Бюлетень №29 (407) 2016 рік
Новини одним рядком:
25 червня – концерт повстанської пісні за участю Тараса Силенка і Володимира Гонського у с.Товмач на Черкащині
9 липня – Ігор Лі (Бахмут), Михайло Фурсов (Одеса), киянки Ольга Артеменко і Лілія Батюк-Нечипоренко виступали в Одесі
15 липня – у Житомирі відбувся брифінг щодо організації ІІ Міжнародного фестивалю мистецтв «Пісенний Спас»
21 липня – день народження Сергія Цушка, поета із Києва
24 липня – вечір пам'яті Володимира Висоцького (помер 25 липня 1980 року), Київ, “Docker Pub” , вул.. Богатирська, 25
24 липня – 40 років з дня народження Олега Сухарєва, автора пісень, організатора гурту “Самі свої”
24 липня – концерт пам'яті Володимира Висоцького у сумській міській галереї
26 липня – програма Сергія Бондарчука «Гитара опять не хочет молчать», пам'яті В.Висоцького, Київ, галерея "Висоцький"
28-31 липня – поїздка делегації бардів України на фестиваль «Большая Бард-рыбалка» у Білорусь, виїзд із Сум – 28 липня
Олег Сухарєв
Бути собою
Боже, як хочеться бути собою
Після розхристаних і спалених днів
Після падіння і втечі із бою
Бути собою, бути собою
Коли вже розділено тіло з душою
Коли розподілено дітям і внукам
Ніхто не згадає якою ціною
Бути собою, бути собою
Або проти води, або знов за водою
Я втікаю в поля в свій загублений рай
Де цілується небо з нивою золотою
Бути собою, бути собою
І коли поведуть на сміх перед юрбою
Тричі ти відречешся ще до першого півня
Я за правду святу покладу головою
Бути собою, бути собою
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи надсилайте на Emaіl: p_karta@ukr.net, p_karta@maіl.ru
Харків – Літературний музей
Шановні друзі,
Український центр розвитку музейної справи та Goethe-Institut в Україні запрошують взяти участь у семінарах, присвячених співробітництву музею з організаціями недержавного сектору.
Семінари відбудуться у Харкові та Запоріжжі за наступним графіком:
Запоріжжя
19 липня, початок о 17:00
конференц-зала готелю «Театральний», вул. Троїцька, 23
Харків
21 липня, початок о 17:00
коворкінг «Спалах», вул. Дівоча, 6
До участі запрошуються представники недержавних установ культури Харківської та Запорізької областей.
Семінари стануть ланкою комплексного проекту «Культ чи культура: розвиток учасницьких практик у музеї» та передуватимуть конкурсу малих грантів серед проектів недержавних установ та музеїв Харківської та Запорізької
областей.
Своїм чималим досвідом співпраці з державними закладами культури поділиться Олена Афанасьєва, виконавча директорка
Центру «Тотем» (Херсон), тренерка, кураторка культурно-мистецьких подій.
Участь у семінарі безкоштовна. Запрошуємо всіх бажаючих!
Для участі просимо реєструватися до 23:59 18 липня за адресою mail@promuseum.org.
У листі просимо обов’язково вказати місто (Харків або Запоріжжя), в якому ви хотіли би відвідати захід.
Додаткова інформація за тел.: +380 63 408 32 89
Суми – Ігор Добровольський
Высылаю список участников поездки на фестиваль авторской песни «Большая Бард-рыбалка» Беларусь
Осталось два свободных места.
|
ФАМИЛИЯ ИМЯ |
Город |
|
1 Добровольский Игорь - руководитель делегации |
Сумы |
|
2.Кандыбей Валерий - комендант палаточного городка |
Сумы |
|
3.Овчаров Сергей - звуковая аппаратура |
Сумы |
|
4.Евтушенко Владимир шеф-повар |
Киев |
|
5.Виталий Повар 2 |
Сумы |
|
6.Приходько Игорь (Склиф) |
Сумы |
|
7. Борщ Сергей, скрипач |
Сумы |
|
8.Сердечный Тимофей |
Коростень |
|
9 Легонькова Ирина |
Харьков |
|
10. Акулинин Валерий |
Харьков |
|
11. Бебех Саша |
Одесса |
|
12 Байрак Виктор - бронь |
Винница |
|
13 Деркач Игорь |
Запорожье |
|
14.Киящук Анна |
Запорожье |
|
15.Боженко Людмила |
Запорожье |
|
16.Боженко Роман |
Запорожье |
|
17.Славинская Виктория |
Днепр |
|
18.Славинский Всеволод |
Днепр |
|
19.Ботвиновская Виктория |
Киев |
|
20.Ботвиновский Александр |
Киев |
|
21.Бугуцкая Надежда |
Харьков |
|
22.Медведева Ирина |
Запорожье |
|
23.Бородин Сергей |
Запорожье |
|
24.Литвиненко Олег |
Киев |
|
25.Положай Виталий |
Сумы |
|
26.Науменко Марина |
Луганск-Львов |
|
27.Демчуков Анатолий |
Одесса |
|
28.Минаев Борис |
Сумы |
|
29.Нечитайло Ольга |
Сумы |
|
30 Сайко Людмила |
Сумы |
|
31 Макаренко Анна |
Сумы |
|
32 Швыдкий Юрий |
Сумы |
|
33-37 Неслыханная Прибыль - в составе 5 чел |
Запорожье |
|
38-40 семья Бабаковых - в составе 3 чел. |
Запорожье |
|
41 Изосимова Катя (Курск-Сумы) - бронь |
Сумы |
|
42. Козинец Саша (Сумы-Киев) - бронь |
Киев |
|
43 Бояринова Ольга - бронь |
Сумы |
|
44-46. «Чужаси» в составе 3 чел. бронь |
Сумы |
|
47- 48 свободные места |
|
Отдельно едут на фестиваль: Рубчинский Семён Григорьевич и Гефтер Вадим Яковлевич
P.S. Від упорядника. Сайт фестивалю «Большая Бард-рыбалка» опублікував список запрошених бардів:
Сергей и Татьяна НИКИТИНЫ (Москва, РФ); Михаил БАРАНОВСКИЙ (Москва, РФ); Лидия ЧЕБОКСАРОВА и Евгений БЫКОВ (Москва, РФ); Псой КОРОЛЕНКО (Москва, РФ); Тино АЙСБРЕННЕР (Берлин, Германия); Павел ФАХРТДИНОВ (Москва, РФ); Иван ЯЛЫНСКИЙ и Михаил АЛЬТШУЛЛЕР (Москва, РФ); Ольга ЗАЛЕССКАЯ (Минск, РБ); Константин ГОРЯЧИЙ (Минск, РБ); Вадим ГЕФТЕР (Украина); Сергей ДЖИГУРДА (Украина); Людмила ТАТАРОВА-ДЖИГУРДА (Москва, РФ); Антони МУРАЦКИ (Варшава, Польша); Доминика СВЁНТЭК (Варшава, Польша); Йиржи ВОНДРАК (Брно, Чехия); Алексей КУДРЯВЦЕВ (Брно, Чехия); Александр БАЛЬ (Могилев, РБ); Александр ЛЕВИН (Москва, РФ); Александр БОРМОТОВ (Ревда, РФ); Ян БЕДЕРМАН (Израиль-РФ); Виктор БАРАНОВ (Санкт-Петербург, РФ); Вячеслав КОРСА (Климович) (Гомель, РБ); Зоя КУРАК (Минск, РБ); Вадим МЕЗЕЦКИЙ и Сергей АНТОНОВ (Минск, РБ).
Одеса – Олександр Новіков
1) от Новикова Александра, Одесса:
9 июля перед одесскими слушателями выступил ИГОРЬ ЛИ.
Игорь — автор и исполнитель, дипломант Грушинского фестиваля, лауреат конкурса «Иерусалимский бенефис», один из организаторов фестивалей «Осенняя Ялта», «32-е мая» и «Редкая птица», член жюри и ведущий мастерских (в разные годы) практически всех украинских фестивалей АП, а также российских фестивалей «Рамонский родник» и «Вега весны».
Моральную, физическую и творческую помощь Игорю оказывали участники концерта — ОЛЯ АРТЁМЕНКО, МИХАИЛ ФУРСОВ и поэтесса ЛИЛИЯ БАТЮК-НЕЧИПОРЕНКО.
Очень интересные исполнители, искренние, душевные...
Песни в исполнении Оли и Миши — очень талантливо.
Лилия познакомила одесситов со своим творчеством и неповторимым прочтением своей поэзии.
Благодарим Вас за прекрасный песенный и поэтический вечер, который вы подарили одесситам!
Желаем вам Игорь, Оля, Михаил, Лилия дальнейшего покорения сердец все большего числа поклонников вашего творчества.
=========================================================================
2) от Елены Герасимовой (фото - Александр Колот), Одесса:
В минувшую субботу побывали на вечере бардовской песни в одесской обсерватории в парке Шевченко. Шла и думала: интересно, что там будет, для чего иду именно туда? Могу сказать, что в конце вечера все вопросы отпали. Спасибо Наталье Потеряйко, которая организует такие чудесные встречи. Тронуло до глубины души, иногда до слез... Искренние эмоции исполнителей захлестнули аудиторию. Создалась чудесная атмосфера со-чувствия и со-звучия. Проникновенное исполнение песен Игорем Ли, Ольгой Артеменко и Михаилом Фурсовым не оставили никого равнодушным. Также приятным сюрпризом стало присутствие на встрече украинской поэтессы Лилии Батюк-Нечипоренко. Она также поделилась своим творчеством.. Это была встреча с неординарными, яркими личностями. Спасибо всем...
Фото ссылка на альбом
https://www.facebook.com/lena.gerasimova.735/media_set?set=a.1628883764107746.1073741844.100009584137596&type=3
Київ – сайт http://vysotsky-gallery.org/?p=3553#more-3553
Концертная программа Сергея Бондарчука «Гитара опять не хочет молчать»
26 июля Галерея ВЫСОЦКИЙ на Воздвиженке будет принимать у себя друзей, гостей и поклонников молодого автора и исполнителя Сергея Бондарчука.
Этот вечер будет посвящен песням, стихам и воспоминаниям о Владимире Высоцком.
Имя Владимира Высоцкого значит много для старшего поколения, но и наши молодые артисты относятся к нему с глубоким уважением, ведь его роли в кино, его песни всегда наполнены глубоким смыслом.
Сергей Бондарчук вдохновляется работами Владимира Высоцкого. Молодой исполнитель всегда пытается прожить, прочувствовать песни Высоцкого, от чего они звучат искренне и от души.
Хотим обратить ваше внимание, что Сергей исполняет песни на семиструнной гитаре, как в свое время и Владимир Семенович! Приходите послушать, ведь нынче семиструнные гитары большая редкость. Песни Высоцкого под семиструнную гитару приобретают характерное исходное звучание
Вход свободный.
Количество мест ограничено, регистрируйтесь заранее!
Зарегистрироваться и получить дополнительную информацию можно по тел. (044) 384-0-386 или info@vysotsky-gallery.org
Житомир – сайт http://oda.zt.gov.ua/z-19-po-21-serpnya-zhitomir-peretvoritsya-na-kulturno-misteczkij-czentr.html
З 19 по 21 серпня Житомир перетвориться на культурно-мистецький центр
15.07.2016
Сьогодні, 15 липня, у прес-центрі облдержадміністрації відбувся брифінг щодо організації ІІ Міжнародного фестивалю мистецтв «Пісенний Спас», який відбудеться з 19 по 21 серпня у Житомирі.
Серед спікерів – голова оргкомітету фестивалю «Пісенний спас» Ірина Шинкарук, начальник управління культури Житомирської ОДА Юрій Градовський, заступник начальника управління культури Житомирської міської ради Наталія Марчук, голова ГО «Студентський клуб» Володимир Виговський та власник музею «Ремісничий двір» Федір Євтушенко.
Розпочинаючи прес-конференцію, начальник управління культури Житомирської ОДА Юрій Градовський наголосив на тому, що 19 по 21 серпня Житомир стане справжньою культурно-мистецьким центром нашої країни.
Ірина Шинкарук, як голова оргкомітету фестивалю «Пісенний спас» та основний організатор дійства, розповіла про те, як проходитиме фестиваль та як триває підготовка:
«Цього року до фестивалю додалася ще й конкурсна програма. Переможці будуть визначатись у таких номінаціях: «Виконавець естрадної пісні», «Авторська пісня та співана поезія», «Конферансьє». До участі в конкурсі запрошуємо молодих талановитих виконавців віком від 14 до 35 років. Заявки приймаємо до 1 серпня. Зазначу, що родзинкою фестивалю буде саме номінація «Конферансьє», адже такий конкурс проводитиметься вперше в Україні і вікові обмеження в номінації ми знімаємо».
До складу журі конкурсу увійдуть Наталя Сумська, Дмитро Оскін, Анатолій Говорадло, Анжеліка Рудницька, Олександр Воєвуцький, Артем Кондратюк та інші відомі артисти. На останньому етапі роботи долучиться Олександр Пономарьов, який вручить власний інтенсив у його вокальній академії.
Організатори очікують, що участь в Міжнародному конкурсі-фестивалі візьмуть конкурсанти з України, Польщі, Білорусії, Китаю, Казахстану та Італії. Всі три дні конкурсу будуть транслюватись в ефірі Першого національного телеканалу.
Крім власне фестивалю та вечірніх концертів, на жителів та гостей міста чекатимуть різноманітні розваги і для дітей, і для дорослих: майстер-класи з аквагриму, бісероплетіння, народної творчості, випікання пряників та інші активності Також за участю українських видавництв планують створити літературну алею та провести автограф-сесії з письменниками.
За словами Ірини Шинкарук, попередній бюджет фестивалю становить близько 900 тис. грн. Квитки на вечірні концерти, які відбудуться у літньому театрі міського парку культури та відпочинку Житомира, за участю українських зірок естради та учасників конкурсу можна буде придбати вже з початку серпня.
ІІ Міжнародний фестиваль мистецтв «Пісенний Спас» проводиться за організаційної підтримки Міністерства культури України, Житомирської облдержадміністрації, Житомирської облради, Житомирська міськради, ГО «Студентський клуб».
Київ – Сергій Цушко
Дякую. Змістовно, як завжди. А фраза Валерія Сергеєва "Самое страшное, что подозревали чаще того, кто на самом деле не был стукачом" - це й про мене: дуже непросто почувався я в АРСЕНАЛІ 1982-го й у подальші роки...
І щодо розсварювання. Я тоді, коли АРСЕНАЛ розколювався і з нього частина бардів пішла створювати "Клуб на Московській площі", написав вірш "Мечта о братстве":
***
Мы все из зрительного зала,
мы – плоть от плоти той толпы,
что хлеб на зрелища меняла,
втянув голодные пупы;
что средь блистательных кумиров,
в чаду кадящих алтарей
некоронованных кумиров
любила больше, чем царей;
что – как бы ни бывало туго –
в прекрасных муках родовых
под песни молота и плуга
являла гениев своих.
Мы все из зрительного зала,
мы все из той семьи большой,
где при отсутствии вокала
поют восторженной душой;
где бескорыстнейше любимы
гитара, музыка и стих,
где лидеры неотделимы
от почитателей своих;
где знают истинную цену
суду оваций и похвал,
где, даже выходя на сцену,
не покидают этот зал.
Мы все из зрительного зала
и все ему принадлежим,
когда счастливо и устало
со сцены в этот зал глядим;
когда заворожённым взглядом,
тесней сомкнув полукольцо,
тысячеглазо светит рядом
его прекрасное лицо;
когда, взрослеющие дети
всех залов – малых и больших,
поем, забыв про всё на свете,
и за себя, и за других.
1985
Суми – Петро Картавий
Лист Сергія Цушка повернув мене у 70-і роки ХХ століття, коли довелося співпрацювати з київськими бардами.
Осмислення проблем організації бардівських заходів в Україні
У брошурі “Із досвіду створення середовища шанувальників авторської пісні” писав: “У жовтні 1977 року, після концерту Анатолія Лемиша, діяльністю клубу «Ікар» зацікавилось КДБ, про це члену клубу повідомив Слава Рассказ, якого «контора глибокого буріння» хотіла зробити своїм агентом. Через тиждень у мене за спиною на роботі з’явився новий співробітник-відставник, який нав’язливо розпитував про мою громадську діяльність. Старався оминати його пастки, щоб не бути втягнутим у спекуляцію, бо під загрозою кримінальної відповідальності могли вербувати, або судити. Довелося бути максимально відкритим, і всі проблеми виносити на публічне обговорення, що не подобалось «опікуну». Активних членів клубу почали викликати на співбесіди, і частина із них, щоб не стати «стукачами», змушені були припинити роботу в клубі. На початку літа 1978 року клуб «Ікар» пішов на канікули і більше не зібрався.”
Опишу чому це сталося. У суботу 17 вересня 1977 року сумський клуб книголюбів «Ікар» відкривав сезон і запросив у гості київський клуб самодіяльної пісні. Після театралізованої вистави на тему “Давня Греція” співали київські барди, а наступного дня – концерт А.Лемиша. Вхід у клуб був 1 крб., щоб оплатити проїзд киян і символічний гонорар А.Лемишу.
Причиною опіки КДБ, яка призвела до припинення діяльності сумського клубу книголюбів «Ікар» були не пісні А.Лемиша, а його лист до мене. Бард просив написати скільки грошей скарбник клубу віддала керівнику делегації бардів з Києва – Леоніду Духовному.
Потім мені розповіли, що перша дружина А.Лемеша – Тетяна була під наглядом КДБ і її пошта перлюструвалася, а відповідно – і в чоловіка. Тетяна не співала, а в Суми приїхала за компанію з чоловіком і зустрілась з хлопцем із Донецька, засланого в сільську школу біля Сум. За хлопцем стежило КДБ. Мій лист зацікавив КДБ, оскільки там було про гроші. Саме лист став причиною нагляду за мною, бо президентом клубу «Ікар» був інший чоловік, до якого не мали претензій.
Виникає питання: навіщо бард просив відповісти, знаючи, що мій лист прочитають у КДБ. Якщо кияни не могли порозумітися між собою, то чому не зателефонувати мені на роботу, щоб отримати відповідь. Справа у тому, що на поведінку бардів впливали випадкові, агресивні особи, які не думали про наслідки їхніх дій для інших. На роботі з мене хотіли зробити “антисоветчика”, бо заважав керівництву обкрадати співробітників.
Через лист три роки не міг організувати концерти бардів Києва у Сумах. У 1981 році налагодив співпрацю з туристським клубом під егідою якого і проводили до 1984 року концерти киян. Далі агентура КДБ блокувала мою діяльність з організації концертів бардів, хоча офіційно претензій до мене не було, бо діяв у правовому полі. Тільки 1988 року (час “перебудови”) заснував клуб авторської пісні “Булат”, а 1989 року – фестиваль “Булат”.
У КДБ слідкували за роботою КАП “Булат”. Випадково довідався, що чоловік однієї із активісток клубу – майор КДБ. На мене її присутність у клубі не впливала, бо діяв чесно і відкрито. Коли вона розповідала політичні анекдоти, то зупиняв її, бо знав, що то провокація. У лютому 1989 року після концерту Григорія Дикштейна на вечірку з бардом згадана активістка хотіла піти із чоловіком. Відмовив йому, бо він не був членом клубу, а за законами честі мав представити майора КДБ Г.Дикштейну, інакше мене могли втягнути у їхню гру. Активістка обурилась, а з нами пішла інша жінка, яка раніше не збиралася на вечірку. Знав, що деякі члени клубу допомагають активістці, бо вони дорікали чому відмовив майору КДБ.
Проведення 3-го фестивалю “Булат” влада заборонила, бо на 17 березня 1991 року був призначений Всесоюзний референдум з питання збереження СРСР. Там, де проходив фестиваль була виборча дільниця. Завдячуючи керівництву палацу культури та профкому профспілок СМНПО ім.М.В.Фрунзе фестиваль змогли провести. У заключному концерті москвич Юрій Лорес заспівав пародію про мерця на Червоній площі. Це стало приводом для обговорення фестивалю як антисоюзної акції на нараді міському КПРС – де обговорювали референдум. Мене попередили, що такі заяви комуністична влада робить після відповідних висновків. Із того часу мною почав опікуватися музика, який нав’язливо приходив до мене додому і сидів до опівночі. Пізніше стало відомо, що таким чином влада стерегла тих, кого планувала затримати.
Коли владу в СРСР захопив ДКНС, то 20 серпня 1991 року на засіданні клубу “Булат” сказав про небезпеки влади заколотників для бардів, але помічники активістки не дали мені про це говорити. Вдома зрозумів, що у випадку перемоги ДКНС не уникну ув’язнення, а активістка з помічниками свідчитимуть проти мене, бо така в них служба. Членів ДКНС заарештували, а 24 серпня Україна стала незалежною державою. Тоді ми з Владиславом Нікітюком були на фестивалі “Байда”, який проходив на острові Мала Хортиця у Запоріжжі, де Дмитро Вишневецький (Байда) організував першу Січ.
Коли наступного вівторка зібралися в клубі, то помічники активістки, вели себе так, мов нічого не трапилось. Пережите підказувало, що не можу більше їм довіряти. Сказав помічниці, хтось із нас має піти з клубу, але вона зробила вигляд, що не розуміє моїх претензій. Щоб не руйнувати своє дітище, довелося із клубу піти самому.
Із 1991 року бардів СНД контролювали спецслужби Росії, а 1999 року вони в Криму блокували мою координацію всеукраїнського фестивалю. Із 1998 року для бардів України на благодійних засадах випускаю інформаційний бюлетень, який із 2014 року називається «Літопис авторської пісні України». 2000 року в Росії до влади прийшов КДБешник, і відновив вплив агентури в Україні, яка дописами в бюлетень хотіла його контролювати. Публікуючи їхні листи, як упорядник писав пояснення для читачів.
Крім спроб контролю журналістської діяльності хотіли знищити мене фізично, щоб не їздив на фестивалі, де співають російською. 2006 року після фестивалю на Харківщині спробували отруїти мене в поїзді, бо відстоював право українців на розвиток мови і культури на своїй землі. 2007 року заманювали мене в пастку, запрошуючи на різні фестивалі. У Сумах 2008 року на пішохідному переході організували наїзд, але збили чоловіка, що обігнав мене. Студентка юридичної академії, якій допомагав у творчості, в березні 2010 року в бібліотеці пригощала мене пиріжками та яблуками. Вона підозріло хвилювалась, тому відмовився взяти пакет. За нами спостерігали, і вона тихо просила: «Візьміть, а потім викинете.» Пізніше запитав навіщо вона погодилась позбавити мене життя, і студентка щиро відповіла: «Мені потрібно годувати своїх батьків». Потім бачив її на вулиці у міліцейській формі. Майбутніх правоохоронців України із студентської лави контролювали сусідські спецслужби, бо українські офіційно претензій мені не висували.
У попередньому літописі опублікував статтю із сайту Тетяни Яровициної про фестиваль “Время Визбора”, де є такі слова: “Потягом усіх днів з численних сцен фестивалю говорилося-співалося про Першу Світову, Другу Світову, нормандські походи тощо, і майже жодного разу, принаймні за моєї присутності поблизу сцени, відкрито не було згадано про війну України за незалежність, яка триває нині. Поодинокі учасники вдавалися до розмитих алегорій. На власному 15-хвилинному "сольнику", свідомо торкнувшись декількома віршами цієї теми, збагнула: люди не готові чути про війну. Це в той час, коли гинуть тисячі людей по обидві сторони конфлікту.”
Комусь дуже не хочеться, щоб російськомовні барди України були патріотами землі, де вони народилися і виросли.
Чернігів – сайт http://rusova.at.ua/ (фрагменти статті про фестиваль «На Голубих озерах»)
Чарівне дійство на Голубих озерах
1-3 липня, традиційно, біля села Олешня, на мальовничих на Голубих озерах вже в п’яте пройшов міжнародний фестиваль авторської пісні та свято купальської традиції.
...
У фестивалі взяли участь 16 музикантів, в тому числі і 2 ансамблі, а також наш земляк з Любеча – поет, композитор, лауреат Всеукраїнських та Міжнародних конкурсів Тарас Тарасенко (з племінницею другокласницею Поліною). Барди та поети приїхали переважно з Києва та Чернігова. У складі журі були відомі автори пісень із Запоріжжя, Миколаєва, Гомеля, що в Республіці Білорусь, а також музиканти з Чернігова. До початку конкурсу учасникам довелося пройти відбір. На розгляд журі, у складі якого були такі відомі барди, як: Віктор Байрак (Вінниця), Наталія Соболєва (Дніпро), Володимир Мотькунов (Білорусь), Олег Швидкой (Запоріжжя), кожен учасник представив не більше 5-ти власних пісень, з яких відібрали одну кращу. Конкурс тривав понад 2 години - усі присутні насолоджувалися як ліричними, так і емоційними виступами учасників. Насамкінець члени журі визначили переможців. У номінації - кращий виконавець - перемогла чернігівка Анастасія Коваленко, у номінації кращий ансамбль перемогу отримав колектив «Струни душі», а кращим поетом став Олександр Мороз з Чернігова.
Більшість інших учасників також отримали перемоги в номінаціях, грамоти та призи. Яскравою ноткою став вихід на сцену організатора фестивалю бардівської пісні – президента благодійного фонду ім.. Софії Русової – Івана Чауса, який вийшов нагородити та преміювати володаря Гран-Прі фестивалю. Одноголосно, члени журі обрали переможцем конкурсу музиканта з Києва – В’ячеслава Бондарькова, який виконував казкову пісню, проте дуже глибокого змісту.
Після урочистої церемонії нагородження, своїми виступами глядачів порадували професійні барди - члени журі міжнародного фестивалю.
...
Переяслав-Хмельницький – сайт http://phm.gov.ua/fieldseftitle-1128
Колись все закінчується, але не в нашому випадку
Вт, 05/07/2016
Ось і ЗАВЕРШИВСЯ 1-ий всеукраїнський фестиваль авторської пісні «Славен Град». Три насичених дні залишили свій значний слід в історії нашого міста.
І тепер можна сміливо сказати Ми Молодці.
Як це було….
Перший день 1 липня 2016 року в день приїзду учасників був концерт. Ми не стали запрошувати на сцену втомлених з дороги гостей, а презентували їм наші Переяславські таланти. Першими виступив чудовий колектив «Водограй», за ними дали жару «Чумацький шлях» ну і заводні хлопці з «драбадан» не дали нудьгувати. Продовження фестивального дня пройшло на березі річки Трубіж у «Старої Греблі», де під смачний куліш зварений Черновским Андрієм Йосиповичем і біля багаття зібралися друзі і пішла гітара по колу. Якщо чесно, йти додому не хотілося. І хоч комарі теж підспівували нашим гітаристам ми сиділи довго і насолоджувалися новим знайомством і творчістю авторської пісні.
Другий день 2 липня 2016 року розпочався, опускаємо подробиці життєвих питань, з походу в музеї міста. Адже саме екскурсії по місту презентувалися для учасників фестивалю та гостей як подарунок від Міських влади. Пізніше на концерті наші гості поділилися своїми враженнями, їх захопленню не було меж і особливо відзначили вони як професійно спрацювали екскурсоводи, інформація від яких, була зазубрена а звучала від серця. І ще вони відзначили дивовижний факт, що кожен музей в нашому місті має свого головного зберігача – кота, бо в кожному музеї вони були присутні.
Концерт відбувся! У концерті другого дня взяли участь барди з 7 міст України:
І знову багаття і пісні під гітару до ранку в теплій дружній атмосфері. Перший всеукраїнський фестиваль авторської пісні «Славен Град» отримав своє визнання в колах бомонду авторської пісні, у нас з’явилися друзі, про наше місто дізналися і дізнаються по всій Україні. І відбувся він завдяки творцеві фестивалю Всеукраїнської громадської організації «Духовні Скарби України» Голова правління Яценко Світлана, партнерам Запорізькому клубу АП «Острівець» Президент Супрун Олександр, Міському відділу культури і туризму начальник Гуріна Вікторія, всеукраїнської громадської організації «Журналісти проти корупції» голова центрального комітету Кот Сергій. Подяка за допомогу в проведенні отримали Заступник мера міста з гуманітарних питань Губенко Валентина, директор міського центру культури «Зустріч» Іванівський Олександр, депутат міської ради Янчук Ігор, бізнесмен Черновский Андрій, Головний редактор газети «Діловий Переяслав» Помойніцкая Світлана, Телерадіокомпанія «Альта», звукооператори Дорошенко Юрій і Андрієнко Олексій. Особливо хочеться відзначити волонтерів Квашин Артема, Шкребтієнко Олену, Богдану Левченко, Віру Миколаєнко і зовсім юну відповідальну ученицю школи №1 Скорик Марію.
І завіса не закривається ….
Вже розпочалася підготовка до Другого фестивалю авторської пісні «Славен Град» який відбудеться в 2017 році в перші вихідні липня. Заявки на участь вже відкриті.
Третій день 3 липня 2016 року для наших гостей виявився взагалі фантастичним. Піший похід в музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини під відкритим небом, екскурсовод Аня з любов’ю до своєї роботи розповіла нашим бардам багато таємничих історій, втомлені і щасливі вони вийшли з музею і тут …. І тут сюрприз від Черновского Андрія Йосиповича – кіннота. У кареті і з музикою хлопці подивилися наше місто і прибутку на концертний майданчик схвильовані. У цей заключний день, особливу увагу було приділено врученню Дипломів і Подяк, учасники фестивалю отримували Дипломи та подяки, а між врученнями наші гості радували глядачів своєю творчістю. І завершив фестиваль повноцінним концертом Олександр Супрун – найбільший артист, член журі 25 фестивалів в Росії, Молдові та Україні. Глава Орг.комітет 26 фестивалів Запорізької області, який співає актор, фотохудожник, Президент Запорізького клубу авторської пісні «Острівець».
Супрун Олександр (Запоріжжя), Редич Олександр (Ірпінь), Підгурська Тетяна (Бориспіль), Крамар Олександр (Київ), Крамар Мар’яна (Київ), Ткач Віталій (Березань), Турумбей Андрій (Переяслав-Хмельницький), Арсеньєв Віктор (Переяслав-Хмельницький ) і один маленький хлопчик, на жаль, не представився.
Надійшло багато пропозицій про створення Клубу авторської пісні в Переяслав-Хмельницькому. Якщо ви складаєте пісні або вірші, можливо прозу, а так само пишіть музику – двері нашого клубу авторської пісні «Славен Град» відкриті.
Яценко Світлана
Рубрика – «ЗМІ про митців»
Український Шекспiр
Вісім фактів, які необхідно знати про Марка Кропивницького (1840—1910 рр.)+
http://day.kyiv.ua/uk/article/kultura/ukrayinskyy-shekspir
Тетяна Поліщук
«День», 14 липня, 2016
Яким був фундатор театру світової слави на сцені та в житті, «Дню» розповідав Ігор Кропивницький, його внук, багаторічний автор нашої газети, який немало сил докладав для вшанування пам’яті Марка Лукича. 15 липня будуть роковини, як Ігор Олексійович пішов у Вічність... Дуже шкода, що він не діждався світлої миті — віднині місто Кіровоград названо ім’ям його легендарного діда... Ми вирішили сьогодні нагадати читачам найцікавіше про цю легендарну особистість і талановиту сім’ю Кропивницьких.+
— На жаль, із дідом мені не довелося зустрітися, бо я народився вже після його смерті. Та скільки себе пам’ятаю, у нашій родині Марко Лукич завжди сприймався як живий, — розказував «Дню» І. КРОПИВНИЦЬКИЙ. — Ми вважали, що він просто кудись поїхав у справах або на гастролі та трохи забарився, і ось-ось має повернутись, а тоді наша оселя сповниться пісень та веселого сміху, цікавих розповідей та спогадів. Моя мати — Ольга Марківна Кропивницька — з теплом і любов’ю не раз згадувала, яким цікавим оповідачем, жартівником і вигадником був Марко Лукич. У колі рідних і друзів не вщухали його приповідки про комічні ситуації, в які він потрапляв із побратимами по славнозвісному театру корифеїв, що став відомим усьому світу як перший національний класичний театр.+
Шкода, що багато наших сімейних реліквій загубилося під час революційних лихоліть та під час війни. Але втішає те, що навіки лишилися в пам’яті українців твори Кропивницького — драматурга, актора, поета, композитора — та його смілива подвижницька діяльність в боротьбі за духовне визволення своєї уярмленої нації. Пісні його стали справді народними, згадаймо хоч би «Соловейка» та багато інших. І досі живуть численні легенди та спогади сучасників, збереглися афоризми Марка Лукича, що стали крилатими...+
ТЕАТР
З ім’ям Кропивницького пов’язана ціла епоха! Він був актор, драматург, режисер, письменник, композитор, співак, публіцист, громадський діяч, засновник українського театру. Марко Лукич виплекав справжніх зірок світової сцени, а театр Кропивницького зумів стати у ряд кращих національних у Європі та здобув гучну славу. Його колектив із успіхом гастролював не лише по всій царській Росії, а також у Варшаві, Мінську, Вільно, Тифлісі, Галичині, Австро-Угорщині.+
ПРОСВІТНИК
У час, коли більшість населення України було неписьменною і не могла читати твори Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Івана Франка та інших українських письменників, Театр Кропивницького багато років був одним із головних джерел культурного відродження уярмленої нації, займаючись просвітницькою місією, — ніс правду в народ. Театр Марка Кропивницького давав величезний поштовх для подальшого розвитку української культури і став однією з важливих духовних підвалин, на яких через багато десятиліть було побудовано незалежну Українську державу.+
Все своє життя засобами мистецтва боровся за духовне визволення України: як драматург і актор палким мистецьким словом пробуджував національну свідомість народу, закликав його зберігати й відстоювати свої культурні надбання.+
Устами героїв своїх п’єс Кропивницький проголошував протест проти соціальної несправедливості. Цензори забороняли твори драматурга, погрожували арештом, і тільки надзвичайна популярність і народна любов рятували митця-патріота від неминучого арешту...+
ДРАМАТУРГ
У своїх творах він виступає тонкім знавцем душі, висвітлюючи болючі проблеми доби, зображуючи гострі соціальні протиріччя суспільства, що надавало його творчості ідейно-виховної сили. Загалом Марко Лукич написав понад 40 п’єс. Преса порівнювала їх із шедеврами світової літератури, бо в кожній із таких, як «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Глитай, або ж павук», «По ревізії», «Олеся», «Замулені джерела», «Скрутна доба», — митець виводить на життєвий кін свого улюбленого героя — селянина.+
РЕЖИСЕР
Саме Кропивницький вперше надав українському театру соціального значення і звучання. На той час то було відкриттям! Марко Лукич казав, що актор і режисер повинні добре знати життя народу й черпати з нього образи, аби правдиво розкривати психологію сценічного образу. А слово, рух, інтонація, міміка, грим, костюм, сценографія і музичне оформлення — тобто всі компоненти спектаклю — повинні бути підкорені розкриттю змісту твору. Таким було творче кредо великого режисера-педагога. На цьому він виховав кілька поколінь українських акторів.+
«Не можна забувати, — згадувала актриса Софія Тобілевич, дружина Карпенко-Карого, — що той потрійний труд, який виконував Марко Кропивницький, бувши одночасно драматургом, артистом, режисером і вчителем цілого гуртка молодих акторів, що цей труд вимагав нелюдських сил, надзвичайного напруження енергії, нервів і здоров’я. Всі актори, яким він допомагав оволодіти технікою гри на сцені, всі його учні, не виключаючи Садовського та Саксаганського, були закохані в Марка Кропивницького, як в артиста, режисера і великої душі людину».+
БІЛЬШЕ 500 РОЛЕЙ!
За своє довге театральне життя Марко Лукич грав у творах українського, російського й західноєвропейського репертуару більше 500 ролей. Це були шедеври сценічного втілення, в яких великий актор сягав глибини розкриття і розуміння образу, створював сповнені правди характери, зачаровуючи своєю грою глядачів. «Відчувалося, що на кону виступає не тільки неабияка художня сила, а людина, яка воістину кохається у своєму рідному національному мистецтві. На сцені виступає один із головних, кращих діячів в українському театрі, окраса, гордість його», — так високо відгукувався про Кропивницького один з відомих критиків того часу. Ще за життя його називали «українським Мольєром» і «українським Шекспіром», а його прогресивні ідеї актуальні й у наш час.+
БЛАГОДІЙНИК
Марко Кропивницький часто поступався своїм гонораром для тих численних аматорських труп, де виступав, залюбки приймав у себе різних діячів культури і дозволяв їм жити на своєму хуторі «Затишок» роками, на повному пансіоні. Довгий час у нього жили родичі Тараса Шевченка, його побратим, композитор Микола Лисенко. Часто гостювали й інші діячі культури та мистецтва, художники, актори, науковці. Хутір «Затишок» був тоді справжнім осередком культурного життя Слобожанщини. Марко Кропивницький при нагоді допомагав бідним акторам і селянам.+
ГРОМАДЯНИН
Він являв собою приклад громадського подвигу людини. Відомий факт, коли російський цар Олександр II, в захопленні від акторській майстерності, під час гастролей театру у Петербурзі запропонував М.Кропивницькому грати в імператорському театрі, що давало змогу актору безтурботно й заможно жити, — він рішуче відмовився. «Непотрібно мені ні срібла, ні золота, ні слави, ні пошанівок... Зрадити своєму народові, піти у найми тут «властям предержащим», які мову нашу не визнають і хочуть знищити? Ніколи! Краще буду працювати для милій моїй Україні на повну, Богом дану мені силу, а там вже нехай цінують, що я залишив», — так сміливо висловлювався «батько українського театру» — Кропивницький, бо рідна Україна була для нього понад усе!+
ПЕРШОВІДКРИВАЧ
З ім’ям Кропивницького пов’язане перше прилюдне виконання присвяченої йому композитором Данилом Крижанівським пісні на слова Т. Г. Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий». За цей вчинок Марко Лукич ледве уникнув арешту. Бо у тi часи «читати твори, друкувати тексти до музичних нот українською мовою» було заборонено царським указом. «Інцидент», за доносом охранки, стався в Одесі у 1892 році, на вечорі, присвяченому пам’яті Кобзаря. Коли Марко Лукич заспівав, слухачі підвелись і стоячи співали разом iз ним урочисту мелодію. Налякані жандарми увірвались у залу і почали виштовхувати публіку, а їм у відповідь ще голосніше з усіх боків лунало шевченківське слово. Сягнувши у простір могутнім співом Марка Кропивницького, ця пісня всоталась у кров і плоть кожного українця, стала духовним гімном нашої нації...+
ФАКТ І КОМЕНТАР
«Я — кропивничанин!»
Кіровоград нарешті декомунізували
14 липня Верховна Рада України ухвалила рішення щодо перейменування міста Кіровоград. 230 народних обранців проголосували за те, щоб воно відтепер називалося Кропивницький. Одразу ж після голосування голова Верховної Ради Андрій Парубій підписав постанову про перейменування й заявив про «крапку в процесі географічної декомунізації України».+
Не підтримали постанову лише депутати фракції Опозиційного блоку у повному складі, давши навіть п’ять голосів «проти». Колишній голова Кіровоградської ОДА, екс-регіонал, а нині представник «Опозиційного блоку», нардеп Сергій Ларін заявив, що оскаржуватиме рішення про перейменування Кіровограда на Кропивницький у суді. Обурило рішення Верховної Ради і кіровоградського міського голову Андрія Райковича, який назвав його «політичним».+
Свій коментар щодо перейменування надав один із співавторів постанови про перейменування, кропивничанин, депутат фракції «Народний Фронт» Олександр Горбунов: «Сьогодні моє рідне місто отримало українську назву — Кропивницький. На честь видатного земляка, драматурга, громадського діяча, патріота Марка Лукича Кропивницького. У місті дуже довго точилася гостра дискусія з цього приводу. Так, у пропаганду варіанту «Єлисаветград» було вкладено чимало коштів, зокрема — російських. Дехто зараз говорить, ніби громаду не питали... Це не так. Громаду питали. Ця назва була винесена на громадські слухання і рішенням міської ради — запропонована депутатам Верховної Ради. Все відбулось згідно з Законом. Тепер місто вже носить нову назву, тому давайте зробимо його комфортним!»+
Одразу ж після перейменування в соціальних мережах розпочався флешмоб «Я — кропивничанин!»+
Нагадаємо, процес перейменування обласного центру в зв’язку із законом про декомунізацію тривав близько року. Прихильники різних варіантів проводили чимало громадських опитувань та піар-кампаній. Думки як нардепів, так і місцевих депутатів також розділилися. У Кіровограді і в столиці відбувалися мітинги активістів, які підтримували різні варіанти.+
Дмитро СІНЧЕНКО, Кіровоград
Юрко Журавель: «У Росії виступимо, коли наші війська проходитимуть біля Кремля»
(газета “Україна молода” від 15 липня 2016 року)
http://www.umoloda.kiev.ua/number/3020/164/101119/
Юрій СОМОВ
Учасникам гурту Ot Vinta заборонили в’їзд у Польщу, назвавши музикантів бандерівцями. «Апостроф» поспілкувався з лідером колективу Юрієм Журавлем, який розповів про ситуацію на польському кордоні, про розпалювання Росією конфлікту між українцями і поляками, а також поділився думкою про майбутнє країни.
— Як сьогодні йдуть справи із забороною на в’їзд до Польщі учасникам групи Ot Vinta? Є новини, якими ви могли б поділитися?
— Не знаю. Справа в тому, що зараз ми перебуваємо під Полтавою на «Купальських вечорах». Приїдемо додому і напишемо офіційний лист-звернення до українського консулату, до Дещиці, щоб нам гарантували нормальний в’їзд до Варшави, оскільки на 16 липня запланований концерт у Дубичах Церковних.
— Розкажіть вашу версію того, що сталося на польському кордоні.
— Коли ми приїхали, то дуже швидко пройшли український кордон. А от коли стали перевіряти наші документи і відбитки пальців, нас затримали прикордонники з польської сторони і провели в невеликий кабінет, де вже було сім або вісім чоловік. Там протягом дев’яти годин ми поволі заповнювали документи, нас по одному викликали на якісь бесіди, ставили запитання. Через дві-три години сказали, що нас можуть депортувати і анулювати візи. Але потім вони якось пом’якшилися і просто поставили нам безстрокову заборону на в’їзд у країну. Згідно з наказом МВС Польщі, перетинання кордону і присутність гурту Ot Vinta може спровокувати масові заворушення.
— Як зазначили польські націоналісти, «група дуже вписується в бандерівський образ». Як вважаєте, на основі чого вони могли дійти такого висновку?
— Можливо, вони десь побачили мою фотографію біля Степана Бандери, на площі Бандери, яких, як ви знаєте, в Україні сьогодні дуже багато. Слава Богу, їх стає ще більше. Є фото, де я стою біля червоно-чорного прапора. Не пам’ятаю, це був прапор УПА чи «Правого сектору», який зараз б’ється на сході України. А може, це був прапор одного з батальйонів, який подарували наші друзі-військові: зараз дуже багато червоно-чорних прапорів. Знову-таки, є фото з концерту, де ми підтримували наш футбольний клуб «Верес», там теж є червоно-чорні прапори, це дуже патріотично і класно. Є фото, де на тлі такого ж червоно-чорного прапора я співаю гімн, тому що я українець і я вважаю, що я і бандерівець. До цього я не був фанатом або піарником Бандери, тепер я хочу ним стати.
— Після всіх цих подій ви зіткнулися з цілою хвилею зловтіхи з боку російських ЗМІ. Водночас вас підтримали в мережі українці, ваші прихильники, серед них і брати Капранови. Хто ще відреагував на ситуацію?
— Звичайно, інтелігентна громада нас підтримала. Але от чомусь не підтримують музиканти, а шкода. Сашко Лірник, Сергій Шишкін, Капранови і дуже приємно, що сам Євген Нищук, міністр культури, підтримали нас. Незабаром у нього буде зустріч у Польщі, і він порушить це питання. Хтось із депутатів висловився на підтримку, не згадаю зараз, хто саме, обіцяли також обговорити це питання у Верховній Раді. Дуже добре, що ЗМІ активно відреагували. Колеги-музиканти мовчать. Не знаю, чому. А українське МЗС теж анічичирк. У них, видно, голова і правда дуже глибоко в піску.
— Так, дійсно, Євген Нищук має намір зустрічатися з послом Польщі. Як вважаєте, чи є ймовірність консенсусу, перегляду заборони на в’їзд?
— Усе залежить від поляків. Справа в тому, що спочатку був скасований наш концерт у Перемишлі. Товариство солідарності з українцями запросило нас у центр Варшави, там із кожним разом друзів стає все більше. Ми швидко пройшли український кордон, були впевнені, що пройдемо і польський, але вийшла ось така ситуація. Гарантій зараз я дати не можу, оскільки їх не дають і нам. Що зараз думають поляки і хто для них більше друзі: українці-патріоти чи москалі, які їх фінансують останнім часом... Що ж тут поробиш... Або газ, або друзі. Напевно, так.
— У Польщі Ot Vinta відіграли десятки концертів, втім, як і в Росії. Не виникало раніше схожих ситуацій на базі націоналістичного підґрунтя?
— Це вперше. Звичайно, в Росії ми більше не виступимо. Хіба що після перемоги, на Арбаті, коли наші війська проходитимуть біля Кремля. А в Польщі у нас ніколи не було проблем, кілька років тому ми представляли там Україну на міжнародному фестивалі. Це був День незалежності, і на прес-конференції ми співали гімн України. Змусили все європейське суспільство піднятися. З другого разу навіть вдалося підняти цю с*чку МакЅім (мається на увазі російська співачка Марина Абросімова. — «Апостроф»). Вибачте за матюки, просто по-іншому і не скажеш.
— У яких країнах ви гастролюєте?
— Зараз нас знову чекають у Гамбурзі. Минулого року ми відіграли там на фестивалі й у госпіталі, де лікуються наші тяжко поранені хлопці. У цьому році, якщо поляки не анулюють Шенген, я сподіваюся, ми знову приїдемо до наших друзів і також пограємо для наших військових, підтримаємо їх. Минулого року грали на великому фестивалі Loveland у Нідерландах. Голландці, до речі, дуже добре знають (посміхається) і розуміють, хто збив їхній літак. І разом з нами вони охоче кричали «f**king Russia».
— Подейкують, що Росія підливає олії у вогонь і що саме росіяни могли підштовхнути поляків до протестів з приводу в’їзду Ot Vinta в Польщу. Напевно, їм прикро за такі пісні, як «давно не гуляла сокира по вулицях міста Москва».
— Звісно, полякам просто варто відкрити очі. У них дуже коротка пам’ять. У першу чергу, до речі, їм треба нагадати про наші спільні перемоги, народи завжди були поруч. Починаючи з Грюнвальда, де українці, литовці та поляки разом мочили тевтонців. В Орші мочили москалів. Знову-таки, Конотопська битва, похід Сагайдачного: цих воєн було дуже багато, хай це згадують. Нехай також згадають, хто винищив у Катині десятки тисяч їхніх військових. Хто там же знищив весь президентський апарат і самого президента Леха Качинського, і нехай роблять висновки, хто їм друзі. Нехай подумають, хто, як і сімдесят років тому, зацікавлений у розпалюванні конфлікту між українцями і поляками. Кому вигідно, щоб ця територія була неблагополучною перед війною.
— У вашій книзі, збірці малюнків «Карикатурка», є фраза «побачимося після перемоги». Як активний учасник подій на Майдані, як вважаєте, на якому етапі цього шляху до перемоги сьогодні перебуває Україна?
— Зараз ми на жахливому етапі. Справа в тому, що останнім часом мені взагалі здається, що ми крокуємо у зворотний бік. Учора я був із донькою в кафе, звернув увагу на кліпи Тіматі. Сьогодні мені приятелі розповідали про кліпи Анни Семенович. Тобто ці відео постійно крутяться на українському ТБ, і коли дивлюся телевізор, таке відчуття, ніби я живу в Росії. Звичайно, дивлюся його рідко, щоб зайвий раз не дратуватися ще більше. Працюю в соціальних мережах і, хай там що, це своє середовище, у мене є своє коло друзів, шанувальників. А так, буває, виїжджаємо, як ми зараз, під Полтаву, проходимо вже третій заклад, у жодному немає меню українською мовою. Знову-таки, той же закон про квоти на радіо. Закон прийняли, а української музики більше не стало. Два радіо оголошують конкурси на українську інструментальну музику. Хочеться запитати, кого ви збираєтеся дурити? Інструментальну беріть російську, а от пісні — українські. Російськими інструментальними можете забити хоч усі 90%, а от українські повинні бути зі словами.
— Чи згодні ви з думкою, що українська влада просто зрадила Майдан?
— Вона зрадила ще на самому початку. Ситуація в Україні складна, такі люди, як Президент і міністри, всі сидять і крадуть гроші. А потім просто зникають. Яценюк — ось де він зараз? Його потрібно прибити до стіни і відібрати все, що він накрав у людей. Підвищуються тарифи, вони хочуть іще один Майдан? Наступний Майдан уже буде судити їх на колах.
— Чи варто Україні боротися за Крим?
— Звичайно. І не тільки Крим, потрібно повернути і Кубань. Потрібно повернути Бессарабію, я маю на увазі Придністров’я, там багато ще таких територій. Узагалі, мені здається, що Україна повинна стати на шлях Америки, яка завоювала весь світ Міккі Маусом, рок-музикою, секс-індустрією і серіалами.
— Яким бачите майбутнє України?
— Я люблю Україну, я — патріот. Мої хлопці не дадуть збрехати, ми любимо ту Україну, якою ми її зробимо. А над цим ми працюємо кожен день, кожну годину. У нас було дуже багато, скажімо так, «спокусливих пропозицій», але у кожної людини повинна бути якась принципова позиція. Якщо ти вже став на цей шлях, то повинен іти до кінця. Зараз ми розуміємо, що ані МЗС, ані МВС, ані ЗМІ не допоможуть нам. Кожен з нас, як Людовік XIV говорив, «держава — це я», кожен українець повинен говорити собі це. Розуміти, що держава — це він. І не говорити: «Ось що вона дала мені за двадцять п’ять років?». Держава — це ти, роби сам. За тебе цього ніхто не зробить. Ні Президент, ні Прем’єр, жоден депутат. Якщо будеш жити, як у «совку», і щораз говорити: «Ось, я прийшов на вибори, я проголосував, а він знову не зробив», вибори — це тільки частина... Ти вибрав чергового дебіла, якщо він не виконує — треба його знімати. Треба стежити за ними і звикнути, що вони — наші слуги. Вони жеруть наші гроші.