Бюлетень №3 (381) 2016 рік

Новини одним рядком:

Початок січня – різдвяні концерти бардів Театру поетичної пісні Олени Алексєєвої для солдат у Запоріжжі

9 січня – доброчинний концерт-вертеп «Українське Різдво» за участі Тараса Компаніченка, Київ, Caribbean Club,

13 січня – вечір-презентація нових книг у Харкові

15 січня – концерт Олександра Супруна (Запоріжжя) і Фелікса Дробишева (Дніпрорудний) у Запоріжжі

16 січня – концерт Олега Попенка за участі Катерини Ізосимової та Олександра Козинця у київському КАП “Арсенал”

16 січня – концерт Фелікса Дробишева (Дніпрорудний), Запоріжжя, бард-кафе міського КАП  "Островок"

17 січня – концерт Оксани Галахової у міській бібліотеці ім.. Т. Шевченка у Сумах

17 січня – презентація книги архієпископа Ігоря Ісіченка «Духовні виміри барокового тексту», Харків, Свято-Дмитрівська церква

17 січня – концерт Юлії Савочки (Охтирка), акомпанемент Валерія Опаленка у Сумській обласній бібліотеці

20 січня – презентація літературно-художнього альманаху "Левада" у Харкові

24 січня – концерт до дня народження Володимира Висоцького у Сумському державному університеті

24 січня – день народження Оксани Зоря, автора пісень із Кривого Рогу

24 січня – прем’єра спектакль-концерту «Мир Вашему дому!» до дня народження В. Висоцького, Київ, Будинок офіцерів

24 січня – вечір пам’яті Володимира Висоцького, Миколаїв, Науково-педагогічна бібліотека, вул. Адміральська, 31

25 січня – день народження Володимира Висоцького

 

 

 

Василь Симоненко

 

              * * *

 

Люди – прекрасні.

Земля – мов казка.

Кращого сонця ніде нема.

Загруз я по серце

У землю в’язко.

Вона мене цупко трима.

І хочеться

Бути байдужим,

І хочеться так любить,

Щоб навіть каміння байдуже

Захотіло ожити

І жить!

Воскресайте, камінні душі,

Розчиняйте серця і чоло,

Щоб не сказали

Про вас грядущі:

– Їх на землі не було…

 

 

Повідомлення  від бардів та прихильників авторської пісні та поезії

Листи надсилайте на Emaіl: p_karta@ukr.net,  p_karta@maіl.ru

 

Харків – Антоніна Тимченко

 

Минулий рік виявився для харківської літературної молоді вельми плідним.

Вийшли друком поетичні книги 6 авторів, а також літературно-художній альманах "Левада" (за підсумками Обласного семінару "Молода Слобожанщина").

Тож січень - час підбивання підсумків. 13.01, напередодні старого Нового року, о 15:00 запрошуємо на вечір-презентацію нових книг Анни Дадики ("Джемове соль-мажор"), Влада Петренка ( "Island"), Світлани Ринкевич ("Навзаєм"), Антоніни Тимченко ("Скрипалик"), Асі (Анастасії) Шевцової ("Небесный рок-н-ролл"), Олени Якименко ("Зонтичні").

А за тиждень, 20.01, о 17:30 чекаємо на презентації "Левади".

Буде цікаво!

 

 

Миколаїв – Ольга Золотухіна

 

Добрый день,  друзья,

 

Вечер памяти Высоцкого  проводят совместно «Белая Ворона» и Научно-педагогическая библиотека.

Дата: 24.01 (воскрс)

Время: 15:00

Место:  Научно-педагогическая библиотека (Дом тв. учащихся)

Адрес:  Адмиральская, 31

Вход : Свободный

 

 

Вот плей-лист с последнего концерта (26.12.15)

https://goo.gl/xqFrGW

 

 

Суми – Ігор Добровольський

 

17 января 2016, воскресенье
городская библиотека им.Шевченко, отдел литературы по искусству
Начало – 16:00

Дорогие друзья!
Приглашаем Вас на первый авторский концерт талантливого автора-исполнителя Оксаны ГАЛАХОВОЙ.
Оксана - очень многогранная личность: педагог, психолог, экономист, дирижер духовых оркестров, профессиональный музыкант, обладает глубоким очаровательным вокалом, и просто замечательный Человек!

В концерте принимают участие: Екатерина ИЗОСИМОВА, Александр КОЗИНЕЦ, Владислав НИКИТЮК.

Ждем Вас любители жанра авторской песни!
 
Вход свободный.

 

 

Харків – Літературний музей

 

17 січня 2016 р., неділя

11.00

Презентація книги архиєпископа Ігоря Ісіченка «Духовні виміри барокового тексту»

 

Нова збірка літературознавчих статей присвячена аналізові творів національного письменства XVII-XVIII ст. як явищ християнської культури, що відображають самобутність київської духовної традиції та її включеність до загальноєвропейського релігійного контексту.

Книга містить шість розділів: 1. Механізми творення тексту. 2. Текст як феномен містичного діялогу. 3. Текст як феномен полемічного діялогу. 4. Поетика тексту. 5. Літературні тенденції. 6. Бароковий текст у сучасному дискурсі.

Дослідник аналізує твори Івана Вишенського, Касіяна Саковича, Кирила Транквіліона Ставровецького, Сильвестра Косова, Іоаникія Ґалятовського, Паїсія Величковського, Григорія Сковороди  та ін.

Автор – доктор філологічних наук, професор Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Презентація відбудеться за адресою: Свято-Дмитрівська церква – Полтавський шлях, 44 Харків.

 

 

Запоріжжя – сайт http://reporter-ua.com/2016/01/14/bardy-v-zaporozhe-proveli-rozhdestvenskie-koncerty-dlya-soldat_283269

 

Барды в Запорожье провели рождественские концерты для солдат

14 Янв 2016

 

Артисты Театра поэтической песни Елены Алексеевой и воспитанники кружка авторской песни ГДДиЮТ поздравили с Рождеством наших воинов-защитников, находящихся на лечении и реабилитации в областных медицинских лечебных учреждениях Запорожья. Об этом сообщает пресс-центр ЗОО НСЖУ.

 

Музыкальные концерты прошли на одном теплом, легком дыхании, объединившем исполнителей и слушателей. Известные песни из классического репертуара Владимира Высоцкого, Микаэла Таривердиева, Сергея Никитина, на стихи Вильяма Шекспира, Юрия Левитанского и других поэтов в исполнении артистов Театра поэтической песни Елены Алексеевой и Жана Селезенева звучали вдохновенно и душевно, отзываясь в сердце каждого слушателя.

Собственные песни о любви подарила бойцам автор-исполнитель Елена Дегтяренко. На серьезный лад настраивали ребят песни на гражданскую и военную тематику в исполнении Михаила Равича и Германа Лумпова, юных воспитанников Елены Алексеевой из кружка авторской песни Запорожского городского дворца детского и юношеского творчества. 
Исполнители подготовили для военнослужащих и подарили им на концерте новогодние поделки-обереги (куклы-мотанки и патриотичные украшения на елочку).

 

 

Чернігів – сайт http://format.cn.ua/news/nіzhіnskі_artіstі_zі_svjatkovіm_koncertom_vіjіkhalі_v_zonu_ato/2016-01-09-2512

 

Ніжинські артисти зі святковим концертом виїхали в зону АТО

 

В день 8 січня, коли весь Ніжин замели снігопади і навколо запанувала справжня українська зима, о 15:00 з площі Івана Франка в зону АТО виїхали зі святковим концертом ніжинські артисти, спільно з колегами, з села Кладьківка. Серед них відомий ніжинський бард Олег Драчук.

По їхньому приїзду в Ніжин, ми обов’язково запитаємо в них про їхнє враження від поїздки і про враження бійців від їхнього щирого співу і душевних вітань, адже то велика честь створювати свято для тих, хто робить все для того, аби це свято ніхто не забирав у мирних українців.

 

 

Суми – сайт КАП “Булат” http://www.bulatclub.com/frm/index.php?t=1662&p=8589#pp8589

 

Артем Соколов

 

17-го января в областной библиотеке им. Крупской
в рамках проекта "Творческая среда"
состоится концерт автора-исполнителя из Ахтырки

Юлии САВОЧКИ "ГОРНЯТКО КАВИ"

аккомпанемент - Валерий ОПАЛЕНКО

Ждём Вас
17 января
Областная библиотека им. Крупской отдел искусств
ул. Героев Сталинграда, 10, 2 этаж
Начало в 16:00

 

 

Київ – сайт http://www.fіesta-club.net/іndex.php/kalendar/173-24-yanvarya-2016-goda-prіglashaem-na-premeru-spektaklya-kontserta-mіr-vashemu-domu/event_detaіls

 

24 января 2016 года приглашаем на премьеру спектакля – концерта «Мир Вашему дому!»

 

Дата Воскресенье, 24 Январь 2016 г.
Город: Київ, Украина

 

Высоцкий – на все времена!

В радости и в печали, в быту и в неожиданных обстоятельствах, песни и стихи Владимира Высоцкого ободрят, успокоят, поддержат и даже направят Ваши мысли в определенном направлении. А вот направление зависит от подбора песен и стихов, от задач которые ставят перед собой артисты, режиссеры и сценаристы.

Мы назвали наш новый спектакль – концерт «Мир Вашему дому!» Большинство жителей Украины хотят мира, но к сожалению этот путь ведет через войну или, как принято у нас говорить, через АТО. Этот спектакль, как и шесть предыдущих, состоит только из песен и стихов Владимира Высоцкого. Зритель услышит много новых, не часто исполняемых произведений. Естественно будут и давно полюбившиеся песни и стихи. 

Премьера спектакля – концерта «Мир Вашему дому!» состоится 24 января 2016 года, в канун Дня рождения Владимира Семеновича. Зрителя ожидают новые знакомства, любимые артисты и музыканты Киевского театра поэзии и песни:

- режиссер, артист театра и кино, засл. арт. Украины  Игорь Славинский

- сценарист, артист                                                           Тимур Бобровский

- артист театра и кино                                                      Борис Георгиевский

- артист                                                                              Дмитрий Макляков

- актриса, певица                                                              Серафима Горелова

- аранжировщик, гитарист                                               Борис Бельский

- кнопочный аккордеон, засл. арт. Украины                 Константин Стрельченко

- бас гитара                                                                        Михаил Крымов

- художественный руководитель театра, засл. раб. культ. Украины Семен Рубчинский

 

P.S. Всем нам интересно, что бы делал и как реагировал Высоцкий на события сегодняшнего дня! Ведь по своей сути он объединитель народа, собиравший вокруг себя людей с одинаковыми взглядами на жизнь.

Приходите к нам на спектакль – разберемся во всем вместе!  

 

 

Київ – сайт http://www.dom.bardy.org/afisha-cluba

 

Начинается…

 

Автор: Марьяна Крамар

 

Привет, друзья.

С новым бардогодом!

 

Да-да, клуб «Дом» наконец-то возвращается после большого новогоднего перерыва в бурной жизнедеятельности. Уже 15 января наши двери будут открыты для гитары по кругу. Ждем наших друзей, наших гостей, наших домовых.

В 2016-ом году нам не избежать творческих встреч и концертов. К счастью, после прошлогоднего очень сдержанного года, сейчас все бросились выступать и самопрезентироваться, поэтому теперь мы испытываем недостаток в пятницах и иногда в зрителях, которым сегодня судьба дарит щедрый выбор, но они по-прежнему предпочитают приходить к артисту проверенному, но иногда из-за этого пропускают удивительные встречи с малознакомыми, но очень классными бардами.

Но мы всегда надеемся на лучшее. Поэтому будем для наших бардовских встреч приглашать самых интересных и примечательных авторов и исполнителей. И в ближайшее время мы надеемся, что никакие обстоятельства не помешают провести уже запланированные концерты Инны Труфановой, Галины Хаблак вместе с Александром Крамаром, Олега Степанова, Татьяны Домиловской, Сергея Хоменко, Эдуарда Драча, Юрий Чабана, Владимира Семенова, Алексея Мартыненко и на этом мы не собираемся останавливаться.

О датах будем сообщать по мере приближения к ним и уточнения договоренностей. На данный момент точно могу озвучить вот такую дату: 19 февраля нас ожидает встреча с активно гастролирующим по всему миру гостем из Израиля ОЛЕГОМ СТЕПАНОВЫМ.

Впереди нас ждет долгая дорога. Очень хочется, чтобы была она легкой. Конечно, сейчас говорю не только о «Доме»… До встречи!

 

 

Маріуполь – сайт http://ipmgu.dn.ua/index.php/mw/mw-kultura/808-2016-01-06-09-35-51

 

Песней лечим все невзгоды

 

В читальном зале библиотеки профкома состоялся отчетный концерт бард-клуба «Юго-Восток».

Авторы-исполнители Владимир и Виктор Луковниковы, Андрей Ходос, Андрей Чернуха, Сергей Сиверский и Александр Невский поделились со слушателями своими новыми песнями. Какую бы тему ни поднимали участники концерта, а здесь были и лирика, и героика, и публицистика, и размышления, они воспевали жизнь во всех ее проявлениях. Девизом концерта можно считать строку из песни Андрея Чернухи на слова Анатолия Шевченко: «Песней лечим все невзгоды». Предновогодний концерт прошел «на ура» зрителей.

 

Оксана Чеботаревская, заведующая читальным залом библиотеки профкома.

 

 

Чернівці – сайт музею Володимира Івасюка http://www.ivasyuk.org.ua/news.php?lang=uk

 

Нова радість стала

 

Духовний світ українців ніколи не збідніє, доки зберігається могутня фольклорна спадщина і примножуються давні українські традиції. Особливий настрій в українців на різдвяні свята, коли колядуючи, бажають один одному радості, любові, злагоди та довгоочікуваного миру у єдиній та соборній Україні.

Новий 2016 рік розпочався віншуванням та різдвяними колядками і у Чернівецькому обласному меморіальному музеї Володимира Івасюка. Учасники товариства українських студентів-католиків «Обнова» традиційно, вже в одинадцяте, колядували колективові музею та його господареві — директору Мирославу Лазаруку, працівникам Чернівецької обласної бібліотеки для дітей та ЧОНУБ ім. М. Г. Івасюка.

 

Лунали улюблені стародавні та сучасні колядки, звучали щирі, величні побажання:

Нехай Божому дитьові
В мирі щастя буде,
Та нехай же по всім світі
Славлять Бога люди.

Радісно та світло на душі, коли обрядові звичаї предків наслідують і маленькі українці. Дорослим колядникам підспівувала і юна буковинка Настуся Лазарук.

Музейні працівники щедро обдарували колядників. Тож з дай Боже, у мирі та злагоді нарік дочекатися різдвяних свят та гарних колядників!

 

 

Київ – сайт http://www.kobzari.org.ua/?page=news&subpage=75

 

Володимиру Єсипку 65 років

 

15.01.2016

 

26 грудня 2015 року Голова НСКУ Володимир Миколайович Єсипок відзначив свій 65-річний ювілей. Привітати іменинника прийшли друзі, родина, колеги та учні. Многая літа ювіляру!

 

 

Запоріжжя – сайт http://iz.com.ua/kultura/page/2/

 

Запорожцам споют "50 на 50"

 

Известный запорожский бард, президент городского клуба авторской песни "" Александр Супрун выступит на пару с коллегой из Днепрорудного Феликсом Дробышевым и даст концерт "50 на 50" в одном из заведений Запорожья. Выступление состоится в рамках "Вечеров при свечах" клуба АП "". Концерт бардов состоится 15 января, начало в 19.00. Напомним, что днем позже Феликс Дробышев даст в Запорожье сольный концерт в камерной обстановке. Телефоны для справок: 066-737-93-82, 096-360-88-08.

 

 

Запоріжжя – сайт http://zp.vgorode.ua/news/dosuh_y_eda/283483-berem-vkusniashky-horozhan-zovut-na-kontsert-smeshnykh-pesen

 

16 января в 16:00, в бард-кафе городского клуба авторской песни "Островок" в камерном концерте "Вечер при свечах" выступит Феликс Дробышев (Днепрорудный), сообщает "Индустриалка".

- Это яркий поэт и музыкант, автор и исполнитель, режиссер концерта смешных песен фестиваля "Поющий остров" на Хортице, - говорит организатор концерта, президент клуба "Островок" Александр Супрун. - Третий тайм вечера - легкий фуршет с гостем, с песнями, рассказами, анекдотами.

Концерт камерный, в зале всего 40 мест, поэтому необходима предварительная запись. А фуршет организуем из угощений, которые принесут зрители.

Телефоны для справок: 066-737-93-82, 096-360-88-08.

 

 

Рубрика – «ЗМІ про митців»

 

БАРДформування української столиці
Київ був першим містом СРСР, яке увічнило ім’я Володимира Висоцького.

25 січня цього року Великому Артисту виповнилося б 78 років

(газета «Україна молода» від 13 січня 2015 року)

http://www.umoloda.kіev.ua/number/2757/163/96326/

Анатолій СІГАЛОВ

Вуличний бульвар

Із початком 1982 року кожного киянина охопив піднесений настрій. І річ тут була не в тому, що щойно відгомонів Новий рік, про що свідчили ошатні ялинки, ще не винесені з жодної квартири.

Продуктові магазини були порожні, на Хрещатику стояли черги по горілку та хек, мало хто міг похизуватися синім курчам або десятком яєць, які він «дістав» у довжелезній черзі. Того року, хоч як це дивно, необлаштованість побуту та відсутність найнеобхіднішого не псували піднесеного настрою киян.

Причина радісного пожвавлення виявилася простою: 1982 рік було проголошено ювілейним — очікувалося святкування 1500-річчя Києва.

Цій неординарній події передували кількарічні сутички між прихильниками ювілею та його супротивниками: письменник Іван Білик і публіцист Іван Іллєнко стали на чолі спростовувачів круглої дати, запевняючи всіх, що вік Києва на сотню-дві більший.

Крапку в суперечці поставив генеральний секретар ЮНЕСКО Фредеріко Майор. Він повідомив, що, за рішенням цієї міжнародної організації, 1500-річчя Києва відзначатимуть у всьому світі. І назвав конкретну дату: 14 квітня 1982 року.

І Київ почав помітно змінюватися: напередодні свята було відкрито пам’ятники видатним діячам далекої минувшини: Ярославу Мудрому, княгині Ользі, Нестору-Літописцю, реконструйовано Золоті та Лядські ворота, оновлено фасади будинків усіх центральних вулиць, державним коштом відремонтовано культові споруди, книжковими новинами порадували видавництва «Мистецтво», «Дніпро», «Радянський письменник» тощо. Було випущено медаль «1500 років Києву», якою мене, автора цих рядків, нагородили одним із перших — за видання друком довідника «Вулиці Києва».

У березні 1982 року відбулося ювілейне засідання постійно діючої комісії Київського міськвиконкому з найменування та перейменування вулиць, у складі якої я перебував упродовж тридцяти років. Керівник комісії — заступник голови Київського міськвиконкому Галина Миколаївна Менжерес зібрала нас у своєму просторому кабінеті й мовила з помітним хвилюванням: «Сьогодні у нас буде незвичне засідання, ми заслухаємо представників творчих спілок, які напередодні 1500-річчя розраховують на позитивне вирішення своїх звернень».

Вона налаштована була говорити ще, але до кабінету несподівано ввійшли поети Дмитро Павличко та Павло Мовчан. Вона представила їх членам комісії і надала слово. Від імені Спілки письменників України поети просили одній із вулиць Києва присвоїти ім’я Бориса Грінченка — українського філолога й поліглота, автора серії словників української мови, завдяким яким Європа дізналася про те, що є така мова — українська.

Композитор Олександр Білаш від імені Спілки композиторів України просив одну з вулиць Києва назвати ім’ям Левка Ревуцького — українського композитора, який жив і працював у Києві, присвятив йому симфонічну поему.

Архітектор Борис Приймак повідомив, що архітектори столиці просять назвати одну з вулиць ім’ям архітектора Ніколаєва, автора концепції забудови Хрещатика, а другу — ім’ям історика архітектури Миколи Закревського, який 1868 року видав друком двотомне «Описание Киева», і воно є неперевершеним у серії києвознавчої літератури.

У запису на прийом того дня значилися представники й інших творчих спілок — художників, кінематографістів, а також Академії наук України, штабу Київського військового округу, та несподівано прийом порушив голова Київського міськвиконкому Валентин Згурський. Він увійшов до кабінету Менжерес, за ним двоє молодих чоловіків.

«До нас прибули гості з Москви, — мовив Валентин Арсентійович, вказуючи на своїх супутників. — Я прошу вас вислухати їх і ухвалити відповідне рішення».

Після нетривалої паузи підвівся красивий, яскраво одягнений чоловік і сказав: «Мене звати Анатолій Меньшиков, я артист театру імені Вахтангова, до цього служив у театрі на Таганці. А місія в мене вельми почесна: від імені театральної громадськості Москви прошу одній із вулиць присвоїти ім’я Володимира Висоцького, який несподівано пішов від нас у розквіті творчих сил. У віці 14-15 років Володя жив у Києві, на вулиці Жовтневої революції».

І раптом пролунала репліка, яка викликала дружний сміх: найстаріший член комісії Лідія Антонівна Пономаренко заявила категоричним тоном: «Ні, ми не будемо вулицю Жовтневої революції перейменовувати на вулицю Висоцького».

Та ось уже погляди присутніх зупинилися на іншому москвичі.

— Ви теж артист? — запитали в нього.

— Ні, — відповів він. — Я ані артист, ані поет, ані композитор, я сусід Володі Висоцького, Валерій Нісанов. У Москві я живу на вулиці Малій Грузинській, і там же, в одному під’їзді зі мною, жив, і Висоцький, тільки він на восьмому поверсі, а я — на десятому. Його робочий день був надзвичайно завантажений, тому вірші й пісні він писав пізньої ночі, а напише — одразу відчував потребу комусь нову річ показати. Тоді й відчинялися двері моєї квартири, і він просив: «Послухай, Валерію...» Актор Анатолій Меньшиков звернувся до вас від імені театральної громадськості Москви, а я — від імені всіх москвичів. Повірте, вулицею Володимира Висоцького пишатимуться всі кияни.

Ювілей Києва був, як кажуть, «на носі», час підштовхував, тому з рішенням не тягнули. Воно сповіщало: «Вулицю Новопушкінську в Ленінському районі перейменувати на вулицю Бориса Грінченка; ім’я композитора Ревуцького присвоїти центральній магістралі Харківського житлового масиву (Дарницький район).

Коли підійшли до вулиці Висоцького, запала пауза: всі знали, що опального барда не любить влада, тому його ім’я одразу «зарубають» такі монстри, як ЦК Компартії України, Міністерство культури України. А що, коли його ім’я подати «в пакеті»? Що й було зроблено: «Імена архітектора Ніколаєва, Миколи Закревського, Володимира Висоцького присвоїти новим вулицям на житловому масиві Троєщина-Вигурівщина», як він тоді називався».

І ось уже бригада «Київміськсвітла» знімає тимчасову фанерну табличку «Нова-217 вул.» і встановлює постійну — «вулиця Володимира Висоцького».

І дуже скоро ця вулиця почала істотно вирізнятися серед сусідніх: тішила око чистотою і порядком, зеленню газонів і свіжістю фарб, тут неможливо було побачити порожню пляшку, рваний пакет або обгортку від морозива. А коли мешканці вулиці посадили вздовж тротуарів саджанці каштанів та дубів, і вони згодом почали кидати тінь, усі побачили: це вже не вулиця, а широкий зелений бульвар. І ось уже Віктор Андрійович Лага, голова Ватутінського райвиконкому, куди територіально ввійшла Троєщина, відгукуючись на прохання мешканців, підписав розпорядження: вулицю Володимира Висоцького надалі йменувати бульваром. Що й підтвердили заново виготовлені таблички. І всі, хто мешкають на бульварі Володимира Висоцького, пишаються і бульваром, і тим, чиє ім’я він носить.

Новий час — нові назви

А потім радянська Україна відійшла в небуття, поступившись місцем незалежній Україні. На нашу комісію звалився безпрецедентний обсяг роботи, адже в Незалежність столиця ввійшла з вулицями на честь класиків марксизму-ленінізму, російських революціонерів, членів ленінсько-сталінського ЦК. Якщо імена всіх цих людей добре сприймали в радянському Києві, то в незалежному нічого, крім роздратування, вони не викликали. Узяти, приміром, вождя світового пролетаріату. Стало очевидним, що київська Ленініана гіперболізована до абсурду — 28(!) об’єктів. Ленін у Києві був представлений набагато ширше, ніж у себе на батьківщині — в Ульяновську. Не перераховуватиму всі 28 об’єктів, але половину, для наочності, назву: Ленінський район, музей Леніна, пам’ятник Леніну, заводи «Арсенал» імені Леніна, «Ленінська кузня», метрополітен імені Леніна, трамвайне депо імені Леніна, станція метро «Ленінська», вулиця Леніна, бульвар Леніна, вулиця Ленінська, вулиця Ілліча, вулиця Володимира Ульянова, провулок Володимира Ульянова, вулиця Ульянових...

У Києві тричі були представлені Дзержинський, Калінін, Кіров, Фрунзе, двічі — вулицею й провулком Ворошилов, Будьонний, Жданов, а вже тих, хто був увічнений однією вулицею, і порахувати важко. І найостанніше «придбання» — площа Брежнєва.

Із проголошенням Незалежності керівник міста почав іменуватися мером, і такими на стику епох були Леонід Косаківський, Іван Салій, Олександр Омельченко. Усі вони досить активно співпрацювали з нашою комісією, і робота з перейменування вулиць ішла успішно.

Та ось на посаду мера прийшов Леонід Черновецький. Міське господарство було в занепаді, комунальні підприємства не фінансували, міська казна була порожня, а новий мер почав із того, що... призупинив діяльність нашої комісії, передавши її функції начальнику Управління з охорони історичного середовища Русланові Кухаренку. До «честі» цієї людини слід віднести те, що він жодної вулиці не назвав і жодної не перейменував — ця справа потребує глибоких знань, широти світогляду, та й відповідальність — чимала. Зате дав кілька дозволів: на території Києво-Печерської лаври відкрити... шашличну, поряд із Софією Київською побудувати підземні гаражі, від чого ця літописна місцевість почала осідати. Одразу виникли протести громадськості, міліція відкрила кримінальні справи.

Та незабаром подальші події склалися таким чином, що змусили Леоніда Михайловича залишити Київ. Немовби передчуваючи це, він сказав:

«Я хочу передати вам теку з архіву моїх попередників, керівників міста. Якщо щось писатимете, наголосіть: Київ був першим містом СРСР, у якому з’явилася вулиця Володимира Висоцького, пізніше — бульвар».

Я взяв теку. На ній значилося: «Матеріали по В. Висоцькому. 1982 р.». Усередині була саморобна тонка брошура накладом 100 примірників. Неважко було здогадатися: цю брошуру друзі Висоцького Анатолій Меньшиков і Валерій Нісанов передали тодішньому керівнику Києва Валентинові Згурському в далекому 1982 році... Матеріали цієї брошури наводжу без коментарів.

І ЦЕ ВСЕ — ПРО НЬОГО

«Життя не змінюється миттєво. Те, з чим він боровся, я вважаю, — надовго, те, проти чого він поставав, — надовго, те, що він оспівував, — також надовго.

Кожне покоління знаходитиме в його творчості щось своє, потрібне йому».

Булат Окуджава

* * *

«Найкращі пісні Володимира Висоцького — для життя. Вони — друзі людей. У його піснях є те, що може підтримати тебе у скрутну хвилину, — є сила, ніжність і розмах душі людської. А ще в них є пам’ять».

Роберт Рождественський

* * *

«Володя був дуже працездатною і, якщо так можна висловитися, працелюбною людиною: театральні спектаклі, репетиції, зйомки, сольні концерти — ця безкінечна гонитва забирала по вісімнадцять годин на добу. Навіть на відпочинку він не міг сидіти склавши руки, нічого не роблячи. Навпаки, завжди був чимось зайнятий, з кимось домовлявся, про щось дізнавався, занотовував».

Марина Владі

* * *

«Володимир Висоцький за походженням своїм був передовсім поетом. Це було закладено в його особистості. Таким був сюжет його долі. І цілком природно, що на таку особистість, як він, наклалася робота, відвага і те, чого не можна було зупинити, — спішка пульсу і нервів, шляхетність усього життя. Таким і має бути справжній поет».

Белла Ахмадулліна

* * *

«Я вважаю його роботи видатними акторськими звершеннями. Кого б він не грав — Гамлет, Жеглов, Хлопуша та всі його інші образи вигідно вирізняються серед його найкращих акторських робіт. Тому що в них з’явився його «особистісний звук».

Усі його театральні ролі — це не лицедійні роботи, це крик його душі, його проблеми, його біль.

У наше мистецтво він вклав цеглини правди, істинності — як справжній актор світового рівня».

Михайло Ульянов

* * *

«Він явив диво перевтілення, бо міг раптом стати космонавтом, льотчиком, підводником, шофером або ж офіцером міліції. Його відчуття образу не знало межі, він відчував, думав і вчиняв точнісінько так, як людина, в образ якої він вживлявся».

Георгій Гречко

* * *

«Не можна не погодитися з думкою, що творчість Володимира Висоцького — біографія нашого покоління і нашого часу.

Через Висоцького нині, наче крізь призму, дивляться на наше покоління і на десятиліття шістдесятих, сімдесятих років».

Алла Демидова

* * *

«На пам’яті мого покоління не було людини, на яку б так відгукнулася публіка, як на Володимира Висоцького. Чому? Тому що люди, слухаючи Висоцького, згадують, що вони люди».

Віктор Шкловський

 

МОНОЛОГИ

«Я почав писати свої пісні через те, що почув пісні Окуджави. Я вважаю його своїм хрещеним батьком, бо він мене підштовхнув: я до того часу багато написав віршів і раптом побачив, що можна, взявши інструмент, написати ритмічну основу до віршів, ще більше посиливши вплив цих віршів на зал. Я заспівав деякі речі під рояль, під акордеон, потім усе це якось спростилося до гітари».

* * *

«Першу свою пісню я написав у Ленінграді 1961 року. Було літо, я їхав у автобусі й раптом побачив поперед себе чоловіка, в якого на видноті було татуювання — жіноче обличчя, а нижче напис: «Люба — я тебе не забуду». Мені чомусь захотілося про це написати. Так з’явилася пісня «Татуировка», тільки замість Люби я для рими поставив Валю. Ось так і виникла перша пісня».

* * *

«Сталося так, що я почав працювати в Театрі на Таганці. Головний режисер помітив і приязно поставився до того, що я пишу пісні й сам їх виконую. Мої пісні він одразу ввів у наші спектаклі. Я гадаю, що саме йому я зобов’язаний тим, що моє юнацьке захоплення — написання віршів — не закінчилося на цьому. Зазвичай люди пишуть, а потім кидають це, я ж продовжую писати, тому що мої вірші у вигляді пісень одразу потрапляли на сцену».

* * *

«Перші мої пісні — то данина часу. Це були так звані «дворові» або ж міські пісні, ще їх чомусь іменували блатними. Це була така данина міському романсу, який до того часу був забутий.

А далі сталося таке: коли я починав писати свої пісні, то не розраховував, звичайно, що в мене будуть у майбутньому великі аудиторії — скажімо, стадіони або ж отакі великі компанії, як сьогодні...»

* * *

«Дружба, як на мене, не означає щоденно телефонувати один одному, вітатися й позичати гроші. По мені, це бажання дізнаватися одне про одного, чути й бути задоволеним хоча б тим, що мій друг здоровий і хай би здоровим був би й надалі».

* * *

«Запитують, ким я себе переважно вважаю: поетом, актором чи композитором. Мені важко відповісти на це запитання: я вважаю, що поєднання цих трьох жанрів та елементів мистецтва, яким я займаюся і роблю з них синтез — це, можливо, якийсь новий вид мистецтва. Але поки що терміна для визначення цього виду немає».

* * *

«Чи збираюсь я випускати книгу віршів? Я до того прагну, але скільки часу збиратимусь — не знаю. А скільки збиратимуться ті, від кого залежить вихід моєї збірки віршів, мені тим паче невідомо.

Знаєте, ніж ставати прохачем і оббивати пороги видавництв, вислуховуючи побажання про те, як переробляти рядки і таке інше, — то вже краще я сидітиму й писатиму».

* * *

«На Заході авторські пісні (у нашому розумінні) називають «піснями протесту». Коли одного разу мені переклали кілька таких пісень, я побачив, що в них і близько немає нічого схожого на те, що, скажімо, роблю я, або Булат Окуджава».

* * *

«У Франції свої записи я робив не з оркестром Поля Моріа, як нині чомусь говорять. Річ у тім, що там були дуже хороші оркестранти. І не випадково першу свою платівку я записав із тими оркестрантами, а жартівливі й розважальні пісні — у супроводі двох гітар. Узагалі мені так мало треба, щоб був гарний настрій. Наприклад, мені треба, аби був хороший супровід, коли виконую серйозні пісні, коли ж жартівливі — нормальна реакція на гумор».

* * *

«У чоловікові найперше ціную поєднання доброти, сили й розуму. Коли підписую світлини юнакам, підліткам і навіть дітям, обов’язково пишу: «Зростай сильним, розумним і добрим», а дівчатам дещо інше: «Будь не лише розумною, а й вродливою, гордою».

* * *

«Мені кажуть, що з моїм голосом я мав би співати рок-н-рол, але це ви чули тисячу разів, таких ансамблів мільйони, тому рок-н-рол я не співатиму, а займатимусь своєю справою, яку дуже люблю.

Але хотів би, аби глядачі й слухачі розуміли, яким важким є шлях до гармонії, коли вірш і пісня хвилюють душу людини. Оце людське хвилювання я оголосив основою своєї творчості — у кіно, в театрі, в пісні. Наголошую: тільки хвилювання допоможе сприйняти все те, що я роблю на сцені».

* * *

«Я не один раз чув, як співають «під мене». Дехто вважає, що треба подихати у кватирку холодним повітрям, випити холодного пива або зірвати голос. І буде «під Висоцького». Заявляю привселюдно: це неправда, тому що в мене такий голос був завжди і з ним я нічого не робив, тим паче пива холодного не пив, тому й витримую по п’ять виступів по дві години кожен перед такою ж аудиторією, як оце зараз — і нічого!»

* * *

Дуже поважаю все, що зробив Шукшин. Я знав його близько, зустрічався з ним, часто розмовляли, дискутували, і мені дуже шкода сьогодні, що так і не вдалося знятися в жодному з його фільмів. Зате на все життя залишусь їхнім постійним глядачем. У даному випадку це означає для мене навіть більше, ніж бути учасником і виконавцем ролі в якомусь із його фільмів...»

* * *

«Між естрадою й авторською піснею — дві великі різниці, як кажуть в Одесі. Тому що естрадна пісня передбачає великий оркестр, яскраве видовище, весь час там щось миготить, світить яскраве світло. І якщо цю частину прибрати з естрадної пісні — видовищну частину — естрадна пісня багато що втрачає».

* * *

«Питання про особисте життя, сім’ю, щастя, кар’єру, обов’язок мені ставлять досить часто. Сім’я — це дуже добре, щастя — ще краще, кар’єра також не завадить, обов’язок — безумовно.

Запитують також і про те, чому я такий сумний. Гадаю, що питання це не через турботу про моє здоров’я, а лише тому, що всі бажають підбадьорити мене. Цього зовсім не треба. Я абсолютно впевнений у собі, у справі, яку роблю».

* * *

«Я її не дуже сильно відчуваю — популярність. Річ у тім, що коли продовжуєш працювати, то немає часу на те, аби звертати увагу на ці речі. Аби перестати працювати, є саме оцей спосіб — спочивати на лаврах, відчувши популярність свою. Мені здається, що допоки вмію тримати в руках олівець, допоки в голові обертаються якісь думки, продовжуватиму працювати. Тож я позбавлений того, щоби помічати, коли став популярним. Популярність, якщо хочете, навіть заважає мені. У чому причина? Не знаю».

 

 

Нове життя торбана

Ентузіаст із Києва відроджує музичний інструмент епохи бароко, на якому грала козацька старшина

http://www.day.kiev.ua/uk/article/naprykinci-dnya/nove-zhyttya-torbana

Марія Прокопенко

«День», 15 січня, 2016

 

Торбан українці бачать щодня, але грають на ньому одиниці. Модний у XVIII столітті струнний щипковий інструмент, родич лютні, винищили почасти у добу Російської імперії, почасти — у радянські часи. Зараз найпростіший спосіб побачити торбан — подивитися на зворот купюри у десять гривень, де він зображений. Певно, сусідство з Іваном Мазепою на купюрі недаремне — до нас дійшли малюнки торбанів гетьмана.

Майстер музичних інструментів Вадим Вікснін майже десять років тому взявся відроджувати торбан. Зокрема, зробив точну копію торбана Мазепи. Удома у Вадима — домашній музичний ансамбль. Його п’ятеро дітей вчаться музиці, грають на віолончелі, скрипці, флейті. Донька майстра Марія Віксніна, серед іншого, грає на торбані. Ми побували в гостях у Вадима Віксніна і дізналися декілька секретів старовинного українського інструмента.

ГЕРБ МАЗЕПИ  —  ІЗ КЛАВІШ... РОЯЛЯ

На колінах у Вадима Віксніна — точна копія одного з торбанів Мазепи. Майстер зробив його за описом інструменту, що раніше знаходився у Чернігівському історичному музеї. Сам інструмент знищили під час звільнення міста від німців — розбомбили музейну схованку. «Зверху торбан був опоясаний кленовою стрічкою — будь ласка, ось вона, — показує свій витвір Вадим Вікснін. — Також інструмент був опоясаний 32 рейками палісандрового дерева з кленовими прошарками — все повторюю. Голівка і шийка торбана — з палісандру, кілки і накладка на гриф — із ебенового дерева. Герб Мазепи зроблений зі слонової кістки — вирізав його із клавіш дореволюційного рояля». Із цим інструментом часто виступала донька майстра Марія, але торік він зламався. Вадим Вікснін зробив інший торбан, а цей, можливо, з часом переробить.

 

ПОЯВА ІНСТРУМЕНТА

Є декілька версій походження інструмента. «У Польщі торбан вважають українським інструментом, в Україні — польським. Щоб не займатися інструментом, треба списати його на когось», — усміхається Вадим Вікснін. Майстер припускає, що батьківщиною торбана може бути Австрія. «Одним із перших відомих торбаністів був виходець із сімейства Відартів, — пояснює Вадим Вікснін. — Він народився у другій половині XVIII століття в Австро-Угорщині. Грав цікавим способом: інструмент горизонтально клав на коліна. Сьогодні так грають на австрійській цитрі. І торбан, за деякими моїми дослідженнями, є попередником цитри». Торбан був розповсюджений у Речі Посполитій, на ньому грала майже вся польська шляхта і часто — представники козацької старшини.

Колись інструмент був популярним і в Росії. У Санкт-Петербурзі сьогодні знаходиться велика колекція торбанів. «Майже у всіх дореволюційних письменників України і Росії є згадки про торбан, який згодом жорстко викорінювали. Торбан згадується у Салтикова-Щедріна, у Льва Толстого, у когось з декабристів...» — перераховує Вадим Вікснін.

ЗАБУТТЯ

Винищення інструмента почалося за часів Російської імперії, за радянської влади цей процес сягнув піку. «Більшість пісень для торбана прославляли честь козака, славу української зброї. На додачу, на інструменті грав гетьман Мазепа, якому досі співають анафему в усіх російських церквах, — пояснює Вадим Вікснін. — І ось, в одному словнику 1917—1918 років пишуть, що, оскільки торбан дуже складний у виготовленні і техніка гри на ньому складна — хоча торбан був у побуті простолюдинів — інструмент вважається неперспективним і підлягає забуттю. Взагалі, у радянські часи знищили усі українські інструменти для виконання класичної музики».

...І ВІДРОДЖЕННЯ

     Вадим Вікснін, хоча й має серед предків бандуристів і скрипкових майстрів, торбаном зацікавився випадково. «Все життя займався виготовленням скрипок, ремонтом фортепіано. І от перебудова, незалежність. У домі не було ні копійки, треба було годувати родину, і я влаштувався на фабрику меблів, — згадує Вадим Вікснін. — Раптом знайомий розповів, що одна людина хоче замовити колісну ліру і шукає майстра, який це зробить. Я зрадів, мене це зацікавило, обіцяв подумати. Почав вивчати матеріали про колісну ліру, про кобзу, бандуру, а згодом і до торбана дійшло».

Спочатку Вадим Вікснін сам грав на торбані — в одній тональності. Раптом — «шок і потрясіння» — у дореволюційного дослідника майстер прочитав, що на торбані могли грати у різних тональностях, виконували вишукані авторські твори. Вадим Вікснін не став перевчатися, а ось донька Марія близько восьми років грає на торбані, використовуючи усі можливості інструменту. Таких, як вона, в Україні, та й у світі, — одиниці.

 Зараз майстер хоче створити ще один торбан. Виготовлення такого інструменту забирає чимало сил, часу, коштів. Єдиний, здається, необмежений ресурс майстра — його ентузіазм. «Колеги з Німеччини, Франції, Америки запитують, які державні дотації, гранти мені виділила Україна. Мовчу у відповідь, бо жодної допомоги не отримую», — знизує плечима Вадим Вікснін. Хочеться вірити, що торбан, раптово відроджений після столітнього забуття, не зникне знов.

 

 

Маріупольців вітали 9 вертепів

Спонтанний фестиваль у місті об’єднав жителів кількох областей

http://www.day.kiev.ua/uk/article/taym-aut/mariupolciv-vitaly-9-vertepiv

Ольга Харченко

«День», 13 січня, 2016

 

12 січня у Маріуполі відбувся експромт-фестиваль вертепів, у якому взяли участь івано-франківський Фронтовий вертеп Духовної семінарії, тернопільський Великогаївський вертеп, дитячі гурти з Маріуполя, а також гурти з місцевих селищ Мангуш, Мелекине, Ялта тощо. Ініціювала свято для жителів міста Марія Подибайло, волонтер, координатор центру патріотичних сил «Новий Маріуполь».

«У мене давно була ідея звеселити місто колядою, — розповідає «Дню» пані Марія. — Минулого року ми вперше організувалися і поїхали з вітаннями до бійців, побачили, що є великий інтерес. А цього року, щоб привітати хлопців, приїхало дуже багато колядників з різних регіонів». Ідея провести фестиваль виникла буквально 8 січня, розповідає волонтер. «По суті, це такий собі майстер-клас для маріупольців у вигляді фестивалю», — вважає волонтер. Приєдналися й місцеві гурти. Задум виправдав себе: на фестиваль прийшло багато людей попри погану погоду. «Я сподіваюся, що наступного року в Маріуполі буде дуже багато вертепівських гуртів. Адже побачили, що все можна робити своїми руками», — підсумовує пані Марія. І додає важливий штрих: «В організації свята нам допомагали низка організацій, які входять до громадської ради при міськвиконкомі, — такі ж волонтерські, як наша. Це один із перших великих заходів — співпраця громади Маріуполя і громад Західної України. Патріотичним силам у Маріуполі потрібна підтримка. Ми не повинні залишитися самі, щоб зберегти динаміку розвитку».