Новини одним рядком:
12 червня – концерт бардів у Боярці (С.Мороз, І.Якубовський, А.Калита, О.Редич, К. і Н. Прокопчуки та ін.)
21 червня – літературно-музичний вечір «Чуєш, мій друже…» у харківському Літературному музеї
25 червня – відкриття фестивалю Alfa Jazz Fest у Львові
26 червня – день народження Сергія Шишкіна, автора пісень з Володимир-Волинського
26 червня – концерт Дмитра Долгова «Честные песни бардов», Київ, галерея Висоцького, вул. Воздвиженська, 40
3-5 липня - 4-й фестиваль АП "На Голубих озерах" в с. Олешня Ріпкінського р-ну на Чернігівщині
3-19 липня - конференція і табір бардів «У мора в Одессе 2015», ліс біля села Крижанівка, Комінтернівського р-ну
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи надсилайте на Email: p_karta@ukr.net, p_karta@mail.ru
Харків – Літературний музей
Запрошення на літературно-музичний вечір «Чуєш, мій друже…»
Про «священні події» та «символічні дати» на літературному-музичному вечорі «Чуєш, мій друже…» у Літмузеї будуть дискутувати поети, музиканти, науковці та громадські діячі.
Радянська міфологія створила потужну систему символічних дат, прив’язаних до сакральних для СРСР подій. Часто цих героїчних подій насправді не було – їх вигадували для мас. 22 червня теж символічна радянська дата – початок «священної війни проти фашизму». Нас примушували не знати про 1 вересня як початок ІІ Світової, підміняючи трагічне протистояння «великою вітчизняною війною». Чим сьогодні для нас є 22 червня?
Харківський літературний музей запрошує 21 червня о 18:00 на діалог в експозиційному просторі «Будемо жити: світова література про війни ХХ століття» –літературно-музичний вечір «Чуєш, мій друже…»
«Нав’язування імперських радянських міфів відбувалося через літературу, кіно, живопис, музику – зазначає Тетяна Трофименко, заступник директора ХЛМ. – Для нас події на Сході країни – це протистояння різних культурних моделей. Саме музеї сьогодні можуть стати джерелом «беззбройної» де-радянізації, ініціюючи суспільний діалог».
Як найшвидше позбутися радянського міфологічного «вантажу», чи існує соціальна відповідальність митців і як її треба використовувати будуть говорити львівські поетки Галина Крук та Маріанна Кіяновська, члени харківської мистецько‑літературної платформи «Вулична поезія», харківські музиканти. Поети також презентують нові твори – рефлексії сучасної війни України з Росією. Насамкінець гості під керівництвом Ксенії Підопригори зможуть долучитися до співу українських вояцьких пісень, у тому числі й знаменитої пісні січових стрільців «Чуєш, мій друже…», яка в радянській суспільній свідомості більше відома у варіанті «Смело мы в бой пойдем за власть Советов». По закінченні вечора «культурний десант» вирушить на Схід України разом із волонтерською групою «Доброчинець».
«Наші хлопці в зоні бойових дій потребують не тільки тепловізорів або харчів, але й якісних мистецьких заходів. Як і мешканці звільнених територій, зрештою, – уточнює організатор заходу, волонтер групи «Доброчинець» Ольга Бондар. – Тому ми запрошуємо українських митців долучатися до наших поїздок на фронт. Захисники й патріотичні люди Сходу мають відчувати нашу підтримку».
Адреса музею: м. Харків, вул. Фрунзе, 6 (ст. м. «Пушкінська» або Архітектора Бекетова»).
Тел. для довідок: 706 25 79
Вартість вхідного квитка – 10,50 грн.
Суми – Ігор Добровольський (про поїздку на фестиваль "Соловьиная трель" у Курську область, Росія)
Доброе утро, Пётр Васильевич!
Удивительное дело, но на самой "фестивальной поляне" ничего не изменилось! Всё осталось в первозданном виде, как и много лет назад. Базовое месторасположение палаточного городка - традиционное.
Порадовался за нашу замечательную молодежь, их бережное и теплое отношение друг к другу, командную поддержку, неиссякаемую силу духа и невероятный запас творческого потенциала. Просто молодцы!
Очень надеюсь, что совместная поездка на фестиваль авторской песни "Соловьиная трель" запомнится им надолго, и сохранит самые добрые воспоминания.
В самом прослушивании приняли участие большинство ребят из молодежной студии "БУЛАТА".
Отметил бы достойное выступление на конкурсном концерте Паши Якубовского.
Среди дипломантов и лауреатов фестиваля: Елена Борозенец, Настя Любич и Александр Козинец.
Безусловно заслуженно стали лауреатами вновь созданный международный дуэт:
Александр Козинец из г. Сумы и всем полюбившаяся, Екатерина Лазуткина из г. Зеленоград, которая все фестивальные дни была с нами.
Директору фестиваля, Александру Шестерякову, отдельное спасибо за заботу и внимание.
Огромная благодарность - Лихолету Илье, Ромашовой Ольге (Донецк), Лисаковой Анне, Бугуцкой Надежде (Харьков), Тарабан Николаю (Запорожье), Приходько Игорю, Любич Наталье, Якубовской Людмиле, Овчаренко Татьяне, Овчарову Сергею, Козинцу Александру, Дылык Наталье, Городничему Сергею, Сыроватскому Виктору (Сумы).
Председатель жюри Вадим Егоров (Москва) и руководитель творческой мастерской Владимир Васильев (Харьков) пожелали "многие лета" - подписав афишку "БУЛАТУ".
Сердечный привет передали всем "СВОЯСИ", с надеждой на скорую встречу.
Перед отъездом с фестивальной поляны - традиционное фото. И до новых увлекательных встреч!
Искренне ваш,
Игорь Добровольский
Чернігів – сайт http://www.hvilya.com/news/muzichnij_alkhimik_viktor_morozov/2015-06-16-7027
Михайло Маслій
Музичний «алхімік» Віктор Морозов
Перші 65 років святкував учора Віктор Морозов. Усе свідоме життя він вважає себе щасливчиком. Перш за все і найголовніше, що свого часу потрапив до Львова (мабуть, і місто Лева має бути вдячне землі тернопільській та історичному Кременцю за такого талановитого і обдарованого самородка).
Віктор Морозов зароджував одну з найперших українських рок–груп — «Quo Vadis» 1971 року й «Арніку» 1972–го. Долучився до слави ансамблю «Ватра» (четвертого її складу підкерівництвом Івана Поповича), а згодом — популярної «Смерічки». Тісно співпрацював з Володимиром Івасюком і Назарієм Яремчуком, Вікою Врадій, Ігорем та Оксаною Білозірами.
Як результат – «The Best of Victor Morozov», завдяки своєрідному голосу та вправному володінню гітарою автора, завоював значну популярність в усіх світах, де живуть українці. А як доклався до утвердження національної гідності та свідомості його театр–кабаре «Не журись!» напередодні здобуття незалежності!
Дивно, але Віктор Морозов щасливий навіть з того, що як один з найвідоміших українських співаків і композиторів не має жодного державного звання — пережитку совдепії.
Вчасно потрапив він і в перекладацьку течію.
Завдяки йому і з його легкої подачі український читач і книголюб відкрив для себе спочатку самобутнього бразильця Пауло Коельо у «Алхіміку», «Вероніка вирішує померти» та «Чорт і панна Прим». І найголовніше — мільйони щасливців рідною українською мовою читають книжки світового бестселера Джоан Роулінг про пригоди Гаррі Поттера.
Нині, на відміну від попередніх «гастрольних» років, Віктор Морозов переживає, за його словами, найплідніший і найцікавіший період життя.
Хай би так було якнайдовше.
Додаю вірш ювіляра. Упорядник
Віктор Морозов
Наша любов не мине
Ти, мов сонечко ясне, як ніч мине,
Своїм променем теплим зігрій мене.
Хоч недовгим буде (недовгим буде цей день),
Я тебе не забуду (ти не забудеш мене).
Все на світі минає, крім пам'яті про любов.
Синє небо зів'яне, стане порохом камінь,
Тільки зіркою буде тремтіти над нами любов.
Твої руки ласкаві, пелюстки мальв,
Ти - вітру цілунок, неба печаль.
Хоч би вечір не скоро (не скоро б вечір настав),
Наче хвилі у морі (я б тебе колисав),
Ви, стрімкії хвилини, куди так спішите?
Все минає на світі, але ми, як діти,
Хочемо вірить, що наша любов не мине.
Ти, мов сонечко ясне, як ніч мине,
Своїм променем теплим зігрій мене.
Хоч би вечір не скоро (не скоро б вечір настав),
Наче хвилі у морі (я б тебе колисав),
Ви, стрімкії хвилини, куди так спішите?
Все минає на світі, але ми, як діти,
Хочемо вірить, що наша любов не мине.
Волинь (?) – сайт “Вголос”
http://vgolos.com.ua/articles/bard_sergiy_shyshkin_vid_epohy_zalyshatsya_tehnologii_i_te_shcho_zroblyat_myttsi_183716.html
Бард Сергій Шишкін: Від епохи залишаться технології і те, що зроблять митці
19.06.2015
Відомий волинський бард та композитор Сергій Шишкін уже давно міг би жити в Києві та заробляти на музиці чималі кошти, але він цього не робить, бо є патріотом української культури і рідного міста. Його «Майданна колискова» увійшла в десятку найкращих пісень про Майдан, але серед митців, яким волинська влада роздавала минулоріч стипендії, його не було.
Він не пише російською, а плекає своє рідне, українське. Саме відшукувати таланти серед моря голосів мав і фестиваль «Володимир», засновником якого є Сергій Шишкін. Утім, війна та криза, а радше людська байдужість поклали край проведенню цього заходу. Про те, чому фестиваль слід проводити, про культурне життя в Україні Сергій Шишкін розповідає «Вголосу».
Один із найстаріших фестивалів України «Володимир» не відбудеться вдруге. Що відчуваєте ви як його духовний батько?
Минулого року, коли мене та інших громадських діячів покликали на нараду щодо проблематики фестивалю, я так само сказав, що резону в його скасуванні не бачу, а бачу сенс у зміні формату. Рік минув, купа волонтерів займається постачанням армії, купа людей їм допомагає дотепер. Щось змінилося? Людям уже нічим допомагати, на армію вже йдуть мільярди, війну ми ще не виграли, ще не визнали офіційно, що це – війна, і що нам тепер – не жити?
Митці – це не ті люди, яких треба агітувати. Вони самі загітують будь-кого. Вони або самі стали волонтерами, або так, як я, допомагають волонтерам, дехто добровольцем воює, дехто вже й загинув. Їм не треба нічого пояснювати, але це не значить, що їм не треба жити.
Я у фестивальному українському русі з кінця 80-х років. І якщо перші фестивалі «Оберіг» та «Червона рута» проходили на феноменально колосальному підйомі, то з приходом Кучми відбувся колосальний відкат. І купа людей, які кинулися в українську музику, прогресивних і на ту пору сучасних, побачили зовсім інше – абсолютну байдужість держави. Особистісні інтереси верхньої кліки конкретно вплинули на кон’юнктуру. Я бував тоді в Києві й бачив, чиїми афішами було заліплено палац «Україна» та місто. Купа музикантів мусила якось виживати, і ті, хто грав українську музику, почали писати російську. Не обманюймо себе: питання географії і контенту – це не те саме. Можна жити в Україні й писати ірландську музику, британську, російську. Ну, а хто в Україні писатиме українську музику? Ті, хто міг, писали, але не всі були такі ідейно заангажовані, як я. Ставити їм це за зло? Не знаю.
Фестиваль «Володимир» дав можливість хоч раз на рік когось привозити в місто. Він ніколи не був крутим, хіба що в перші роки, коли мер Мамедов не шкодував на нього грошей з бюджету. Саме за виділення коштів на фестиваль Саганюк завалив на виборах міського голови Мамедова. Юрій Філоненко та Валентина Трохимук зробили дитячий конкурс, який згодом зареєстрували як дитячий фестиваль «Володимир». Я конкурсів не хотів, але так стало, і купа дітей за ту пору дійшла до великої сцени. У Володимирі дуже сильна вокальна школа, до нас навіть з ближніх міст приїжджають займатися вокалом, а потім випливають на тих теперішніх телешоу. Фестиваль «Володимир» – це майданчик для обкатки талантів. Плюс, коли реанімовували «Тараса Бульбу», я прив’язав, що новоспечені лауреати теж мали шанс виступити на володимирській сцені. А далі ці таланти нікому не були потрібні. Погляньте, відкривається якесь кафе, то яка музика там грає? Російська попса, і її навіть виконують місцеві лабухи. А ті, хто грає живу музику, нікому тут не потрібні. Я це знаю по собі. Відомим став почуватися тільки тоді, коли почав пробиватися на Київ і там робити свої проекти. Київські профі мені казали: Шишкін привіз до Києва культуру. Тут я чув зовсім інше, тепер часом чую, що вже всіх дістав.
Тобто чуєте «не на часі»? Саме так вам кажуть люди, далекі від культури, коли мова заходить про фінансування якогось культурного заходу?
Тепер я просто посилаю таких людей подалі. Коли місцеві підприємці почитали інтерв’ю мера Саганюка, який сказав, що фестивалю не буде, знову завили. Вони згадали, як їх бідних оббирали на цей фестиваль. А те, що на цей фестиваль безкоштовно працювали купа бюджетників і навіть за рахунок своєї відпустки, до уваги не брали. При всьому моєму опосередкованому ставленні до виконкому, купа виконкомівців так само працювала на фестиваль. Він мав дуже багато складових, і ті, кому було шкода 100-150 гривень виділити на нього, вже другий рік того не роблять, але ще згадують, як виділяли гроші. Фестиваль – це не питання Саганюка, він так його хотів, як хотіли і хочуть ці підприємці. Але фестиваль був та обростав складовими. Це була атракція, яка давала місту притік туристів, це було видно за нашими магазинами. Це аргументи на користь проведення фестивалю – вони лежать на поверхні.
У нас тисячолітнє місто, і якщо совіти знищили його історичний центр, то теперішні псевдопатріоти його так само нищать, наприклад, будівництвом церков в історичних місцях, кічових хатинок у центрі. Історичність треба плекати, леліяти, наповнювати контентом. Це ще треба відчути. А з ким я маю говорити? З тим, хто 150 гривень вдавився дати? Добре, два роки вже фестивалю немає, а ви самі щось ініціювали, щось підтримали? Принаймні до мене з пропозиціями ніхто не звертався.
Якщо фестивалю не буде, культурне життя у Володимирі-Волинському замре?
Культурне життя потрібне тому, кому воно потрібне. У нас купа людей навіть серед підприємців, які сідають у «мерси» чи буси і можуть поїхати до Львова, Києва, а в Європу то взагалі легко, і свої особисті культурні запити задовольнити. Але наскільки при тому вони патріоти? Коли загинаються місцеві митці, серед яких дехто на рівні світу. Якщо я на рівні України, то є художники на рівні світу, але чи їхні роботи купують у Володимирі? Чи мають наші місцеві музеї та галереї роботи наших авторів? Комусь із підприємців стрілило в голову придбати їхні роботи для музеїв?
Від епохи лишаються технології і те, що зроблять митці. Якщо з технологіями в Україні вже розібралися, то залишилося добити митців. Черчилля в Україні немає і не передбачається. Він виграв війну, не знищивши культуру. Тому й виграв. Хатинки ростуть, дахи на них міняються, «мерси» міняються на «лексуси», «лексуси» – на «тойоти». Але чи міняється щось в середині, крім понтів і бажання повчити жити? І не потрібно мені розказувати про когось – ти краще скажи, що сам зробив, як причетний до тисячолітнього міста, однієї із десяти історичних столиць України? Мені не треба розказувати про культуру в Європі, куди ви бусами заїжджаєте, принагідно перекидаючи «контрабас». Ви її не робили, а я роблю українську культуру.
На жаль, культурної політики держави немає. Держава зрадила власну культурну політику, навіть не усвідомлюючи цього. Коли минулого року я йшов на начальника управління культури Волинської ОДА, то бачив рух у Києві, бо тоді ще міністром культури був Євген Нищук. Я бачив у тому сенс. Але на той час заступник голови Волинської ОДА з гуманітарних питань мене не знав узагалі. Я йому розказав, що маю намір робити, сказав, що на посаді буду три, максимум шість місяців, бо я майстер швидких проектів. Йому те, що пропонував я, було нецікаво, він вів перемовини з моїми знайомими та друзями і шукав начальника. Я це знав, мене підтримували всі майданівські організації, і якби дійсно йшлося про посаду, то мені було ким додушити. На громадських слуханнях я відкрився, розказав, що хочу зробити і змінити. Після них зрозумів, що було безсенсовно йти на цю посаду. Можливості створити команду я б не мав, але купа людей системи побачила, що я – ворог. На першому ліпшому папері мене б підставили під статтю. А тепер в управлінні культури тиха заводь.
Ви хочете сказати, що мовчазні представники культури вигідні владі?
Владі тихі заводі взагалі вигідні. Будь-яке управління має бюджети і не лише на зарплати, а й навіть на відкати. Люди з цим погодилися, і все продовжується далі: хабарі в міліції, медицині й навіть культурі, де вічно грошей немає. Після Майдану душа такого просто вже не сприймає.
Рівень державної політики зводиться до підтримки посередності, щоб вона сиділа тихо, ні на що не претендувала. На що Україна з таким підходом претендує, я не знаю. Для чого хтось підтримує армію? Розумію добровольців, чому вони йдуть воювати. Їх там розуміють і завжди підставлять плече. А тут суцільні спекуляції.
Чомусь формується бачення, що українці ні на що не спроможні, а тільки на гоп зі смиком. І навіть до того звикли. Якщо за царя в українських п’єсах виникала драматургія, психологізм, то це забороняли. От скачеш у жупані – і стрибай далі. Прийшов до пана – зроби йому весело. Так-от, усі наші звітні концерти – то прихід до пана. На цьому виросли покоління, які думають, що саме це і є українською культурою. А оце означає, що українці погодилися з тим, що вони – рагулі, і, приїхавши із села в місто, легко перейдуть на нерідну мову. Комплекс меншовартості треба долати. І ці зміни на рівні музичного контенту я хочу побачити у своєму рідному місті. Може, тоді скажуть, що нам треба фестиваль, що в історичному тисячолітньому місті потрібен розвиток туризму, який полягає не лише в спогляданні церков поміж хрущовками.
Останні опитування показують, що українці почали більше слухати саме українську музику. Це означає те, що вона на часі і її слід розвивати чи просто модно?
Я це теж знаю з опитувань і з деяких інтерв’ю на центральних каналах, але за своїм рідним Володимиром цього не бачу. Мені часом доводиться заходити в якісь кнайпи, бо далеко не у всі я після Майдану заходжу, але української музики там не чую. З бусів і крутих «тачок» теж її не чую. Оце таке в наших людей трактування свободи. Через «рускій мір» вороги до нас заходили і через нього вбивають наших хлопців. Але таким людям цього не поясниш, як і те, навіщо я робив фестиваль. Я говорив одне і це реалізовував, хто потім підключався – реалізовував своє. З фестивалю тепер залишився день міста, бо до того він був у вересні. Так не може бути, щоб фестиваль був потрібен тільки мені, тим паче, що я давно не ходжу на його велику сцену. Мені там вже не цікаво, там має бути свій контингент. Цікаво було підтримувати нові волинські гурти, а більшості цікаво подивитися на тих, кого розкрутили в телевізорі. Своїх любити не модно. А в тій самій Польщі навпаки – своїми пишаються.
До речі, на телешоу українська музика майже не звучить, і таке враження, що навіть і не пишеться, хоча якісного року і не тільки валом. Щось спливає на «ефемках», хоча радіоведучі більше піарять себе, а не українську музику.
Хтось отримує стипендії, хтось – гранти, хтось – ордени, а я роблю тільки те, що вважаю за потрібне. Непотрібного вже не робитиму, хто б мені що не розповідав. Чи потрібна українська культура ще комусь? Дуже б хотілося. Я знаю в Україні й поза межами розумних, адекватних часові людей і трошки їх є навіть у Володимирі. Коли вони сформуються в певну групу і не пропустять кіч, тоді я знатиму, що це все було недарма. І так скрізь. Тоді не битимуть відомого на всю країну письменника в його рідному селі, не нищитимуть хату відомої актриси. Повторюю, від епохи залишаться технології і те, що зроблять митці.
Ярослава Вознюк, спеціально для «Вголосу»
Бажаю Сергію не втрачати надію, про це його давня пісня. Упорядник
Сергій Шишкін
Чекайте мене. Я повертаюсь
1.
Я повертаюсь з далеких країв
В край близький, край дитинства, покинутий край.
Я повертаюсь туди, де хотів.
Я на відстані в спогадах бачив той рай.
Там ховались озера в лісах-болотах.
Там снували легенди по древніх містах.
Приспів:
Чекайте мене
Там на мосту у замку.
Чекайте мене.
Сонце зійде рясне.
Для вас одягну
Джинси і вишиванку.
Поверне весну
Щастя просте, земне.
2.
Я повертаюсь з далеких країв.
Кожен перший – земляк, кожен другий – сусід.
Я повертаюсь туди, де хотів,
Де на відстані часу залишився слід.
Там, де з другом Миколкою алгебру вчив,
Там де з братом гітари з фанери точив.
Приспів.
3.
Не перевернеться світ, не впаде.
Похитає його, за грудки потрясе.
Просто ми маєм вертатися де.
І у спогадах кожен найкраще несе.
Прокидаються, як від зимового сну,
Повертаються люди у власну весну.
Приспів:
Чекайте мене
Там на мосту у замку.
Чекайте мене.
Сонце зійде рясне.
Для вас одягну
Джинси і вишиванку.
Поверне весну
Щастя просте, земне.
Київ – сайт http://festivali.org.ua/frm/index.php?t=2203
Положение
IV Международного фестиваля авторской песни "На Голубых озерах"
3,4,5 июля 2015 года в с. Олешня, Репкинского района, Черниговской области.
Организатор фестиваля "Благотворительный фонд им.Софии Русовой"
Задачи фестиваля
IV Международный фестиваль "На Голубых озерах" проводится с целью развития, популяризации и пропаганды лучших достижений в жанре авторской песни, сохранения и развития традиций, выявления и поддержки одаренной творческой молодежи; эстетического и культурного воспитания молодежи, повышения профессионального мастерства любительских коллективов и отдельных исполнителей; расширения культурных связей и обмена опытом работы между участниками из разных стран. Основным заданием фестивалю является привлечение молодежи к песенному и поэтическому творчеству, пропаганда здорового образа жизни.
Основные положения
В фестивале участвуют авторы - исполнители, самодеятельные композиторы, поэты, любительские коллективы, представители любительских объединений и клубов, исполнители, которые работают в жанре авторской песни. До участия в конкурсе приглашаются все желающие(без возрастных ограничений). Конкурсанты участвуют в творческих мастерских. Выбор творческой мастерской осуществляется участниками конкурса самостоятельно. Каждый участник может участвовать в конкурсе только в одной номинации. Участие в 2-х номинациях только по решению жюри. В конкурсных выступлениях не позволяется использование фонограмм и электронно-музыкальных инструментов.
Конкурсные выступления участников происходят в следующих номинациях:
- автор-исполнитель(автор текстов и музыки)
- лучший исполнитель(исполнитель песен и музыки других авторов)
- авторская поэзия( поэт - исполнитель)
- коллективные исполнения: дуэты, трио, группы(конкурсанты, которые являются авторами слов и музыки, или лишь музыки)
Награждение.
Лауреаты фестиваля награждаются дипломами и подарками. Предусмотрен главный приз - Гран-при.
Порядок представления документов
I этап - отборочный.
Для участия в фестивале необходимо подать заявку на адрес оргкомитета до 01 июля в 2015 г.:
-анкета-заявка(ссылка) https://vk.com/doc132349627_38...f7ecaa3c78
Адрес для подачи заявок : е-mail: festozera15@mail.ru
г. Чернигов, вул. Старобелоуская 125-а ( Благотворительный фонд им. Софии Русовой).
контактный телефон:0931191647 Аня (орг. вопросы)
093-912-51-11 директор фестиваля
сайт: ozera.cn.ua. rusova.at.ua
Условия пребывания
Фестиваль не является коммерческим. Вступительные взносы не предусмотрены. Финансовое обеспечение фестиваля осуществляется за счет источников не запрещенных действующим законодательством.
Проезд участников за счет отправляющей стороны или за собственный счет. Для участников фестиваля, друзей и гостей отведено место на береге большого Голубого озера для размещения палаточного городка Палаточный городок находится на территории проведения фестиваля в охраняемой, огражденной зоне, обустроенной освещением, питьевой водой, местом для организованного питания, дровами, специально отведенными местами для костра, туалетами, контейнерами для мусора, автостоянкой для транспорта..
Организационный комитет может предоставить в аренду необходимо туристическое снаряжение и домики для проживания (за предыдущей договоренностью и заявкой). Ознакомится с более детальной информацией и прайс-листом на дополнительные услуги вы можете на сайте ozera.cn.ua
На территории палаточного городка для участников и гостей будут работать пункты питания, гриль-бар, летнее кафе. На территории проведения фестиваля работает только мобильный оператор "Лайф"
Сроки и место проведения фестиваля :
Данный фестиваль проводится раз в году в первые выходные июля. IV международный фестиваль состоится 3,4,5 июля 2015 года в с. Олешня, Репкинского района, Черниговской области. Фестиваль проводится в живописной местности, на береге Голубого озера - уникального места отдыха, известных чистотой и целебной силой воды, окруженным хвойным лесом (60 км от г. Чернигов, 60 км. от г. Гомель)
Доехать к месту проведения фестиваля можно следующим путем
Электропоезда пригородного сообщения : Чернигов – Гомель (к станции Грибова Рудня) пт, сб, вс в 18:08; Гомель – Чернигов - 06:31:
Чернигов – Горностаївка (к станции Грибова Рудня) каждый день в 8:23 и 21:23
Маршрутный автобус: Чернигов – Александровка (от автостанции "Нива" в 6:05 и 13:19) (с. Олешня, остановка "Голубые озера")
Программа проведения IV Международного фестиваля авторской песни " На Голубых озерах".
3 июля
с 09.00 до 20.00 - Заезд, регистрация и размещение участников и гостей фестиваля в лагере.
17.00 -18.00- Организационное совещание.
20.00- Церемония торжественного открытия. Выступления учасников и гостей фестиваля.
22.30- Песенные костры.
4июля
11.00-13.00- Творческие мастерские(прослушивание конкурсантов), мастер-классы.
13.00-14.00 - Обед.
15.00-17.00- Творческие мастерские
17.00-18.00- Подведение итогов творческих мастерских
18.30-20.00- Конкурсные выступления участников фестиваля по номинациям.
20.00-22.00- Церемония награждения. Гала-концерт лауреатов и гостей фестиваля
22.00-23.00- Театрализованная фольклорная программа "Купальская ночь на Голубых озерах".
23.00 – Концертно-танцевальная программа посвященная празднованию «Ивана Купала»
5 июля
10.00- 12.00 - Выступление бардов блоками
12.00-13.00 - Активный отдых. Проведение туристических и спортивных соревнований.
13.00-14.00-Обед
Проведение туристических и спортивных соревнований ( на специальных площадках). Активный отдых.
Разъезд участников по желанию.
Київ – сайт http://festivali.org.ua/frm/index.php?t=2207
Конференция по вопросам авторской песни и поэзии,
бардовский лагерь «У мора в Одессе 2015»
3-19 июля 2015г
Положение
1. Общие сведения.
1.1. Участники: Для участия в конференции приглашаются авторы, исполнители и слушатели авторской песни из Украины и стран ближнего и дальнего зарубежья.
1.2. Цели конференции:
- популяризация авторской песни;
- содействие творческому росту авторов и исполнителей;
- открытие новых имен среди талантливой молодежи;
- возрождение и поддержка лучших традиций авторской песни Одессы и Одесской области;
- объединение творческих сил для дальнейшего сотрудничества.
1.3. Задачи конференции:
Проведение обучающих мастер-классов по технике игры на гитаре, поэтическому мастерству, основам вокального искусства и др.;
Дневные авторские концерты (творческие гостиные)
Вечерние тематические концерты «гитара по кругу» у общего костра;
Круглый стол для руководителей делегаций по вопросам организации движения авторской песни;
Проведение благотворительных концертов в концертных залах Одессы;
Экомарафон – уборка территории леса от мусора;
1.4. Организаторы конференции:
Городской спортивно-туристский центр «Одесса»;
Крыжановский поссовет Коминтерновского р-на Одесской области;
Сообщество клубов авторской песни города Одессы.
Общее руководство подготовкой и проведением конференции «У мора в Одессе 2015», решение административных и финансовых вопросов возлагается на оргкомитет, утвержденный проводящими организациями.
Председатель – Евгений Лабунский,тел.: 067-92-08-983, 095-42-91-016.
2. Условия проведения конференции:
Участие в конференции могут принять авторы, исполнители и любители авторской песни, а также творческие группы, клубные и региональные объединения независимо от места их проживания, гражданства и владения языками;
Руководители детских коллективов несут полную ответственность за детей своей группы. Аналогично полную ответственность несут родители, приехавшие со своими детьми;
Поселение в лагере осуществляется только при наличии у ребёнка справки о здоровье;
Проживание участников конференции осуществляется в палаточном лагере в лесной зоне недалеко от моря (300м до пляжа);
Фото и видео территории лагеря размещены на сайте Maslab..ua;
На территории палаточного лагеря, помимо комендантской зоны и сцены, отводятся места для автотранспорта;
Туристическим снаряжением (палатки, спальники, и т.д.) и питанием оргкомитет не обеспечивает;
Расходы, связанные с проездом, проживанием и питанием, несут участники или командирующие организации;
Размер организационного взноса (вода, мусор, туалеты, транспорт и т.п.) будет уточнен ближе к лету.
На территории палаточного лагеря действует «Сухой закон»;
На территории палаточного лагеря курение разрешено только в отведённых местах;
На территории палаточного лагеря разведение костров разрешено только в отведённых местах;
Приготовление пищи участниками конференции осуществляется на газовых туристических примусах (оргкомитет примуса не предоставляет);
В непосредственной близости от лагеря расположены несколько небольших магазинов. Большой торговый центр находится на расстоянии 2км. Рынок расположен на расстоянии 1.8км;
Оргкомитет оставляет за собой право использовать видео, аудио и другие материалы, созданные во время мероприятий конференции;
Запрещается разжигание межнациональной и религиозной розни, распространение материалов порнографического характера, пропаганда насилия, реклама спиртных напитков, курения и наркотиков.
3.Время проведения конференции: 3-19 июля 2015г
Возможен заезд/отъезд участников в любой день указанного периода.
4.Место проведения конференции:
Одесская область, Коминтерновский р-н, лесная зона между посёлками Крыжановка и Лески рядом с наблюдательной станцией «Крыжановка» астрономической обсерватории ОНУ. Ниже смотрите п.6.-«Как добраться» и карту.
5.Программа проведения конференции:
3. 07. 2015
Заезд и размещение участников конференции;
Ознакомление участников конференции с правилами поведения в лесной зоне и на море;
Представление делегаций и участников на общем собрании;
Концерт-открытие конференции.
4.07.2015 - 18.07.2015:
Проведение обучающих мастер-классов по тематикам, связанным с авторской песней и поэзией;
Концерты участников конференции в палаточном лагере;
Благотворительные концерты в залах Одессы и Одесской области;
Круглый стол для руководителей делегаций по вопросам организации движения авторской песни;
Мастерские-прослушивания.
19.07.2015
Отъезд участников конференции.
6.Как добраться:
Ехать нужно до остановки «Днепропетровская дорога» (Южная дорога), дальше пешком 1,8км до лесной зоны между посёлками «Крыжановка 5» и «Лески».
До остановки «Днепропетровская дорога» идёт следующий транспорт:
От привокзальной площади: А144, А100, М.Т.242, М.Т.145, М.Т.120.
От автостанции «Привоз» (недалеко от привокзальной площади): М.Т.121.
От «Автовокзала»: М.Т.156, М.Т.16.
От «Морвокзала»: А144, А100, А100а, М.Т.120.
От «Аэропорта»:
А129 до ост. «Щорса» с пересадкой на А117
Тр14 до ост. «Селекционный институт» с пересадкой на А117а илиМ.Т.16
Карта маршрута от «Днепропетровской дороги» до «Бардлагеря» представлена на сайте http://maslab.od.ua
В программе конференции возможны изменения.
Настоящее Положение является приглашением на конференцию.
Подробную информацию можно получить на сайте http://maslab.od.ua
по тел. 067 9208983, 095-42-91-016, или эл. адресу maslab@mail.ru от Евгения Лабунского
Рубрика – «ЗМІ про культуру та мову»
У Львові почався культурний форум «ДОНКУЛЬТ»
(«Львівська газета» від 16 червня 2015 року)
http://gazeta.lviv.ua/news/2015/06/16/44260
Форум триватиме до 30 червня
Форум організували Благодійний фонд «Мистецькі надра» у партнерстві з львівським Центром міської історії та за ідтримки Міністерства закордонних справ, Львівської міської ради та Львівської обласної ради.
Відкриттям «ДОНКУЛЬТУ» став виступ відомого професора Гіроакі Куромії «Енігма Донбасу». Учасників Форуму привітав міський голова Львова Андрій Садовий.
У рамках «ДОНКУЛЬТУ» заплановано близько 80 подій у складі великої мультидисциплінарної програми, яку розробляли митці та дослідники з Донбасу, Львова та Києва.
За словами організаторів, проект стане простором для комунікації між Заходом і Сходом, різними середовищами і спільнотами України. Через публічні дискусії та мистецькі рефлексії про минуле і сучасне Донбасу, форум поставить ширші питання, актуальні для країни в цілому.
Окрім виступу професора Гіроакі Куромії, сьогодні о 19.00 у Львівському палаці мистецтв відбулася презентація виставки «ДОНКУЛЬТ».
Події Форуму задіють головні культурні локації Львова: Львівський оперний театр, Центр міської історії, Львівський театр ім. Лесі Українки, філармонію, музичну академію. Окремі заходи відбудуться в Музеї етнографії та художнього промислу, мистецькому об’єднанні «Дзиґа», просторі «Майстерні міста», галереї Detenpyla. Театральні вистави пройдуть також на сценах Першого академічного українського театру для дітей та юнацтва і Львівського драматичного театру ім. Лесі Українки.
Масштабна виставка образотворчого мистецтва стане візуалізацією дискусії про історію та культуру Донбасу. Велика експозиція проекту продемонструє комплексне дослідження культурної історії «шахтарського краю», її багатошаровість, неоднозначність і розмаїття. Куратори задіяли широкий мистецький матеріал від творів класиків соцреалізму та неофіційного мистецтва (С. Григор’єв, В. Зарецький, С. Параджанов, В. Хоренко, Г. Тишкевич, В. Бауер та ін.) до робіт сучасних художників (М. Куликівська, К. Гнилицька, О. Салманов, Р. Мінін, А. Савадов, В. Марущенко та ін.).
Дискусійно-лекційна програма пропонує 24 заходи різних форматів: публічні лекції, які розглядатимуть Донбас у XIX – XX ст. з перспективи робітничої, міської історії та трансформацій прикордоння, дискусії за участі експертів з України, Польщі, Німеччини, США, Канади, на яких обговорюватимуться актуальні питання переосмислення того, чим є цей регіон, його минуле, спадщина і сучасна ситуація. Серед лекторів та експертів – Гіроакі Куромія, Деніел Валковіц, Тетяна Журженко, Олена Стяжкіна, Сергій Єкельчик, Дагмар Кіфт. Заходи супроводжуватимуться показами документальних хронік про промислові міста України, вуличною історичною виставкою «Праця, виснаження та успіх. Міста-корпорації в Донбасі».
У рамках проекту «Регіон в об’єктиві» відбудуться дві фотовиставки та дискусії з сучасними українськими художницями та художниками Віктором Марущенком, Євгенією Бєлорусець, Сашею Курмазом, для яких Донбас є темою різнобічних візуальних досліджень.
Форум запропонує глядачам масштабну музичну програму – близько 13 подій, серед яких концерт симфонічної музики сучасних донецьких авторів «Inmemoriam…», вечір вільної імпровізації у виконанні музикантів зі Львова (Марк Токар), Києва (Юрій Зморович) та Донецька (Олександр Сушинський); музикальні перформанси – проект «Константи Plus» львівського ансамблю «Constant Y» та проект«L'impossible|«Територія неможливого діалогу» від київських дуету «Блук» та колективу «Ensemble Nostri Temporis», синтетична мистецька акція «Приготування». Головна подія програми – концерт-закриття «Золота Україна» за участі всесвітньовідомого українського диригента Кирила Карабиця – головного диригента Борнмутського симфонічного оркестру (Великобританія), який має звання «Диригента року» за версією британського Королівського філармонічного товариства.
Театральна програма «ДОНКУЛЬТУ» містить близько 10 подій. На сценах театрів глядачі побачать найвизначніший на сьогодні проект Влада Троїцького – нову оперу «КОРІОЛАН»; документальну виставу «Миколаївка», де діти-школярі 8 – 10 класів, які пережили бомбардування їхнього містечка і школи, є авторами та виконавцями своїх монологів (один із спільних проектів Наталії Ворожбит та німецького драматурга Георга Жено – співзасновника опозиційного експериментального театру «Театр.doc» (Москва), який з 2014 чимало працював на Донбасі). Також Георг Жено представить відвертий нарис сьогоднішньої України «в огні» у виставі «Страх в Україні» та разом із психологом Олексієм Карачинським протягом Форуму працюватиме із переселенцями зі Сходу, що зараз проживають у Львові, результатом чого стане вистава у форматі «work in progress».
Літературна частина програми «ДОНКУЛЬТУ» включає літературні зустрічі, музично-поетичні перформанси, обговорення-дискусії за участі письменників із Донеччини, Луганщини та Львівщини. Загалом 9 подій, серед яких – «Тур футуристів Донбасом» – вечір захопливих історій про поетів, що 1929 їздили в тур Донбасом, у виконанні сучасних авторів зі Львова, Донецька, Макіївки та Луганська; розмова «Made in Donbas», на якій зустрінуться Віктор Неборак (Львів), Іван Андрусяк (Івано-Франківська обл.), Борис Гуменюк (Тернопіль), які з різних причин мешкали на Донбасі; і навіть літературна екскурсія Донецьком у Львові – «Ґетто: вижити не можна померти» від Олега Солов’я.
Кінопрограма Форуму запрошує на кіновечори, дискусії та обговорення (8 подій). У програмі кінострічки про Донбас і проблематику індустріальних регіонів від 1920-х до сучасності – твори метра світового кіноавангарду Дзиґи Вертова, молодих, але вже відомих українських режисерів Олександра Ратія та Руслана Батицького, короткометражне кіно з Донбасу, фільми закордонних режисерів – Міхаеля Главоггера, Ґаеля Мокaера та ін.
Для дітей та підлітків під час Форуму діятиме освітній проект «Твої / Мої історії» (близько 9 подій). Його програма буде зосереджена навколо тематики міста. Маленькі відвідувачі Форуму зможуть взяти участь у створенні анімаційного соціального відеоролика «Місто в моїх руках», працюватиме історична школа-майстерня про давню і сучасну історію міста – «Донбаські історії голосом дітей». Батьків, освітян та педагогів запросять на «Зустріч за кавою» для спільного обговорення способів та форматів розмови з дітьми та підлітками на «недитячі» теми: про війну, конфлікт і травми.
Художник Роман Мінін, виходець з Донбасу, який протягом кількох останніх років працює над соціальними проектами в публічному просторі, запропонує дітям зі Східного регіону, що наразі мешкають у Львові, долучитися до мистецької акції та разом створити розпис на стіні бібліотеки у Львові.
Також організатори додають, що важливим завданням колективу організаторів «ДОНКУЛЬТУ», учасників та відвідувачів є творча комунікація, результатом якої стане створення ініціативної групи з Галичини, яка допоможе зробити наступний проект, що презентуватиме цей регіон на Сході України, в Харкові.
Досвід Криму не навчив...
Депутати дозволили чиновникам не користуватися державною мовою
http://www.day.kiev.ua/uk/article/podrobyci/dosvid-krymu-ne-navchyv
Роман Гривінський
газета «День», 18 червня, 2015
Парадоксально, але впродовж двох десятиліть української незалежності захист української мови завжди перебував на чільному місці порядку денного будь-якого справді масового революційного чи реформістського руху. Українська мова в Україні завжди потребувала захисту. Не стала винятком і Революція Гідності. Півтора року тому люди вийшли на вулицю не лише з соціальними гаслами. Багатьох, зокрема й російськомовних громадян, обурила саме відверта антинаціональна та антиукраїнська політика тодішнього уряду. Нагадаємо, що Євромайдану серед іншого передували протести проти так званого Закону Колесніченка — Ківалова. Однак сьогодні, спершу після ейфорії від перемоги революції, а згодом внаслідок російської агресії в Криму та на Донбасі, питання мови відійшло на другий план. Про нього воліють не згадувати, як про «провокативне», «дратівливе», таке, що нібито роз’єднує країну. Навіть згаданий закон Колесніченка — Ківалова з цих мотивів вирішили не чіпати. І хоча загроза запровадження «другої державної» начебто минула, реальна сфера застосування української мови непомітно, але неухильно звужуються. Водночас державної мовно-культурної політики в Україні, як і раніше, фактично немає. Здається, досвід Криму та Донбасу, де ворог скористався її відсутністю, нас нічого не навчив. Російська продовжує домінувати в телеефірі та пресі. Нехтує державною мовою, зокрема й під час офіційних заходів, значна частина високопосадовців. Дехто ж із новопризначених урядовців-іноземців нею просто не володіє. Хто ж тоді має захищати українську мову в Україні?
Нещодавно Верховна Рада намагалася внести зміни до Закону «Про державну службу», зобов’язавши посадових та службових осіб органів державної влади володіти українською мовою. Законопроект, який змусив би чиновників здавати іспит із державної мови, не набрав необхідної кількості голосів — його підтримали лише 152 депутати. «Думаю, далося взнаки своєрідне лобі старорежимних елементів, які присутні в нинішній коаліції, — розповідає в коментарі «Дню» один зі співавторів законопроекту народний депутат України Юрій Левченко. — Водночас чимало депутатів просто неуважно готуються до засідання й тому піддаються на маніпуляції. Багатьох народних обранців дезорієнтував той факт, що парламент і так планує змінювати Закон «Про державну службу». Але, по-перше, варто зазначити: коли ці зміни ухвалять — невідомо. По-друге, слід пам’ятати, що йдеться про символи. Коли депутати голосують за подібний закон, вони таким чином встановлюють певну високу планку, яку опускати потім буде незручно — відповідні принципи доведеться враховувати і в наступних законопроектах. На жаль, в коаліції забракло голосів. Переконаний, що знання й використання державними службовцями української мови мають бути обов’язковими. Передусім ідеться про вищі політичні посади, на зразок міністра. Не варто забувати, що ситуація, в якій нині опинилася українська мова, є результатом кількасотрічної державної політики Російської імперії та згодом Радянського Союзу. Тож змінити її можна так само лише шляхом відповідної державної політики. І йдеться не лише про заборони та примус, навпаки — держава має сформулювати ефективні стимули, на зразок повного звільнення від оподаткування будь-якої україномовної творчості. На жаль, такого бажання з боку держави зараз не спостерігається». На думку Юрія Левченка, призначення на найвищі посади людей, які не знають української мови, апріорі негативно впливає на якість державного управління — адже кожен документ, який такий чиновник повинен підписати, доводиться перекладати.
«У якій ще країні чиновники можуть дозволити собі не знати та не користуватися державною мовою? — обурюється в коментарі «Дню» мовознавець, доктор філологічних наук Олександр Пономарів. — Оскільки такі міністри, як Аваков, демонстративно нехтують українською мовою, їхні колеги-іноземці зробили висновок, що й їм вона не потрібна. Такого раніше ніколи не було. Пригадую, коли у Верховній Раді УРСР 1989 року було прийнято Закон «Про мови в Українській РСР», яким закріплювався державний статус української мови, на другий день усі депутати перейшли на українську! Раніше лише міщани-обивателі могли дозволити собі сказати: «Какая разница, на каком языке говорить». Тепер так говорять усі, починаючи... з Президента, який таким чином фактично зводить нанівець здобутки Майдану. На мою думку, слід негайно скасувати Закон Колесніченка — Ківалова й дотримуватися статті 10 Конституції України та рішення Конституційного Суду від 14 грудня 1999 року, яким визнано, що Конституція зобов’язує застосовувати державну українську мову як мову офіційного спілкування посадових і службових осіб при виконанні ними службових обов’язків, у роботі і в діловодстві органів державної влади тощо. На міжособистісному ж рівні ви вільні говорити так, як вважаєте за потрібне. Переконаний, що Президент має перестати загравати з мешканцями сходу України за допомогою теми російської мови. Нещодавно на радіо вчителька з Краматорська, в якої запитали, як вона ставиться до того, що з Києва до неї звертаються російською, відповіла: «Дуже негативно. На Донбасі української не розуміють лише бандити, яких присилає Путін». Вважаю, що наші чиновники так само, як це відбувається, наприклад, в Латвії, повинні складати іспит на знання державної мови. Гасло «Єдина країна — Единая страна», яке ще нещодавно можна було побачити чи не на кожному каналі, фактично схвалює двомовність! Це неприпустимо. Справді єдиною може бути лише країна з єдиною державною мовою».