Новини одним рядком:

7 червня – вечір авторської пісні – Юлія Хохідра та Богдан Дощ на фестивалі «Чортківська офензива» на Тернопільщині

8 червня – О.Сорокін, М.Паламаренко, Н.Смертяк, Є.Торопова, О.Козаченко, С.Малюк та ін. співали на “Стрекозі” біля Сум

9 червня – фестиваль «Мости над Россю» у Корсунь-Шевченківському на Черкащині

10 червня – 75 років з дня загибелі Олега Ольжича, поета, науковця і громадського діяча (Рубрика – «ЗМІ про митців»)

11 червня – захід «На пошану Григорію Ґалаґану. Зустріч в музеї», до 200-ліття Г.Ґалаґана у Чернігівському музеї

14 червня – бард Віталій Лиходід співав у Мелітополі на мітингу пам’яті загиблого екіпажу ІЛ76МД у Луганську 2014 року

17 червня – фестиваль української ретро-музики на честь Богдана Весоловського у Львові

18 червня – 55 років Костю Павляку (Кока Черкаський), автору пісень із Черкас(Рубрика – Ювілей бардів)

20 червня – 85 років з дня народження барда і кіноактора Юрія Візбора (роки життя:1934-1984) (Рубрика – Ювілей бардів)

21 червня – день народження Тараса Чубая, автора пісень з Києва, дипломанта 1-го фестивалю “Червона рута - 1989”

 

 

 

Олег Ольжич

 

Нащо слова? Ми діло несемо.
Ніщо мистецтво і мана теорій,
Бо ж нам дано знайти життя само
В красі неповторимій і суворій. 

 

Що вибереш: чи образ бездоганний,

А чи праобраз для усіх один?

Міцніша – віра і дзвінкіший – чин

За словоблудіє і за тимпани!

 

Ось сходить, виростає, розцвіта

Благословеніє не форми, суті.

Одвага. Непохитність. Чистота.

Милуйтеся! Беріть! І будьте, будьте!..

 

Колись нащадкам стане час наш – “час

Понурих воєн, варварських звичаїв”...

(Цей час ласкавий, що так щедро нас

чеснотами одвічними вінчає!..)

 

На згарищах, що їх покриє порох,

Не залишиться статуй кам’яних:

Лише – легенд безсмертних кілька...

                                                           Й їх

Втілятимуть у безконечних творах.

 

 

Повідомлення  від бардів та прихильників авторської пісні та поезії

Листи надсилайте на Emaіl: p_karta@ukr.netbardlit@i.ua

 

КиївІгор Жук

 

2 червня відбулася традиційна пісенна зустріч біля каміна у замку-музеї "Радомисль", в Радомишлі, в гостях у Ольги Богомолець. Напередодні сама Оля у тому ж замку стала тещею, тому була трохи втомлена - навіть сама окремо не співала, лише у загальному хорі учасників на закінчення, але справно підтримувала вогонь у каміні і настрій у залі. Вже вдруге пісенний вечір був присвячений Булатові Окуджаві. Участь в концертній програмі взяли Тимур Бобровський, Володимир Семенов, дует Володимир Кавєрін і Віталій Малишевський, Андрій Длігач, Ольга Богомолець, і ми з Ірен (Ірен придумала цікаву перекличку своєї прозової мініатюри і "Песни о голубом шарике"). Тимур Бобровський, Володя Семенов і я включили в програму загалом близько десятка музичних експериментів на ті вірші Окуджави, котрі він сам не співав - так що, можливо, скоро можна буде спробувати зробити концерт саме з таких пісень. Публіка, як завжди, була чудова, як і атмосфера цього камерного концерту.

 

Невеликий фотозвіт з концерту є на моїй сторінці у Фейсбуці:

https://www.facebook.com/profile.php?id=100000846092963&sk=media_set&set=a.2343959805642200&type=3&notif_id=1559585846865001&notif_t=feedback_reaction_generic

 

 

Сайт https://www.poglyad.tv/shalena-istoriya-gurtu-tin-sontsya-20-rokiv/

 

“Шалена історія”. Гурту “Тінь Сонця” 20 років

Альона Ткаченко

13.06.2019

 

“Сьогодні нам 20! Шалена історія, яка триває завдяки усім вам! Дякуємо за підтримку і любов! Обіймаємо міцно-міцно! Разом – сила! “, – написав гурт на офіційній сторінці у Facebook.

Пригадали Тінь Сонця коротко й знаковий у їхньому житі день.

“13 червня 1999 року Сергій Василюк та Vasyliuk Oleksij записали першу власну пісню і прийняли рішення створити свій гурт. Дещо пізніше, після сонячного затемнення 11 серпня того ж року, виникла його назва”, – пригадала група.

До відома. “Тінь Сонця” – учасник українських фестивалів, таких як “Захід-фест“, “Файне Місто“, “Respublica“, “Бандерштат“, «Woodstock Ukraine», «Трипільське Коло» тощо. Своєрідною візитною карткою гурту є пісня «Козаки» (в народі «Їхали козаки»), під яку виходив на ринг боксер Олександр Усик; вона ж була обрана музичною візитівкою Національної збірної України з футболу на Євро-2016.

 

 

Сайт http://snip.net.ua/20190608/zaproshuyemo-na-hii-festyval-epichnoyi-tradytsiyi-kobzarska-trijtsya/

 

ХІI ФЕСТИВАЛЬ ЕПІЧНОЇ ТРАДИЦІЇ “КОБЗАРСЬКА ТРІЙЦЯ”

 

Програма фестивалю:

 

15 червня, субота

Приміщення Музею Івана Гончара /Лаврська, 19/

 

10:00 Відкриття Фестивалю

10:00-17:00 Науково-практична конференція «Кобзарсько-лірницька епічна традиція»

Модератори: Михайло Хай, доктор мистецтвознавства, Кость Черемський, кандидат мистецтвознавства, Микола Товкайло, кандидат історичних наук.

Подвір’я Музею Івана Гончара

 

10:00-17:00

Навчання/переймання співогри на кобзарських інструментах: кобза, бандура, ліра

Демонстрація виготовлення бандури, кобзи, ліри /Юрко Кочержинський, Сергій Перехожук, Василь Буянівський/

Прес-конференція для журналістів

Показ фільмів з історії та сьогодення кобзарської традиції

 

17:00-19:00 Концерт кобзарів, лірників і бандуристів

Лайош Молнар/Львів/, ліра

Ярема /Київ/,ліра, бандура

Михайло Хай /Київ/, ліра

Кость Черемський /Харків/, бандура

Ярослав Крисько /Київ/, бандура

Олесь Санін /Київ/, ліра

Андрій Ляшук /Рівне/, ліра

Володимир Кушпет /Київ/, кобза, ліра

Тарас Козуб, ліра

Анатолій Шмітько /Київ/, торбан

Олександр Тихенко /Київ/, бандура

Микола Шапа

Богдан Трикоз /Дніпро/, ліра,бандура

19:00 – 20:30 Українські традиційні танці

 

16 червня, неділя

Трапезний храм Св. Апостола і Євангелиста Іоанна Богослова /територія Михайлівського Золотоверхого монастиря, вул.Трьохсвятительська, 8/

 

9:30 – 13:00 Служба Божа за участі братчиків Кобзарських цехів. Освячення музичних інструментів

Приміщення Музею Івана Гончара

 

14:00-16:00 Науково-практична конференція «Кобзарсько-лірницька епічна традиція»

Модератори: Михайло Хай, доктор мистецтвознавства, Кость Черемський, кандидат мистецтвознавства, Микола Товкайло, кандидат історичних наук

Подвір’я музею Івана Гончара:

 

14:00 -17:00 Кобзарювання

16:15 – 17:00 Презентація видання Опанаса Сластіона “Портрети українських кобзарів” /Назар Божинський, кандидат архітектури, братчик Харківського Кобзарського Цеху/

17:00-19:00 Концерт кобзарів, лірників і бандуристів

Тарас Дороцький /Львів/, ліра, бандура

Назар Божинський /Харків/, бандура

Ждан /Київ/ бандура

Тарас Компаніченко /Київ/, кобза, ліра

Микола Товкайло /Переяслав-Хмельницький/, бандура

Юрій Фединський /Крячківка, Полтавщина/, бандура, торбан

Едуард Драч /Київ/, кобза

Михайло Коваль /Великий Хутір, Черкащина/, бандура

Сергій Чурай /Київ/, бандура

Олександр Андрійченко /Київ/, бандура

Сергій Волченко /Київ/, бандура

Василь Жованик /Київ/, бандура

 

19:30 – 22:00 Українські традиційні танці

 

 

Херсон – сайт http://khoda.gov.ua/z-26-po-29-chervnja-2019-roku-na-hersonshhin%D1%96-prohoditime-h%D1%96%D1%96--vseukra%D1%97nskij-ditjachij--festival-bandurist%D1%96v-%C2%ABtavr%D1%96jsk%D1%96-zustr%D1%96ch%D1%96%C2%BB---------

 

З 26 по 29 червня 2019 року на Херсонщині проходитиме ХІІ Всеукраїнський

дитячий фестиваль бандуристів «Таврійські зустрічі»

 

Урочисте відкриття фестивалю

26 червня 2019 року о 19.00 год.

м. Скадовськ, набережна, фестивальна площа

 

Гала –концерт та виступ Національної заслуженої капели бандуристів України ім.. Г.І.Майбороди

28 червня 2019 року о 18.00 год.

м. Херсон, пл. Свободи

....

Під час проведення фестивалю будуть проходити виступи дитячих колективів, круглі столи та майстер-класи провідних фахівців бандурного мистецтва. Серед них:

Єсипок Володимир Миколайович – український співак-бандурст, Народний артист України, професор, голова Національної спілки кобзарів України;

Лазуркевич Тарас Миколайович - доцент Львівської музичної академії ім. Лисенка, заслужений артист України.

Гість фестивалю - Національна заслужена капела бандуристів України ім.. Г.І.Майбороди, м. Київ.

 

 

Тернопіль – сайт https://www.tenews.org.ua/post/show/1560409993-vidomiy-ternopolyanin-andriy-pidluzhniy-stav-avtorom-hita-dlya-ukrainskoi-spivachki

 

Відомі тернополяни Андрій Підлужний (НІЧЛАВА) та Олександр Смик,

стали авторами хіта для української співачки

 

Автором цієї пісні є Андрій Підлужний, відомий за своєю співпрацею з Тіною Кароль, гуртами - Скрябін, Тартак та іншими українськими артистами, слова Олександр Смик. ЕКА зізналась, що давно мріяла попрацювати з Підлужним, тому що всі його пісні стають абсолютними хітами.

«Дякую Андрію Підлужному за пісню, вона дійсно моя - я з першого прослуховування це відчула і саме тоді народилась ідея мого майбутнього кліпу. Ми всі шукаємо себе. Обираємо різний стиль одягу, фарбуємо волосся, робимо тату. Ми всі абсолютно різні люди, але кожен, хоч раз в житті, відчував брак любові, самотність і розчарування. Я вважаю, якщо так відбувається, потрібно завершувати такі відносини і жити далі.» - ділиться співачка.

Режисером відеороботи став кліпмейкер Влад Разіховський. Він показав глядачам співачку у чотирьох різних образах - ніжному, спокусливому, зухвалому та самовпевненому. Через кожен з цих типажів ЕКА передає внутрішні переживання жінки, яка усвідомлює, що в її серці більше любові нема.

Кліп “Любові нема” знімали в одному зі столичних павільйонів близько 12 годин. Звісно, не обійшлось і без курйозних ситуацій. Під час знімального процесу на дві години зникло світло, а потім  надійшло повідомлення про замінування приміщення. Зйомку було тимчасово призупинено, доки поліція із собаками все перевіряли. Упевнившись, що подальшій роботі над кліпом нічого не загрожує, зйомки продовжились.

За сюжетом кліпу, протягом всієї пісні співачка вишиває символічний напис “Любові нема”. За словами ЕКИ, це була перша в житті її вишита робота. Спеціально для зйомок співачка навчилась вишивати.

“Пальці поколола, але врешті-решт вишила малюнок у вигляді серця з написом “Любові нема” без сторонньої допомоги. Далі черга за вишитою сорочкою.” - сміється ЕКА.

Над монтажем кліпу співачка працювала в тандемі з режисером. У підсумку маємо яскраву,  якісну картинку, яка влучно передає жіночі емоції, коли любові нема.

 

Олександр Смик

 

Любові нема

Нема любові, пристрасті нема
Доношую пусте, розбите серце
Як безголосий дзвін у небі б’ється
До сполоху даремно підійма

Приспів: Любові нема...любові нема

І все колишнє губиться в димах
Породжуючи постаті безликі.
Нема любові, пристрасті нема
На серці залишаючи відбитки

Приспів: Любові нема… ма-ма, любові нема ма-ма...

Та більшого собі я не прошу...
Хай знову мимо пролітають стріли..
Навіщо серце я тебе ношу..
Якщо любов пізнати не зуміло?

 

 

Чернігів – сайт http://www.halahan-art.com/news/zakhid_na_poshanu_grigoriju_ala_anu_zustrich_v_muzeji/2019-06-04-604

 

Захід "На пошану Григорію Ґалаґану. Зустріч в музеї"

 

11 червня 2019 року у приміщенні Чернігівського обласного художнього музею імені Григорія Галагана (вул. Музейна, 6) відбудеться захід в рамках відзначення 200-річчя від дня народження Григорія Ґалаґана «На пошану Григорію Ґалаґану. Зустріч в музеї».

У заході візьмуть участь:

Марина Будзар, історик, культуролог, викладач Київського університету імені Бориса Грінченка;

Тарас Компаніченко, кобзар, бандурист і лірник, лідер гурту «Хорея Козацька»;

Віктор Моренець, автор, співавтор, упорядник 14 книг з історії Чернігівщини й України;

Ігор Павлюченко, редактор культурологічного часопису «Прилуки Фортеця»;

Юрій Ткач, директор Чернігівського обласного художнього музею імені Григорія Галагана;

Світлана Курач, головний зберігач фондів Чернігівського обласного художнього музею імені Григорія Галагана;

а також мистецтвознавці, культурологи, представники закладів освіти та культури.

Початок заходу – 12.00.

Деталі – за тел.: 0462-610803, або на сторінці музею у соцмережі «Facebook» https://www.facebook.com/halahan.art/.

 

 

Харків – сайт https://www.kharkovforum.com/showthread.php?t=5160674

 

28-30 июня 2019. Время Визбора - фестиваль песенной поэзии. Старый Салтов

 

С 28 по 30 июня 2019г. состоится XVIII межрегиональный фестиваль песенной поэзии "Время Визбора". Фестиваль проводится Харьковским Клубом Песенной Поэзии им. Ю. Визбора. Много лет подряд фестиваль проходит на базе отдыха им. Соича возле Салтовского водохранилища (Старый Салтов), и окружающая природа как нельзя лучше гармонирует с поэтическими и песенными строчками, звучащими на протяжении всех фестивальных дней. 30 июня в 17:00 во Дворце студентов НТУ "ХПИ" состоится Гала-концерт фестиваля.

 

 

ПОЛОЖЕНИЕ

О XVIII Межрегиональном фестивале песенной поэзии «ВРЕМЯ ВИЗБОРА»

 

1. Общие положения

1.1. Фестиваль проводится Клубом песенной поэзии им. Ю. Визбора Харьковского Дома ученых.

1.2. Время и место проведения - с 28 по 30 июня 2019 г. на территории Базы им. Соича (Старый Салтов). Заключительный концерт победителей творческих конкурсов, гостей и мэтров Фестиваля состоится в Большом зале Дворца студентов НТУ «ХПИ» 30 июня в 17:00

 1.3. Фестиваль проводится в рамках усилий по достижению гражданского мира в обществе.

1.4. Цели Фестиваля: творческое общение, знакомство с лучшими авторами, исполнителями, поэтами — участниками и гостями Фестиваля, лучшими образцами песенной поэзии, независимо от языка и тематики произведений, популяризация классики жанра, выявление талантливых авторов и исполнителей.

2. Условия участия в конкурсе

2.1. В Конкурсный концерт включаются все желающие авторы, исполнители, авторы музыки, поэты.

2.2. Каждый участник Конкурсного концерта исполняет два произведения по своему выбору; до концерта каждый участник конкурса может посоветоваться с любым из мастеров.

2.3. Все участники Конкурсного концерта должны представить членам жюри тексты в печатном или рукописном виде.

 

ПРОЕЗД

1. Доставка гостей на фестиваль и обратно будет осуществляться автобусами. Отправление из Харькова 28.06 в 8:00, 10:00, 12:00 от ст.м «Академика Павлова» (Радмир). Обратное отправление с б/о им. Соича 30.06 (время отправления будет объявлено позже). Стоимость проезда в одну сторону 75грн/место. Бронирование места происходит при 100% предоплате. При отмене брони деньги не возвращаются! Вся информация о бронировании по тел: 096-377-87-12, 050-632-14-31

 2. Можно добраться до Базы им. Соича и самостоятельно. От автовокзала «Конный рынок» автобус до Ст. Салтова каждые 30 мин. От Ст. Салтова автобусом на Хотомлю (ост. База им. Соича), на такси или пешком (6км)

 

ПРОЖИВАНИЕ

1. - В двухместном номере с туалетом, душем, горячей водой, 1 корп. на 1м этаже – 175 грн/койко-место в сутки

- В трехместном номере с туалетом, душем, горячей водой, 1 корп, на 1м этаже – 150 грн/койко-место в сутки

- В комфортабельном двухместном номере с туалетом, душем, горячей водой, 1 корп, на 2м этаже – 225 грн/койко-место в сутки

- В комфортабельном трехместном номере с туалетом, душем, горячей водой, 1корп, на 2м этаже – 185 грн/койко-место в сутки

- Номер «эконом» с туалетом, умывальником, без горячей воды, 2 корп, на 4м этаже - 90 грн/койко-место в сутки

 Номеров с холодильником нет. В 1м корпусе в холле есть 2 холодильника для общего пользования.

Вопрос о поселении в корпусах решается заранее через Оргкомитет путём бронирования мест: 096-377-87-12, 099-000-15-17 (Наташа). Количество выделенных нам мест ограничено! Бронируем до 24.06 включительно. С 25.06 все вопросы о бронирование номеров решаются с базой, без участия оргкомитета.

2. - В палаточном городке. Установка своей палатки – 70грн, разово, на весь период фестиваля.

 

ПИТАНИЕ

- Организованное питание (полевая кухня). Каждый прием пищи (ужин в пятницу, завтрак, обед, ужин в субботу, завтрак в воскресенье) - 50грн. Чай, кофе, сладости и др. за дополнительную плату.

- Возле палаток возможно разведение костров (с соблюдением правил безопасности), где можно приготовить еду самостоятельно.

 

ОРГСБОР

 С участников и зрителей фестиваля взымается организационный сбор в сумме 50 грн и выдается браслет, который является пропуском на все мероприятия Фестиваля, кроме Заключительного концерта в Харькове.

Стоянка автотранспорта на территории базы 40 грн за весь период (оплата при въезде работнику базы)

Медпункт будет организован в корпусе.

Оргкомитет фестиваля просит всех его участников воздержаться от употребления крепких спиртных напитков в течении всего времени прохождения фестиваля. Нарушители этого условия не будут допускаться к участию или присутствию на мероприятиях фестиваля.

 

ПРОГРАММА ФЕСТИВАЛЯ

28 июня (пятница)

• с 8:00 – заезд, поселение, общение, знакомства…

• 15:00 – просмотр фильма о Ю. Визборе (малая сцена)

• 17:00 – 17:30 Торжественное открытие Фестиваля (лесная сцена)

• 17:30 – 18.50 Концерт «Сегодня душа весела!» (торжественные, праздничные, помпезные песни и стихи (лесная сцена)

• 19:00 – ужин

• 21:00 – 23:00 – Концерт-представление. Все приехавшие на Фестиваль авторы, исполнители и поэты могут представить себя одним-двумя произведениями (лесная сцена)

• с 23:00 – песни и стихи у костров

29 июня (суббота)

• 11:00 – 12:50 – Концерт «Песни и стихи 60х - 80х» (песни и стихи классиков жанра «песенной поэзии») (лесная сцена)

• 12:00 – 14:00 – общение желающих принять участие в Конкурсном концерте с мастерами (беседки)

• 12.00 – 14.00 – просмотр фильмов о Б. Окуджаве, Ю. Кукине и других авторах (малая сцена)

• 13.00 – 14.30 – сольные концерты 1 часть (лесная сцена)

• 15.30 – 17.00 Концерт «Песни, стихи мои и моих друзей» (лесная сцена)

• 17.00 – 18.30 Сольные концерты 2 часть (лесная сцена)

• 17.00 – 18.30 Конкурсный концерт (малая сцена)

• 18.30 – 19.30 Концерт «Очарование романса» (лесная сцена)

• 18.30 – 19.30 просмотр фильма о В. Высоцком (малая сцена)

• 21.00 – 23.00 Награждение. Заключительный концерт лауреатов, дипломатов и мэтров фестиваля (лесная сцена)

30 июня (воскресенье)

• До 13.00 отъезд

• 17.00 – 19.00 Гала-концерт во Дворце студентов НТУ «ХПИ»

 

ОРГКОМИТЕТ

Председатель: Босин Марк Евгеньевич – Президент Клуба им. Визбора

(050-635-64-72)

Члены оргкомитета:

Кошелева Оксана (050-632-14-31) – ответственная за транспорт, поселение

Соколовская Наталья (099-000-15-17) – ответственная за поселение, транспорт

Подлесная Ольга (050-400-25-51) – ответственная за организацию концертов

Толпыго Леонид – звукооператор

Кирик Леонид – видеооператор

Василевский Алексей - завхоз

 

 

Рубрика – «Ювілеї бардів»

 

Петро Картавий

Костю Павляку – 55 років!

 

   Костянтин Павляк народився 18 червня 1964 року в місті Борислав на Львівщині. По материнській лінії він онук народної лемківській співачці Драган Анні. Фізик, закінчив Київський університет, де навчався з Анатолієм Сухим. З 1987 року живе у Черкасах. Лауреат багатьох пісенних фестивалів (дипломант 1-ї «Червоної рути»). Познайомилися ми з Костем 2006 року в Гуляйполі на фестивалі «День Незалежності з Махном".

 

Як у Гуляй-Полі...

(Махновська)

 

Як у Гуляй-Полі

Та подули  вітри,

Пробудили давні сни.

Вчора ще в неволі,

А сьогодні – вільні

України-матінки сини.

 

Хлопці молодії,

Коні – воронії,

На тачанці справний кулемет.

На тебе, на батька,

Всі наші надії,

То ж веди нас, Несторе, вперед.

 

Приспів :

Уперед, гайда,

Уперед, гайда,

Уперед, уперед, уперед , гайда,

Уперед, гайда,

Уперед, гайда,

Упе-упе-уперед , гайда !

 

Ми не хочем знати

Ні царя, ні пана,

Комісарам теж хана !

А мені учора

Снилася Оксана,

Ох і гарна ж, сатана !

 

Наша пісня -  воля,

Степ – то наша доля,

Гостра шабля – то жона.

Серцем хто не з нами –

Той вперед ногами,

Слава хлопцям Нестора Махна !

 

Приспів.

 

Сонечко сідає,

Місяць виринає,

Перед нами – цілий світ,

А від України

Кращої немає

Мачухи для нас, сиріт.

 

Як у Гуляй-Полі

Та подули вітри,

Пробудили давні сни,

Вчора були голі,

Та й сьогодні бідні

України-матінки сини.

 

Приспів.

 

   В останні роки Кость Павляк не концертує, і немає повідомлень про його життя і творчість.

 

 

Юрій Візбор – 85 років з дня народження!

 

   В Інтернеті є багато інформації про відомих бардів, тому опишу особисте відчуття творчості Юрія Візбора, бо він, один із  бардів старшого покоління, кого мені не судилося почути “живцем”. Крім нього не чув живий голос Олександра Галича, Михайла Анчарова, Новели Матвєєвої  та ін.

   Перше моє усвідомлення Юрія Візбора – радіостанція “Юність”. У 60-х роках 20-го століття він вів передачі для молоді, в яких звучали і його пісні. Тоді студенти і туристи співали його «Охотный ряд», «Домбайський вальс», «Серега Санин» та інші пісні. Виконавці мало цікавилися, хто написав ці твори. На вірші Юрія Візбора багато бардів писали музику. Серед відомих – Віктор Берковський, Сергій Нікітін, Аріадна (Ада) Якушева. 

   У 1969 році “Музична Україна”  видало  книгу  “Муза мандрів”, де надруковано дві  пісні Юрія Візбора «Ты у меня одна» та “Домбай”. Вразила популярність цієї пісні в гірському Домбаї, який відвідав літом 1970 року

   1973 року Юрій Візбор написав бардівський шлягер, який виконують і сьогодні.

 

Милая моя

 

Всем нашим встречам разлуки, увы, суждены,
Тих и печален ручей у янтарной сосны,
Пеплом несмелым подёрнулись угли костра,
Вот и окончилось всё – расставаться пора.

Припев:

Милая моя,

Солнышко лесное,
Где, в каких краях

Встретишься со мною?

….

   Цікава пісня-роздум барда про вічне і суєтне

 

Деньги

 

Теперь толкуют о деньгах
В любых заброшенных снегах,
В портах, постелях, поездах,
Под всяким мелким зодиаком.
Tот век рассыпался, как мел,
Который словом жить умел,
Что начиналось с буквы Л,
Заканчиваясь мягким знаком.

О, жгучий взгляд из-под бровей!
Листанье сборника кровей!
Что было содержаньем дней,
То стало приложеньем вроде,
Вот новоявленный Моцарт,
Сродни менялам и купцам,
Забыв про двор, где ждут сердца,
К двору монетному подходит.


Все на продажу понеслось,
И что продать, увы, нашлось:
В цене все то, что удалось,
И спрос не сходит на интриги.
Явились всюду чудеса,
Рубли раздув, как паруса,
И рыцарские голоса
Смехоподобны, как вериги.

Моя надежда на того,
Кто, не присвоив ничего,
Свое святое естество
Сберег в дворцах или в бараках,
Кто посреди обычных дел
За словом следовать посмел,
Что начиналось с буквы Л,
Заканчиваясь мягким знаком.

 

   На мою думку найбільш проникливі пісні барда із пам’яті про війну, написаних ним у зрілому віці. Найбільш відома –  “Военные фотографии”, з музикою С. Нікітіна. 1981 року сумчанин Володимир Цвинтарний на турбазі “Кияниця” заспівав пісню Юрія Візбора, яка вразила мене.

 

На реке Мга

 

Вот автобус преогромный, словно желтый паровоз,

Пассажиры пожилые, все в очках для наблюденья.

Это шофер заграничный немцев западных привез

На поляночку лесную, где гуляют привиденья.

 

Речка тихая играет, птичка божия поет,

Ходят парочки в обнимку, блещут зори и закаты.

Привиденья получают небогатый продпаек,

Пишут письма перед боем. Проверяют автоматы.

 

Немцы старые выходят и платочки достают,

Молча смотрят на ромашки, на цветы Иван-да-Марья.

А в лесу, готовясь к бою, привидения снуют

И на родственников ближних обращают ноль вниманья.

 

Тридцать лет усталый ротный все твердит один приказ.

Тридцать лет дымок струится над жестяной кружкой с чаем.

Тридцать лет ефрейтор звонит в недалекий штаб полка,

Но ни разу в тридцать лет штаб полка не отвечает.

 

И без крика, и без грома бой идет, ужасный бой,

Ежедневно повторяясь, как заевшая пластинка...

Уезжает тот автобус, пыль волочит за собой,

И в поселке дачном дети - все с жевательной резинкой.

 

 

   Мати барда мала прізвище – Шевченко, тому зрозуміло його прощальне звернення до України.  Із записників.

 

  Юрій Візбор

 

Не плачь обо мне Украина!

Литва золотая, – не плачь,

Когда меня вывезет к тыну,

Зевая от скуки, палач.

Когда канцелярская курва

На липком от пива столе

Напишет бумагу такую,

Что нет, мол, меня на земле.

1982

 

 

 

Рубрика – «ЗМІ про митців»

 

ЗАХОЧЕШ — І БУДЕШ: ДОЛЯ ДОСЛІДНИКА ТРИПІЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ,

ПОЕТА І ЩИРОГО УКРАЇНЦЯ ОЛЕГА ОЛЬЖИЧА

https://www.umoloda.kiev.ua/number/3469/196/134254/

12.06.2019

Наталія ОСИПЧУК

 

Олега Ольжича вважають символом цілого покоління молоді, яке у буремному ХХ столітті присвятило себе українській ідеї.

Його життєвий шлях був підпорядкований єдиній меті — боротьбі за незалежну Українську державу. 

Європейські та американські науковці знали його як археолога — доктора Кандибу. Його полум’яні поезії кликали до боротьби та надихали борців за волю України. «Ідеаліст», «доктор» — так величали його побратими. 10 червня виповнилося 75 років від дня смерті Олега Ольжича (1907—1944) — відомого державника і націоналіста у найшляхетнішому розумінні.

 

Науковець та археолог

 

   Олег Ольжич був справді багатогранною особистістю, який вражав своїми талантами. Вже у 23 роки  захистив докторську дисертацію, був учасником міжнародних експедицій, автором півсотні друкованих праць, популяризатором археологічних відкриттів. Олег Кандиба (саме під таким іменем відомий у науковому світі) серйозно займався дослідженням Трипільської культури. «Життя Олега Кандиби склалося так, що вже у дитинстві він не лише побував у місцях, де велися археологічні розкопки, але й відпочивав на хуторі одного з відомих на той час дослідників Трипілля — Миколи Біляшівського. У роки навчання він слухав лекції іншого відомого дослідника трипільських старожитностей — Вадима Щербаківського, а також славнозвісного Любора Нідерле, професора Карлового університету в Празі, давнього знайомого Вікентія Хвойки. Складно сказати, коли саме Трипілля було обрано темою досліджень, але вже 1928 року Олег Кандиба вирушає на розкопки трипільских поселень у Галичині. Доктор філософії у 23 роки, автор наукових статей і фундаментальної монографії про визначну трипільські пам’ятку Шипинці на Буковині (1937 р.) — ось щаблі наукового зростання вченого», — пишуть дослідники Михайло Відейко та Сергій Кот у виданні «Наукова спадщина Олега Ольжича». 

   За роки університетського навчання Олег Ольжич встиг побувати студентом Українського педагогічного університету імені Михайла Драгоманова, Українського вільного університету, Карлового університету. Навчання у найкращих професорів дало свої результати — Олег Ольжич набув чимало знань з археології, антропології та мистецтвознавства. До того ж, самостійно займався археологічними дослідженнями. 

   «Схилився археолог в робітні над столом, Схилився археолог поораним чолом. Барвистий і прекрасний розлігся перед ним, Розлігся цілий Всесвіт, як квітчастий килим», — писав захоплений своєю справою Олег Ольжич. Науковець і поет, і обидві грані таланту сяяли напрочуд яскраво. 

 

Перший псевдонім

 

   У 1929 році, крім улюбленої археології та поезії, у Олега Ольжича з’явилася ще одна справа, яка згодом визначила його життєвий шлях. Ідеаліст — перший псевдонім Олега Ольжича як члена Організації українських націоналістів (ОУН), яку він називав «військом незримим поневоленої нації». Зрештою, ідеалістом і романтиком він був у житті, присвятивши себе боротьбі за незалежність України. 

   «У 23 роки перед Олегом Ольжичем відкривається безмежне поле наукового пошуку, світової слави, особистого добробуту. Але, думаючи про своє майбутнє, Олег Кандиба не міг не думати про майбуття України», — читаємо у праці «Я камінь з Божої праці» Леоніда Череватенка. 

   Україна, яка століттями перебувала в неволі, й надалі стікала кров’ю. Саме покоління Олега Ольжича взяло на себе місію відродити, створити незалежну Україну, без холопа та пана. У 1929-му Олег Ольжич стає членом Організації українських націоналістів (ОУН). Ідеаліст Олег Ольжич розумів, що саме на долю його покоління покладена велична місія — відродити Українську державу. Але для цього необхідно було покласти на вівтар боротьби і своє життя, і життя своїх побратимів. Так, як заповідав «Декалог» Степана Ленкавського: «Здобудеш Українську Державу або згинеш у боротьбі за неї». Формула авторства Олега Ольжича: «Народ, який вірить, що якась суміжна країна або імперія збудує йому державу, ніколи не зможе стати на власні ноги і буде завжди паралітиком, а його політичні групи будуть задніми колесами для чужих агентур». Актуально? Сучасно? І, погодьмося, сказано ніби про наш час, що свідчить: геополітичні розмисли Ольжича випереджали свій час. Зрештою, його праця, його чин — наслідок глибокої внутрішньої роботи, осмислення навколишніх подій. Яких?

   А саме буремне життя підкидало тих прикладів чи не щодня. 30 листопада 1932 року четверо бойовиків ОУН, виконуючи наказ зверхників, серед білого дня провели експропріацію. Напад було невдало організовано, що призвело до трагічних наслідків. Один із побратимів загинув, другий, смертельно поранений, застрелився. Вижило двоє, проте їхня доля також склалася трагічно. Василя Біласа і Дмитра Данилишина було схоплено за сприяння місцевих селян. Уже 23 грудня 1932 року польська влада винесла вирок — хлопців було страчено. Той факт, що що саме українці, нехай несвідомо, призвели до трагічного фіналу, боляче приголомшив українську громадськість. Дмитро Данилишин, коли його в’язала юрба земляків, із болем сказав: «Не бачити вам України, якщо будете отак за неї боротися!» Звісно, Олег Ольжич не міг залишитися осторонь. У поемі «Незнаному Воякові» Ольжич творить свою філософію — опертя на власні сили та віра в побратимів: «Державу не твориться в будучині, Державу будується нині. Це люди, на сталь перекуті в огні, Це люди, як брили, камінні». Олег Ольжич розуміє, що боротьба буде жорстокою, не на життя, а на смерть. У листі до батька (1931 р.) Олег писав: «В організацію націоналістів я твердо вірю. Єдина вона, я переконаний, зробить і може зробити щось для України».

 

Захочеш — і будеш

 

   Як відомо, батько Ольжича — відомий поет Олександр Олесь, який безмежно його любив. Олег також був відданим сином. Зберігав у пам’яті його поетичний доробок, міг процитувати його вірші. Та, попри синівську любов, висловлював свою точку зору на батьківську поезію. І не завжди на його користь. «Олег Ольжич усвідомлював, що наріканнями, скаргами і сльозами справі не зарадиш, що треба не тільки ремствувати і скиглити, а й змагатися — мужньо і завзято. І поезія, зразком якої були Олесеві ліричні вірші, мало чим могла прислужитися визволенню поневоленої, понівеченої Вітчизни», — характеризує Леонід Череватенко ставлення Ольжича до батькової поезії. Приятелька Ольжича Марина Антонович писала у спогадах: «Олег називав Олеся «поетом для гімназисток і телефоністок», а Олесь обурювався оспівуванням насильства і кровопролиття у віршах сина». За спогадами сучасників, ідеологічні суперечки призводили до того, що батько із сином могли не розмовляти, а спілкувалися за допомогою листів і записочок. Кожен демонстрував своє бачення поезії. Так, Олександр Олесь надрукував у журналі «Дзвони» вірш «Життя єдине, світле, миле...» Натомість, син відповів батькові різким віршем: «Ви вже спускаєте човни, Та вас тримає револьвер».

   Звісно, що Олександр Олесь як батько не міг спокійно спостерігати за життям сина — сповненим ризиків, небезпек. Він розумів, що фатальна розв’язка вже не за горами. Проте Ольжич був свідомий свого вибору. Розуміючи, що ніхто не подарує та не віддасть Україну без бою, він беззастережно кидав виклик долі. Життя як творчість, творчість, як життя — таким був його екзистенційний вибір. Поетичні рядки Ольжича — різкі, безкомпромісні, як вистріл: «Ми вийдем жорстоке зустріти, заховане в ранковій млі, І стануть не луки, не квіти — каміння саме на землі». Олег Ольжич разом із побратимами щиро вірили, що сила волі та духу здатні перебороти найжорсткіші випробування: «Захочеш — і будеш. В людині, затям, лежить невідгадана сила. Зрослась небезпека з відважним життям, як з тілом смертельника крила». 

   А відтак — Ольжич рішуче діяв. Він був керівником похідної групи ОУН, а вся його організаційна діяльність в окупованому Києві була підпорядкована амбітній меті — створенню Української національної ради, так званого передпарламенту майбутньої Української держави. Врешті, Ольжичеві вдалося створити таку раду, яка проіснувала недовго, проте видала цілу низку важливих документів. Жорстока боротьба була неможлива без жертв. Ольжич прагнув, перш за все, зберегти кадри — близьких йому за духом людей. Товариш Олега Ольжича по боротьбі, член крайової екзекутиви ОУН Ярослав Гайвас так описав драматичне побачення Олега Ольжича з Оленою Телігою: «Олена прийшла, перебрана, до невпізнання, з нічною перепусткою на інше прізвище. Ольжич ходив по кімнаті з кута в кут. Та людина, яку, здавалося, не покидали спокій і здетермінованість, яка у своєму житті мусила пережити стільки арештів, тортур і смертей своїх найближчих товаришів, тепер не могла знайти собі місце. Всі організаційні питання вони обговорили вже на попередніх зустрічах, залишилося тільки єдине: виїзд. Голос Олени звучав м’яко, але рішуче». Далі наводяться умовляння Ольжича, зрештою, його наказ. І неспростовні аргументи Олени Теліги: «Є вищі речі від наказу! Тут мусить бути хтось, хто свідомо дивиться смерті в очі і не відступає». Ольжич: «Але ж таких ми тут мали багато і такі далі залишаються». Олена Теліга: «Я знаю. А тому, що я така сама, як і Петри, і Миколи, я з ними залишуся». 

   Ярослав Гайвас наводить зворушливий діалог між побратимами, який не можна сприймати спокійно. А далі — мужній стиск руки, а може, дружній поцілунок. Чи думав тоді хтось, що це була остання зустріч? 9 лютого 1942 року гітлерівці заарештували Олену Телігу. А невдовзі на Ольжича чекав страшний удар. Невдовзі Олену разом із Михайлом Телігою, Іваном Ірлявським, професором Гупалом та іншими розстріляли  у Бабиному Яру. Ольжич розумів: цих втрат не відшкодуєш. І десь у глибині душі, очевидно, розумів: смерть уже чатує за ним.

 

Любов і смерть

 

   Обравши небезпечний шлях боротьби, Ольжич не боявся смерті. Єдине, чого боявся, що після його відходу нікого не залишиться. Ольжич, фактично приречений, приймає рішення одружитися. Його обраницею стала молодша на тринадцять років Катерина Білецька, дочка професора Леоніда Білецького. Калинка, як називали її рідні. Це одруження також було оповите таємницею. Розклавши на столі військову карту, Ольжич обрав село Яблівка Вижня (нині Верхня Яблунька поблизу Турки, що на Львівщині). Чому? Бо назва перегукувалася з віршем, якого Ольжич присвятив своїй Калинці — «Яблуня на горі». Коли священик запитав прізвище нареченого, Ольжич, який жив під прибраним прізвищем, назвав справжнє. Перед Богом він мав сказати правду. «Кандиба? Олег? — повторив священик. — Десь ніби чув». Більше запитань священик не ставив. 2 серпня 1943 року Катерина Білецька й Олег Кандиба взяли церковний шлюб. Проте мусили тримати все у таємниці — цього вимагав закон конспірації. Олег не хотів наражати на небезпеку дружину, проте дні його стражденного життя вже було пораховано.

   Подружжю судилося прожити всього десять місяців — 25 травня 1944 року гітлерівці напали на його слід і заарештували у Львові. Далі — допити, тортури, Берлін, табір Заксенгаузен. Після багатоденних катувань 10 червня 1944 року Ольжич помирає, а 31 липня Катерина народила сина. Названого, звісно, на честь батька. От тільки прізвище дитині змушена була дати дівоче — Білецький. І лише після війни Катерина оприлюднила шлюбне свідоцтво, аби син мав справжнє прізвище батька. Свого незабутнього батька, який прожив гідне життя. Ольжич і сьогодні сучасний, а його ідеї можна сміливо втілювати в життя. Як писав відомий політичний діяч Олег Штуль-Жданович, Олег Ольжич втілив вічні змагання української нації, лінію шукання духовного розвитку в майбутньому.