Бюлетень №11 (443) 2017 рік
Новини одним рядком:
7 березня – Анатолій Рибін з піснею "Сміх панянок" в пісенному вечорі київського театру "Сузір’я"
9 березня – Іван Малкович отримав премію ім. Т.Шевченка за книгу «Подорожник із новими віршами» (його промова у кінці літопису)
9 березня – вечір-концерт до дня народження Т.Шевченка за участі Тараса Силенка і Олесі Сінчук, НСПУ , Київ, вул. Банкова, 2
9 березня – бандурист Назар Божинський виконав дві композиції за творами Т.Шевченка на святі у Харкові
10 березня – концерт ансамблю старовинної музики “ХОРЕЯ КОЗ.АЦЬКА”, Київ, “Музей Івана Гончара”
10 березня – Н.Хоменко, І.Труфанова, О.Дробот, Ірина і Євгенія Коротич співали на вечорі у КАП “Дом” у Києві
10-12 березня – 1-й Житомирський книжковий форум «ДієСлово», обласна телерадіокомпанія, м. Житомир, вул. Театральна, 7
11 березня – презентація альбому "І золотої й дорогої" дуету “Простір музики” (Сергій Мороз, Ігор Якубовський) у Боярці
11 березня – концерт присвячений приходу весни і святу 8 березня, Миколаїв, Палац Молодіжний, Театральна, 1
11 березня – вечір пам’яті Героя України Сашка Капіноса «Україно, ти моя молитва» , Київ, “Музей Івана Гончара”
11 березня – концерт “Другое небо” Яни Гершаник (Дніпро), Чернівці, Будинок естетики та дозвілля
12 березня – благодійний концерт сумського КАП “Булат” на підтримку Сергія Борща, Агенція Промоції “Суми”
14-16 березня – фестиваль «Обличчя міст» у Покровську на Донеччині
18 березня – фестиваль «ПІСНІ, народжені в АТО» в Умані на Черкащині
18 березня – молодіжний концерт КАП “Булат”, Суми, вул. Петропавловська, 61
19 березня – день народження Ліни Костенко, української поетки
21 березня – читання віршів у день поезії на драбині у Харківському ЛітМузеї
22 березня – день народження Ольги Богомолець, автора пісень, громадського діяча
Іван Малкович
Подорожник
Стоїть при дорозі
хлопчатко в сорочці рваній:
– Я – подорожник,
прикладайте мене до рани.
Ідуть подорожні –
ніхто з них, ніхто з них не стане.
– Я – подорожник,
прикладайте мене до рани.
Враз – гальма завищали, і вовчим
оком сорочку прошито:
– Що тиняєшся, хлопче,
а чи, може, набридло жити?
І скрізь сміх, мов скрізь ножі,
хлопчик блідо ворушить губами:
– Я ж… подорожник,
прикладайте мене до рани…
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи надсилайте на Emaіl: p_karta@ukr.net, p_karta@maіl.ru
Київ - Ігор Якубовський
Вітаю, Петре і дякую за черговий літопис. Хочу повідомити, що дует "Простір музики" випустив черговий альбом і на цей раз це пісні на вірші Т.Шевченка. Альбом має назву "І золотої й дорогої". Презентація його відбулася ще у 2012 році, але тиражувати його вдалося тільки зараз. 11 березня в Боярському БК відбувся концерт дуету на якому прозвучали всі пісні і навіть трохи більше з цього альбому. Але на цьому робота не завершена і С.Мороз та І. Якубовський продовжують працювати над написанням та записом нових пісень на вірші Тараса Григоровича і надіємось, що згодом буде видано ще один магнітоальбом пісень на вірші Т.Шевченка. Слава Україні! Просвітленим Героям Слава!!!
Умань – сайт http://04744.info/afisha/item/24544-18-go-bereznya-v-umani-%E2%80%93-festyval-pisni-narodzheni-v-ato
18-го березня в Умані – Фестиваль «ПІСНІ, народжені в АТО»
м. Умань, МБК
За ініціативи ГО «Уманська міськрайонна волонтерська організація «Разом» та при підтримці Уманського міського голови Олександра Цебрія лауреати Всеукраїнського фестивалю 18 березня 2017 року в Умані співатимуть авторські пісні, народжені в АТО.
«Лауреати фестивалю «Пісні, народжені в АТО» живуть насиченим творчим життям. Людям полюбилися проникливі композиції про війну, хлопців почали запрошувати до різних куточків країни. Бійці поїхали на Всеукраїнські гастролі. Позаду вже залишилися Дніпро, Знам’янка, Київ, Миколаїв, Кропивницький, Кролевець, Полтава, Любомль. Попереду – сцена Умані.
Співатимуть дві групи та шестеро сольних виконавців.
«З хлопцями із фесту об’їхали вже всю Україну. Усюди нашу команду зустрічали дуже тепло. Я давно хотів виступити в Умані, адже зараз мешкаю тут. Нарешті плануємо концерт в цьому місті. Співати будемо в міському палаці культури, який знаходиться в самісінькому центрі. Зал великий – 700-800 місць. Сподіваємося зібрати аншлаг», - поділився лауреат фестивалю «Пісні, народжені в АТО» Сергій Кононенко.
Харків – Літературний музей
Друзі,
21 березня у Харківському ЛітМузеї традиційно в День поезії відбудуться читання на драбині! Запрошуємо поетів та шанувальників поезії!
Для реєстрації надішліть декілька (до п’яти) власних поезій та коротку інформацію про себе на електронну адресу litmuzej@gmail.com (тема — ДРАБИНА).
Заявки прийматимуться до 15 березня.
Події в соцмережах: https://www.facebook.com/events/1140717756050690/
https://vk.com/event141444709
Київ - Анатолій Рибін
СМІХ ПАНЯНОК
Обожнюю я сміх панянок,
Він навіть в погляді луна,
Коли крізь марево фіранок
Ще довго, ніби наостанок,
Від нього кругом голова
Та марне кожне залицяння,
Здолає все той сміх дзвінкий:
І безпідставне сподівання,
І навіть пристрасне бажання...
Все марно, коли ти – тюхтій
Нудні ревнивці та невдахи
Себе їдять серед ночей,
Готові сліпо під каблук лягати,
Коли настане час пізнати
Отую силу – сміх очей
Хай нерозважливе зізнання
Роблю я зараз, та літа
Підтверджують попри старання
Уникнуть сміхом покарання…
Без сміху жінка то – журба
Пісня «Сміх панянок» у виступі Анатолія Рибіна 07 березня 2017 р. у київському театрі «Сузір`я».
Ця та інші пісні на http://www.bards.name/person418
Миколаїв – Ольга Золотухіна
Концерт, посвященный приходу весны и празднику 8 Марта:
ДАТА: 11.03
МЕСТО: ДК Молодежный (Театральная, 1, - напротив "Юности")
ВРЕМЯ: 16:00~18:00
ВХОД свободный
Суми – Юрій Ош (Геннадій Костенко)
УЛЫБКА
Перрон. И поезд скоро вздрогнет.
Легла на поручень твоя рука.
Твои глаза с моими вровень,
но ты глядишь уже издалека.
Мелькнули вдруг твоя улыбка
и, словно виноватый, взгляд.
Земля как будто стала зыбкой…
Я провожал тебя в далёкий град.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Уж столько лет с тех пор минуло,
житейские угасли витражи,
сквозь них сегодня заглянула
прощальная улыбка на всю жизнь…
Київ – сайт http://museum-ukraine.org.ua/?p=10066
Українська лицарська музика XV – XXI століть
Національний центр народної культури “Музей Івана Гончара”
ЗАПРОШУЄ
10 березня 2017 о 19:00
на концерт ансамблю старовинної музики
ХОРЕЯ КОЗАЦЬКА
Українська музика періоду Середньовіччя, Ренесансу, Барокко, Романтизму та неоепіка прозвучить на концерті «Хореї Козацької», присвяченому до 203-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка. У двочастинній програмі: героїчний епос та лірика різних епох про одвічні цінності до і після Шевченка. Два цикли об’єднані між собою прагненням до відстоювання свободи та людської гідності. У концерті будуть оспівані й сучасні події на шляху боротьби за свободу.
У першій частині прозвучать твори Миколи Лисенка, обробки Олександра Кошиця, Кирила Стеценка, Валентина Сильвестрова, твори Шевченка, що озвучені невідомими композиторами і стали народними піснями, перші озвучення творів Шевченка Миколою Маркевичем, а також твори, які за переказами любив співати Шевченко і до деяких з них, за переказами, створив мелодії.
Друга частина концерту – пісні з циклу “De Libertate”. Твори на слова Григорія Сковороди, Якова Щоголіва, Данила Туптала, Івана Мазепи, Григорія Граб’янки, Лесі Українки, Василя Пачовського, Олександра Кониського, Спиридона Черкасенка, Романа Купчинського, Івана Багряного, Олександра Олеся, Василя Симоненка, Василя Стуса, Євгена Сверстюка, Тараса Компаніченка.
Хорея козацька – це суміш музичної археології, глибинного українського мелосу та живої сучасної вишуканої й сильної лицарської енергії.
Гурт «Хорея Козацька» заснований у 2005 році в Києві. Назва колективу запозичена із назви музичної пам’ятки «Chorea Kozacky», яку знайшли у клавірній табулатурі 1640-го року музичного архіву Братислави у Словаччині. Ідея створення «Хореї Козацької» належить Тарасові Компаніченку, лідерові гурту, заслуженому артистові України, кобзарю, лірнику, мистецтвознавцю та музикологу.
Своєю творчою діяльністю колектив прагне представити лицарську, інтелектуальну частину національної культури, показати українське в правдивому світлі. Репертуар охоплює музику різних епох: від пізнього середньовіччя до кінця ХХ століття. Особливої уваги в ансамблі надають давній епічній традиції. Жанрова різноманітність творів: думи, історичні, героїчні та повстанські пісні, гімни, псалми, канти, духовні концерти. Інструменти, на яких озвучуюється музика “Хореї Козацької”: скрипка, світська бандура, бандура Остапа Вересая, середньовічна та ренесансова лютня, дуда, сопілки, блок-флейти, шалмей, корнет, фідель, віолончель, колісна ліра, ударні.
«Хорея Козацька» виконує пісні, знайдені у архівах, рукописних та друкованих збірниках. Учасники гурту займаються реконструкцією давньої української музичної спадщини, досліджують та вивчають музичний контекст доби. Митці впевнені, що гідне продовження може ґрунтуватися лише на досконалих знаннях традиції. Багато пісень, до яких не збереглися ноти, озвучив Тарас Компаніченко.
Київ – сайт http://www.memory.gov.ua/announce/11-bereznya-vechir-pam-yati-geroya-ukraini-sashka-kapinosa-ukraino-ti-moya-molitva (початок статті)
11 березня вечір пам’яті Героя України Сашка Капіноса «Україно, ти моя молитва»
Жива музика: кобзарі Тарас Компаніченко, Тарас Силенко, Святослав Силенко, Ярема Шевчук, Тетяна Никитюк, поетеса Оксана Боровець, гурти “Варйон” і “Бурса фольклору”.
Живе слово: вірші Тараса Шевченка, які напам’ять читав Сашко Капінос, прозвучать у виконанні дитячого фольклорно-обрядового гурту “Левеня” під керівництвом Галини Олійник.
Живий рух: урок українських танців, які любив і популяризував Сашко Капінос, проведуть Валерій Гладунець і Тарас Компаніченко.
“Кожен має віднайти в собі господаря своєї землі”, – 29-річний Герой Небесної Сотні Сашко Капінос на прізвисько Кремінь, громадський діяч, просвітник, краєзнавець, природозахисник.
Народився на Тернопіллі. З золотою медаллю закінчив школу. З відзнакою – університет. Створив у Вінниці вишкільно-просвітницьку організацію “Сколоти”. Голодував проти ухвалення “мовного закону Ківалова-Колесніченка”. З перших днів приєднався до Революції Гідності, був у лавах 35-ї штурмової сотні "Волинська січ". Зустрів на барикадах наречену. За кілька днів до смерті задумав із майданівськими побратимами та нареченою відзначити в Каневі 200-річчя Шевченка. Загинув від поранення в голову вночі 19 лютого поблизу Будинку профспілок. Кілька годин до того сказав приблизно такі слова: “Смерті не боюся. Якщо й уб’ють, то знову народжуся малим Сашком для продовження справ!”
Київ – сайт http://www.dom.bardy.org/afisha-cluba
Мартовский шабашик 2
(10 березня 2017 року)
Весенние девчонки продолжать расцветать, волновать и волноваться. И зовут в клуб «Дом» снова на мартовский шабашик. Приходите послушать песен и стишей, да посмотреть на красоту — вас ждут в гости Наталья Хоменко, Инна Труфанова, Елена Загреба, Ирина и Евгения Коротичи, Ольга Дробот, Ольга Пошуруева, Бард-группа «Виват» с ретро-песнями. В антракте угощаем чаем — захватывайте к нему вкусненькое.
Лубни – сайт http://lubnilib.blogspot.com/2017/03/blog-post_6.html#more
6 березня 2017 р.
Літературний проект «Вірші з передової» презентували в бібліотеці імені Володимира Малика
Усі епохи і світи
Як полотно на нашій голці,
Бо ми ж з тобою – добровольці
Цієї Божої чоти
Олекса Бик
До читальної зали районної бібліотеки завітали поет та видавець Сергій Пантюк, боєць ДУК ПС Олекса Бик, поетеса та волонтер Олена Задорожна. Літератори з Києва та Полтави презентували лубенцям свої нові поетичні збірки, присвячені подіям на Майдані та на Сході України. Зустріч розпочала поетеса Ганна Кревська, яка прочитала вірш Сергія Пантюка та присвятила його пам’яті нашого загиблого в АТО земляка Олександра Вознюка. У тиші читальної зали лунали поетичні рядки із збірок «Вірші на руці» Олекси Бика, «Дорогами схимника» Олени Задорожної, «Так мовчав Заратустра» Сергія Пантюка.
Вірші та пісні про героїзм українських вояків, про біль і горе матерів, дружин, про надію та віру в перемогу українських воїнів добра і світла , про Україну, яку не здолає московський агресор, не залишили байдужими представників різних поколінь, які зібралися на захід. Віршовані рядки, які торкають душу своєю щирістю та відвертістю, лунали і у виконанні місцевих авторів - Ганни Кревської та Олександра Печори. Гостей привітали директор Лубенської централізованої бібліотечної системи Валентина Сьомак та громадська активістка, член ініціативної групи «PRєDKI» Валентина Ляшенко. Щирі поезії та тепла атмосфера наповнила серця присутніх вірою в перемогу та подарувала надію на світле майбутнє нашої країни.
Опубліковано Виталина Билык
Житомир – сайт http://afisha.zhitomir.info/events/12415
1-й Житомирський книжковий форум «ДієСлово»
10-12 березня 2017 року
Ідея: створення простору для безпосереднього контакту видавництв і письменників з читачами.
Місце: Житомирська обласна державна телерадіокомпанія, м. Житомир, вул. Театральна, 7.
Час: 10 березня 15.00-19.00,
11 та 12 березня 11.00-19.00.
У програмі:
- експозиції до 20 українських видавництв, що пропонують книжкову продукцію за відпускними цінами видавництва;
- творчі зустрічі з письменниками, під час яких можна буде почути, як народжуються твори, яким життям живуть сучасні українські автори, взяти автографи у популярних письменників;
- круглі столи про сучасну українську літературу.
Програма заходів:
10 березня
15.00-17.00
Урочисте відкриття Форуму.
Творча зустріч із лауреатом Національної премії імені Т. Шевченка В`ячеславом Медведем
Головна зала облтелерадіокомпанії
17.00-19.00
Презентація літературного журналу «Радуга», Концерт барда Володимира Каденка.
Конференц-зала облтелерадіокомпанії
10 березня
19.00-20.30 Вечір еротичної поезії Лесі Мудрак (Київ)
Львівська Майстерня Шоколаду.
11 березня
11.00-13.00 Круглий стіл: «Чи може конкурувати сучасна українська поезія зі світовою?»
Модератори: Володимир Даниленко, Ганна Улюра, Олег Коцарев.
Мала (дзеркальна) зала облтелерадіокомпанії
11 березня
12.00-13.30 Презентація дитячої літератури від видавництва «Час майстрів» Конференц-зала облтелерадіокомпанії
11 березня 12.00-14.00 Авторська зустріч із цьогорічним лауреатом міжнародної премії «Воїн світла» Миколою Хомичем. Презентація бестселерів «Територія брехні» та «Загадка гробниці».
Модератор: Володимир Даниленко Львівська Майстерня Шоколаду.
11 березня
14.30-16.00 Творча зустріч з братами Капрановими Конференц-зала облтелерадіокомпанії
11 березня 14.00-18.00 Поетичний марафон за участі 25 київських поетів.
Львівська Майстерня Шоколаду.
11 березня
16.00-17.30 Творча зустріч з популярним письменником, автором багатьох бестселерів Василем Шклярем.
Конференц-зала облтелерадіокомпанії
11 березня
17.30-19.00 Творча зустріч з поетом Сергієм Сисом (Республіка Білорусь)
Конференц-зала облтелерадіокомпанії
11 березня 19.00-21.00 Перформенс сучасних українських прозаїків «Вечеря на 12 персон».
Ресторан «Пори року» (вул. Театральна, 15).
11 березня 19.00-21.00 Творча зустріч з Євгенією Більченко (Київ) та Віктором Шендриком (Бахмут).
Львівська Майстерня Шоколаду.
12 березня
11.00-13.00 Круглий стіл: «Місце, що займає Житомирщина на літературній карті України»
Модератор - доктор філологічних наук, професор Житомирського університету ім. І. Франка Петро Білоус
Мала (дзеркальна) зала облтелерадіокомпанії
12 березня
11.00-12.00 Прокидання з Танею-Марією Литвинюк.
Проект «МістаМи». Музика. Поетична пошта. Конференц-зала облтелерадіокомпанії
12 березня
12.00-13.30 Творчий вечір поетів:
Ігор Астапенко, Олег Коцарев, Вано Крюґер, Олександр Мимрук. Модератор: Олег Коцарев.
Конференц-зала облтелерадіокомпанії
12 березня
13.30-14.30 Бійцівська поезія. Презентації книжок Сергія Пантюка, Олекси Бика, Олени Задорожної. Модератор: Сергій Пантюк. Конференц-зала облтелерадіокомпанії
12 березня
14.30-16.30 Презентація книжок сучасної української фантастики Марини Варич, Марії Косян, Іолани Тимочко.
Конференц-зала облтелерадіокомпанії
12 березня 15.00-16.00 Три поети: Олена Герасим’юк, Катерина Калитко, Олена Степаненко. Модератор: Вано Крюґер. Ресторан «Фамілія» (вул.В. Бердичівська, 10)
12 березня 16.00-18.00 Творчий вечір Володимира Даниленка (Київ).
Ресторан «Фамілія» (вул.В. Бердичівська, 10)
12 березня
17.00-18.30 Творчий вечір поета Олега Озарянина та барда Валерія Тамбова
Конференц-зала облтелерадіокомпанії
А також:
- кінофільми про книгу;
- фотосушка та фотозона;
- концерти авторської пісні;
- вперше в Україні: музей шаржів сучасної української літератури;
- вікторини на літературну тематику.
Організатор: Співдружність екології людини «Екомир»
Співорганізатор: Фундація Регіональних Ініціатив
Партнер форуму: Київська організація Національної спілки письменників України
Офіційний партнер: РА "Кран".
Донеччина – сайт http://donntu.edu.ua/podii/main/oblichchya-mist-u-pokrovsku.html
Донецький національний технічний університет
«Обличчя міст» у Покровську
У рамках нового проекту «Обличчя міст», який започаткувала Фундація соціальних інновацій «З країни в Україну», з 14 по 16 березня 2017 року вперше у прифронтовому Покровську Донецької області відбудеться сучасний культурний захід #CoolтурФест «Навесні» за участю відомих українських письменників, поетів та музикантів.
14 березня о 16.00 для місцевих мешканців та військовослужбовців концерти дадуть письменники Сергій Жадан, Євген Положій та Андрій Кокотюха. Музичний супровід забезпечуватимуть Вася Рябко (Папа Карло), Борис Севастьянов, музичний проект «Лінія Маннергейма» (Сергій Жадан – голос, Олег Каданов («Оркестр Че») – гітара, Євген Турчинов («Собаки в космосі») – гітара).
Місце проведення – Палац культури ПАТ “ШУ “Покровське” (площа Шибанкова 1).
15 березня о 14.00 маленьких відвідувачів #CoolтурФест «Навесні» запросять на виставу лялькового театру, а молодь візьме участь у квесті «Викрадач книг». Місце проведення – педагогічне училище (вул.Маршала Москаленка, 149). Об 11.00 відкриття муралу на подвір’ї школи №2 та поетичний батл “Навесні” (ЗОШ №2, мрн. Південний).
16 березня о 14.00 відбудуться інтерактивні ігри, майтер-класи, творчі зустрічі та презентації. До активного спілкування та читання запросять дитячі письменники та поети: Іван Андрусяк, Олег Чаклун, Дзвінка Матіяш, Олеся Мамчич та Валентина Захабура.
Молодь зустрінеться з поетом та письменником Сергієм Пантюком та поетом і музикантом Олексієм Биком; поспілкується з журналісткою, мандрівницею та поеткою Оленою Максименко та поеткою Олесею Мамчич.
Відбудуться зустрічі з автором понад 300 наукових публікацій на теми давньої та сучасної архітектури і мистецтва Катериною Липою; з співзасновницею благодійного проекту «Добра листівка» Лілею Омельяненко.
Місце проведення – Палац культури ПАТ “ШУ “Покровське” (площа Шибанкова 1).
Від Харківського літературного музею пройдуть інтерактиви. Завершиться фестиваль спілкуванням у неформальній атмосфері у рамках події «Ніч в бібліотеці».
Вхід на заходи фестивалю вільний. Всі новини #CoolтурФест у Покровську можна дізнатися на сторінках події у соцмережах:
Фейсбук:https://www.facebook.com/events/1838045043135085/?active_tab=about Вконтакті :https://vk.com/omistpokrovsk
Фестиваль є частиною проекту “Обличчя міст”, який здійснюється Фундацією соціальних інновацій “З країни в Україну” у Сєвєродонецьку, Покровську та Маріуполі за підтримки Української ініціативи зміцнення громадянської довіри (UCBI), що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID).
Чернівці – сайт пам’яті Володимира Івасюка http://www.ivasyuk.org.ua/news.php?lang=uk
День народження Володимира Івасюка
«Музика влітає у вікна, заповнює кімнати, немов якийсь ширококрилий казковий птах», — так поетично говорив композитор Володимир Івасюк. Оцей дивовижний «ширококрилий казковий птах» і до нині присутній завжди, коли слухаємо твори композитора Володимира Івасюка.
З приходом весни не тільки благословенна земля, а й кожна людина прагне оновлення. І все частіше прагнемо, саме весною, чути пісні Володимира Івасюка — ніжні, тендітні, радісні, емоційні. Його пісні справді наповнені і радістю, і болем — співали, співають і, сподіваємося, будуть співати майбутні покоління українців, адже музикою людина рятується від самотності.
Бо саме навесні — 4 березня 1949 року прийшов у світ геніальний композитор Володимир Івасюк, щоб потім дарувати усій планеті свої пісні.
Першого березня у Чернівецькому обласному меморіальному музеї Володимира Івасюка на гостинах побували студенти II курсу БДМУ зі своїми викладачами — Аллою Борисюк, завідуючою кафедри психології та філософії БДМУ, професором, доктором психологічних наук, та Олесею Павлюк, кандидатом політичних наук.
І це не випадково, тому що Володимир Івасюк навчався у цьому закладі з 1967 по 1972 рік, який тоді носив назву Чернівецький медичний інститут. Багато популярних пісень написані молодим композитором під час студентства у цьому закладі.
3 березня 2011 року на фасаді адміністративної будівлі БДМУ було відкрито меморіальну таблицю роботи скульптора Іван Салевича, яка засвідчує, що тут навчався Герой України, композитор Володимир Івасюк.
5 лютого нинішнього року у музеї, у день пам’яті Михайла Григоровича, не тільки відомого українського письменника, а й батька Володимира Івасюка, відбулася цікава і зворушлива зустріч з нащадками Михайла Григоровича. Була підготовлена виставка «Хай спогади лунають з вуст нащадків», де представлені фотографії, листівки, газетні публікації. Були присутні родини трьох онуків Михайла Григоровича та Софії Іванівни — Софії Ковальської, Володимира Криси та Михайла Павлюка зі своїми дружинами та дітьми.
А цієї днини Михайло Павлюк поділився із присутніми гостями зворушливим спогадами про дідуся. Гордий з того, що він є племінником композитора Володимира Івасюка.
Студентам було запропоновано подивитися архівні відео, де звертається до глядачів сам Володимир Івасюк. Студенти вищезгаданого закладу є частими відвідувачами музею, тому не випадково вони стали учасниками музичної вікторини «Відгадаймо та заспіваймо пісні Володимира Івасюка», в якій студенти проявили себе гарними знавцями життєвого та творчого шляху митця, співали життєрадісних пісень. Найактивніші поціновувачі спадщини українського Орфея були нагороджені пам’ятними дипломами та книгами — Назарій Малиш (I місце), Олена Клим (II місце), Олександр Топоровський (III місце).
Цікавими та змістовними були виступи директора музею, заслуженого діяча мистецтв Мирослава Лазарука та професора, доктора психологічних наук Алли Борисюк.
Музей завжди гостинно відчиняє двері друзям та гостям. Вокальний ансамбль «Букмед» БДМУ (керівник Тетяна Дяченко) завжди тішить цікавими інтерпретаціями сучасних композицій. А нев’януча «Червона рута» у їхньому зворушливому та емоційному, професійному виконанні подарувала їм безліч аплодисментів. Адже як говорив Володя, що «в оплесках також є чимало поезії».
Виставка, присвячена мандрам Володимира Івасюка до дня його народження
3 березня 2017 року у виставковій залі Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка відбулася презентація виставки «Таємниці доріг далеких…», зокрема, першого її розділу «Мандрівки Володимира Івасюка Україною». 4 березня композиторові виповнилося би 68. З цієї нагоди вклонитися автору «Червоної рути» прийшли його найближчі друзі, знайомі та шанувальники творчості: Марія Соколовська-Марчук, Володимир Вознюк, Світлана Юрченко-Кобевко, Віталій Демченко, Рудольф Лекалов, Наталія Луценко, Іван Гатрич, Євдокія Антонюк-Гаврищук, Тетяна Заєць зі своїм учнем Степаном Орлецьким, а також родина Павлюків. На заході були присутні студенти I, III, IV курсів КНТЕУ із заступником декана факультету управління, сфери обслуговування та харчових технологій Олександром Крецьким та старшим викладачем Наталією Замятіною. Завітали до музею із подарунками (канцелярськими товарами) студенти I курсу I лікувального факультету БДМУ із завідуючим кафедрою іноземних мов, доцентом Олександром Раком та старшим викладачем Наталією Бицко.
Захід розпочала заступник директора Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка, головний зберігач фондів Наталія Мороз, яка запросила присутніх покласти квіти до меморіальної дошки В. Івасюка та хвилиною мовчання вшанувати його пам’ять.
Гості з цікавістю оглядали виставку, де було представлено понад 30 фоторобіт кінця 40-х років, 50-х, 60-х і найбільше 70-х років із подорожей композитора. Більшість із них чорно-білі, адже на ту пору кольорова світлина була рідкісною і її виготовлення було високовартісним.
Україна — рідна земля Володимира Івасюка, подорожуючи якою, надихався на написання своїх прекрасних і невмирущих пісень. За Україну вболівав, нею жив, її оспівував! Отже, найперша подорож В. Івасюка відбулася у досить юному віці — малюкові не було ще й року, як він разом із батьками влітку 1949 побував на Азовському морі у Бердянську, де мешкали родичі матері Софії Іванівни. Згодом, Івасюки ще не раз приїжджатимуть до Бердянська. Володимир «любив південь України, зокрема, Запорізьку область. Та любов яскраво відбилася в його «Баладі про дві скрипки», де він дуже вдало об’єднує два мелоси — наддніпрянський та західноукраїнський, гуцульський. Рідному Бердянську він також присвятив пісню “Кораблі, кораблі…”».
Кілька подорожей було й до Одеської області. У липні 1955 року він їде до дитячого санаторію у Малій Акаржі. У 1968 році Софія Іванівна просить Володю, аби той супроводжував її з Оксанкою — молодшою сестричкою юного композитора, до села Біляївка Одеської області на збір фруктів. Мама знає, що південь дуже вабить її сина, що він любить сонце і запахи моря. Там, у Біляївці, Володимир знаходить багато друзів, саме там виспівує під акордеон «Я піду в далекі гори», складає слова, які в майбутньому не раз перероблятиме. У 1972 році В. Івасюк іще раз відвідав Одесу, зокрема Одеський університет, де спілкувався зі студентами, професорами й письменниками. У цей час батько, Михайло Григорович, захистив кандидатську дисертацію по творчості письменника Сильвестра Яричевського. Одеська газета «Комсомольська іскра» друкує пісню Володі «Світ без тебе», а «Чорноморська комуна» — репортаж про нього.
Краса і таємничість моря чарували і чарують людство не одне тисячоліття. Зокрема, Кримські краєвиди полонили своєю красою Володимира Івасюка ще змалечку. У 1954 році він із батьками вперше побував на цій землі. А згодом ще не раз повертався. Севастополь (1966 рік) та святкування Дня військово-морського флоту 1973 року, Ялта, Феодосія, Планерське, Коктебель, Долина Троянд, що розкинулася в підніжжі Карадагу. У 1973 році пароплавом «Колхіда» родина пливе Азовським і Чорним морями. З цієї подорожі на згадку залишилося чимало світлин. Кримське Чорне море надихнуло на написання пісні «Два перстені» у 1973 році в Долині Троянд. Увазі присутніх була представлена літературна композиція (уривок із повісті М. Івасюка «Монолог перед обличчям сина» про створення цієї пісні) у виконанні учня дитячої недільної школи Кафедрального Собору Святої Параскеви УПЦ КП Степана Орлецького (вихователь Тетяна Іванівна Заєць).
Батьки прищеплювали синові любов до творчості українських письменників ще змалечку. За своє життя В. Івасюк відвідав музеї Василя Стефаника у с. Русів та Марка Черемшини у м. Снятині Івано-Франківської області, їздив шляхами Івана Франка у 1975 році. Перед відвідинами Канева Володя із матір’ю у 1977 році майже місяць відпочивав у Трускавці, а потім помандрував до Києва. Опісля відбулася улюблена подорож Дніпром до Канева, щоби вклонитися Кобзареві та відвідати Шевченківські місця.
Якими би цікавими не були мандрівки іншими областями України, але рідні гори, ріки й полонини змушували серце талановитого композитора швидше битися. Понад усе він любив величні, таємничі Карпати, якими захоплювався і які оспівав у своїх «Червоній руті», «Водограї», «Я піду в далекі гори», «Я — твоє крило», «Там за горою, за крем’яною…», «Моя ти зоре», «Ласкаво просимо», «Я ще не все тобі сказав»… Мандрівки українськими Карпатами завжди давали наснагу і дарували натхнення. Карпатами подорожував зі своїми друзями та рідними, про що свідчить чимала кількість світлин.
Зі словами подяки та спогадами про талановитого композитора виступили його однокурсниця Марія Соколовська-Марчук, учасниця ВІА «Карпати» Світлана Юрченко-Кобевко, заслужений працівник культури України, викладач педагогічного факультету кафедри музики ЧНУ імені Юрія Федьковича Іван Гатрич, письменник, завзятий мандрівник Віталій Демченко, краєзнавець, заслужений працівник культури України Євдокія Антонюк-Гаврищук та старший викладач БДМУ Наталія Бицко.
Суми – Петро Картавий
Любов до мандрів і Свободи прищепили нам у таборі юних туристів у 1960-х роках
2008 року досліджуючи трагічну долю Володимира Івасюка вичитав, що ми з ним у різні роки були у республіканському таборі юних туристів (с. Мелекіно біля Маріуполя). Був там у 1961 році, а Володимир через три роки, бо він молодший.
У книзі Михайла Івасюка «Монолог перед обличчям сина» (виданої 2007 року) на ст. 73 таке повідомлення його батька:
“Майже весь серпень 1964 року Володя проводить у республіканському таборі юних туристів, розташованому в селі Малекіно Володарського району Донецької області, недалечко від Азовського моря. Його самопочуття чудове, хоч і перевантажений усілякими табірними справами: виконує функції табірного художника, випускає стіннівку, малює портрети нових друзів. Крім того, захоплюється грою на гітарі, до якої раніше ставився стримано, навіть неприхильно, – мабуть, поділяв думку О.М.Горького, який називав гітару інструментом перукарів із провінційних містечок. У Малекіно цей інструмент починає йому подобатися. Коли повертається додому, залюбки виконує романси К.Стеценка “Вечірня пісня” (слова В.Самійленка) та “Не забудь мене” (слова П.Карманського) у супроводі гітари. І виходить досить гарно.
Однак найвагомішим здобутком тих табірних тижнів є пісня “Мандрівний музика”, яка добре передає піднесений, бадьорий настрій юнака, відбиває його тогочасний психологічний стан. Він довго працює над нею, прагнучи надати лаконічності, простоти і композиційної злагодженості її змісту. ...” (у цитаті зберіг книжну назву села)
Досвід дружби і взаємовиручки отриманий у республіканському таборі юних туристів багато значив у моєму житті, тому 2010 року, перед фестивалем АП у Маріуполі, поїхав на Білосарайську косу, яка запам’яталася – маяком. Туди літом 1961 року із табору нас водили в похід. Потім у селі Мелекіно розшукав місце, де був наш табір. Поруч там побудували церкву.
Пропоную вірш згаданої батьком пісні Володимира, створеної у шкільні роки.
Володимир Івасюк
Мандрівний музика
Привіт дорогам в ріднім краю
Й небу, що кличе нас в зореліт,
Шелесту лісу, шепоту моря,
Людям і птахам — щирий привіт.
Приспів:
Груди відкриті, очі в блакиті,
Звуків у серці — цілий океан, —
Всі вони, наче ягоди з грона,
Линуть весільно на мій нотний стан.
Я — мандрівний музика, друзі,
Славлю кохання, сонце, весну.
І чи я в щасті, і чи я в тузі,
З струн моїх лине спів вдалину.
Приспів.
Рубрика – «ЗМІ про митців»
Промова лауреата Шевченківської премії, поета і видавця Івана Малковича
http://espreso.tv/article/2017/03/09/rok_tarasa_shevchenka
В середині 1980-х улюбленою розвагою кількох молодих поетів була, зокрема, й така: комусь із «непосвячених» ми цитували певні знакові рядки і просили відгадати, хто їх написав.
От, наприклад: «Слова дощем позамивались… І не дощем, і не слова…» Люди називали і Вінграновського, і ще когось – найначитаніші припускали, що це Еліот чи Сен-Жон Перс… І як солодко було відкривати їм, що це – Шевченко! І що «Ми восени таки похожі хоч капельку на образ Божий» чи, скажімо, «Готово! Парус розпустили…» – це теж Шевченко.
Ми хвалилися Шевченком, як у тому давньоукраїнському канті: «І Тобою, милий Боже, повсякчас хвалюся». Як же нам хотілося довести всьому світові, що Шевченко і модерний, і сучасний, адже з нього постійно ліпили тільки селянського романтика і таврувальника панів, понижуючи образ національного генія до постаті бідного кобзаря, що печально пощипує струни кобзи чи бандури.
Тобто: «Читайте «Наймичку» й «Тополю», забудьте «Мертвим і живим», як уїдливо зауважив сучасний поет.
Біда в тому, що в багатьох шкільних і студентських авдиторіях саме такий образ Шевченка переважає й досі — кріпак і селянський поет-мученик.
«Скиньте з Шевченка шапку. Та отого дурного кожуха. Відкрийте в нім академіка. Ще одчайдуха-зуха…» – закликав Драч і багато інших поетів впродовж сторіччя.
Але наша українська натура й далі продовжує зациклюватися на образі мученика, затінюючи істинний образ Шевченка-поета, чий «Кобзар» – особливо в часи бездержавності – і аж дотепер правив нам за найвищу Конституцію Національного Духу. Багато поетів страждали і гинули, але небагато давали прихисток у слові цілій нації.
І не випадково уже в наші драматичні дні відважний син древнього вірменського народу Сергій Нігоян гине в центрі Києва за ідеали гідності саме з Шевченковими словами на вустах: «Борітеся – поборете!».
Не випадково, перекрикуючи той незабутній протестний брязкіт наростаючого бойовиська, молода українська письменниця, стоячи на вершечку барикади на Грушевського і показуючи пальцем на янучарів, з убивчою силою проголошуватиме Шевченкове: «Во Іудеї, во дні они, во врем’я Ірода-царя… романські п’яні легіони паскудились…».
Бо справжні Шевченкові смисли в багатьох його творах звучать як важкий, глибокий рок, а не мелясна попса.
Я мрію дожити до тих часів, коли дітям у школі перестануть сльозливо оповідати про горопашного кріпака, який служив безправним, безсловесним попихачем у панів, а змінять парадигму і вестимуть натхненну мову про неймовірного хлопчика, що аж світився великим талантом, який без тата й мами, і без, здавалося, жодних шансів на успіх, створив сам себе.
І це його світіння бачили всі – і той свавільний п’яний дячок, з яким малий Тарас читає псалтиря над померлими, – а читає він найкраще за всіх своїх ровесників — і навіть норовистий Павло Енгельгардт, до якого хлопчик приходить по дозвіл навчатися у хлипнівського маляра, бо з дитинства любить малювати вояків і коней, це його найбільша пристрасть, і він вперто шукає вчителя.
Енгельгардт швидко збагнув, що йому до рук потрапив справжній скарб, адже Тарас найдотепніший, найспритніший, він усе робить завиграшки, талановито, – кращого за нього не знайти! І він бере хлопця спочатку у Вільно, а потім і в столицю.
А Шевченко тим часом вишколюється в малярстві, і його мистецьке око все помічає. Виявляється, панське життя теж має свої протиріччя. У кожного суспільного стану – своя морока. І, попри зрозумілий класовий антагонізм, Шевченко згодом напише й таке, що в нас нечасто цитували:
Не завидуй багатому:
Багатий не знає
Ні приязні, ні любові —
Він те все наймає…
Практичний нащадок швейцарського роду має свої плани щодо талановитого юнака, тож віддає його аж в 4-річну науку до живописця Ширяєва, бо хоче мати свого покоєвого художника. Але пан ніколи не віддав би юнака в науку, якби хлопець так шалено цього не прагнув, якби не горів цим…
А уявіть, який потужний і світлий талант треба було мати, щоб довкола його викупу з кріпацтва і вступу в Академію закрутилися такі імениті люди, як Жуковський, Брюлов і багато інших. Це просто якась нереальна історія!.. Достоту історія про успіх. Хоча, треба чесно визнати: якби більшість з тих людей знали, що допомагають передовсім поету, а не художнику, нічого б такого не сталося.
І дітям, і студентам варто наголошувати, що сильна і дієва мрія відкриває нам усі шляхи, навіть, здавалося б, у найнесприятливішому середовищі, однак для цього треба вперто і каторжно працювати. Тож приклад Шевченка має їх окрилювати, а не вганяти в безнадію.
Срібна медаль Академії, академік гравюри, розпис Большого театру, високоосвічений юнак, що має шанс продовжити навчання в Римі, – це все про Шевченка. Його чекає феєричне життя – він бачив, як живуть вищі суспільні прошарки, він умів бути франтом, був улюбленцем веселого творчого товариства – адже він не тільки художник, а ще й чудово співає, легко віршує…
Але виявляється, що те його внутрішнє світіння, то далеко не абажурне сяйво, то – вогонь правди. Він ані на мить не забуває про своє коріння і про ту не-правду, яка панує на його батьківщині.
Шевченко має мужність не записатися в лави прославляльників російського царя, який хай і лівим ґудзиком правої поли, але теж був причетний до його викупу з неволі. Але для генія правда – понад усе.
І Шевченко переливає свою правду в поезію, і його слова снуються в такій божистій послідовності, що, змикаючись одне з одним, дають нам вічну, непроминальну енергію українського духу.
Шевченко розуміє, як ця правда може окошитися на його долі, він знає, що роблять з тими, хто йде супроти – і словом, і дією, як страчений Рилєєв (ось, до речі, чиїм іменем варто було б називати наші вулиці – просто вчитаймося у майже всуціль українські назви творів Рилєєва – «Войнаровський», «Мазепа», «Наливайко», «Богдан Хмельницький» – більшого українофіла серед російських письменників не було і, мабуть, вже й не буде).
Однак Шевченко не вміє і не хоче кривити душею, у якій клекотить праведний гнів і мрія про ідеальну, майже міфічну Україну.
І ось його землякам уже й не соромно показатися на люди: дивіться, ми є, бо в часи, коли над слов’янщиною літав Бог-Творець і розсіював зерно геніїв, яке зійшло у Польщі в 1798-му (Міцкевич), у Московії – 1799-го (Пушкін), а в Україні – 1814-го року – про нас не забуто, ми теж присутні у Великому Божому задумі.
Отож і наш з вами святий обов’язок свідчити правду. А правда сьогодні така, що наша держава майже не дбає про українську мову, що все починається й закінчується велемовними, пустопорожніми фразами.
Що нас, носіїв української мови, ще й сьогодні багато хто з наших співгромадян трактує як дивакуватих аборигенів. Що ми ще й досі, як соняшник до сонця, повертаємо голови на почуте українське слово. Що й донині не скасовано горезвісний закон ківалова, який ганьбить цілу націю.
Незрідка в наших зрусифікованих містах до мене підходять на вулицях люди і російською мовою дякують за книги. Але ж книги мої – українські. Тобто люди в такий спосіб дають зрозуміти, що вони за те, щоб їхні діти читали і навчалися українською мовою. У них з різних причин з мовою не склалося, але діти їхні мають її знати й шанувати.
Нарешті мусить бути закон, який захистить право кожного українця отримувати всі послуги української мовою – від крамниць і громадських установ — до ґлянцевих видань, радіостанцій і телебачення, де всі, без винятку, ток-шоу і програми повинні вестися державною мовою (за чітко виписаними винятками для кримських татарів та кількох інших національних меншин, які купно тут проживають).
Треба звести до розумного мінімуму вивіски, писані мовою агресора, а надто ті, зі знущальними назвами на кшталт «Варєнічная Катюша» – так неначе той москаль щодня й щогодини безчестить нашу безталанну Катерину.
Кажуть, що мовний закон може комусь зашкодити, але це неправда. Шкодить його відсутність. Згадайте, скільки чудових сучасних українських пісень ми відкрили для себе, відколи вступив у дію закон про музичні квоти.
Колись дуже дотепно перефразував Шевченка навічно молодий Назар Гончар. Пишучи про «перевертнів у бузині», він завершив свого вірша Шевченковим рядком, але в іншому написанні: «та соловейко не за тих». І справді, соловейко не за них.
Адже відомо, що мова – найважливіший маркер національної самоідентифікації. Може видозмінюватися прапор, герб, і навіть, на превеликий наш жаль, територія, але, як цитувала Леся Українка слова ірландця Томаса Девіса: «Нація повинна боронити свою мову більше, ніж свою територію… Втратити рідну мову і перейняти чужу — се найгірший знак підданства…».
Коли в часи Другої світової Черчілль обговорював зі своїми урядовцями бюджет, і вони хотіли урізати видатки на культуру на користь армії, Черчілль обурився: «А що ж ми тоді будемо захищати?» – спитав він.
На жаль, нашим урядовцям далеко до Черчілля. Вони (і не тільки вони) не розуміють, що тільки тут, між цим небом і цією землею, народилися такі слова, як жито, Дніпро, човенце, мрія, і тисячі інших прекрасних слів. І що тут все наладиться лише тоді, коли українська мова лунатиме всюди, коли ми перебуватимемо в океані рідної мови.
Можливо, я утопіст, але подібна думка висловлюється в нашому інформаційному просторі все частіше: якщо тут буде українська мова, то в нас буде лад, а якщо ні – тут буде вічний Путін, як би він не називався.
Адже сказано: на початку було Слово, яке, як відомо, формує свідомість. І з цим словом ми неодмінно повернемося до самих себе і нарешті повнокровно з’явимося на культурній карті світу.
У моїй скромній книжечці, яку сьогодні удостоєно такої високої відзнаки, є вірш про дивовижну особливість української абетки, яка починається з Ангела, а закінчується Янголом, і вони обидва мовби захищають нашу абетку від А до Я –Ангел і Янгол.
Такого нема в жодній мові. Але іноді, на жаль, навіть їхнього захисту замало, бо цей захист повинна гарантувати Українська Держава. І ось коли ми матимемо гідний захист і Мови, і держави, тоді нарешті.
…Буде бито
Царями сіянеє жито!
А люди виростуть. Умруть
Ще незачатії царята…
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата.
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.