьох людей на вулиці таке: «Все, начинаю переходить на украинский язык».
Але що натомість сталося після цієї революції? Тоді Москва підкинула нам гасло «Єдина країна – Единая страна». Це гасло було абсолютно підступним, але його з такою запопадливістю розтиражували скрізь. Навіть один поет написав вірш, в якому одна строфа була українською, інша – російською. Це збило з пантелику багатьох людей. Бо не може бути єдина країна з двома мовами. У нашій країні, як і в багатьох інших країнах, живе не один народ, а багато народів, але є країни унітарні. Україна, за нашою Конституцією, є унітарною країною, це коли корінний етнос становить 70%.
- Чому високопосадовці не виконують закон, який зобов’язує їх користуватися на роботі українською?
- У нас є стаття 10 Конституції України, де написано, що державною мовою є українська. І є ухвала Конституційного суду від 14 грудня 1999 року. Вона говорить про те, що у громадському, публічному спілкуванні повинна бути лише українська мова.
А в міжособистісному спілкуванні люди можуть спілкуватися як хочуть. Ви питаєте, чому? Так у нас закони не виконуються! Мова освіти, згідно з Конституцією, у вищих навчальних закладах має бути тільки українською. Цього не дотримуються, бо немає відповідальності.
Той самий Азаров, з нього сміялися, все-таки якось намагався говорити. Бо якщо він прем’єр, то повинен говорити українською. Як це у нього виходило – то вже інша річ. Є люди, які чудово володіють українською, але не говорять нею. От якщо взяти одного з представників дуже мені несимпатичного Опозиційного блоку – Олександра Вілкула. Він уміє дуже добре говорити українською, але він демонстративно нею не розмовляє.
- Яка природа такої поведінки, демонстративної відмови від української?
- У нас в Україні на всій території немає людини, яка не знає чи принаймні не розуміє української мови. Усі її в школі вчили, усі її розуміють. Коли чиновники демонстративно не розмовляють мовою, вони показують, що у нас закони можна не виконувати.
Хто винен? Президенти. З них потрібно починати, з Кравчука. Для нього українська мова рідна, але він не подбав про те, щоб закони, які ухвалювалися, застосовувалися. Не подбав про покарання за невиконання законів.
Я пам’ятаю часи, коли Крим приєднали до України, я тоді був ще школярем, у 1954 році. Росіяни пишуть, що це Хрущов по п’янці подарував. Але насправді це Верховна Рада СРСР звернулася до УРСР з проханням передати Крим.
Бо коли у 1944 році звідти вивезли татар, туди навезли людей не з чорнозем’я, які довели Крим до ручки. Тому звернулися до України, попрохали прийняти Крим. Тоді Україна побудувала Північнокримський канал, наші селяни поїхали і підняли Крим.
Але в Криму не подбали про українську мову, хоча спочатку, пам’ятаю, кримчани прихильно її прийняли… У 1992 році на з’їзді українців Криму був повний зал україномовних бізнесменів і вони просили підтримки з Києва, а Київ їм її не дав. А коли до Кравчука зверталися, він відповідав: потерпіть... Коротше кажучи, не подбали про українізацію тоді.
- Цікаве спостереження: з декларацій стало відомо, що українські чиновники і політики записують дітей у зовсім не українській традиції. Наприклад, у прем’єра – Крістіна і Давід, у глави Фіскальної служби – Алєксандр і Міхаїл. Ще можна зустріти купу Єкатєрін, Єлєн, Нікіт і Даніїлів… Ці люди так пишуть, бо не асоціюють себе з Україною? І які можуть бути наслідки такої моди?
- Наслідки дуже погані будуть. Радянська Україна теоретично була державою. Вона мала всі ознаки держави: і прапор, і герб, і гімн. Вона була однією з засновниць ООН. І от був словник Лариси Скрипник і Ніни Дзятківської, «Словник власних імен людей». Там була українська сторінка, російська сторінка.
Пояснювалося, як відтворювати російські імена та прізвища українською. Якщо російською «Филипп», то українською – «Пилип». Усе було зрозуміло. Були, приміром, тільки Ганна, Євген, а не Анни і Євгенії, як зараз. У загсах тоді сиділи розумні люди, які керувалися цим словником.
А тепер сидять безграмотні, які потурають усім примхам батьків. Я вам можу навести ще більший список спотворень. Ось була у мене студентка, вона зараз на п’ятому курсі, Подлєсная. Я питаю, що це за жах? А вона мені: «Я до того, як отримати паспорт, була Подлесная. А вони взяли відтворили український варіант російською і написали «Подлєсная». І таких прикладів маса.
Християнські імена у кожного народу мають свою фонетичну оболонку. І в нас, у радянській Україні, вони мали українську оболонку. А тепер незрозуміло яку мають, бо людей записують хтозна як: Даніїл замість Данило, або Даня пишуть. От як його діти по-батькові зватимуться?
У поляків запишуть лише польську форму. І в нас повинно бути так, на законодавчому рівні, аби одна форма була. Треба перевидати той словник великим тиражем. Коли була ще жива Лариса Скрипник, його перевидавали, бо він був потрібен загсам, а зараз уже не потрібен. З дітей будуть сміятися. Що це за прізвище – Подлєсная? Або що це за ім’я – Крістіна, коли українською правильно казати Христина?
- З одного боку, є думка, що це – справа батьків, з іншого – це суперечить правилам української мови, мовним традиціям великої країни. Тут можливий якийсь компроміс?
- Закон. У кожної мови є своя форма імен, які має бути закріплено офіційно в документі. Чомусь за радянських часів таких проблем не було. Всі були Ганни, Христини, Євгени, Михайли, Катерини. А тепер можуть «Єкатєріна» написати або ще щось.
- У нас зараз є в паспорті розділ ще й російською мовою, а в нових примірниках документа його не буде. Можливо, скасування розділу російською спонукає людей так записувати себе та рідних?
- З цим теж пов’язано. Потрібно відтворити нормальні імена, щоб не було Стаднік, бо суфікс -нік є російським. Президент має заборонити оці всі Стаднік, Поповіч.
Змінюють імена на російське написання, бо українською вважають непрестижно?
- Вона була престижнішою наприкінці 80-х минулого століття, коли було національне піднесення. А зараз не робиться нічого, аби була ця престижність.
Тобто можна народитися, піти в садок, закінчити школу, закінчити вищий навчальний заклад, пропрацювати, піти на пенсію, померти і в тебе на могилі напишуть не українською мовою. Такого немає в жодній країні. На Байковому цвинтарі поховані видатні люди.
Був такий видатний мовознавець Булаховський. Але жінка, якій було байдуже до української, написала його прізвище російською.
Колись хтось з друзів приїхав з Прибалтики, людей повели на Байковий цвинтар. А вони подивилися й кажуть: «Так вам хорошо, украинцам, – у вас никто не умирает, здесь нет украинских надписей». Бо литовцю важко уявити, щоб на могилі литовця був надпис не литовською.
- У чому причина такого ставлення жителів України до української мови?
- У недотриманні законів. Для того, щоб стати чиновником, треба спочатку володіти українською мовою. А у нас ніхто не перевіряє володіння українською. От я нещодавно читав у газеті, як одна жінка їхала з Біробіджана на заробітки в Ізраїль.
А вона була бухгалтером і думала, що можна без знання мови поїхати до Ізраїлю, влаштуватися на роботу, бо там багато російськомовного населення. А з’ясувалося, що треба вчити іврит. Без цього її навіть прибиральницею ніде не взяли. От в Ізраїлі не можна бути чиновником, не знаючи іврит. І так у кожній країні, окрім нашої і, напевно, ще Білорусі.
- В інтерв’ю «Главкому» професор Іван Ющук зазначив, що причина також криється у неналежному викладанні мови, починаючи зі школи. Мовляв, майбутніх професіоналів навчають не вчитися, а зазубрювати.
Те, що каже Іван Пилипович, – правда, але у нас школи всі теоретично українські на папері. Є у нас і зразкові школи. Однією з таких була гімназія в Сімферополі, туди не можна було втовпитися. Всі туди хотіли…
У нас у багатьох школах учителі на перервах переходять на російську мову. І діти бачать, що ця мова непрестижна. На мій погляд, потрібно мовний режим встановити. От у Радянській Україні, я весь час повертаюся до того періоду, була така студія, вона і зараз є – «Укртелеком». Там усе було українською мовою, а тепер ні.
Розрекламував «1+1» фільм український, усі актори українські, «Хазяйка» називається. Але який же він український, якщо він не українською мовою іде? Канали раніше всі були україномовними, зараз – ні.
- Що там казати, навіть Перший державний канал дореформувався до того, що нині має у себе програми, які виходять російською. Це всіх влаштовує?
- У нас є люди, які говорять українською мовою незалежно від ситуації, а є люди, які чекають вказівки згори. Раніше взірцем української мови було українське радіо, диктори, більшості з яких уже немає. Їх десь навчали, а тепер не знаю навіть, де беруть нинішніх.
От є радіоканал «Культура», я вважаю, що це патріотичний канал. Вони запросили в ефір педагога, співачку, людину з багатьма регаліями, яка викладає в Київській музичній академії ім. Чайковского. Так от, гостя весь час говорила: «Дітей не можна наказувати». Тобто вона говорила майже суржиком і ведуча її не виправляла. А люди слухають радіо і думають, що так, напевно, правильно, якщо це говорить така поважна гостя.
- Свого часу, за Януковича, багато людей протестувало, хтось навіть голодував за українську на сходах Українського дому. А зараз громадськість не виступає, мовознавці не протестують. Чому так?
- Чому ж, протестують. Знайдіть зараз газету «Слово просвіти». Там весь час якісь протести висловлюються, і до президента, і до всіх. Але президент ні на що не звертає уваги. Чому досі не скасовано «закон Ківалова-Колесніченка»? Це ж антиукраїнський закон. Колісніченко сидить уже в Криму...
- Але ж ця газета не має широкої аудиторії, фахівців не чують. А вони могли б зібратись і відкрито звернутися до влади, наголосивши на проблемах, про які ми говоримо?
- Писали сто разів. Ніхто ні на що не реагує. У нас є міністр внутрішніх справ – суцільне неподобство. В якій країні міністр внутрішніх справ говорить мовою агресора? А його наслідують усі. На Полтавщині голова місцевої поліції теж говорить російською, наслідує свого шефа Авакова, порушуючи закон.
- То чому всім байдуже, громадськість ніяк не реагує?
- Громадськість наша активізується лише на кричущі моменти. Побили молодь на Майдані – всі вийшли. Але президент, я вважаю, пообіцяв одне, а робить інше. Він оголосив 2016-й Роком англійської мови. Це чудово, але спочатку ж треба відродити українську мову. Він скрізь говорить, що у нас одна державна мова. Але це тільки розмови.
- Нещодавно у Києві стався конфлікт: художниця Світлана Рудикова розмалювала стіни в клініці «Охматдит», підписавши малюнки казковими іменами, але російськими (Зіна, Пєлагєя і т.д.). Письменниця Лариса Ніцой таку творчість розкритикувала…
- Так, я пам’ятаю цю історію. Причина конфлікту в тому, що політика держави дозволила розперезатися антиукраїнським настроям. І ця художниця, яка говорить, що вона корінна киянка, писатиме тільки російською мовою.
Але ж корінне населення Києва – це українці. Росіян тут до 1654 року не було, це вони вже потім наїхали. Тож не є підставою не писати українською те, що ти «корінна киянка». Вона проявляє зневагу до народу, серед якого вона живе.
- Ви пропонуєте обмежити вживання російської?
- Лариса Масенко (мовознавець) дуже вдало відповіла: «Вона може своїм знайомим підписувати мовою, якою вона хоче, але у лікарні, де лікуються діти з усієї України, має бути українська». Бо розрізняється особистісне і публічне спілкування. От у публічному спілкуванні всі повинні говорити українською.
Є ще одна проблема – назви. Наприклад, бізнесмени називають свої проекти чи то на західний, чи то на російський манір. Тепер в українській столиці житлові комплекси – це різні «плази», «єнісєйскіє усадьби», «пєтровскіє квартали» і т.п. На вашу думку, що керує такими підприємцями? Адже враження, що ми або в Америці, або десь за Уралом.
Вони просто хочуть «випендритися», але для чого – я не знаю. Мені їхня логіка невідома. Якщо є українські назви, треба їх вживати, якщо немає – треба створити.
- Може, з такими назвами товар краще продається?
- Я не думаю, що кияни платитимуть за кота в мішку. Це дуже шкідлива тенденція. Це комплекс меншовартості, якщо вони вважають, що українське слово не підходить і треба втелющити іншомовне.
- Ви стежите за мовою ЗМІ?
- Телевізор краще не дивитися. Як це можна якомусь Шустеру, який не знає української мови, дозволяти працювати? Ну, у Польщі таке б дозволили, чи навіть у тій самій Росії?
- В ефірах дуже багато помилок. Із чим це пов’язано?
- З тим, що ці люди думають російською, а говорять українською. Коли у людини в голові сидить російська, а тут треба сказати українською, то вона думає не що сказати, а як. Тому з’являються кальки всілякі.
- До вас як фахівця звертаються чиновники, бізнесмени, медійники з проханням консультацій?
- Вони звертаються у відділ культури мови Інститут української мови НАН України. Звертаються систематично. До мене коли хтось звертається, то я теж намагаюся допомогти. Але я не академічна установа.
- Назвіть найтиповіші помилки українських політиків?
- Слова з прийменником «по» вживають де треба і де не треба: «по всім параметрам», «по мозаїкам Десятинки», «по єдиному об’єкту». Але потрібно казати «за всіма параметрами», «за графіком».
Але коли вживаємо «по» з місцевим відмінком, то треба казати, що стріляють не «по позиціям», а «по позиціях», «по селах», «по містах» тощо. У місцевому відмінку у нас закінчення не «м», а «х».
Навчають чого? Української мови. А у нас і депутати, і недепутати кажуть не «чого», а «чому». Боротьба за Десятинну церкву, а не за Десятинку. Не «зверхзусилля», а «надзусилля».
Дуже часто вживається вислів «ти не правий». Це не українською. Українською ти «маєш рацію», або «не маєш рації». Можна казати також «твоя правда»… Українською мовою правий і лівий означає напрямок.
Чому помилка з вживанням слова «читання», коли політики роблять наголос на перший склад, не вивітрюється з покоління до покоління Ради?
- Помилка зі словом «читання» з'явилася тоді, коли парламент почав розглядати, а потім і приймати закони у першому, другому читаннях. Наголос потрібно робити на останньому складі. У цих іменниках на -ннях наголос такий, як у дієслів, від яких вони походять. Кохати – кохання, читати – читання, страждати – страждання.
Тобто, виходячи з цього, не чИтання, а читАння. Ну і найбільш поширена помилка – зі словом «виняток», яке просто зникло із вжитку. Всі кажуть «виключення». Виключення із списків може бути, а все, що не вкладається у нормальний ряд, – це виняток.
- А хто з політиків найкраще володіє українською мовою?
- Ірина Фаріон. Хоча іноді в неї прориваються галицизми, бо вона галичанка. Але вона намагається говорити літературною мовою.
- Нещодавно набув чинності закон, який встановлює квоти на українську пісню в радіоефірі, а також було внесено до Ради законопроект, який встановлює мовні квоти на ТБ. Ці закони зможуть істотно змінити мовну ситуацію в країні?
- Їх ухвалення – один зі шляхів змінити ситуацію. Ви ж подивіться на наші телеканали. Там же ж майже немає української мови. Подивіться на «Голос країни». Співають там діти українською мовою. Але чому Потап чи хтось там інший розмовляють з ними російською? А тоді діти думають, що так треба.
Теоретично у нас є закон, але ніхто його не виконує. Ще раз наголошу: перш за все потрібно скасувати «закон Ківалова-Колесніченка». До речі, така деталь. До початку АТО голова Донецької просвіти розповідала, що більшість студентів складає іспити українською мовою. Бо всі вони вчили її у школі.
Раніше у нас усюди було дротове радіо, і в Криму було. О 8-й ранку були новини українською мовою. А тепер дротове радіо обмежене. Це все потрібно відновити. Коли директором радіо був Віктор Набруско, всі говорили українською мовою, бо був такий мовний режим. А тепер не говорять гагаузькою чи кримськотатарською, а говорять російською.
- Як вплинути на інтернет, де у ЗМІ немає жодних мовних квот?
- Оскільки ці люди (користувачі інтернету) не рядові і не забиті, з ними треба вести розмови. В інтернеті виступати носіям української мови.
- Як зацікавити?
- Зацікавити тим, що не можна отримати жодної посади без знання української мови. Не можна бути депутатом, не володіючи українською. Тут одразу зчиниться скандал, що утискають російську мову…
Причому такий вигадали термін – російськомовне населення. Немає такого населення! Є зросійщені українці, і таких дві третини.
- Як змінилась українська мова від 90-х і до сьогодні?
- Є спеціальний відділ в Інституті української мови, який цим займається. Так, мова розвивається, з’являються нові поняття, з’являються нові слова. Інші поняття і слова виходять з ужитку. Така біда останнім часом, що можна речі називати українським словом, а їх називають англійською.
Треба дбати про свою мову, як французи. Вони на кожне англійське слово шукають французький відповідник, накладають величезний штраф за порушення такого вживання. І ніхто не кричить, що у Франції щось утискають.
- Певний час мала резонанс дискусія про правопис. Чи триває вона зараз?
- Наразі не можу про правопис розповідати, бо я є членом редакційної ради (зі зміни правопису). У нас уже був на початку 2000-х років розроблений проект нової редакції українського правопису. І якби не почалося тоді всенародне його обговорення, то ухвалили б.
Тодішній прем’єр-міністр з гуманітарних питань Микола Жулинський, пам’ятаю, тоді дав інтерв’ю і сказав, що на що замінять. І почалося всенародне обговорення правопису. І почали будь-яку людину питати: а ви за те, щоб був «етер» чи «ефір»? А цього не можна було робити. Закон цей мовний ухвалюють тільки мовознавці.
Коли лікарі роблять операцію, вони ж не запрошують слюсарів на консультацію, чи не так? Поки що не закінчилася робота робочої групи. Коли ми закінчимо і коли правописна комісія щось ухвалить – тоді розповімо.
- Наскільки ця робота може затягнутися?
- Не знаю. Там є дві антагоністичні групи і ми поки що не можемо дійти консенсусу. Є дві протилежні течії, бо нині працює новий склад груп. Одні хочуть щось міняти, а інші хочуть усе лишити так, як є. Питання тоді – навіщо було створювати цю правописну комісію?
Михайло Глуховський, «Главком»