Бюлетень №20 (506) 2018 рік

Новини одним рядком:

12 травня – Сергій Василюк і бандурист Тарас Силенко співали на фестивалі бойових мистецтв в Калинівці на Київщині

13 травня – кобзар Василь Жданків співав для учасників фестивалю пасхальних піснеспівів у Почаївській Лаврі

13 травня – Т.Компаніченко, Т. Силенко, С. Василюк співали на вшануванні героїв антибільшовицького повстання у Борисполі

16 травня – творча зустріч з Олександром Смиком, Рівне, обласний інститут післядипломної педагогічної освіти

16 травня – зустріч з письменником Сергієм Пантюком, Київ, просп. Миру, 13, бібліотека імені Василя Яна

19 травня – концерт польського гурту за участі барда Лукаша Ємьола, Луцьк Театральний майдан 

19-20 травня – ІІІ Всеукраїнський фестиваль «Під Покровом Тризуба» 2018, парк Перемога міста Боярка

21 травня – концерт Володимира Каденка “Легенди авторської пісні Києва”, Київський Будинок книги

22 травня – день перепоховання тіла Т. Шевченка у Каневі (1861), та поховання В. Івасюка у Львові (1979)

22 травня – концерт бандуриста Георгія Матвіїва (Одеса), Черкаси, вул. Хрещатик, 196, обласна філармонія

23 травня – Віктор Морозов, Олег Ярема і "ББ Галичина" виступатимуть у Львівській духовній семінарії Святого Духа

25 травня – день народження Віктора Нестерука з Києва, автора пісень і організатора фестивалів бардів

25-27 травня – фестиваль АП "НОТА" - 2018, "Академия Отдыха", с.Красносілка Лиманского району Одеська обл.

26 травня – концерт Георгія Матвіїва за участі Наталії Хом'як (бандура), Urban Music Hall (м. Одеса, вул. Грецька, 1а)

 

 

 

 

Тарас Шевченко

 

* * *

 

Світе ясний! Світе тихий!

Світе вольний, несповитий!

За що ж тебе, світе-брате,

В своїй добрій, теплій хаті

Оковано, омурано

(Премудрого одурено).

Багряницями закрито

І розп’ятієм добито?

 

Не добито! Стрепенися!

Та над нами просвітися,

Просвітися!.. Будем, брате,

З багряниць онучі драти,

Люльки з кадил закуряти,

Явленними піч топити,

А кропилом будем, брате,

Нову хату вимітати!

 

 

Володимир Івасюк

 

«На швидких поїздах»

Приспів:
На швидких поїздах
Я долаю свій шлях, —
Хай летять до мети.
І легка моя путь,
Здогадались, мабуть,
Нових друзів я хочу знайти.

Я вітання везу від донецьких степів,
Синім горам везу.
Але в серці моїм буде завжди мій дім,
Бо люблю я Донбасу красу.

Подивись навкруги — це мій край, рідний край,
Тут атланти-терикони підпирають небокрай.
Подивись навкруги — це мій край, моя земля,
Свої муки, свої мрії віднайду для неї я.

Приспів:
На швидких поїздах
Я долаю свій шлях, —
Хай летять до мети.
І легка моя путь,
Здогадались, мабуть,
Нових друзів я хочу знайти.
На швидких поїздах
Я долаю свій шлях.

 

 

Повідомлення  від бардів та прихильників авторської пісні та поезії

Листи надсилайте на Emaіl: p_karta@ukr.net,  bardlit@i.ua

 

Сайт http://mydim.ua/events/show/?id=20844

 

ІІІ Всеукраїнський фестиваль «Під Покровом Тризуба» 2018

 

Захід відбудеться 19–20 травня у парку Перемога в Боярці і буде приурочений до 100-річчя Української Революції та Дня Героїв.

Мета фестивалю «Під Покровом Тризуба» — започаткувати традицію вшанування героїв доби УНР на Київщині у м. Боярка, доповнивши когорту інших історичних фестивалів. Організатори прагнуть поєднати українську історію із тематичною концертною програмою, лекторіями, майстер-класами та військовими реконструкціями.

На фестивалі діятиме 6 локацій: дискусійний сектор, наповнений окремою просвітницькою програмою (запрошені літератори, громадські діячі, історики, науковці з НМІУ та музею Української Революції, Сашко Лірник та інші), дитяча галявина організована фольк-студією «Правиця», спортивний майданчик, мілітарі зона, фуд-корти та велика музична сцена з відомими музичними гуртами. Серед учасників — гурт КораЛЛі, ВІЙ, лідер гурту Тінь Сонця — Сергій Василюк, Go-A, Lemkobluegrassbandта інші. Буде наметове містечко.

Вхід на фестиваль вільний.

...

 

Київ – сайт https://kiev.karabas.com/ua/vladimir-kadenko-legendy-avtorskoj-pesni-kieva

 

Владимир Каденко. Легенды авторской песни Киева

 

Київ, 21 травня 2018 р, 19:00

Киевский Дом Книги 

100 грн.

 

Концерт Владимир Каденко. Легенды авторской песни Киева відбудеться 21 травня 2018 р, 19:00, Киевский Дом Книги.

 

Владимир Каденко в проекте «Легенды авторской песни Киева»

Владимир Каденко – поэт, автор песен, драматург, переводчик, прозаик.

Его имя является довольно значимым в песенном наследии Киева и достойным того, чтобы именно с его концерта начать песенный проект.

«Владимир Каденко влюблен в мировую культуру. Он может посвятить стихотворение одной единственной строке из Данте для того, чтобы и мы вместе с ним поразились ее актуальной действенности», – так говорил о Владимире Каденко Борис Алексеевич Чичибабин.

В программе мы услышим любимые песни в авторском исполнении: Владимирская горка, Обещанье Рождества, стихи и литературные переводы. Сможем задать вопросы легендарному барду.

Организатор - Клуб “Своей колеей”

 

 

Сайт http://novadoba.com.ua/48425-cherkaska-oblasna-filarmoniya-zaproshuye-na-unikalnyy-koncert-georgiya-matviyiva.html

 

Черкаська обласна філармонія запрошує на унікальний концерт Георгія Матвіїва

 

Георгій Матвіїв - унікальний бандурист з Одеси. Він є композитором, винахідником цілої низки нових сучасних прийомів гри, викладачем Одеської Національної Музичної Академії ім.А.В.Нежданової, солістом академічного ансамблю «Чайка» одеської філармонії, а також лауреатом багатьох міжнародних академічних та джазових конкурсів.

Активно виступає з концертами по всій Україні, а також виступав з концертами у Франції, Австрії, Польщі, Німеччині, Данії, Чехії, Словаччині, Словенії, Румунії, Росії і Білорусії. Записав і випустив чотири авторські альбоми.

У 2012 році Георгій Матвіїв став першим і поки єдиним українським музикантом, який взяв участь у Європейському Джазовому Оркестрі, де музиканти відбираються за принципом: один музикант з однієї Європейської країни.
У руках Георгія бандура звучить як справжній оркестр. Переконайтеся в цьому самі! До речі, весь концерт триватиме у супроводі ексклюзивного відеоряду на великому екрані. Прозвучить авторська інструментальна музика в стилях імпресіонізм, джаз, блюз та ін.

Більш детально про Georgiy-Matviyiv.doc [108 Kb]

Дата: 22 травня 2018, 18:00

Де: Черкаська обласна філармонія, м.Черкаси, вул. Хрещатик, 196

Ціна – від 10 – 15 грн.

Довідка: (0472) 33-24-72 – адміністратор, (0472) 33-21-44 – каса

 

 

Одеса – сайт https://go-od.in.ua/event/5afa5f4316a8fe847636c4ab

 

Георгій Матвіїв / Бандура та бітбокс

 

Бандура та бітбокс? А чому ні! Аудіовізуальний концерт унікального бандуриста Георгія Матвіїва в Urban Music Hall — у супроводі ексклюзивного відеоряду  Музикант представить сольну програму — обрані старі та абсолютно нові авторські твори для бандури-соло та в дуеті з бітбоксером в стилях імпресіонізм, боса нова, блюз та ін. з використанням новітніх прийомів гри. Все це у супроводі відеоряду зі спеціально підібраних художніх панорамних відеофрагментів. Георгій покаже унікальні можливості бандури та виконає джазові твори, які ніколи не виконувалися на цьому інструменті  Георгій Матвіїв — бандурист, композитором, винахідник цілої низки нових сучасних прийомів гри. Викладач Одеської Національної Музичної Академії ім.А.В.Нежданової, соліст академічного ансамблю «Чайка» Одеської філармонії, а також лауреат багатьох міжнародних академічних та джазових конкурсів. Активно концертує по всій Україні, а також виступав з концертами у Франції, Австрії, Польщі, Німеччині, Данії, Чехії, Словаччині, Словенії, Румунії, Росії і Білорусії. На сьогоднішній день він записав і випустив чотири авторські альбоми. У 2012 році Георгій Матвіїв став першим і поки єдиним українським музикантом, який взяв участь у Європейському Джазовому Оркестрі, де музиканти відбираються за принципом: один музикант з однієї Європейської країни. Програма концерту: 1. Погружение 2. Париж Дакар 3. Последний теплый вечер 4. В погоне за мечтой 5. Не йди 6. Танец ветра 7. Следы на песке 8. Танец дождя 9. Босса Нова 10. Любов не минає 11. По дороге Жук 12. Ноктюрн 13. Блюз ночного причала 14. WWJ 15. Nothing else matters 16. Взяв би я бандуру 17. House of the Rising Sun 18. Брамс 

Коли — 26 травня, 20:00  Вартість квитків: 150 – 330 грн Бронюйте місця за посиланням https://ukrticket.com.ua/odessa/solniy-kontsert-georgiya-matviiva-2a578

 

место: Urban Music Hall (ул. Ришельевская, 33)

 

 

Київ – сайт https://honchar.org.ua/events/hi-festyval-ukrajinskoji-epichnoji-tradytsiji-kobzarska-trijtsya/

 

ХІ Фестиваль української епічної традиції “Кобзарська Трійця”

26-27 травня 2018

 

У місті Києві в Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара» з 26 по 27 травня 2018 року відбудеться ХІ Фестиваль української епічної традиції «Кобзарська трійця» із майстер-класами, виставками, презентаціями, концертами, науково-практичною конференцією і, звісно ж, українськими танцями у супроводі капель «Троїста музика».

Організатори фестивалю:

• НЦНК “Музей Івана Гончара”
• Кобзарський Цех
• Фонд національно-культурних ініціатив імені Гната Хоткевича;
• Туристичний клуб «Скіфи»

Від організаторів

Кобзарство – це цілісна, довершена ланка українських культурних традицій. Воно доречно асоціюється у нас зі стилем побуту українського народу й завжди було символом справжнього українства і у свій час поширювалось на всі верстви населення.

У період становлення української самосвідомості, повернення до притаманних нам, українцям, традицій ми уже вкотре проводимо «Кобзарську Трійцю». Цим ми робимо крок на зустріч пересічному українцю у пізнанні власної культури у тому вигляді, в якому вона є правдивою і справжньою. Найважливішим чином це стосується дітей та молоді.

Напрямками діяльності Кобзарського цеху є не лише наукова робота, а й практичне відтворення та виготовлення традиційних кобзарських інструментів (старосвітська бандура, кобза, ліра, гусла) і виконання на них традиційного кобзарського репертуару (думи, канти, псалми, історичні, козацькі, чумацькі пісні, танці та ін.).

Фестиваль буде цікавим кожному, незалежно від віку та виду діяльності, адже нестиме у собі інформацію з глибини віків національної культури, зачатки якої закладені в нас на генетичному, ментальному рівні.

 

Історична довідка

В українській культурі з давніх-давен природньо співіснували кобзарство (духовно-мистецька традиція з особливим світоглядом і стилем життя) і бандурництво (світське музикування, поширене серед інтелігенції та селян). У XVII-XVIII ст. мало не в кожній українській хаті були кобзи і бандури. Грали на традиційних інструментах козаки й представники української еліти. 1775 року Запорозьку Січ було ліквідовано, і все менше козаків та старшини грали на кобзах, але продовжувала існувати кобзарська духовна традиція – незрячі співці нагадували про козацькі вольності. Надзвичайно високим був моральний авторитет цих мандрівних філософів-митців. Кобзарем міг стати далеко не кожен. Хлопці обирали собі вчителя і від нього протягом 3-4 років навчалися грати й співати, опановували цехові звичаї. Отримавши “визвілку” (склавши своєрідний іспит), молоді кобзарі вступали до братства. Кожне братство гуртувалося довкола однієї з церков повіту і мало свою цехову корогву. Кобзарі мали свою таємну – “лебійську” – мову, таємні пісні, танець і власне бойове мистецтво.

Після революції 1905 року, з подихом волі бандура вийшла за межі професійних співочих організацій. Як і за княжих та козацьких часів, вона знову ставала одним з основних елементів національної культури.

У 1920-30-х роках наново писалася історія України, створювалася “українська радянська” культура. У тоталітарному суспільстві вияви свободи не просто обмежувалися — їх знищували і стирали з людської пам’яті. Кобзарство, що традиційно було покликане формувати громадську свідомість та спонукати людей до захисту своїх прав, та ще й наскрізь християнське, заважало новій владі. Кобзарям було заборонено подорожувати. Співати можна було лише зі сцен у час, призначений владними органами. Звісно, все це похитнуло серед селян моральний авторитет співців, як людей Божих, вільних. З репертуару бандуристів було вилучено псалми та багато дум. Порожнини заповнено витворами радянських композиторів та революційними піснями. Після трагічного “з’їзду” в Харкові 1934 року, після якого зникли біля 200 кобзарів, традиція занепала. Повоєнна академічна бандура поєднувалася з традиційною хіба що назвою. Було змінено гармонійно-ладову структуру, звучання, кількість струн, розмір і вагу, репертуар. Окупаційна влада наполегливо застосовувала підміну понять. Замість української кобзи були створені чужі для українського звукоїдеалу інструменти з такою назвою (в одному випадку це чотириструнна домра, в іншому – шестиструнна гітара зі зміненими формами корпусу), які вводились в навчальний процес музичних шкіл, середніх і вищих навчальних закладів. Головна мета кобзарства — доносити розуміння історії, будити волю, вселяти віру — відійшли на другий план, а наперед вийшло академічне виконавство. Повністю замовчувалися торбан, колісна ліра та інші українські інструменти. Стиралися з пам’яті моральні засади і світогляд кобзарських об’єднань. Внаслідок тривалого втручання авторитарної влади мало не втратилося розуміння вартості й суті традиції.

Але кобзарська традиція, не зважаючи ні на що, таки дійшла до наших днів – завдяки зусиллями Лесі Українки, Климента Квітки, Філарета Колесси та художника і бандуриста Георгія Ткаченка (1898-1993). Він перейняв її ще юнаком від одного з кращих тогочасних кобзарів – Петра Древченка, і в 1970-х роках став засновником Київського кобзарського цеху. Його послідовники Микола Товкайло та Микола Будник опанували співогру і світоглядно-філософські надбання кобзарства і передавали їх молоді. Протягом тривалого часу кобзарське об’єднання існувало в підпіллі.

Цей рух поширився на всю Україну – окрім Київського кобзарського цеху, виникли й утвердились Харківський та Львівський цехи, у стадії становлення перебувають кобзарські осередки в інших містах і селах. Нині братчики мандрують Україною, співають і влаштовують виставки традиційних музичних інструментів. І, звичайно ж, реконструюють музичні інструменти за старовинними зразками – бандури, колісні ліри, гусла, кобзи, торбани і гудки. У репертуарі цехових співців – думи, історичні пісні, канти, псальми, пісні побутові та жартівливі, народні танці.

 

Місце проведення фестивалю

Приміщення та подвір’я Національного Центру Народної Культури “Музей Івана Гончара” (вул. Лаврська, 19)

 

Програма фестивалю

• Науково-практична конференція: «Актуальні питання сучасного виконавства на традиційних кобзарських інструментах»;
• Звичаєве кобзарювання на вулиці;
• Ознайомлення з технікою виготовлення кобзарських музичних інструментів;
• Показ фільмів, відеороликів та інтерв’ю на тему історії та сьогодення кобзарської традиції;
• Презентація унікального інклюзивного видання зі шрифтом Брайля “Українські Менестрелі”;
• Концерти кобзарів, лірників і бандуристів;
• Традиційні танці, розваги

Вхід вільний

 

Розклад роботи фестивалю

Субота, 26 травня 2018

 

10:30 Відкриття Фестивалю “Кобзарська Трійця” Приміщення музею

 НЦНК «Музей Івана Гончара», вул. Лаврська, 19  Організатори “Кобзарської Трійці”

10:30-17:00 Науково-практична конференція «Актуальні питання сучасного виконавства на традиційних кобзарських інструментах»  Приміщення музею  Модератори:

Михайло Хай, доктор мистецтвознавства;

Кость Черемський, кандидат мистецтвознавства;

Микола Товкайло, кандидат історичних наук

10:00-17:00 Навчання/переймання співогри на кобзарських інструментах: кобза, бандура, ліра Приміщення та подвір’я музею Братчики кобзарського цеху

10:00-17:00 Демонстрація виготовлення бандури, кобзи, ліри  Подвір’я музею Юрко Кочержинський, Сергій Перехожук, Василь Буянівський

13:30 Прес-конференція для журналістів Приміщення музею  Організатори “Кобзарської Трійці”

10:00-17:00 Відео- та аудіоряд на тему історії та сьогодення кобзарської традиції, показ фільмів  Приміщення музею  Братчики кобзарського цеху

10:00-17:00 Екскурсії по музею  Приміщення музею  Працівники музею

10:00-17:00 Виставка-продаж тематичної літератури, відео- та аудіопродукції  Приміщення та подвір’я музею Олександр Савчук

11:00-17:00 Кобзарювання на вулиці Біля музейної брами НЦНК «Музей Івана Гончара», вул. Лаврська, 19 Братчики кобзарського цеху

17:00-19:00 Концерт кобзарів, лірників і бандуристів Приміщення або подвір’я музею Олександр Тріус, м.Ромен (бандура, ліра), Михайло Хай, м.Київ, (ліра), Тарас Компаниченко, м. Київ (кобза, ліра), Ярослав Крисько, м. Київ (бандура), Назар Божинський, м. Харків (бандура), Володимир Кушпет, м. Київ (кобза, ліра), Олесь Санін, м. Київ (ліра), Андрій Ляшук, м.Рівне (ліра), Едуард Драч, м. Київ (кобза), Ждан, м. Київ (бандура), Олександр Тихенко, м. Київ (бандура), Олександр Андрійченко, м. Київ (бандура), Анатолій Шмітько, м. Київ (торбан), Сергій Нечипоренко, м. Київ (бандура) 

19:30-22:00 Українські традиційні танці Подвір’я музею Етномузичні гурти

 

Неділя, 27 травня 2018

 

9:30-13:00 Перебування братчиків кобзарського цеху на церковній службі. Освячення музичних інструментів

Трапезний храм св. Апостола і Євангелиста Іоанна Богослова (територія Михайлівського Золотоверхого монастиря)

Братчики кобзарського цеху

14:00-17:00 Кобзарювання на вулиці  Біля музейної брами НЦНК «Музей Івана Гончара», вул. Лаврська, 19  Братчики кобзарського цеху

14:00-17:00 Виставка-продаж тематичної літератури, відео- та аудіопродукції  Приміщення та подвір’я музею Олександр Савчук

14:00-16:00 Науково-практична конференція «Актуальні питання сучасного виконавства на традиційних кобзарських інструментах»  Приміщення музею Модератори: Михайло Хай, доктор мистецтвознавства; Кость Черемський, кандидат мистецтвознавства; Микола Товкайло, кандидат історичних наук

16:15 Презентація унікального інклюзивного видання зі шрифтом Брайля "Українські Менестрелі" Приміщення музею  Назар Божинський, кандидат архітектури, братчик Харківського Кобзарського Цеху

17:00-19:00 Концерт кобзарів, лірників і бандуристів  Лайош Молнар, м.Львів (ліра); Лірник Ярема, м.Київ (ліра, бандура); Кость Черемський, м.Харків (бандура); Михайло Коваль, с.Великий Хутір (бандура); Юрій Фединський, с.Крячківка (бандура, торбан); Сергій Чурай, м.Київ (бандура); Тарас Силенко, м.Київ (бандура); Микола Товкайло, м.Переяслав (бандура); Максим Трубніков, м.Одеса (кобза, ліра); Святослав Силенко, м.Київ (бандура); Сергій Волченко, м.Київ (бандура); Андрій Селецький, м.Львів (кобза); Микола Шапа, м.Дніпро (бандура); Василь Жованик, м.Київ (бандура)

19:30-22:00 Українські традиційні танці Подвір’я музею Традиційні музики

 

В програмі концертів можливі зміни.

 

За детальною інформацією та Вашими пропозиціями звертайтесь: ceh@ceh.org.ua

Микола Товкайло 097 432 27 12

Кость Черемський 0632387014

 

 

Суми – Юрій Ош (Геннадій Костенко)

 

             Бува…

 

Бува раптове хвилювання

отак охоплює мене –

хвилина начебто остання

життя із серця прожене.

Нечиста сила мов спіткає

і зупиняє кров мою,

бере за горло підлий Каїн –

свій голос я не пізнаю.

 

У мене є одне спасіння…

себе хрестом я осіню –

впаду, неначе ніч осіння,

в обійми сонячному дню.

 

 

Кременчук – сайт http://kg.ua/news/u-seli-pid-kremenchukom-ogrvnizovuyut-vseukrayinskiy-festival-avtorskoyi-pisni-ta-poeziyi

 

У селі під Кременчуком організовують Всеукраїнський фестиваль авторської пісні та поезії

 

Фестиваль проводиться у формі наметового табору.

 

15 – 16 червня в с Дмитрівка, Полтавська області відбудеться конкурс-зліт авторської пісні та поезії в рамках 14-го Всеукраїнського фестивалю авторської пісні та поезії імені Довлєта Кєлова.

Автор ідеї, президент цьогорічного та всіх попередніх фестивалів – Олег Рубанський – музикант, поет, відомий бард. Конкурс проходить у два тури 15-16 червня в с. Дмитрівка Полтавської області.

I тур (попереднє прослуховування) проходить у формі творчих майстерень, що проводяться членами журі конкурсу. II тур проходить у формі концерту, в якому беруть участь конкурсанти, які пройшли I тур.
Для участі в конкурсі необхідно подати заявку.

До участі у фестивалі запрошуються всі охочі – поети, автори та виконавці пісень, що відносять свою творчість до жанру Авторської пісні – без вікових, гендерних та мовних обмежень.
Нагородження: журі визначає 5 (п'ять) лауреатів і Гран-прі та 5 (п'ять) дипломантів по одному в кожній з номінацій:
• автор (віршів і/або музики)
• виконавець
• ансамбль
• поет
Також визначаються володарі спеціальних призів:
• туристична пісня
• краща пісня українською мовою
• приз глядацьких симпатій
• приз симпатій оргкомітету
• кращий дебют

Лауреати конкурсу, а також володарі спеціальних призів нагороджуються цінними подарунками та правом участі в Гала-концерті, який пройде 16 червня на головній сцені фестивалю. Фестиваль проводиться у формі наметового табору

Проїзд до місця проведення фестивалю – з м. Кременчука (автобусом №170 від зупинки « Приватбанк» центральний ринок, автобусом №116 від кінцевої тролейбусного маршруту №3) до с. Дмитрівка або поїздом до станції «Потоки». Далі – пішки за вказівниками.

Детальна інформація про Фестиваль «Острів – 2018» на головних веб-сторінках «Острова»

 

Світлана Павленко

 

 

Рівне – сайт http://ritm.tv/archives/92348/news/povertayetsya-zustritisya-shanuvalnikami/

 

Олександр Смик повертається до Рівного аби зустрітися зі своїми шанувальниками!

 

Наталка Пастухова 

 

16 травня 2018 року відбудеться творча зустріч з Олександром Смиком – українським поетом, бардом, композитором, драматургом.

 

«До тієї гідної любові»

 Музика, гармонія і слово,

Сходження з простого полотна,

До тієї гідної Любові…

А така буває лиш одна…

 

  У ЦЕЙ ДЕНЬ БУДЕ ЗВУЧАТИ ЛІРИЧНА ПОЕЗІЯ АВТОРА.

 Місце – актова зала  Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти (вул. Чорновола, 74).

 Початок – о 13 годині.

 

Олександр Смик єдиний в Україні член п’яти національних творчих спілок: театральних діячів, кобзарів, журналістів, письменників та Всеукраїнської музичної спілки.

Сотні його пісень сьогодні виконуються у співочих колах України. Лише на першому фестивалі «Червона Рута» у Чернівцях виконувалося 37 його пісень.

Випущено понад 40 аудіодисків.

Він є автором чотирьох п’єс, усі з них успішно поставлені на різних сценах.

Лауреат багатьох премій, серед яких премія «Визнання» Краківської конфратерні поетів (1996), премія ім. Василя Стуса.

Організатори:

Рівненський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти,

Рівненське обласне об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка.

 

 

Київ – сайт https://hromadskeradio.org/programs/rankova-hvylya/kultura-zalezhyt-vid-ekonomiky-v-lyudey-mayut-buty-groshi-shchob-kupuvaty-ukrayinski-knyzhky-doniy

 

Культурний розвій найбільше застерігає від будь-якої агресії, - Олександр Доній

 

17 травня 2018

Розмова з Олександром Донієм про зв’язок культури й політики та про те, як новітні тренди розвитку культури впливають на країну й зміни, які відбуваються

У День вишиванки поговорили також і про важливість традицій у сучасному житті.

Олександр Доній – громадський діяч, голова Мистецького об’єднання «Остання Барикада».

Дмитро Тузов: Як творити нову сучасну культуру, зберігаючи традиції, як ти вважаєш?

Олександр Доній: Слід сказати, що традиції – це лише те, що ми хочемо, щоб залишалось традиціями. Ми не зберігаємо будь-що, що йде з Середньовіччя чи ще більш прадавніх часів. Це наш свідомий вибір. Далеко не все, що було раніше, ми повинні зберігати як традиції. Не обов’язково потрібно зберігати людські жертвоприношення, хоча колись у деяких народів це було звичайними традиціями. Очевидно, вишиванка, яка залишилась для більшості населення України чимось теплим, сприймається як позитив. А це дуже важливо, адже те, що повторюється багато століть та поколінь, може мати різний сенс та знак. Коли їхав сюди, мимоволі око вишуковувало вишиванки ще на вулиці та раділо, що з кожним роком їх стає все більше. Я знаю структури, які радять співпрацівникам сьогодні вдягати вишиванки. Але тут потрібно не загубити народність та позитив, адже будь-що може бути вихолощене та перетворене, як за радянських часів, на обов’язковість.

Дмитро Тузов: Якщо говорити про наш сучасний культурний простір, то неможливо не бачити, що він розвивається. Колись ти сказав: «Дмитре, нам не вистачило два роки, щоб Донбас в будь-якій формі не сприйняв Путіна». Він, очевидно, це розумів.

Олександр Доній: Не лише Донбас. Якщо проаналізувати переписи населення, виявиться, що й в Криму протягом останніх 20 років йшла тенденція до збільшення визнання себе українцями та кримськими татарами та тенденції до зменшення щодо визнання себе росіянами. Процес зміни самоідентифікації відбувався і в Криму. Очевидно, не два, а кілька десятиліть потрібно було для зміни етнодемографічного стану та стану усвідомлення. Путін, очевидно, знав: якщо не зараз, то потім буде запізно. Культурний розвій є одним із тих моментів, який найбільше застерігає від будь-якої агресії, тому що він впливає на самоідентифікацію.

Дмитро Тузов: Є сучасна українська музика, книгодрукування – наших авторів купують, є кінематограф. Як ти вважаєш, що ще потрібно зробити, щоб додати жару? Щоб позитивні процеси розвивалися ще швидше?

Олександр Доній: Окрім позитивних тенденцій, про які ти говориш, є й інші. Директор видавництва Фоліо Красовицький поділився статистикою – на жаль, вражаючою. Зниження накладів української книжки порівняно з попереднім роком – понад 30%. Ти правий, галузь розвивається, але все-таки бідність населення не дозволяє адекватно платити гонорари авторам. Я постійно кажу, що необхідно думати про збільшення добробуту нації. Для цього потрібна демонополізація економіки, ми повинні запустити економіку, а цього не відбувається. Культурний розвиток зараз випереджає економічний стан справ у державі.

Дмитро Тузов: Наскільки ми готові примусити наших політиків, щоб економічний розвиток країни був співвідносний з культурним?

Олександр Доній: Більшість політиків, як флюгер: дивляться, в чому зацікавлене населення. Примушувати їх рухатися в правильному руслі може якраз більшість населення. Коли молодь починає носити вишиванки, це змушені робити й політики. Щоб була демонополізація, повинен бути кооперативний рух знизу. Дрібні бізнесмени повинні об’єднуватися та відстоювати свої права – тоді буде змушена рахуватися з їхніми настроями і влада, а не підтримувати лише олігархат, як це відбувається.

 

Сайт http://www.trudslava.org.ua/?p=8509

 

У ПІСНЯХ І СЛОВІ ПРО 1920-ИЙ

 

У пісні й слові говорили про повстання 1920-го. 9 травня в очікуванні українсько-польських військ бориспільці піднялися проти більшовицьких окупантів, відмовившись пропускати загони червоногвардійців через місто та забезпечувати їх продовольством. Повстання було жорстоко придушене, а Бориспіль так і залишився під більшовицькою окупацією.

У пам’ять про ті далекі події на території Бориспільського державного історичного музею відбувся захід «Не забуваймо тих, хто віддав життя за Україну», найперше орієнтований на школярів. Символічно дійство розпочали зі Славеня України, потім — показовий виступ вихованців військово-патріотичного клубу «Ратоборець».

З вітальним словом до присутніх звернулися міський голова Анатолій Федорчук, секретар міської ради Ярослав Годунок та директор музею Наталія Йова. Вона розповіла: «Коли прийшла сюди працювати, то першим завданням, отриманим від батька, було збирати матеріали про повстання 1920-го. Мені надзвичайно поталанило особисто зустрітися з тими могутніми дідами, які вже не боялися говорити про це, і всі зібрані свідчення є неоціненними».

Ведучий дійства, письменник, історик, президент історичного клубу «Холодний Яр» Роман Коваль запевнив, що наші прадіди билися за право вільно господарювати на цій, Богом даній, землі і ми не забуваємо їхні добрі діла.

Депутат міської ради, співорганізатор дійства, поет-пісняр Валерій Мартишко на широкий загал уперше продекламував свій новий вірш «Бориспільське повстання».

Заслужені артисти України кобзар Тарас Силенко і лідер гурту «Хорея Козацька» Тарас Компаніченко, лідер гурту «Тінь сонця» Сергій Василюк представили патріотичну концертну програму. У своїх виступах виконавці проводили паралелі між подіями історичної давнини і гіркою сучасністю.

Завершували зустріч колективним виконанням «Пісні про отамана Зеленого».

Наприкінці охочі мали змогу скуштувати смачний куліш та випити карпатського чаю, які приготували представниками міського Центру туризму і краєзнавства учнівської молоді.

 

 

Сайт http://vlasno.info/kultura/6/festivali/item/24348-vinnychany-spivaly-haivok-ta-ily-kul

 

Вперше у Вінниці відбувся обласний фестиваль автентичної української культури «Гаївки-фест». Захід зібрав разом чимало любителів народної пісні не тільки з міста, але й області. Журналістці Vlasno.info вдалося відчути заворожуючий і магічний вплив гаївок (стара назва великодніх хороводів – ред.).

Ведучі розповіли, що веснянки співаються завжди одночасно з танцями та іграми, які мають закликати весну. А в нашому випадку розповідають, що весна триває. Кожна місцевість мала свої традиційні слова веснянок та забав. Гаївки – пісні, які виконувалися тільки під час великодніх свят. На відміну від гаївок веснянки займають цілий цикл весняних пісень, які співаються від Благовіщення і до кінця весни.

Творчі колективи з'їхались з усієї області, щоб продемонструвати свої таланти. Зі сцени під відкритим небом лунали, як знайомі, так і нові для глядачів веснянки. Кожного артиста глядачі проводжали вигуками «Браво» та «Молодці».

Впродовж фестивалю діяли різні майстер-класи, які збирали навколо себе великі гурти людей. А вироби майстрів можна було й придбати. Найбільше відвідувачів зібрав майстер-клас з готування української народної кухні. Кулішем, борщем та народної за невеликі кошти могли поласувати усі бажаючі.

Завершився фестиваль виступом відомого кобзаря, бандуриста і барда, автора понад 300 музичних творів Живосила Лютого.

Сьогодні Україна, як ніколи, потребує відродження національних народних традицій. Саме тому фестиваль проводився відповідно до обласної програми національно-патріотичного виховання дітей та молоді.

Нагадаємо, День Європи-2018: вінничанам та гостям міста обіцяють захоплюючу програму.

 

Оксана Лисенко     13 трав. 2018

 

 

Рубрика – «ЗМІ про митців»

 

Наші письменники писали на віки

http://litgazeta.com.ua/articles/nashi-pysmennyky-pysaly-na-viky/

Травень 14, 2018

 

Ігор ДЕМ’ЯНЧУК,

кандидат технічних наук

 

Дуже подібною є соціально-політична ситуація в Україні нині та сторічної давнини, побачена українськими письменниками. Здається, що суспільний розвиток у нас іде не по висхідній, а по колу, ніби нічого не змінюється і прогрес оминає наш край. В.Самійленко («Ельдорадо», 1887) описав країну, що потребує реформ усіх гілок влади (судової та урядової), ліквідації суспільних болячок, насамперед корупції, прірви між бідними та багатими.

 

Там неправді та злочинству

Не вважають і на волос ,

Там злочинних зараз лають –

Та не вголос, та не в голос.

 

Там уряд «блюде» закони,

Дба про всіх, немов про рідних,

За провинності ж карає

Тільки бідних, тільки бідних.

 

Суд там скорий: як ти винен,

То зашлють «без проволочки»,

А не винен, то відпустять

Без сорочки, без сорочки.

 

В тій країні всякий може

По заслузі шани ждати:

Там на те хрести й й медалі –

Для багатих, для багатих.

 

Шахрайське виділення та рейдерське захоплення землі, чим нині займаються олігархи, нардепи, держчиновники та місцева влада, розпочиналися давно, про це нагадує В.Самійленко («Добра порада», 1909): «Купивши землю із запомогою банку, ви довго мусите платити капітал і відсотки… Зробивши анексію, ви нікому нічого не платите, і земля дістається вам дурно».

Змову багатіїв із владою підтверджує І.Франко («Острий-преострий староста», 1897): «Вони винаймають громадські грунти, нищать громадський ліс, обкрадають громадську касу, обертають на решту громадян такі додатки до податків, які їм подобаються». «Вони» сьогодні роздають земельні ділянки або родичам, або за гроші, вирубують, вивозять ліс-кругляк, обкладають високими податками не монополістів, а середній і малий бізнес.

Влада не сприяє малому бізнесу: утискають податками, корупційними діями – дозвіл чи заборона чиновників. І.Франко розповів, як збиткувалися над ремісниками. Діда, що робив мітли, обманом змусили «платити попри домовий ще й заробіткового податку 15 ринських річно» («Добрий заробок», 1881). Ложкарю, щоб одержати свідоцтво, «треба дати вписового 5 ринських, на світло цехове других 5, ну, а за те, що вам без термінування карту видамо, мусимо зложити таксу 40 ринських…, далі підете до уряду податкового» («Домашній промисл», 1887).

Нардепи йдуть до ВР, щоб ставши недоторканими, влаштовувати свої бізнесові справи; величезним є розрив інтересів і рівнів життя 450 недоторканих і 45 млн. «доторканих». Недоторканість була проблемою ще тоді. «Дума почала свою роботу…, наче справжній англійський парламент. Ми подивилися на нашу бюрократію: вона сиділа собі спокійно й без турботи…, як стара російська бюрократія… А тим часом як тут сидить 500 незайманих осіб, по всій країні набереться ще… мільйони осіб менш незайманих, яких на місцях укоськують» (В.Самійленко, «Розмова», 1906).

У Кабміні виникають конфлікти між міністрами, зарубіжні «гості» не прижилися, нема міністра охорони здоров’я, очільників фонду держмайна, антимонопольного комітету. А, може, міністри взагалі не потрібні? О.Олесь написав: «Народ, ступивши на нове, і без міністрів проживе» (1919 р.). Ну, це жарт, держава без уряду неможлива, та він має бути чесним і професійним.

Між Кабміном і опозицією у Верховній Раді триває війна, потрібні уряду і державі закони не приймаються, натомість «народолюбці» (про них нижче) подають нереальні популістські закони. Потаємні думки уряду розкрив В.Самійленко («Міністерська пісня», 1906).

 

Тут їх п’ятсот – розкриють рот

І слухать нас не хочуть.

А от раніш – мовчи та диш! –

Бувало всі шепочуть.

От так би взяв та одчухрав

Отих творців законів!

Та от напасть: тоді не дасть

Європа мілійонів.

 

І.Франко знав про оплачувану поступливість у парламенті («Опозиція», 1897). «Так чого ж хочете? Що вам потрібне?– Посади! Аванси! – вже зовсім стидливо прошептала Опозиція… – А, посади, аванси – се друге діло. Се політика реальна… Тут можемо порозумітися». В результаті домовленостей і сьогодні приймаються бюджети, інші закони. «Всі ми прочитали той бюджет і знаємо, що без бюджету не можна… Для того вношу аби рада ухвалила сей бюджет без дискусії, відразу. Хто є за тим, нехай встане з місця. Всі встали. Бюджет був прийнятий» («Звірячий бюджет», 1897).

В.Самійленко показав («Розмова», 1906), як частина проросійськи налаштованих людей не хоче відчути себе європейцями, відповідно будувати життя, як влада грається з Європою, імітуючи бажання інтегруватися, як та ж Європа на перше місце ставить власні інтереси. «Ви скажіть нам, добродійко, скільки мільярдів можете ви нам позичити? За кожний мільярд ми беремося заспокоїти десять мільйонів своїх громадян. Якщо ви дасте нам досить грошей, то матимете нас зовсім спокійними сусідами. – Гроші я сама люблю. Спокійних сусідів я теж люблю, але гроші, здається, люблю більше. Тому мені треба обміркувати, чи не вийде так, що я віддам гроші і все ж матиму неспокійних сусідів. І Європа міркує і, певно, на цей раз довгенько міркуватиме».

Українські еліти так себе скомпрометували, що нам вибирати нема з чого, хоча у 2018 р. маємо 353 партії. Трохи краще (бо менше) було, як свідчать наші письменники, 100 літ тому. От слова М.Чернявського «Красномовцям» (1906):

 

Із роду в рід, із году в год

Говорите усі

Про обездолений народ

І з слів своїх щасливі.

На сто гуртів розбились ви,

А Бог дасть, буде й двісті.

І вгрузли всі до голови

В народолюбства тісті.

 

Це не Бог дав нам 353 партії та лідерів корупції, це витівки лукавого. Цю думку підтверджує О.Олесь (1921): «Скільки політиків різних пород! Скільки політиків! Бідний народ». Серед тих політиків М.Чернявський (1904) бачив і п’яту колону (нинішній Опоблок):

 

Холопство серця і ума

Шука думок поза кордоном

І ставить їх собі законом.

Бо тих думок своїх нема.

 

Сусідня держава розраховувала, що у нас – «більшість… істинно російських, які з-проміж себе виберуть одного такого російського, якого ще й не було ніколи. Тоді вже вам, демократам і інородцям, капут» (В.Самійленко «Про київські вибори», 1906). Вибрати-вибрали, але маріонетка не втрималася проти волі народу.

Справжню мету тодішніх і нинішніх «народолюбців», лідерів партійних бізнес-проектів, розкрив В.Самійленко («Громадянин», 1919).

 

Дамо долю Україні…

Та важніша ще від неї

Доля партії, – й сказав я:

«Все для партії моєї».

 

Та не в тім завдання партій,

Щоб користь нести ділами,

А в програмі, – і сказав я:

«Все на світі для програми».

 

А програму хто ж складає –

Робить діло те спасенне?

То ж я сам, – і от сказав я:

«Все для мене, все для мене».

 

Політики йдуть в політику, на вибори, аби забезпечити власний добробут. Для цього вони оббріхують суперників, каркають (скрекочуть), як ворони чи сороки, про благо народу, висувають програми, які виконувати не збираються. Л.Українка показала такого діяча («Пан політик», 1906):

 

Ба, що робить? Скінчився вік лицарства.

Доводиться не списом, а пером

Боротися з Іваном та Петром…

Пишу статтю «Про кризис господарства».

 

Я знаю сам, що я не Ціцерон,

а все ж таки, коли я добре схочу,

то хоч кого словами обмороч

Скажу промову в «партії ворон».

 

Тепер всяк хам показує натуру,

а нам мовчать? Се був би чистий срам!

Та я готов піддержать сім програм!..

Я становлю свою кандидатуру!

 

Г.Чупринка звертається («Українській хаті», 1909) до молоді, що не ходить на вибори, мріє виїхати з країни.

 

Українська наша хата

Без підлоги і без крівлі.

Ой, чого ж ви, молодята,

Подалися до торгівлі?

Од сучасних демагогів

Вам не чути привітання

Станьте ж міцно ви на ноги

За свободне процвітання.

 

Всі кандидати обіцяли й обіцяють якнайкраще, а виходить усе, як було, та ще й століття тому. Результати виборів вирішують гроші, брехня (нині це – політтехнології); «свято демократії» – чуже свято для простих людей. Тож ніби слушними здається заклик Л.Українка «Пан народовець», 1906):

 

Нащо вам здалася тая

Мудра політика,

Тільки часу марнування –

Сварка, біятика.

 

Поетка ще не бачила наших топ-шоу. Та все ж на політику плювати не варто, чесних політиків, хоч їх дуже мало, знайти можна, і на вибори ходити треба. Але поки що одні розчарування. Коли говорять про два майдани без позитивних наслідків, не враховують ще один, давній: «На майдані коло церкви революція іде» (П.Тичина, 1919). Тоді чвари між Петлюрою, Винниченком, Скоропадським, Махном привели Україну до катастрофи.

Чому через століття після класиків в Україні все, як було, чому нема позитиву? Ментальність дуже стала категорія, а найгіршою нашою рисою є небажання дійти згоди, згуртуватися перед зовнішньою загрозою, бійки за гетьманство. Це висловив ще один автор, гетьман І.Мазепа три століття тому: «А не в один гуж тягнуть; той направо, той наліво. А всі ж брати – тото диво!.. През незгоду всі пропали, самі себе звоювали». Трагедія історії може повторюватися. І не як фарс.