Бюлетень №20 (398) 2016 рік
Новини одним рядком:
6 травня – Віктор Морозов виступав у King's Garden Banquet Hall (Торонто, Канада)
7 травня – концерт КАП "Островок", присвячений Дню Перемоги у Запоріжжі, Центр національних культур "Созвездие"
11 травня – свято "З янголом на плечі" до 55 річчя Івана Малковича у музеї літератури України (м. Київ, вул. Хмельницького, 11)
11 травня – концерт КАП "Островок" до дня народження Булата Окуджави, Запоріжжя, Центр нац. культур "Созвездие"
12 травня – концерт “Елегія Душі” бандуристів Романа Гриньківа і Лариси Дедюх, Київ, Будинок актора
14 травня – благодійний концерт для видання книги спогадів “Памяти ушедших друзей”, Суми, вул. Петропавловська, 61
14 травня – співачка з України, кримська татарка Джамала перемогла з піснею “1944” у конкурсі “Євробачення-2016”
18 травня – день народження Ігоря Гриника з Івано-Франківська, автора пісень, організатора фестивалів бардів
20 травня – концерт Леоніда Борозенцева у київському КАП “Дом”
21 травня – музикальний пікнік у містечку КАЗКА, Миколаїв, дитяче містечко «Казка»
21 травня – «Ніч у Літмузеї» у Харкові
22 травня – вечір пам’яті Володимира Івасюка, Чернівці, Зала органної та камерної музики
23 травня – презентація відеоекскурсій «Харківські завулки»
25 травня – «Синій вечірній город. Іду…»: прогулянка з Хвильовим (у межах проекту "Кав'ярня Пóка") у харківському Літмузеї
27 травня – концерт Костянтина Лопаніцина у київському КАП “Дом”
Борис Чічібабін
КРЫМСКИЕ ПРОГУЛКИ (початок)
Колонизаторам – крышка!
Что языки чесать?
Перед землею крымской
совесть моя чиста.
Крупные виноградины…
Дует с вершин свежо.
Я никого не грабил.
Я ничего не жег.
Плевать я хотел на тебя, Ливадия,
и в памяти плебейской
не станет вырисовываться
дворцами с арабесками
Алупка воронцовская.
Дубовое вино я
тянул и помнил долго.
А более иное
мне памятно и дорого.
Волны мой след кропили,
плечи царапал лес.
Улочками кривыми
в горы дышал и лез.
Думал о Крыме: чей ты,
кровью чужой разбавленный?
Чьи у тебя мечети,
прозвища и развалины? –
Проверить хотелось версийки
приехавшему с Руси:
чей виноград и персики
в этих краях росли?
Люди на пляж, я – с пляжа,
там, у лесов и скал
«Где же татары?» – спрашивал,
все я татар искал.
...
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи надсилайте на Emaіl: p_karta@ukr.net, p_karta@maіl.ru
Суми – Ігор Добровольський
Высылаю афишу благотворительного концерта.
На афіші вказано, що 14 травня в концерті беруть участь: квартет “Чужасі”, театр пісні “La Chanson”,
Алла Титаренко, Оксана Галахова, Ігор Добровольський, Артем Соколов, Ольга Козаченко та ін. Упорядник
Київ – Анна Калита
20 мая - Вячеслав КУПРИЕНКО: Я снова буду рисовать Киев акварелью. Ну не пишется Киев маслом – нет в масле прозрачности, есть липкость и тяжесть. А Киев какой угодно, но не липкий, он никого не держит, а лишь слегка придерживает за рукав, улыбаясь своей открытой свободной улыбкой. И уж, конечно, Киев не тяжелый. Самая большая в нем тяжесть – это Родина–Мать, которая лишь вблизи титановый монстр, а сдалека вроде и ничего – ведь вокруг простор!
Да, Киев акварельный! Ведь «аква»- это вода, а мыслим ли Киев без Днепра? О чем это я? Ах да, конец мая, летние платьица, цветущие каштаны... Всё цветет, пахнет, распускается... В общем, киевляне, приходите, поговорим о нашем городе. Я расскажу свою историю любви к Киеву. Фоном будет концерт, составленный из теплых пастельных нот-красок, из романтических тембров и легких провокаций.
Вход: 70 грн Зарегистрироваться и получить дополнительную информацию можно по телефону (044) 384-0-386 или concert.uahttps://www.facebook.com/events/1699856106932534/
Київ – сайт КАП “Дом” http://www.dom.bardy.org/afisha-cluba
Майско-июньские планы: «Дом», «Фиеста»
Марьяна Крамар
В пятницу 13 мая мы таки будем закрыты. В Киеве фестиваль «Остров», который отчасти делается при участии домовых – приглашаем всех туда.
20 мая у нас будет выступать Леонид Борозенцев. Да и не один. Начало вечера в 19,30. И до 21.00. После этого час-два будет заседать ШТАБ фестиваля «Лесная фиеста». Надо поговорить — междусобойчик между заинтересованными и неравнодушными.
27 мая концерт Константина Лопаницына — по приглашении Инны Труфановой.
В июне нас ждет еще одно-два заседания клуба авторской песни «Дом». Затем сезон в клубе закрывается на лето.
Но в третьи выходные июня нас всех ждет фестиваль авторской песни «Лесная фиеста»!
Миколаїв – Ольга Золотухіна
Приглашаем всех на Музыкальный пикник в городке СКАЗКА
Дата: 21 Мая.
Время: 18:00.
Вход свободный!
Участвуют: бард-клубы Белая Ворона (Николаев), Жираф (Херсон), и еще кое-кто...
Макарів, Київщина – сайт http://makariv.info/
Четвертий фестиваль авторської пісні “Макбард-2016″
Четвертий фестиваль авторської пісні “Макбард-2016″ відбувся! Учасники дякують Василю Симоненку за притулок й чудові умови проведення. “Саме в палатке, а не в палатах й палацах і має лунати авторська пісня й живі вірші”, – так сказав засновник Фестивалю Володимир Хоменко.
Як завжди глядачі щирими оплесками й сердечними вигуками вітали на фесті пісні Володимира Мацибка, Володимира Чорненка, гурту “Святколо” під керівництвом лауреата Шевченківської премії Віктора Степурка. Ну й Володимира Хоменка, зрозуміло. А також вірші макарівських поетів Ігоря Годенкова та Галини Герасименко.
До щирих вітань приєдналися заслужений художник України Анатолій Марчук та коордінатор Центру допомоги військовим у Макарівському районі Оксана Герасименка, яка передала Володимиру Хоменку Подяку від командира однієї з військових частин із зони АТО, де Володимир Костянтинович приймав участь у концертах для військовослужбовців.
Чернівці – сайт http://www.ivasyuk.org.ua/news.php?lang=uk
Запрошуємо на концерт
Чернівецька обласна філармонія та Чернівецький обласний меморіальний музей Володимира Івасюка 22 травня 2016 року запрошують на вечір, приурочений 37-й річниці пам’яті геніального композитора, Героя України Володимира Івасюка.
У концерті беруть участь:
• Народний артист України, лауреат Державної премії України ім. О. Довженка Володимир Губа,
• органістка, лауреат літературно-мистецької премії ім. С. Воробкевича Світлана Бардаус,
• солістка Чернівецької обласної філармонії Олена Урсуляк,
• заслужена артистка України Діана Анепська,
• ведучий Юрій Гавриляк.
Зала органної та камерної музики. Початок о 15:00.
Квитки продаються у касах Обласної філармонії.
Суми – Юрій Ош (Костенко)
ВЕСНА
Весна іде вже нанівець,
як і мої сиваві роки.
Моя весна мов олівець,
який стругатиму, допоки
зорить в душі моїй неспокій.
Такий короткий олівець,
ось-ось закінчиться назовсім,
бо скоро спишеться увесь.
Отож спливає думка й досі –
чи буде ще у мене осінь?..
Горить вечірняя зоря,
а вранці – сонячна заграва.
Буває в кожного своя
весна і осінь золотава.
Хмельниччина – сайт http://podolyanin.com.ua/community/10005/
Автор: Віталій ГОРБУЛЕНКО
«БАРДОПОЛЯ» БУВАЮТЬ РІЗНІ
Вечори авторської пісні з іронічною назвою «БардоПоля» об’єднають у Кам’янці-Подільському багатьох відомих митців, котрі розвивають україномовну бардівську творчість. Заходи, за підтримки Кам’янець-Подільської асоціації готельєрів та рестораторів і арт-кафе «Ратуша», проводитимуться 14-15 травня на майдані Польський ринок. Співатимуть барди з 15.00 і аж до 21.00. Детальніша програма - у наступному номері «Подолянина».
Одним із найвідоміших гостей буде мистецьке подружжя Ігоря Жука та Ірен Роздобудько з Києва. Ігор Жук - бард, поет-пісняр, театральний і кінодраматург, фізик. Ірен Роздобудько - письменниця, журналістка, сценаристка, лауреат багатьох конкурсів і премій, автор понад 30 книг. Тож пропонуємо вам ексклюзивне інтерв’ю із митцями.
УКРАЇНОМОВНЕ «КРИЛО»
Понад 400 пісень уже написав Ігор Жук, тож його найбільше знають саме в іпостасі барда.
- Ігорю Теодоровичу, у Вас велике коло інтересів, а з чого почалося творення авторських пісень?
- З патріотичних віршів, написаних ще в перших класах школи під творчим керівництвом батька - сільського вчителя математики. Щось із них (також із таємної подачі батька) надрукувала районна газета, і я шалено запишався. Потім батько почав вчити мене грати на мандоліні, далі я вчився грі на скрипці, баяні, акордеоні, сопілці, паралельно написавши гору віршованої шкільної графоманії і цілих поем (вчителі літератури дозволяли мені писати шкільні твори у віршах). Згодом, уже студентом університету, купив першу гітару, почувши пісні Володимира Висоцького, Бориса Вахнюка, Булата Окуджави. Водночас відбувалося знайомство зі справді серйозною поезією: спочатку - російськомовною (Анна Ахматова, Борис Пастернак, Марина Цвєтаєва, Микола Гумільов, Максиміліан Волошин, Осип Мандельштам), а потім виявив, що є не гірша і українська - Ліна Костенко, Василь Симоненко, Микола Вінграновський, Василь Стус - тільки чомусь їх набагато важче знайти в книгарнях... Уже в Києві, аспірантом Інституту теоретичної фізики, вперше почув виступи київських бардів, але до першого свого КСП (клубу самодіяльної пісні) прибився лише через десять років - 1982-го, вже маючи понад сотню власних пісень. Через рік очолив там сектор концертної роботи (клуб був дуже солідно структурований під керівництвом міському комсомолу). Ще через три роки я з двома однодумцями той клуб розвалили і організували новий, уже без комсомольського нагляду, перетягнувши туди практично всіх найцікавіших київських авторів. П’ять років побув його керівником, поки 1992 року Будинок культури, де ми працювали, не був захоплений комерційною структурою - і клуб припинив своє існування. А я зарікся ще коли-небудь ким-небудь керувати - це точно не моє.
- Як оціните розвиток авторської пісні в Україні? Чи можна сказати, що українські барди почали про себе гучніше заявляти вже після незалежності України?
- Гучніше - не означає краще. Найцікавіші автори сформувалися ще до незалежності, нові часи просто полегшили їм вихід до слухачів і глядачів. До речі, всі найбільш варті уваги українські барди першої хвилі часів здобуття незалежності, як правило, теж вчилися на творчості «класиків жанру» - Окуджави, Висоцького, Візбора, Галича. Вони створювали україномовну поетичну пісню, вже маючи високу планку якості і поезії, і громадянської позиції. Тому розвиток авторської пісні в Україні мав добру стартову базу і досить непогане продовження: дві хвилі авторської творчості - «традиційна» російськомовна, що чимало зробила для вільнодумства і розпаду тоталітарного СРСР, і «нова» україномовна, що, зрештою, теж базувалася на глибоких традиціях народної творчості, схожих на бардівські віяння (скажімо, пісні Січових стрільців, котрі теж часто писалися і співалися під гітару). Ці дві хвилі досить швидко знайшли одна одну і злилися. Теперішні бардівські фестивалі, як правило, двомовні, і на першому плані перебуває те, що й визначає суть авторської творчості: якість поезії і змістовність пісні. Україномовне «крило» додало до вітчизняної бардівської творчості традиційну мелодійність, підвищену увагу до музичної складової, якості виконання. І, що найважливіше як на фестивалях, так і поміж ними, чимала увага приділяється творчості молодих авторів. Тому «в бій» сьогодні йдуть не самі «старики».
І ще варто згадати про громадянську позицію нинішніх українських бардів.
Багато авторів сьогодні не тільки проводять благодійні концерти для допомоги воїнам на фронті, пораненим у шпиталях, біженцям-переселенцям із зони бойових дій. Чимало з них - і перш за все молоді співаки - їдуть у військові частини в прифронтову зону з концертами, та й не тільки з піснями. Багато хто з них водночас чи сам є, чи тісно пов’язаний із волонтерами. І це так нагадує нас самих, на тридцять років молодших, коли ми так само правдами і неправдами проникали до ліквідаторів наслідків аварії у Чорнобилі.
- Про що нині найчастіше пишете пісні?
- Я їх завжди пишу про людей. Навіть коли це розважальний гумористичний етюд чи щось «громадянсько-патріотичне» - мені завжди цікава конкретна людина, її доля й тривоги, її погляд на світ: чи мудрий, чи часом наївно смішний, а то й цілковито чужий і неприємний для мене. Але коли хочеш зрозуміти людину, мусиш хоч на мить стати нею. У нас із дружиною виробився, незалежно один від одного, однаковий критерій творчості: поганий автор розповідає нам про себе, хороший - про нас.
- Чи буде продовження серії Ваших пісень-листувань прикарпатського подружжя?
- Хто ж їх, Івана з Марічкою, знає? Аби тільки були живі-здорові, то ще, сподіваюся, напишуть. А може, все ж закінчаться причини, що розкидають їх по світу, і вже не буде потреби писати листи. А що прошепчуть одне одному на вушко - цього ми підслуховувати не станемо.
Ігор Жук виступатиме на «БардоПолях» 15 травня, о 19.00.
ПРО ВСЕ - НА ТЛІ «ЗАКРУЧЕНОГО» СЮЖЕТУ
Ірен Роздобудько теж іноді співає у дуеті з Ігорем Жуком, але, звісно, головна мета її приїзду - презентація свіжих книжок.
- До Кам’янця я завжди намагаюся привезти «новинки», - розповідає вона. - Цього разу дві книги: «Ґудзик. Десять років по тому» (продовження книги «Ґудзик») і «Кіно на папері» - найновіша книжка, спрямована на тих, хто хоче навчитися писати сценарії і знати закони кінодраматургії. В ній легким белетристичним стилем написано, як починати роботу в кіно - швидше за все, я б назвала її «кінодраматургія для… чайників». У другій частині цієї книги - літературний синопсис першого варіанту фільму «Поводир», написаний у співавторстві з Олесем Саніним. І класичний сценарій фільму «Я повернусь» - така собі епопея з життя татарської жінки, написана кілька років тому. Але в світлі нинішніх подій ця історія набула нового значення і змісту… Звісно, будуть й інші книжки.
- Ви вже не вперше приїдете до нашого міста. Які склалися враження про Кам’янець? Чи є у нього шанс потрапити на сторінки Ваших майбутніх книжок?
- Я люблю Кам’янець-Подільський. Це казкове місто, в якому треба знімати фільми. Тут мешкають люди, котрі стали нашими друзями, за котрих ми молилися, адже вони захищали нашу Батьківщину на сході. Сподіваюся їх побачити. Зокрема, Віктора Міщишина, хочеться подякувати йому за все. Це для мене дуже важливо.
А в моїх романах так чи інакше фігурують майже всі міста України. Скажімо, коли писала третю частину «ЛСД. Ліцей Слухняних Дружин», уявляла ваше місто: те урвище довкола фортеці, ті вулички в історичному центрі.
- У чому, на Вашу думку, секрет успішності книжок? Чого нині потребує український читач?
- Читачі потребують від автора чесності та самовіддачі. Це секрет успішності будь-якої книги. Якщо вона «зачіпає за живе» - то й сама житиме на книжковому ринку довго.
Смаки українського читача досить різні, всім не догодиш. Але оскільки нині особисто я як читач потребую чогось відмінного від тривожних теленовин і публіцистики, то залюбки б прочитала легкий, цікавий і мудрий роман-сагу. З добрим фіналом. З теплими і зворушливими ситуаціями. Мені здається, що наразі читачу треба дати трішки відпочити.
- Як оцінюєте нинішній стан видавничої справи в Україні?
- Я не видавець, тому важко говорити на цю тему професійно. Але загалом стан культури і ставлення до неї можновладців мене не влаштовує. Нині проводиться багато фестивалів, книжкових ярмарків, музичних заходів тощо. Але це на рівні «громадянського суспільства» і ентузіазму. А от подолання інформаційної війни і «контрпропаганди», котру мусять вести на високому рівні міністерства, що відповідають за це все, залишається на останньому місці.
Є чудовий вислів Конфуція: «Війни починаються там, де не читають книжок». Я б додала: хто недооцінює своєї культури, житиме в чужій…
- Ірен Віталіївно, чи впливають на Вашу творчість сучасні події в Україні?
- Безперечно. І - завжди. Я лише не виводжу ці події і думки на перше місце: не люблю писати «лобові» тексти. Про події попереднього десятиріччя і попередніх двох років багато написано в книзі «Ґудзик-2. Десять років по тому». Там ідеться про все, що відбувалося з нашим суспільством, але, звісно, на тлі «закрученого» сюжету.
- Чи відомі Вам як уродженці Донецька нинішні настрої людей на окупованій території? Яким Вам бачиться вирішення конфлікту?
- Уявіть: де б ми не були - у Львові чи Сумах (а буваємо ми в багатьох містах і містечках), скрізь до мене підходять земляки-переселенці та з надією запитують, що буде далі, як жити. І серце від того стискається...
Це розмова на цілу книгу! Але я б сказала так: нині мої краї, немов мінне поле, по якому треба ходити дуже обережно, аби не нарватися на вибух і… не образити справжніх патріотів, котрі залишилися там. Адже люди різні. Є такі, котрі «будують молоду республіку» і повністю зомбовані тамтешнім телебаченням - знаю таких колишніх друзів. Є ті, хто безмежно страждає й чекає визволення від окупантів і маргіналів.
Як на мене, це вже не «конфлікт», а ситуація на довгі роки, виходити з якої доведеться важко. Передусім треба побудувати гарну, успішну, європейську Україну тут. Лише тоді ситуація почне вирівнюватися на нашу користь.
Творча зустріч з Ірен Роздобудько відбудеться 15 травня, о 13.00, в арт-кафе «Ратуша».
ЩО ЗАПРОПОНУЮТЬ «БАРДОПОЛЯ»?
http://podolyanin.com.ua/culture/other/10014/
Крім подружжя Ігоря Жука та Ірен Роздобудько, інтерв’ю з якими розпочинається на першій сторінці, учасниками вечорів авторської пісні «БардоПоля» будуть ще багато цікавих і відомих митців.
Представимо виконавців, яких можна буде почути протягом 14-15 травня на майдані Польський ринок.
ГАСТРОЛЬНА КАРТА УКРАЇНОЮ І БІЛОРУССЮ
Знаного співака Олега Сухарєва ми впевнено можемо називати своїм - саме у Кам’янці він виріс, провів юні роки, навчався у ЗОШ №7 та харчовому коледжі.
Олег Cухарєв- З музикою я знайомий із самого дитинства, - розповідає Олег. - Три роки навчався в районній музичній школі по класу кларнета. Крім того, батько в мене - професійний музикант. Перші спроби грати на гітарі та писати власні тексти зробив у 13-14 років. Вирішальним став переїзд до Києва, де 1996 року я нарешті зібрав повноцінний склад гурту, який, з подачі кам’янецького товариша, назвали «Самі свої». І, крім того, почав брати активну участь у різноманітних фестивалях авторської пісні.
Звісно, рок-гурт «Самі свої» у звучанні більш наповнений і драйвовий, ніж бард Олег Сухарєв. Але нині я частіше виступаю сам або з акустичним складом свого гурту - МКБ «Гречка є!». Моя гастрольна карта сьогодні пролягає містами та містечками України і Білорусі. Білоруси найбільш близькі нам як історично, так і мовно: вони все розуміють без перекладу і зайвих пояснень.
Олег Сухарєв співатиме 14 травня, о 19.00.
БДЖОЛИ ВИСТУПАМ НЕ ЗАВАДА
Бард і бандурист Віктор Пашник добре знайомий кам’янчанам. Деякий час він навчався в нашому національному університеті. Мандрівне життя з виступами принесло йому популярність. Два роки тому Пашник давав концерт і в Кам’янці. Відтоді в його житті дещо змінилося. 36-річний «Кобзар Шкрум» усе-таки «заземлився» в рідному селі Кулачківці на Прикарпатті. Завів бджіл, доглядає ставок... А ще рік тому в нього народилася донька. Втім гастролі не кидає.
- Виступаю всюди, куди мене звуть, - розповідає Віктор. - На концертах, у школах, просто неба. Зрідка волонтерю. З’явилися нові пісні, але про війну писати не хочу.
Виступ Віктора Пашника заплановано на 14 травня, о 20.00.
«ПРОПАЛА ГРАМОТА» - У ВІДПУСТЦІ, НЕЧИТАЙЛО - НА КОНІ
Побачимо ми на «БардоПолях» ще одного кам’янчанина - Павла Нечитайла, відомого своїми музичними проектами «Пропала грамота» і «Zapaska».
- Моя бурхлива бардівська юність припала на кінець 90-х - початок 2000-х років: їздив на всеукраїнські конкурси, фестивалі, виборював призові місця, - розповідає Павло. - До одноосібного виконання пісень під гітару повернувся нещодавно. Успішно дав концерти в Києві, Тернополі, Львові та Хмельницькому.
Гурт «Пропала грамота» взяв творчу відпустку. Однак є ймовірність, що скоро з неї повернеться. А проект «Zapaska» - це спосіб існування. Ми багато подорожуємо з концертами, це потребує зусиль і часу. Нещодавно випустили новий альбом «Помалу», запрошуємо до прослуховування в Інтернеті.
Деякі мої «гітарні» пісні ввійшли до ювілейного альбому знаменитого вінницького гурту «Очеретяний кіт», чим я дуже пишаюся. Акустичні пісні 2014-15 років втілились у гітарно-електронному проекті «ОПYX». Його ми зробили з відомим у Києві електронним музикантом Антоном Скрипієм, який теж родом із Кам’янця.
Виступ Павла Нечитайла відбудеться 15 травня, о 20.00.
У ПІСКИ ТА ШИРОКИНЕ
Приїде до нас і бард із Хмельницького Ігор Білий. Він, до речі, є вчителем фізкультури, але нині чимало часу присвячує музичним виступам на сході країни.
- Співав під гітару я здавна, але власні пісні почав писати лише в 42 роки (десять років тому), - зазначає Білий. - Нині маю понад три сотні пісень. Пишу на злобу дня: і про війну, і про нашу владу, політика якої мене не влаштовує. В АТО їжджу виступати з червня 2014-го: в Піски, Мар’їнку, Красногорівку, Широкине, стараюся їхати на передову. Нам на мирній території необхідна така віра в перемогу, яку я спостерігаю в наших воїнів.
Ігор Білий виступить 14 травня, о 17.30.
«НЕБО ДОНБАСУ»
З Луцька до нашого міста завітає 45-річний поет і бард Юрій Щербик, котрий ще недавно захищав країну в зоні АТО (був стрільцем зенітної установки та водієм у 72-й бригаді).
- Я не мав поранень і не був у полоні… - розповідає він. - Але інші «неприємності», які може принести війна, відчув, бо впродовж року стояв на різних позиціях в околицях села Гранітне, що розташоване на лінії розмежування. Як людина творча, не міг не поділитись побаченим і пережитим у віршовій формі. Завдяки виходу поетичної збірки «Небо Донбасу», маю тепер багато запрошень на зустрічі з людьми.
Виступ - 14 травня, о 15.30.
ЮНИЙ ТАЛАНТ
Ще один гість із Луцька - 18-річний талант Влад Каленіков. «Засвітившись» із піснею «Білет в рай», він продовжує розвиватися як музикант.
- Ще в 10 років я пробував себе де тільки міг - в науці, електроніці, спорті, але коли тато привіз із села стареньку гітару «Трембіта», я зрозумів, що це захоплення до кінця життя, - каже Влад. - З дитинства також писав вірші, тож вирішив, що їх можна поєднувати з музикою.
А торік зустрівся з гітаристом Вадимом Булигою, і ми вирішили грати дуетом під назвою «Ендорфіни».
Влад співатиме 14 травня, о 18.30.
МАЙСТЕР ВОЛИНОК
Олег Мельник із Деражнянщини - частий гість у нашому місті на фестивалях. Він виготовляє різноманітні духові музичні інструменти: сопілки, ріжки, флейти, волинки тощо. До того ж технологічні інновації Олега суттєво покращують властивості його виробів. Майстер сам же й виконує на них мелодії на мотиви традиційної музики різних країн, тож додасть вечорам своєрідних «фарб». До речі, Олег Мельник мріє переїхати жити до Кам’янця-Подільського. Сподіваємося, що ця мрія здійсниться.
ЛІДЕР «БЕКІНГЕМА»
Серед кам’янецьких виконавців варто відзначити і Яніса Саволайнена. Інтерв’ю із музикантом, художником і викладачем англійської мови можна почитати на сайті «Подолянина» (стаття вийшла 11 листопада минулого року). В музиці Саволайнен реалізує себе з гуртом «Бекінгем», а втім іноді виконує свої пісні і як бард.
Він виступить 15 травня, о 18.00.
ХРИСТИЯНСЬКА ПІСНЯ
Славко Геник, який творить і під псевдонімом «Дует з Ісусом» - автор і виконавець християнських пісень. Випускник міської хорової школи виділяється особливим тембром голосу. Торік Славко підписав контракт на військову службу в інженерних військах, які базуються в місті Дубно. Тож у рідному Кам’янці він тепер виступає не так часто.
На «БардоПолях» Геник співатиме 15 травня, з 17.00.
Також на «БардоПолях» виступатимуть кам’янчани Ілля Думний, Ігор Полюх (із піснями поета Славка Сухініна, котрий помер торік) та інші. А ще на публіку під час виступів очікують майстер-класи від кам’янецьких рукодільників.
Детальна програма заходу - в наступному номері «Подолянина».
Кіровоград – сайт http://rk.kr.ua/ti-scho-zavisli-mizh-esche-i-uzhe
Ті, що зависли між «еще» і «уже»
07.05.2016
Світлана Орел
І не просто зависли вони між, а -- мєж! Ніби лобом об стіну вдарилась об це слово на афіші клубу авторської пісні «Байгород». А нікуди не подінешся – так називається дует, запрошений ним із міста …Дніпродзержинська. Це місто щасливіше, ніж Кіровоград, бо має уже консенсус і місцевої громади, і влади щодо нової назви – Кам’янське. Очевидно, варто було б поширювати нову назву.
А що ж про «мєж»? В українській мові воно використовується як діалектизм. Російсько-український словник містить його, але відсилає до «мєжду». А «мєж», як виявилось уже під час концерту, від однойменної пісні Марка Фрадкіна, яка є візитівкою дуету. У самій пісні не другорядну роль грає і українське «вже», тож вийшов такий собі ні російський, ні український, а радянський варіант.
Дует у складі адвоката Анатолія Строгого та вчительки Ольги Стогній (учасники підкреслюють, що вони не музиканти, бо бард, який має музичну освіту, мовляв, викликає підозру) – лауреати 19 (!) міжнародних фестивалів авторської пісні. І справді, вони дуже сильні виконавці. Добре поставлені гнучкі голоси, володіння інструментом, артистизм, хоч і дещо викличний та підкреслений не тонкою, а жирною лінією. Але це не зіпсувало враження від кількох пісень, виконаних буквально професійно – «Честь имею!» Віктора Гоняйла та Наталі Кулакової, «АveМарія!» Олександра Галича, «Друзьям» Володимира Ткача.
У їхньому репертуарі знайшлися й жартівливі пісні-перевертні, коли одну й ту саму ситуацію у авторському тексті змальовують чоловік і жінка. Такий перевертень «Тюбік» викликав пожвавлення у малому залі обласного музично-драматичного театру, де відбувався концерт.
Час від часу у виконанні дуету звучали відтінки та інтонації відомих артистів минулих років – дуету Анісімових, Анни Герман, Розенбаума і навіть Людмили Зикіної. Очевидно, успіх у глядачів мали б пісні з репертуару цих чи інших виконавців. Особливо якщо замінити ними деякі низькопробні пісеньки про імпотенцію, яка «всьо бліже», про те, що «порок наказан» та «пиво с воблой, а на здачу брали водку».
Хоча й це вони умудрялись виконувати майстерно, однак інколи з’являлось відчуття, сформульоване кінцівкою однієї з пісень: «Боже, какая лажа!»
Якось дивно, що такі досить талановиті виконавці ніби випали зі свого часу (чи навпаки – затримались у ньому?), бо склалось таке враження, що вони телепортувались у зал театру із часів СРСР. І не тому, що не прозвучало жодної пісні українською мовою, крім хіба що пародії на знову ж радянську «Я люблю тєбя, жізнь!», а тому, що пласт життя за останні чверть століття у їхніх піснях просто відсутній. Чи це свідомий метод привернення на свій бік аудиторії, за висловом самих же виконавців, «умного возраста», який превалючвав у залі? Звісна річ, наша доброзичлива публіка приймала їх прихильно. Очевидно, під таку музику добре відпочивати, але ж хочеться катарсису, польоту душі… На жаль, не вийшло.
«Мєж еще и уже» атмосфера інша…
Рубрика – «Поетична сторінка»
ИГОРЬ КАРАМНОВ
ДЛЯ ТЕБЯ !
ЯРОСЛАВЕ,
актрисе театра «Восьмая
жизнь», г.Новосибирск
Ты, как Восток, спокойна или страстна,
с лица не воду –
вина можно пить…
Не для таких, как ты, родился кастинг,
не для тебя:
о гриме бы забыть!
Не для тебя недостижимы дали…
Все розы, анемоны ночь рвала,
чтоб для тебя
валькирии слагали
симфонии преодоленья зла.
Кругом – война
и все на ней – с пелёнок…
Восток не тонок,
тонки – двери зла,
когда ты плачешь, кажется, ребёнок
рождается из твоего чела.
Слезы не тень
и не за счастьем гонок
впитал антракт,
как будто бы немой,
и, кажется, воскреснет сам Касона,
когда ты возвращаешься домой,
когда ты перед зеркалом садишься
и смотришь на лицо своё опять…
Но без тревог – наверно, только мишка,
такой, что не умеет танцевать.
8 мая 2016 г.
Рубрика – «Ювілей поета»
Літературне святкування 55-ліття Івана Малковича
http://litcentr.in.ua/news/2016-05-11-4257
11 травня у Національному музеї літератури України відбудеться літературно-мистецьке свято «З янголом на плечі» до 55-річчя від дня народження відомого поета, редактора, видавця Івана Малковича!
Іван Малкович — український поет і видавець. Народився 10 травня 1961 року в Березові Нижньому на Івано-Франківщині в сім’ї Антося Малковича та Юлії Малкович (Арсенич).
У 1976 році, після закінчення місцевої школи, вступає на скрипкове відділення Івано-Франківського музичного училища імені Д. Січинського. 1980 — закінчує Івано-Франківське музучилище та вступає на філологічне відділення Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка
6 січня 1981 року виходить його перша велика поетична публікація у «Літературній Україні» із вступним словом Д.Павличка. Друкувався в журналах «Київ», «Жовтень», «Дніпро», літературному альманасі «Вітрила», газеті «Літературна Україна». Член Спілки письменників з 1986 р.
Автор поетичних книг «Білий камінь» (1984), «Ключ» (1988), «Вірші» (1992), «Із янголом на плечі» (1997), «Вірші на зиму» (2006), «Все поруч» (2010).
У 1981 році ще 19-річним юнаком на всеукраїнському літературному семінарі в Ірпені таємним голосуванням кількох сотень літераторів І.Малковича було обрано «Найкращим молодим українським поетом».
1984 — побачила світ перша поетична збірка «Білий камінь» (Київ, в-во «Молодь»). Публікацію відстоювала легендарна українська поетеса Ліна Костенко. «Найніжніша скрипка України» — так назвала молодого поета Ліна Костенко у видавничій рецензії на «Білий камінь»
У 1985 році, отримавши диплом філолога-україніста Київського університету імені Т. Г. Шевченка, кілька місяців працює у школі вчителем української мови та літератури. У 1986 році переходить на посаду редактора дошкільної літератури у видавництві «Веселка». У 1986 році став (наймолодшим на той час) членом Спілки письменників СРСР.
1987 — переходить на посаду редактора відділу поезії у видавництво «Молодь». У 1988 році виходить друга поетична збірка «Ключ» (Київ, в-во «Молодь»).
У 1989 році долучається до організації першого молодіжного пісенного фестивалю «Червона Рута». з 1991 до 1992 року працює в редакції дитячого журналу «Соняшник». З 1992 року працює на посаді головного редактора дитячих програм «Укртелефільму».
У 1992 році у створеному власному видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» видає першу книжку — «Українську абетку». Того ж року виходить третя поетична збірка «Вірші» (Київ, «Український письменник»). У 1994 році у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» виходить перше видання «Улюблених віршів». У 1997 році побачила світ четверта книга поета «Із янголом на плечі» (Київ, поетична аґенція «Княжів»).
У 2002 році Форум видавців у Львові визнає «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГУ» найкращим видавництвом року в Україні. У 2004 році видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» отримало право на створення філії в Москві (за умови, що на кожній книжці буде зазначено: «Книга без права продажи в Украине»). Того ж року Форум видавців у Львові визнає Івана Малковича найкращим директором видавництва в Україні. Тоді ж Іван Малкович став кавалером Міжнародного ордену усмішки (свого часу цю нагороду отримували Папа Іван-Павло ІІ, Астрід Ліндґрен, Сєрґєй Образцов, Дж.Роулінґ та ін.)
У 2005 році у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» виходить перше видання «100 казок. 1-й том», а також п'ята поетична книжка Івана Малковича «Вірші на зиму» (Київ, «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»)
З 2008 року Іван Малкович починає видавати в «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-Зі» «дорослу» літературу. У 2009 році у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» виходить «Дитяча Євангелія» з благословіннями Предстоятелів найбільших традиційних християнських церков в Україні.
Іван Малкович — редактор, упорядник, автор та перекладач кількох десятків книжок для дітей. «Це людина, маніакально віддана ідеї «особливо якісної української книги». (Книжковий огляд, №1, 2002). У 2004, 2008, 2009 рр. входить до «ТОП-100 найвпливовіших людей України» щорічного рейтингу журналу «Кореспондент».
Вірші Івана Малковича перекладено англійською, німецькою, італійською, російською, польською, литовською, грузинською та іншими мовами.
Иван Малкович: "Судьба издателя очень грустная —
приходится перечитывать горы макулатуры"
http://fakty.ua/216700-ivan-malkovich-sudba-izdatelya-ochen-grustnaya-prihoditsya-perechityvat-gory-makulatury
Лилия МУЗЫКА, «ФАКТЫ»
14.05.2016
Известному поэту и основателю украинского издательства «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» исполнилось 55 лет
Издавать детские книги на украинском языке в 1992 году мог только большой романтик и авантюрист. Таковым оказался молодой, но уже успешный поэт из Западной Украины Иван Малкович, выпускник филологического факультета Киевского университета имени Тараса Шевченко и самый молодой член Союза писателей СССР. К тому времени он успел издать несколько своих поэтических сборников, поработать в детском журнале «Соняшник», издательствах «Молодь» и «Веселка».
Сейчас детище Ивана Малковича «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» — одно из самых успешных украинских издательств. В нем увидели свет более четырех миллионов экземпляров книг. А издание книг о приключениях Гарри Поттера Джоан Роулинг стало рекордсменом. Перевод некоторых книг серии на украинский язык вышел у нас раньше, чем в других странах.
Свой юбилей Иван Малкович отметил в семейном и дружеском кругу. С самого утра принимал поздравления от жены Ярины, сыновей Тараса и Гордея, а также соседей и друзей, среди которых кум — известный актер Богдан Бенюк. По традиции имениннику все вместе спели «Многая літа».
— Иван Антонович, в интервью перед 50-летним юбилеем вы говорили, что вам «трохи лячно». Как относитесь к очередной дате?
— После того как перешел полувековой рубеж, годы уже не пугают.
— По-прежнему считаете всех от 2 до 102 лет малятами?
— Детские качества всегда естественные. У них есть искренность, незрадливість мечтам. Важно не растерять эти чувства, взрослея. Я с детства писал стихи, играл на скрипке. Уже в девять лет смастерил свою первую книгу, благодаря маме и сестре она и сейчас у меня сохранилась. Небольшая потрепанная тетрадка размером десять на семь сантиметров, сшитая неумелыми детскими руками. Тогда мы с сестрой Люсей лежали в больнице. Мне вырвали гланды, а ей полипы. В палате находились одни, без родителей. Я описывал все свои детские переживания и муки. Сочинил стихи, сказку про двух братьев и даже песню. Я же в музыкальной школе учился по классу скрипки.
— Уже тогда мечтали стать писателем и издателем?
— Вообще-то я хотел быть поэтом и шофером. И — представляете? — все сбылось! (смеется). Я мечтал издать новую «Українську абетку», не похожую на другие. Эта идея родилась, когда ехал в поезде на фестиваль молодежи в польском городе Сопоте. Канадские друзья, услыхав про мой книжный проект, дали мне наперед 1500 долларов, и мы договорились, что эти деньги я возвращу им книгами. Мой будущий кум, предприниматель Михаил Ткачук, дал в долг 25 тонн макулатурного картона. И в результате все были счастливы — и мои друзья, которые заработали на книгах больше, чем одолжили, кум, получивший деньги за картон, который никак не мог продать, десятки тысяч детей, радовавшиеся книжкам, и я, который внезапно стал издателем.
В 1992—1993 годах вышли уже десять книг, каждая тиражом от 10 до 50 тысяч экземпляров. Я контролировал буквально весь процесс, ночевал в типографии. Однажды вдвоем с коллегой разгрузили 8 тонн бумаги, так сказать, «поэтом можешь ты не быть, но грузчиком побыть обязан…» А накануне львовского Форума издателей — главного книжного события года в Украине — у нас угнали автомобиль с «Абеткою». Столько всего было… Весь мой жизненный опыт хранится, образно говоря, в двух прозрачных шкатулках — одна с красивыми жемчужинами, а вторая — с серыми камушками. Давно я эти шкатулки не доставал и не сравнивал, какая из них больше. Но надеюсь, что та, с камушками, гораздо меньше. Ни на кого не держу зла. Просто с возрастом по-другому к этому относишься, понимаешь, кто тебе настоящий друг, а кто просто знакомый.
Помню, когда у меня в студенческие годы в первом номере газеты «Літературна Україна» за 1981 год вышла большая поэтическая публикация с предисловием живого классика современной литературы Дмитра Павлычко, я был на седьмом небе от счастья. А через пять месяцев в этой же газете появилась злобная пародия на мои стихи. И желающих сообщить мне об этом оказалось гораздо больше, чем тех, кто искренне поздравил с первой публикацией. Оказалось, людей больше радуют вовсе не удачи коллег. Это был первый горький опыт.
— Можно только предположить, как реагировали на ваш успех, когда Лина Костенко назвала вас «самой нежной скрипкой украинской поэзии»…
— Тут сработала магия несравненной Лины Васильевны, и все вынуждены были согласиться. Это случилось на моем творческом обсуждении в Союзе писателей. Набилось много людей, я читаю стихи, их сразу же обсуждают — хвалят, критикуют, и вдруг все начинают расступаться, и в зал входит… Лина Костенко! Это незабываемо… Недавно на праздновании своего 85-летия Лина Васильевна вспоминала тот вечер. У нее удивительная память, она помнит кто где сидел, что говорил, что говорила она… Можно сказать, что с тех пор у нас завязалась творческая дружба, которая позже переросла в профессиональное сотрудничество. Наше издательство издало ее роман «Записки украинского самашедшего» и поэтический сборник «300 поэзий».
— Правда, что готовите к печати новую книгу Лины Костенко?
— Пока еще ничего не готовлю, но уже читал первый вариант рукописи. Очень надеюсь, что в этом году это интереснейшее произведение увидит свет. Но загадывать очень сложно. Творческий труд непредсказуем — кажется, что ставишь точку, а на самом деле получается многоточие.
— Так же трепетно ждете новые книги из типографии, как почти двадцать лет назад?
— Трепет, безусловно, есть. Но чувства уже другие. Первые книги, напечатанные на ужасной бумаге, очень радовали. Но если бы в таком виде они вышли сейчас, то явно бы меня расстроили. С годами качество печати изменилось. И мы идем в ногу со временем. Получаю огромное удовлетворение, когда книга удается. Приношу несколько экземпляров домой, оставляю у себя возле кровати, специально раскладываю по дому, чтобы случайно натыкаться, перелистывать. После долгого подготовительного редакторского труда функция «милування» очень важна. Она дает вдохновение на новые книги.
— Какие книги стали для вас особенными?
— «Антологія української поезії». Абсолютно альтруистическая работа, на которую я потратил полгода и которая принесет минимум 40 тысяч убытков. Но на данном этапе это моя любимая книга, и если бы нужно было, я готов вновь повторить пройденный путь. Важно, чтобы в наше непоэтическое время как можно больше людей прочли лучшие образцы украинской поэзии XX века. Хотя и жду критику от коллег.
— Она вас стимулирует?
— Все зависит от критика. Объективность помогает, а критиканство огорчает. Сам стараюсь всегда оставаться объективным, хотя иногда очень сложно себя сдерживать. Судьба издателя на самом деле очень грустная — приходится перечитывать горы макулатуры, а не наслаждаться чтением. Я бы очень хотел читать любимых и незнанных зарубежных авторов, но нет времени на это. Ищу то, что будет интересно нашему читателю, выступаю барьером, который пропускает через свои шлюзы только достойное. Постоянно звонят знакомые через семидесятые руки и просят: неужели вам сложно почитать, ведь всего 150 страниц текста? Если бы я был доктором с таким именем, как сейчас у меня в книжном мире, то моя консультация стоила бы огромных денег (смеется). А так получаю только затаенную злобу авторов, которых отказался печатать.
— Что же вас вдохновляет?
— Хорошие рукописи. Иногда находит такая хандра: ну все, нет достойных материалов, наверное, я уже ничего толкового не издам в этом году. И тут получаю хороший текст — сразу появляется азарт, хочется поскорее найти удачные иллюстрации, издать книгу. Все-таки я могу позволить себе не издавать все подряд ради заработка, а печатать только то, что отображает мое отношение к миру.
Еще вдохновляет спорт. С детства люблю хоккей, футбол, теннис. Слежу за всеми турнирами и сам играю — с сыновьями, соседями. Среди них есть известные люди в мире спорта. Игра приносит особенное удовольствие. Иногда кажется, что никакая в мире сила, кроме падающего вдали крохотного желтого мячика, не смогла бы меня заставить пробежать за секунду полкорта…
— В этом году у вас еще один юбилей — 30-летие супружеской жизни.
— Хорошо, что вы напомнили. Хотя для нас с женой важнее дата нашего знакомства. Это была любовь с первого взгляда, настоящая поэтическая история. Мы встретились в магазине «Поэзия» на Крещатике… А в июне 1986 года я с чернобривцем на лацкане белого пиджака отправился в загс. Мы с Яринкой ехали туда на архистаром желтом облезлом такси, которое так подскакивало, что «юна моя майбутня дружина» (строка из стихотворения Ивана Малковича. — Авт.), когда мы решили поцеловаться, головой подбила мне под глазом фиалковый фингальчик. Не зря я, наверное, незадолго до того написал: «Дівчинко моя, фіалковая…» А через неделю в моем родном Березове на Ивано-Франковщине мы отгуляли настоящую гуцульскую свадьбу — на 550 гостей.
Жена у меня профессиональный музыкант, из уникальной династии Антковых, в которой все были дирижерами: и прадед Яринки, и дед, и отец, который 25 лет руководил знаменитой мужской капеллой имени Ревуцкого. Но Ярина не видела себя в оркестре, она слишком индивидуальна, сольный музыкант. Мы вместе уже тридцать лет, хотя абсолютно разные люди. Тем не менее понимаем друг друга, воспитали двоих сыновей. Старший Тарас отчасти идет моими дорожками. Пишет стихи, переводит арт-хаусные фильмы, книги, мы вместе посещаем международные выставки. Помогает мне в качестве менеджера по международным правам в «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГЕ». Месяц назад он защитил кандидатскую диссертацию по кинопереводу. С сентября будет преподавать в университете имени Тараса Шевченко. Младший сын Гордей — студент «Могилянки», будущий экономист, хотя творчество ему тоже не чуждо — профессионально занимается фотографией. Даже Ерко (Владислав Ерко, известный иллюстратор) очень его хвалит.
— Над чем сейчас работаете?
— Недавно издал поэтический сборник «Подорожник з новими віршами», в который вошли мои стихи из тех, что решился опубликовать. К счастью, многое оставляю для себя. В издательстве закончил редактировать детскую книгу британского писателя Роалда Дала «Ведьмы». А теперь вот приступаю к рассказам для взрослых этого автора. Еще у нас готовится антология молодой американской поэзии, которую подготовил и переводил мой сын Тарас. Такой книги еще нет в мире. Современных поэтов не очень охотно переводят. Наверное, если бы я оставался только поэтом, мне было бы очень сложно выжить. Так было во все времена. Вспомнилось письмо Иоганна Себастьяна Баха, в котором он просит поднять ему вознаграждение — мол, весна выдалась очень теплой, было мало похорон, в связи с чем ему с учениками не удалось ничего заработать. Бог музыки еле сводил концы с концами. В моем случае Господь так распорядился, что я, занимаясь любимым делом, получаю и удовольствие от книг, и могу прокормить не только себя. Такое же удовольствие от наших книг получают и сотни тысяч людей. Это счастье.
— О чем еще мечтаете?
— Мои мечты очень прозаичны и похожи на те, чего хотят все люди на земле. Желаю здоровья своим родным и близким, всем украинцам, чтобы все были живы, чтобы сохранять жизненные силы, поскольку от меня тоже много чего зависит. И еще, как я писал в одном стихотворении, чтобы наши люди в слове «край» слышали «рай» и чтобы наконец пробудился ото сна тот Ангел, который охраняет Украину.