Новини одним рядком:
16 липня – концерт В’ячеслава Купрієнка за участі Геннадія Бондаря, Київ, Мала Житомирська, 9б
17-19 липня – фестиваль «Тарасове Запорожжя» у Запоріжжі
21 липня – день народження Олени Теліги, українського поета
24-25 липня – фестиваль “Охрипшая душа” пам’яті Висоцького, Київ, сцена “Ракушка” Маріїнського парку
24 липня – спектакль-концерт театру пісні та поезії пам’яті Володимира Висоцького у Київському Будинку офіцерів
25 липня – 35 років тому помер Володимир Висоцький
25 липня – день в межах виставки «ФАНТАСТИЧНА КНИГА: «Біологія і фантастика. Мутації» у Харківському літмузеї
10-15 серпня – VI Літня літературна школа в Карпатах, с. Яблуниця (Івано-Франківська обл.)
Олена Теліга
Вечірня пісня
За вікнами день холоне –
У вікнах перші вогні.
Замкни у своїх долонях
Ненависть свою і гнів.
Зложи на мої коліна
Каміння жорстоких днів
І срібло свого полину
Мені поклади до ніг.
Щоб вільне, розкуте серце
Забилось знов гаряче,
Щоб ти, найміцніший, сперся
Лицем – на моє плече.
А я поцілунком теплим,
М’яким, як дитячий сміх,
Згашу полум’яне пекло
В очах і думках твоїх.
Та завтра, коли простори
Проріже перша сурма –
В задимлений чорний морок
Зберу я тебе сама.
Не візьмеш плачу з собою –
Я плакать буду пізніш.
Тобі ж подарую зброю:
Цілунок гострий, як ніж.
Щоб мав ти в залізнім свисті
Для крику і для мовчань –
Уста рішучі, як вистріл,
Тверді, як лезо меча.
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи надсилайте на Email: p_karta@ukr.net, p_karta@mail.ru
Київ – Сергій Цушко (про ювілей)
Десь у надрах ЮТУБА розміщено розмову про літературу й не тільки...
Якщо, дасть Бог, загалом усе буде добре, в листопаді в Будинку вчителя відбудеться мій авторський вечір з, можливо, несподіваною назвою "Людина, яка співає". Там виступатимуть Сергій Мороз та Ігор Якубовський, можливо, Ігор Жук, Маркіян Свято. Серед іншого там має прозвучати пісня на вірш відомої поетки "У ночі є своя душа". Будьте напоготові!
https://youtu.be/fQ3M_SjEwiU
Київ – сайт http://www.fiesta-club.net/index.php/koncerts/anons/371-24-iyulya-2015-goda-spektakl-kontsert-inokhodets-pamyati-vladimira-vysotskogo
24 июля 2015 года спектакль-концерт "ИНОХОДЕЦ", памяти Владимира Высоцкого
Стоимость билетов: 80-300 гривен.
Заказ билетов по телефонам: 331-23-63, 287-87-87, 590-55-55
и на сайтах: www.ovacii.com, www.parter.ua, www.karabas.com
24 июля 2015 года в 19-00 в Центральном доме офицеров состоится премьерный показ спектакля по песням и стихам любимого всеми поэта Владимира Семеновича Высоцкого «Иноходец».
Мы хорошо знаем и любим Высоцкого-философа, который ищет ответы на самые важные вопросы бытия; Высоцкого-гражданина, душа которого непрестанно болит за Родину; Высоцкого-романтика, который умеет любить всей душой, всем сердцем, до последнего вздоха.
Сегодня мы открываем для себя нового Высоцкого: современного, острого, эпатажного, дерзкого. Именно за эти песни и стихи его так боялись тогдашние чиновники и ненавидели тогдашние «письменники». Мы прочли стихи, спели песни и поразились – это не просто актуально, это супер актуально по сути и как все у Высоцкого – гениально по форме и содержанию.
КИЕВСКИЙ ТЕАТР ПОЭЗИИ И ПЕСНИ им.В.С.Высоцкого
Художественный руководитель театра, заслуженный работник культуры Украины- Семён Рубчинский.
Режиссер спектакля, заслуженный работник культуры Украины - Игорь Славинский.
Музыканты: Борис Бельский (гитара) музыкальный руководитель театра, Константин Стрельченко (баян) заслуженный артист Украины, Михаил Крымов (бас гитара) лауреат международных музыкальных конкурсов.
Актеры театра: Серафима Горелова, Дмитрий Макляков, Борис Георгиевский, Тимур Бобровский.
Кривий Ріг – сайт http://indarock.com.ua/12422-vecher-pamyati-vladimira-vysockogo-madisan.html
Вечер памяти Владимира Высоцкого - MADiSAN
25 июля исполняется 35 лет со времени смерти великого мятежного барда, но личность и творчество этого человека не теряет ни масштабности, ни актуальности.
За это время выросло поколение, которое никогда не ездило «на картошку», не томилось на «лекциях о международном положении», не сидело на сухарях в заграничных командировках, чтобы из строго ограниченного количества валюты выкроить на магнитофон или джинсы.
Предлагаем вам вспомнить... а остальным попытаться разглядеть в творчестве Высоцкого то что любили миллионы ...
НАЧАЛО 19.00
ВХОД 30грн.
Где: Рок-клуб MADiSAN, Металлургов пр.12, Кривой Рог, Днепропетровская обл.
Суми – Петро Картавий
Публікації про Володимира Висоцького і вірші барда у літописах
У червні 1966 року в Севастополі почув магнітофонний запис, де Володимир Висоцький надривно співав свої пісні. Почуте не вразило, бо звик до спокійних пісень-роздумів бардів. Того ж року вийшов фільм “Вертикаль” з піснями В.Висоцького, які почали співати альпіністи і туристи. Все життя бард удосконалював свою пісенну творчість. У березні 1978 року В.Висоцький три дні виступав у Сумах, і мені вдалося з ним поспілкуватися.
Матеріали про Володимира Висоцького читайте на сайті літопису: www.bardlitopys.sumy.ua/
(нумерація літописів подається з початку випуску)
Статті в літописах із сайтів та ЗМІ:
№96 Булкін Кирило "70 років від дня народження В. Висоцького", сайт http://kbulkin.uol.ua/2008/01/25/974.php
№106 Людмила ОЛТАРЖЕВСЬКА "Висоцький як для себе", газета «Україна молода» за 25.07.2008 рік
№178 Володимир КОСТЕНКО "Пригоди Висоцького на берегах Дніпра...", газета «Україна молода» за 26 липня 2011 року, http://www.umoloda.kiev.ua/number/1917/171/68195/
№188 Олег Вергеліс «Висоцький. Велика різниця», газета «Дзеркало тижняа» від 29 листопада 2011, http://dt.ua/CULTURE/vysotskiy_bolshaya_raznitsa-92609.html
№198 Олександр ШИМАНСЬКИЙ "Проект Володя", газета „Україна молода” від 14 березня 2012 року, http://www.umoloda.kiev.ua/number/2043/117/72772/
№210 Лариса САЛІМОНОВИЧ "Босоніж з гітарою", газета „Україна молода” від 17 липня 2012 року, http://www.umoloda.kiev.ua/number/2107/219/75102/
№230 Ігор БОНДАР–ТЕРЕЩЕНКО «Я не люблю...», газета «Україна молода» від 25 січня 2013 року, http://www.umoloda.kiev.ua/number/2213/164/78787/
№230 Дмитро Десятирик "Ревізія", газета «День» від 25 січня 2013 року, http://www.day.kiev.ua/uk/article/den-ukrayini/reviziya
№255 "Бронзовий Висоцький", газета «Україна молода» від 23.08.2013 року, http://www.umoloda.kiev.ua/number/2321/164/82565/
Статті упорядника літопису Петра Картавого:
№19 "Скарби поезії"
№96 "Автор, що неповторними пісенними інтонаціями сміявся над ортодоксами"
№152 "Прижиттєві присвяти В.Висоцькому та вшанування його пам'яті. До 30-річчя з дня смерті (25.07.1980)
№178 P.S. Від упорядника. До статті "Пригоди Висоцького на берегах Дніпра...,"
Вірші пісень Володимира Висоцького – у таких номерах: 9, 19, 40, 96, 210, 223, 256, 276, 302, 330
Володимир Висоцький
Притча о Правде и Лжи
Булату Окуджаве
Нежная Правда в красивых одеждах ходила,
Принарядившись для сирых, блаженных калек, –
Грубая Ложь эту Правду к себе заманила:
Мол, оставайся-ка ты у меня на ночлег.
И легковерная Правда спокойно уснула,
Слюни пустила и разулыбалась во сне, –
Хитрая Ложь на себя одеяло стянула,
В Правду впилась – и осталась довольна вполне.
И поднялась, и скроила ей рожу бульдожью:
«Баба как баба, и что ее ради радеть?!»
Разницы нет никакой между Правдой и Ложью, –
Если, конечно, и ту и другую раздеть.
Выплела ловко из кос золотистые ленты
И прихватила одежды, примерив на глаз:
Деньги взяла, и часы, и еще документы, –
Сплюнула, грязно ругнулась – и вон подалась.
Только к утру обнаружила Правда пропажу –
И подивилась, себя оглядев делово:
Кто-то уже, раздобыв где-то черную сажу,
Вымазал чистую Правду, а так – ничего.
Правда смеялась, когда в нее камни бросали:
«Ложь это все, и на Лжи – одеянье мое…»
Двое блаженных калек протокол составляли
И обзывали дурными словами ее.
Стервой ругали ее, и похуже, чем стервой,
Мазали глиной, спустили дворового пса…
«Духу чтоб не было, – на километр сто первый
Выселить, выслать за двадцать четыре часа!»
Тот протокол заключался обидной тирадой
(Кстати, навесили Правде чужие дела):
Дескать, какая-то мразь называется Правдой,
Ну, а сама – пропилась, проспалась догола.
Голая Правда божилась, клялась и рыдала,
Долго скиталась, болела, нуждалась в деньгах, –
Грязная Ложь чистокровную лошадь украла –
И ускакала на длинных и тонких ногах.
Впрочем, приятно общаться с заведомой Ложью,
Правда колола глаза, и намаялись с ней.
Бродит теперь, неподкупная, по бездорожью,
Из-за своей наготы избегая людей
Некий чудак и поныне за Правду воюет, –
Правда, в речах его правды – на ломаный грош:
«Чистая Правда со временем восторжествует, –
Если проделает то же, что явная Ложь!»
Часто, разлив по сто семьдесят граммов на брата,
Даже не знаешь, куда на ночлег попадешь.
Могут раздеть, – это чистая правда, ребята, –
Глядь – а штаны твои носит коварная Ложь.
Глядь – на часы твои смотрит коварная Ложь.
Глядь – а конем твоим правит коварная Ложь!
Белое безмолвие
Все года, и века, и эпохи подряд –
Всё стремится к теплу от морозов и вьюг.
Почему ж эти птицы на север летят,
Если птицам положено только на юг?!
Слава им не нужна – и величие,
Вот под крыльями кончится лед –
И найдут они счастие птичее
Как награду за дерзкий полет.
Что же нам не жилось, что же нам не спалось?
Что нас выгнало в путь по высокой волне?
Нам сиянье пока наблюдать не пришлось, –
Это редко бывает – сиянья в цене!
Тишина. Только чайки как молнии…
Пустотой мы их кормим из рук.
Но наградою нам за безмолвие
Обязательно будет звук.
Как давно снятся нам только белые сны –
Все иные оттенки снега занесли, –
Мы ослепли давно от такой белизны, –
Но прозреем от черной полоски земли.
Наше горло отпустит молчание,
Наша слабость растает как тень. –
И наградой за ночи отчаянья
Будет вечный полярный день.
Север, воля, надежда, страна без границ,
Снег без грязи – как долгая жизнь без вранья.
Воронье нам не выклюет глаз из глазниц –
Потому что не водится здесь воронья.
Кто не верил в дурные пророчества,
В снег не лег ни на миг отдохнуть –
Тем наградою за одиночество
Должен встретиться кто-нибудь!
Дніпропетровськ – сайт МА «АртВертеп» http://artvertep.com/poster/9312/1/25187.html
VI Літня літературна школа в Карпатах (Тарас Прохасько, Юрій Винничук, Юрій Іздрик, Галина Крук, Остап Сливинський, Ростислав Семків, Завен Баблоян)
10-15 СЕРПНЯ
с. Яблуниця (Івано-Франківська обл.)
10-15 серпня в Карпатах відбудеться «VI Літня літературна школа». Відомі письменники та видавці поділяться письменницькою майстерністю та секретами успіху в літературі.
Реєстрація учасників триває до 25 липня включно (анкета: https://goo.gl/TEpy0S).
Програма Літшколи складається з 50годин лекційних і творчих занять. У програмі:
- лекції та майстер-класи;
- практичні завдання і воркшопи;
- аналіз і обговорення текстів учасників;
- літературні вечори та барбекю-паті;
- походи в гори та неформальне спілкування з лекторами і учасниками.
Учасники Літшколи дізнаються про теоретичні аспекти літературної творчості та оволодіють практичним інструментарієм письма.
Лектори розкажуть: як створювати персонаж, сюжет і композицію; як працювати з мовою, діалогами і художніми деталями; як навчитися критикувати власні тексти; звідки брати натхнення; яких типових помилок уникати авторам-початківцям; як зацікавити видавців; які є сучасні траекторії літературної кар’єри; як знайти читача та своє місце в літературному процесі.
Хто наші лектори?
- Завен БАБЛОЯН– перекладач, видавничий і літературний менеджер;
- Юрій ВИННИЧУК – письменник, публіцист, редактор, перекладач, дворазовий лауреат премії «Книга року Бі-Бі-Сі» та інших літературних премій;
- Юрій ІЗДРИК – поет і прозаїк, художник і музикант, засновник культового журналу «Четвер» і гурту «DRUMТИАТР»;
- Галина КРУК – поетка, перекладачка, літературознавець, лауреат низки престижних літературних премій;
- Тарас ПРОХАСЬКО– письменник, есеїст, перекладач, один із засновників «Станіславського феномену»;
- Ростислав СЕМКІВ – літературознавець, критик, автор художніх і наукових перекладів, директор видавництва «Смолоскип», викладач у «Києво-Могилянській Академії»;
- Остап СЛИВИНСЬКИЙ – поет, перекладач, літературознавець, критик і есеїст;
- Юстина ЧЕХОВСЬКА (Польща)– польська перекладачка, публіцист, літературний агент і координаторка культурних проектів, викладачка creativewriting, співзасновниця Товариства Перекладачів Літератури.
Як взяти участь?
Щоб взяти участь у Літшколі, потрібно заповнити реєстраційну анкету: https://goo.gl/TEpy0S Прийом заявок триває до 25 липня включно. Кількість місць обмежена. Кожен учасник сплачує організаційний внесок – 2000 грн (при оплаті до 20 липня включно) або 2400 грн (при оплаті після 20 липня). У вартість входить: навчальна і розважальна програма, проживання у котеджі, 2-разове харчування, кава-брейки, трансфер з Івано-Франківська і назад, роздаткові матеріали, екскурсії тощо.
Дати і місце проведення:10-15 серпня 2015 року, с. Яблуниця (Івано-Франківська обл.)
Контактна особа: Мар’яна Хемій (093-767-43-81, litosvita.org@ gmail.com)
Детальніше про Літшколу читайте за посиланням: https://goo.gl/6Gz93L
Організатор: Центр літературної освіти
За підтримки Фонду розвитку громад «Лівобережна Київщина»
Інформаційні партнери: ARTUkraine, Платформа, Korydor, Буквоїд, Litcentr, Читомо, ЛітАкцент, Друг читача
Іллічівськ Одеської області – сайт http://www.04868.com.ua/news/891249
Поэтесса-бард выступила со своим концертом в Ильичевске
16.07.2015
Что такое бардовская песня? У многих она ассоциируется с костром, гитарой и песнями, вроде, "Как здорово, что все мы здесь сегодня собрались"... Но это лишь сотая доля того, что подразумевает в себе слово "Бард".
11 июля в Выставочном зале музея им. Белого прошел удивительный концерт поэта-барда Светланы Полининой «О себе и об авторской песне». Зрители погрузились в увлекательную атмосферу рассказов о её жизни, творчестве и пути развития авторской песни.
Весь концерт был построен в форме «самоинтервью», как сказала Светлана. Автор задавала себе вопросы и отвечала на них, перемежевывая рассказы новыми и старыми песнями. Так же на концерте была премьера самой первой песни Светланы Полининой, написанной в 18 лет. Светлана Полинина поведала интересные истории, рассказала о своих поездках на различные фестивали, как рождались её первые песни и складывалась творческая судьба.
Все зрители искренне благодарили за одухотворенную атмосферу, созданную на концерте, и ещё долго делились впечатлениями во время фуршета. Так же все зрители после концерта имели возможность насладиться выставкой работ известного одесского художника Бориса Белова.
СПРАВКА: Светлана Полинина родилась в 1961 году. Закончила музыкальную школу по классу скрипки, народную студию киноактера при Одесской киностудии, институт инженеров морского флота (кораблестроительный ф-т ) в Одессе, а также курсы английского и испанского языков.
На сегодняшний день Светлана дипломант и лауреат множества конкурсов авторской песни. В 1997 году стала дипломантом конкурса молодых композиторов России «Рябиновые грезы» под председательством Юрия Саульского за песню о Сергее Есенине на слова автора.
Автор детских книг « Город Алфавит», "Понарошку и всерьез", поэтического сборника "Росток".
Является автором более 70 песен. Избранные записаны на дисках: "Чай с лимоном", "Слышишь, Земля вращается?", "Золотые россыпи-люди, книги, города", "Время любить", и диска для детей - "Город, где живут мечты". Занимается поэтическими переводами.
В течение 25 лет снимается на Одесском гос. телевидении на канале «Культура».
Донецьк – сайт “Новоросії” (у кінці допису “подяка” донецького барда тим, хто раніше організовував йому виступи)
Бардов из ДНР отказались ехать на Грушинский фестиваль авторской песни
06 июля 2015
Организаторы проходившего в Самарской области Грушинского фестиваля авторской песни фактически закрыли дорогу для участия в мероприятии донецким бардам Владимиру Скобцову и Геннадию Горелику.
Перед исполнителями были поставлены жесткие условия: не затрагивать тему на Донбассе. Более того, запрещено было даже упоминать, что сочинители приехали на фестиваль из Донецкой народной республики, существование которой либералы наотрез отказываются признавать.
Разумеется, такие условия бардов из ДНР не могли устроить, и они наотрез отказались приезжать на мероприятие.
«Наши барды не поехали на Грушинский фестиваль. Там же нельзя говорить, что они из ДНР! Как же так? А откуда? Из Украины??? Мягкотелые вы улитки, а не барды, русские певцы под изгиб гитары жёлтой! ЛИБЕРАЛЫ ГРУШИНСКИЕ!
Мы - есть. Мы проведём свой фестиваль. Такой, на котором говно назовут говном, а убийства - убийством. Грушинцы, я не подам вам руки», - прокомментировал ситуацию член Союза писателей Донецкой народной республики Михаил Афонин. Представители творческой интеллигенции непокоренного Донбасса заявляют о намерении провести в период с 13 по 16 августа 2015 года свой фестиваль авторской песни «Большой Донбасс», задача которого художественными средствами рассказать миру правду о Донецкой республике - форпосте Русского мира и прекратить кровопролитие.
«Когда в Одессе любители Украины жгут людей живьём под аплодисменты телестудии, когда украинские солдаты убивают детей Донбасса, ты обязан кричать об этом на весь мир. Если ты человек. Фашизм начинается тогда, когда этого не делают, фашизм начинается внутри, а мир не делится на Восток и Запад, он делится на людей и нелюдей. Промолчать — развязать руки убийцам. Барды не должны молчать.
Макаревичи от авторской песни крысиной побежкой покинули Донецк. Они, как казак Гаврилюк в проруби — утонуть не могут по определению, но и оптимизма не внушают. Барды Донбасса остались с народом», - заявил Владимир Скобцов.
Хуст Закарпатської області – сайт http://www.khustnews.in.ua/novini/khustschina/2788-u-hust-vdmneno-koncert-bardvskoyi-psn-ta-vs-rozvazhaln-zahodi.html
У Хусті відмінено концерт бардівської пісні та всі розважальні заходи
12 липня у Хусті мав відбутися цікавий і неординарний захід – перший міський фестиваль бардівської та авторської пісні «Ватра дружби за єдність України».
Перед мешканцями міста над Тисою мали виступити бард Олександр Потрогош, талановита співачка, автор і слів, і музики, вчителька і гітаристка, внучка письменника Олександра Сливки – Вікторія Сливка, місцеві поети та багато автентичних творчих колективів.
Однак у зв’язку з подіями у Мукачеві, усі культурно-розважальні заходи в Хусті відмінено.
- Враховуючи напружену ситуацію, яка зараз, на жаль, має місце в області, керівництво Хуста вирішило відмінити усі заходи, які мали відбуватися в місті. Спокій і безпека краян – зараз найголовніші, – заявила організатор заходу, головний спеціаліст управління культури, молоді і спорту Хустської міської ради Мирослава Пойда.
У той же час, у мерії міста над Тисою запевнили, що концерт відбудеться, але іншим разом, коли ситуація в краї стабілізується.
Марина АЛДОН
Рубрика – “Поетична сторінка”
19 июля - 122 года со дня рождения Маяковского.
Высылаю моё стих-е о Маяковском и стих-е самого Маяковского - "Долг Украине" 1927 года.
Игорь КАРАМНОВ
РЫЦАРЬ РЕВОЛЮЦИИ-ВЕСНЫ
Каждый для чего-то ведь родился:
кто – для баб,
а кто – и для ворья,
на флагштоке, аль на мачте взвился
вымпел, словно девочка-заря.
И растёт не гном, а – человечек,
ищет, не ища, всей жизни клад,
накупая песни, словно свечек,
или соль, как сладкий мармелад.
Каждому – своя стезя
и – рельсы,
кто – к земле приник,
кто – к небесам,
если ты – без денег
или – если
по бульварам спишь не по утрам.
Если ты в Бутырках, в одиночке,
просидел не месяц и не два,
то тебя полюбят жизни строчки
и твоими станут все слова.
Живопись – как будто посветлее,
солнечнее будто бы страна,
и тебя полюбят менестрели,
и весна тобой обнажена.
Солнце, солнце,
а не взвод натурщиц,
беспрерывно жизни длит рассвет,
раскрывая губы даже улиц,
даже самых грустных из планет.
Ветер свежий –
гроз и революций,
разум многих спрячется за ум,
и запляшет голова на блюдце,
как самум в пустыне Кара-Кум.
Ценности дерьмовые разрушив,
жизнь и песни – с чистого листа,
все дела и мысли,
все – наружу,
чтоб была и глубь и высота!
И нашёл свой клад
- как будто просто! –
рыцарь революции-весны,
и запели кости на погосте
всех,
кто в сказку были влюблены.
30 июня 2015 г.
Владимир МАЯКОВСКИЙ
ДОЛГ УКРАИНЕ
Мы знаем,
курит ли,
пьёт ли Чаплин,
мы знаем
Италии безрукие руины,
мы знаем,
как Дугласа
галстух краплен…
А что мы знаем
о лице Украины?
Знаний груз
у русского
тощ –
тем, кто рядом,
почёта мало.
Знают вот
украинский борщ,
знают вот
украинское сало.
И с культуры
поснимали пенку:
кроме
двух
прославленных Тарасов –
Бульбы
и известного Шевченка, –
ничего не выжмешь,
сколько ни старайся.
А если прижмут –
зардеется розой
и выдвинет
аргумент новый:
возьмёт и расскажет
пару курьёзов –
анекдотов
украинской мовы.
Говорю себе:
товарищ москаль,
на Украину
шуток не скаль.
Разучите
эту мову
на знамёнах –
лексиконах правых, –
эта мова
величава и проста:
« Чуешь, сурмы заграли,
час расплаты настав…»
Разве может быть
затрепанней
да тише
слова
поистасканного
« Слышишь » ?!
Я
немало слов придумал вам,
взвешивая их,
одно хочу лишь, –
чтобы стали
всех
моих
стихов слова
полновесными,
как слово « чуешь ».
Рубрика – «ЗМІ про долю митців»
Олекса Влизько: таємниця страти поета
(газета «Дзеркало тижня», 17 липня 2015 року)
http://gazeta.dt.ua/history/oleksa-vlizko-tayemnicya-strati-poeta-_.html
Сергій Шевченко
Ім'я цього поета з плеяди українського "Розстріляного Відродження" в попередні десятиліття не оминули увагою літературознавці й дослідники політичного терору часів колишнього СРСР. Про талановитого художника слова Олексу Влизька написано чимало статей, нарисів, книжок. Проте в його долі залишилася таємниця, якої досі так і не розкрито. Це таємниця... його розстрілу.
Здавалося б, у чому загадка? Є відоме видання "...З порога смерті..." — книжка про репресованих літераторів, яка побачила світ у Києві ще 1991 р. Її упорядкував письменник Олекса Мусієнко (на жаль, уже покійний), а готував статті авторський колектив на основі розсекречених архівних джерел — справ ГПУ—НКВД. Це літературно-художнє видання, шите міцними нитками документів, апріорі має вселяти довіру, але... У статті про Олексу Влизька впадає в око неточність, яка насторожує: зазначено, що поета заарештували після вбивства Кірова разом із численною групою діячів української культури, серед яких, зокрема, Антін, Іван і Тарас Крушельницькі... Насправді Влизька взяли під варту 6 листопада 1934-го, а замах у Ленінграді на Сергія Кірова було вчинено, як відомо, 1 грудня. Та й у життєписах Крушельницьких у згаданому виданні читаємо, що Івана й Антона заарештували 1933 р. і 6 листопада 1934-го відповідно — тобто раніше, ніж дістав кулю в Смольному партійний функціонер Костриков (Кіров — партійний псевдонім).
Повернімося до дати розстрілу поета. У книжці "...З порога смерті..." читаємо: "Виїзною сесією військової колегії Верховного Суду СССР на закритому засіданні 14 грудня 1934 р. Влизьку був винесений смертний вирок, який того ж дня було виконано". Авторський колектив і шановний упорядник видання на початку 1990-х, вочевидь, не ознайомилися з архівною справою іншого українського письменника — Григорія Вакара (літературне ім'я Ґро Вакар). Якби той пожовклий томик вчасно потрапив до рук дослідників, у "скорбному синодику" (так скромно назвав свою працю О.Мусієнко) могло бути й прізвище Вакара — митця-авангардиста, автора роману "Поїзди підуть на Париж". І над справжньою датою розстрілу Олекси Влизька, можливо, уже не ламали б списи.
Страта після допиту?
...Тоді питалися: союзник я
чи ворог?
І знову вперто пхали в яму, в рів
Олекса Влизько
Юрій Лавріненко в антології "Розстріляне Відродження" обережно написав, що "розстріл стався, мабуть, 15 грудня". Цю ж дату вказує Вадим Золотарьов — автор науково-документального видання "Секретно-політичний відділ ДПУ УСРР: справи та люди" (2007). У книжці Михайла Слабошпицького про "Веньяміна літературної сім'ї" та в деяких інших публікаціях дата смерті поета — 14 грудня. У спогадах Лариси Крушельницької "Рубали ліс..." читаємо, що присуд набрав чинності 17 грудня 1934 р.: "...у цей день 17 в'язнів мали розстріляти. Однак зі слів дружини Г.Косинки я знаю, що їх розстріляли за день чи за два... до присуду, присуд був лише формальністю. Постріли пролунали в підвалах Жовтневого палацу".
Чи збереглися документи, які підтвердили б факт страти, вчиненої до офіційного "закритого засідання" виїзного московського ареопагу? Один з таких можливих доказів вдалося віднайти у справі Григорія Вакара №50362-ФП, що тривалий час припадала порохом у сховищах спецслужб, а нині доступна в Центральному державному архіві громадських об'єднань України. Автор цих рядків знайшов там аркуш машинопису — постанову від 8 грудня 1934 р., яку склав уповноважений секретно-політичного відділу (СПВ) Акімов. Цитуємо мовою оригіналу:
"Гор. Киев, 1934 года, декабря 8-го дня.
Я, уполномоченный СПО УГБ НКВД УССР — Акимов, рассмотрев показания от 20.ХI-34 г. и 7.XII-34 г. Влызька Алексея Федоровича, члена Киевской террористической группы украинской к-р организации "ОУН", расстрелянного по приговору Военной Коллегии Верховного Суда СССР — нашел:
что в своих показаниях Влызько А.Ф. уличает в принадлежности Вакара Григория Васильевича к украинской националистической фашистской организации"...
Як випливає з цієї постанови, поета допитали 7 грудня, а наступного дня уповноважений долучив до справи Вакара копію "зізнань" зламаного слідством і страченого Олекси Влизька. Отже, автора десятка популярних книжок — "За всіх скажу", "Живу, працюю", "П'яний корабель" та інших — могли вбити між 7 і 8 грудня, можливо вночі, — на межі двох діб.
Кара — негайно!
Абревіатуру ОУН, що фігурує у слідчих справах, чекісти розшифровували як Об'єднання українських націоналістів. Антон Біленький-Березинський (згодом викритий як лжесвідок і агент-провокатор ГПУ—НКВД) на "допиті" в уповноваженого Миколи Грушевського дав іще й розстановку сил у вигаданому "Об'єднанні...". Чому ж поета, який не мав жодного стосунку до ленінградського вбивства, так спішно стратили? І чи тільки Олексу могли розстріляти в першій декаді грудня, якщо екзекуції чинилися справді "за вироком Військової колегії Верховного Суду СРСР"? Відомо, що 5 грудня 1934-го в центральному органі ВКП(б) газеті "Правда" було опубліковано постанову ВЦВК СРСР (датовану днем смерті Кірова) про внесення змін до кримінально-процесуальних кодексів союзних республік. Передбачалося, зокрема, що справи про терористичні організації та акти терору проти представників влади мають розслідуватися швидко — не більш як 10 днів. Ці справи слухали без участі сторін, вирок (найвища міра покарання) виконували негайно... Вочевидь, Влизько потрапив під гарячу руку підручних партії у вакханалії тих перших "кіровських" страт, що стали провісниками арештів і наступного Великого терору 1937–1938 рр.
Уповноважений Акімов був підлеглим начальника 2-го відділення СПВ Семена Долинского (Глазберга), а затверджував документ, який склав Акімов 8 грудня, начальник відділу Борис Козельський (Бернард Голованівський). Обидва керівники-чекісти відомі як фальсифікатори слідчих справ, проте в цьому випадку, на думку автора, малоймовірно, щоб Акімов склав постанову заднім числом і долучив копію "свідчень" Влизька до іншої справи, задокументувавши для чогось факт розстрілу, вчиненого до офіційної дати засідання "суддів" у Києві. Акімов 8 грудня не міг знати, як далі розгорнуться події і що буде оприлюднено офіційну інформацію про "суд" над звинуваченою в тероризмі творчою інтелігенцією. Мабуть, так і ліг у чужу справу документ, з якого видно, коли саме вбито поета. Останнім днем його життя могла бути фатальна п'ятниця... А за тиждень так зване закрите виїзне засідання підлеглих "служителя юстиції" Василя Ульріха приховало факт, що на ділі не всі смертники тоді залишалися живими.
Паралелі історії
У 26 років світильник згас, залишивши по собі "вогонь в одежі слова"... Герой нашої оповіді, хоч і перебував у полоні ілюзій щодо тодішньої влади, мав також славу авантюриста, шукача пригод, франта й ловеласа. З подорожі Німеччиною він привіз ковбойського капелюха, жовту шкіряну куртку, френч і краги, за що авторові збірки Hoch, Deutschland! перепало від комсомольського "святоші" — критика Бориса Коваленка. Ті "марксівські заскоки" Олекса дошкульно висміяв у сатиричному вірші "Підхід до банана діялектично". А погляди поета на більшовицький владний олімп можна трактувати по-різному... Скажімо, у Влизьковій "Книзі балад" (1930) читаємо промовисті слова "магометанина", який повернувся з Мекки (підтекст поезії, звісна річ, зрозуміє той, хто вміє читати між рядками):
Але найбільше нещасна країна — це рідна країна моя. —
Хай здохне володар її. —
Ніколи не поклонюсь йому я.
Того ж року в Харкові, як відомо, відбулося судилище над українською інтелігенцією у сфабрикованій ГПУ справі так званої Спілки визволення України. А згодом, після страхітливого геноциду-Голодомору, вчиненого в Україні партією "будівничих соціалізму", О.Влизько не стримував розчарування владою: "Я комсомолець, але хай вони йдуть під три чорти з таким соціалізмом. Паскудство!" (зі спогадів "Будні совєтського журналіста" — їх залишив український письменник і редактор Анатолій Калиновський, який писав під псевдонімом Анатоль Галан).
"За що був Влизько розстріляний? — запитував і Віктор Петров, автор публікації, яка побачила світ 1959 р. в Нью-Йорку. — У О.Влизька не було антисовєтського минулого Косинки. Він не брав участи в збройній боротьбі проти совєтської влади в роки селянської війни, і критика не мала приводу називати його "трипільським бандитом". Знов-таки О.Влизько не займався перекладами з латинської мови і цим не виявляв буржуазну суть поета, який відгороджується від сучасності.
О.Влизько був глухонімий (з підліткового віку. — С.Ш.). Треба було мати колосальну внутрішню духовну силу, щоб повстати проти себе самого, щоб зламати себе, щоб слово, беззвучне для себе, примусити звучати для інших... Єдиним способом порозумітися було для нього письмо. Він "розмовляв" пишучи. Писав на шматку паперу запитання і читав написану відповідь. Він жив в абсолютній тиші, і навіть в останній момент він не почув пострілу, яким йому був розтрощений череп"...
Згаданого в цій статті літератора Ґро Вакара, який приятелював з Олексою, стратили разом із великою групою в'язнів Соловецької тюрми 3 листопада 1937-го в Карелії. Тієї холодної осінньої ночі розстріляли главу сім'ї Крушельницьких — Антона і двох його синів Богдана й Остапа (ще двох синів, Тараса й Івана, як відомо, розстріляли раніше — у грудні 1934-го в Києві)...
За карельським озером Онего восени 1997 р. відкрито меморіал "Сандармох", а 9 жовтня 2004-го стараннями світового українства там постав величний пам'ятник — гранітний Козацький хрест "Убієнним синам України".
...Трапляється, що минають роки й десятиліття, перш ніж віднайдуться ключі до іржавих замків, які від часів гаркавого вождя висять на кривавих таємницях червоної імперії. Тієї самої імперії зла, яку в XXI ст. заманулося відродити черговому кремлівському фюрерові.
Нагадаймо войовничій нечисті, яка точить зуби на сусідні землі: найкращі люди України, яких силкувалася нищити чужа їй влада, і на Соловках залишалися національно свідомими аристократами духу. Вони кляли ворога за його лютість і неситість: "Але хоч би що робили, хоч би як лютували, Україна-то — не їхня буде". Ще у XIX ст. мав рацію французький маркіз Астольф де Кюстін, автор книжки про Росію 1839 р.: "Сколь ни необъятна эта империя, она не что иное, как тюрьма, ключ от которой хранится у императора". Від себе додамо: хоч би що брехав світові нинішній "ключник" московського Кремля, хоч би як підпирав багнетами порохняві стіни тюрми народів — їй не уникнути справедливого вироку історії (Carthago delenda est). Залишається в силі побажання українського поета, актуальне для "ключника" ще тієї, більшовицької, тюрми: "Хай здохне володар її. — Ніколи не поклонюсь йому я".
Олекса Влизько щиро вірив у силу правди й по-синівськи, до глибини душі любив неньку Вітчизну. Це засвідчив його проникливий вірш "Прелюд", яким і закінчимо оповідь про несоловецького в'язня з такою до болю соловецькою долею...
Коли я, знемігши, прибуду
На міст, що веде в небуття,
Про дещицю щастя забуду
В дарованій хвильці життя.
Забуду сполохані свята
У буднів на чорній межі,
Весінні дощі розілляті
На зранених площах душі.
Забуду хурделиці тризну
І все, що отут протекло.
Згадаю лиш матір Вітчизну,
Всю ласку її і тепло.