Бюлетень №9 (199) 2012 рік
Новини одним рядком:
11 березня – Віктор Морозов виступав разом із хором «Спів-Життя» у соборі Пресвятої Родини (Вашингтон, округ Колумбія, США)
18 березня – концерт Віктора Морозова в Українському центрі Філадельфії (США) (700 N Cedar Rd, Jenkintown, PA 19046)
20 березня – концерт Тетяни Домиловської у Київському КАП «Арсенал»
20 березня – вечір блюзу з Олегом «Каличем» Калитовським у арт-кав’ярні «Квартира 35» (Львів, вул. Вірменська, 35)
21 березня – поетичні читання у Сумській міській бібліотеці ім.Т.Шевченка з нагоди всесвітнього дня поезії
22 березня – 170 років з дня народження композитора Миколи Лисенка
23 березня – концерт Олександра Вороха у Київському КАП «Дом»
24 березня – слов'янський Новий Рік-7521. Фестиваль Сонця на Монастирському острові в Дніпропетровську
24 березня – концерт Віктора Попова (Москва) у Миколаївській бібліотеці ім. Кропивницького
25 березня – концерт Андрія Крамаренка (Москва) у Запорізькому ПК «Титан»
26 березня – відкриття виставки «Воскресіння» у Харківському літературному музеї
27 березня – вечір-перекличка бардів Ольги Артеменко і Сергія Хоменка у Київському КАП «Арсенал»
27 березня – відкриття фотовиставки Олександра Стринадка у Сумській муніципальній галереї (вул. Соборна, 27)
28 березня – засідання відновленого Літературно-артистичного товариства в університеті”Київський політехнічний інститут”
29 березня – творчі зустрічі з Антоном Санченком у харківських морському музеї та книгарні «Є»
30 березня – відкриття виставки живопису Сергія Півторака у Сумській муніципальній галереї (вул. Соборна, 27)
1 квітня – концерт гуртів «Божичі» та «Хорея Козацька» у Нац. музеї укр. нар. декор. мистецтва, Київ, І. Мазепи, 9, корп. 29
3 квітня – концерт Сергія Мартинюка у Київському КАП «Арсенал»
4 квітня – день народження поета Антоніни Тимченко
5 квітня – концерт Володимира і Євгена Айзенбергів у Сумській муніципальній галереї (вул. Соборна, 27)
6 квітня – день народження барда і кобзаря Едуарда Драча
9 квітня – 2-й вечір сучасної української авторської пісні у Фонді сприяння розвитку мистецтв, Київ, вул. Фролівська, 1/6
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи присилайте на Email: p_karta@ukr.net, p_karta@mail.ru
Володимир-Волинський – Сергій Шишкін
Отримав, дякую.
Тим часом провів у себе у Володимирі доброчинну акцію пам’яті колишнього гітариста гурту "Ледь Живі" Дмитра Жука. http://www.pravda.lutsk.ua/ukr/news/38532/
Київ – Кирило Булкін
Відеоролик до Вашої уваги http://www.youtube.com/watch?v=nAbXTAMnRNg
Харківський літературний музей
Запрошує на відкриття виставки
Воскресіння
(великодні мотиви в українській літературі)
Чи знаєте Ви, яким був Єрусалимський храм часів Христа і коли з’явились перші християнські церкви? Який собор описав Олесь Гончар у своєму романі? Які євангельські сюжети надихали українських письменників від часів бароко до ХХ століття?
На всі ці та багато інших запитань дасть відповідь виставка в Літературному музеї. Завдяки оригінальній концепції, втіленій у яскравих візуальних образах, ви зможете простежити, як великодні мотиви творчо переосмислювались в українській літературі від давньоруського «Ходіння у святу Землю» Даниїла Паломника та перших пасійних драм ХVІІ – ХVІІІ ст. через творчість Г. Квітки‑Основ’яненка, Т. Шевченка, Лесі Українки до текстів Миколи Хвильового, І. Багряного, В. Домонтовича, О. Гончара, Є. Сверстюка, В. Стуса, Л. Костенко та інших.
У межах виставки можна буде дізнатися більше про символіку писанок і народні великодні обряди, а для найменших відвідувачів ми запропонуємо повчальні твори про великодній тиждень (від входу Христа до Єрусалиму і до Воскресіння), великодні ігри, вірші й музику.
Виставка «Воскресіння» відкриється 26 березня о 17.00 і триватиме до 1 червня.
Замовити екскурсії та інтерактивні заняття можна за телефоном 706-25-79
Вартість екскурсії 30 грн з групи
Вхід до музею 10 грн 50 коп (5 грн 50 коп для учнів і студентів)
Вхід на відкриття виставки – безкоштовний
Харківський літературний музей
Харківський морський музей
Книгарня «Є»
запрошують на творчі зустрічі з
Антоном Санченком
Антон Санченко народився в Херсоні 1966 року. Середню школу закінчив у Києві (1983), морехідне училище — в Херсоні (1986). Працював на пароплавах у Керчі, Херсоні, Одесі, Стамбулі, Піреї. Закінчив філологічний факультет Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка (2005). Оповідання публікувалися в часописах, газетах, на літературних сайтах. Автор збірок оповідань «Вызывной канал» (2003), «Баркароли» та «Весілля з Європою» (2008), «Соломонова червона зірка» (2012). Нині працює в одній із вітчизняних інтернет‑компаній. Живе в Києві.
У Харкові Антон Санченко презентуватиме два нових проекти.
«Нариси бурси» (видавництво «Темпора», 2011) — це сімнадцять історій із життя Херсонського морського училища рибної промисловості – «Тюльки». Кожен із цих нарисів – яскравий, щирий, веселий та дотепний твір, просякнутий живою іронією і ліризмом.
«Навколосвітня подорож вітрильником наодинці» Джошуа Слокама – класика жанру путівних нотаток, нон-фікшн, мариністика та колоніальна історія і географія кінця 19 століття. Дев’ять українських перекладачів за ініціативи Антона Санченка здійснили онлайн переклад роману Джошуа Слокама, що побачив світ 2011 року у видавництві «К.І.С.».
Єдиний в сучасній українській літературі письменник-мариніст розповість про свої книжки, подорожі та пригоди у Харкові
29 березня!
О 15.00 зустріч у Морському музеї на вул. Совнаркомовській, 13 (Будинок культури міліції, 2 поверх)
О 18.00 зустріч у Книгарні Є (вул. Сумська, 3). Модератор – Тетяна Трофименко. У презентації візьме участь одна з перекладачів «Навколосвітньої подорожі вітрильником наодинці» харків’янка Галина Михайловська
Телефони для довідок: 7315949 (Книгарня Є)
7062581 (Літмузей)
095 181 14 66 (Морський музей)
Квітень у Літмузеї
Щопонеділка, 18.00 − літературні читання від поетичного клубу «Бєшений кактусъ»
Щоп’ятниці, 18.30 − збори Кіноклубу в Літмузеї (анонси на сторінці kinoklub_litmuz.livejournal.com)
3 квітня, 17.00 – зустріч в експозиції «Григорій Сковорода: мандрівка за щастям». Презентація проекту Філіпа Диканя «Старості: у цей день сто років тому»
17 квітня, 18.00 – відкриття виставки «Їхала шляхом “Червона фіра”: до 20‑річчя від дня народження»
26 квітня, 18.00 – круглий стіл «“Червона фіра” та феномен дев’яностих: тенденції розвитку сучасної української літератури». Круглий стіл відбудеться у Книгарні «Є», вул. Сумська, 3
28 квітня, з 14.00 до 16.00 – вихідні в Літмузеї. Відкриття весняно-літнього сезону-2012 із фольклорним гуртом «Муравський шлях»
Виставки
26 березня – 1 червня. «Воскресіння (великодні сюжети у творчості українських письменників)». Чи знаєте ви, яким був Єрусалимський храм часів Христа і коли з’явились перші християнські церкви? Який собор описав Олесь Гончар у своєму романі? Які євангельські сюжети надихали українських письменників від часів бароко до ХХ століття? На всі ці та багато інших запитань дасть відповідь виставка в Літературному музеї. У межах виставки можна буде дізнатися більше про символіку писанок і народні великодні обряди, а для найменших відвідувачів ми запропонуємо повчальні твори про великодній тиждень (від входу Христа до Єрусалиму і до Воскресіння), великодні ігри, вірші й музику.
17 квітня – 20 травня. «Їхала шляхом “Червона фіра”: до 20‑річчя від дня народження». Літературно‑мистецьке об’єднання «Червона Фіра» виникло 20 років тому у Харкові й об’єднало молодих поетів Сергія Жадана, Ростислава Мельникова та Ігоря Пилипчука. Учасники групи на практиці довели тезу про відродження України, яке почнеться зі Сходу, і сформували в Харкові нове творче середовище. На виставці ви зможете побачити ексклюзивні фото, документи, збірки та часописи, в тому числі «самвидав», а також стати свідками читання від «живих експонатів».
Постійні експозиції
«Григорій Сковорода: мандрівка за щастям». Постійна експозиція Харківського літмузею присвячена творчості Григорія Сковороди, українського мандрівного поета і філософа XVIII ст., його міркуванням про щастя.
«Апокриф: тексти та долі українських письменників ХХ століття». Експозиція «Апокриф» в унікальних експонатах представляє епізоди творів та доль українських літераторів ХХ століття – модерністів та представників Розстріляного відродження, учасників діаспорних мистецьких угрупувань та шістдесятників, а також «дев’яностників», «позадесятників» та «двотисячників».
Вартість вхідного квитка до музею – 10 грн 50 коп (для учнів та студентів – 5 грн 50 коп), екскурсії чи інтерактивної програми – від 30 до 45 грн. Довідки за телефоном 706-25-79. Слідкуйте за подіями в Літмузеї на сторінці http://www.facebook.com/groups/lit.museum/
Сумська муніципальна галерея
запрошує взяти участь у відкритті виставок:
Александр Стринадко ( г. Донецк) Фото.
«Фотографии прошлого века»
27.03 в 17-00
Олександр Стринадко
Родился 25 мая 1961 года в г. Сталино (ныне Донецк)
Получил образование по специальности «горный инженер-электрик» в Донецком политехническом институте.
В 80-х годах член фотоклуба «Уголек», участие в клубных выставках. Член Союза фотохудожников СССР и Союза фотохудожников Украины.
Персональные выставки:
1982 год – Донецкий политехнический институт
1987 год – кинотеатр им. Шевченко в Донецке
1989 год – Дом работников культуры в Донецке
2007 год – Центр современного искусства «Совиарт» в рамках киевского месяца фотографии «Фотобиеннале -2007» 2012 год – фотографический симпозиум «Третий глаз», Москва. В1989 году участник в выставки «150 лет фотографии» (Москва, Центральный выставочный зал). Сотрудничал с издательством «Донбасс», иллюстрировал книги о Донецке.
Участник фотоальбома о Донецке «Влюбись в свой город».
С начала 90-х годов – свободный фотограф, профессионально занимающийся коммерческой фотографией.
Некоторое время был фотокорреспондентом газеты «Салон Дона и Баса».
Работал для журналов «Не зевай!», «AERONET», «МагазинЪ», «Буржуа» и др.
Сергій Півторак (м.Ромни Сумської обл..)
«Натхнення черпаю від рідної землі»
Пейзажний живопис.
30.03. о 17-00
Півторак Сергій Миколайович народився 30 серпня 1969 .року на Сумщині.
Закінчив Харківське державне художнє училище й художньо-графічний факультет Харківського педагогічного університету.
Творчий діапазон робіт коливається від класичного реалізму до імпресіонізму.
З 2003 року член Національної спілки художників України. Роботи С. Півторака мають в своїх збірках Сумський, Бєлгородський, Лебединський художні, Роменський та Путивльський краєзнавчі музеї.
Учасник різноманітних художніх виставок: регіональних, обласних, загальноукраїнських, міжнародних. Серед них всеукраїнські художні виставки: до 2000-ліття Різдва Христова (Київ, Харків, 2000р.), до Дня художника (Київ, 2000, 2003р.р.; Харків, 2001р.), «Мальовнича Україна» (Івано-Франківськ, 2001р.; Донецьк, 2001р.), до 65-річчя Харківської обласної організації Національної Спілки художників України (Харків, 2003р.), міжнародні: «Міст дружби-2006» (Україно-Грузинська виставка) «Ровеньки-2007» (Україно-російсько-польска виставка) м.Бєлгород. Персональні виставки експонувалися в Роменському краєзнавчому музеї, культурно-мистецькому центрі «Собор», Будинку художника (м. Суми), Києво-Могилянській академії (м.Київ), в Українському культурному центрі (м.Москва), Лебединському художньому музеї.
Живе і працює в місті Ромни Сумськоі області.
Львів – Оксана Копак
Оксана Забужко і сестри Тельнюк відновлять у Києві Літературно-артистичне товариство
Про відновлення Літературно-артистичного товариства о 12:30 в ефірі "Радіопрес" розкажуть Оксана Забужко і Леся та Галя Тельнюк. Через 107 років до Києва повертається Літературно-артистичне товариство, яке наприкінці XIX століття об’єднало кращих українських інтелектуалів – Лесю Українку, Людмилу Старицьку-Черняхівську, Миколу Лисенка, Ореста Левицького, Івана Стешенка та багатьох інших. Прагнення вступити до ЛАТ висловлювали письменник Олександр Купрін, князь Євген Трубєцкой, філософи Сергій Булгаков й Микола Бердяєв.
28 березня 2012 року у стінах Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» відбудеться перше засідання відновленого Літературно-артистичного товариства. Ініціаторами цієї події стали українська письменниця і філософ Оксана Забужко, українська композиторка Леся Тельнюк й українська поетка і співачка Галина Тельнюк.
Як і понад 100 років тому, засідання ЛАТ супроводжуватиметься дискусіями довкола питань сучасної української культури, новітніми формами репрезентації українського мистецтва. Відновлений ЛАТ знову стане сучасною лабораторією мистецтва, тут народжуватимуться нові ідеї, тут збиратимуться люди-інтелектуали, чия творчість і наукова діяльність не залежить від політичної кон’юнктури чи «державного замовлення».
Київ – Валерій Гладунець
Національний музей українського народного декоративного мистецтва
Мистецьке об’єднання «Глечик»
Мистецька агенція «Етнограунд»
Представляє спільний проект:
... "Вибрана музика"
1 квітня 2012 року о 15:00
Концерт гуртів: "Божичі" та "Хорея Козацька"
«Кто кріпко на Бога уповая»
У програмі: Духовні пісні - псальми, канти,кондаки, молитви
Хорея Козацька — ансамбль стародавньої музики з Києва. Гурт виконує музику Руси-України різних епох — Середньовіччя, Ренесансу, бароко, класицизму, романтизму та окремі твори ХХ століття, демонструючи пам'ятки української культури від монодії до неоромансу. Пріоритетними напрямками для гурту є епічні жанри, давня епічна традиція.
Склад гурту:
Тарас Компаніченко (кобза, бандура, уд, спів)
Данило Перцов (пандора (кобза), шалмей, корнетто (цинк), лізард, спів)
Северин Данилейко (басоля, спів)
Михайло Качалов (фідель, спів)
Сергій Охрімчук (скрипка, спів)
Марія Данилейко (спів)
Іванка Данилейко (спів)
Ірина Данилейко (спів)
«Божичі» - київський фольклорний гурт. Створився 7 січня 1999 року. Всі учасники колективу – фольклористи, випускники Національної музичної академії України та Київського національного університету культури та мистецтв.
Репертуар колективу записаний його учасниками власноручно у численних фольклорних експедиціях.
Керівник гурту, Ілля Фетисов, за участю решти учасників, з 1999 організовує байдаркові фольклорні експедиції річками України. За цей час було досліджено села вздовж річок: Десна, Псел, Рось, Вовча, Самара, Ворскла, Оріль, Південний Буг, Айдар, Сіверський Донець, Бик, на території десяти областей України: Київської, Полтавської, Сумської, Чернігівської, Дніпропетровської, Донецької, Харківської, Хмельницької, Вінницької, Луганської, а також Курської області.
Колектив має в доробку 6 аудіодисків та 1 відеопосібник із сільських народних танців.
З 2009 року «Божичі» розпочали соціальну кампанію «Почуй голос предків!», яка складається з щорічної рекламної кампанії у київському метрополітені та популяризаторських концертів колективу у Києві та інших містах України.
Склад гурту:
Ілля Фетисов
Сусанна Карпенко
Анна Архипчук
Марія Кудрявцева (Фірсова)
Ірина Борисенко (Корінь)
Валерій Гладунець
Адреса: м. Київ, вул. І. Мазепи, 9, корп. 29,
«Національний музей українського народного декоративного мистецтва"
Їхати авт. № 24, трол. № 38 до зупинки „Києво - Печерська лавра” (пройти на територію)
Тел. для довідок: 280-36-93
Вхід 60 грн.
Більше інформації, відео та світлин гуртів в подіях в соціальних мережах:
http://www.facebook.com/events/113038275486857/
http://vk.com/feed#/event36259652
Київ – Олег Сухарєв
Запрошуємо на найближчі концерти гурту «Самі Свої»
25 березня. Київ – День народження нашого гітариста Ігоря!
Байк рок-н-рол, клуб Route 66 ( для тих, хто не знає - вул. Жилянськ, 87/30). Початок о 20.00 Вхід вільний
5 квітня .Київ - ua.ROcK Fest (http://vk.com/event31959503) в UNDERGROUND Music Hall ( для тих, хто не знає -м Петрівка пр. Московский, 13В) Разом з гуртами ZLIVA NA PRAVO та Лезо Терези.
Початок о 20.00 Вхід 35 грн. Ми виступаємо перші – програма на 30хв
7 квітня. Чернівці - PUBLIC - театр пивного настрою http://vk.com/pub_public (для тих, хто не знає- ТРЦ "DEPO't" вул. Головна ,265А) Початок о 20.00 Вхід вільний. Презентація нових пісень «Рєзкоконтінєнтальний клімат», «Бути собою» та «Боря!».
Запрошуємо наших чернівецьких шанувальників!
Київ – сайт http://www.festivali.org.ua/
http://www.festivali.org.ua/frm/index.php?t=1920
9 квітня, 19:00. Вечори сучасної української авторської пісні. Вечір другий.
Ольга Артеменко, Олександр Ворох, Віктор Копоть, Маріанна Крамар.
Фонд сприяння розвитку мистецтв, Фролівська, 1/6, м. "Контрактова пл.".
Бронювання місць - 050 415-10-57 або vorokh@ukr.net
Суми – Юрій Ош (Геннадій Костенко)
Невже?
Невже даремно козаки
боролись за мою свободу,
щоб я сьогодні залюбки
віддав її собі на шкоду?
Невже даремно наш Пророк
плекав надію в Кос-Аралі,
що ми засієм ниву в строк?
Хоч ми ще й досі не орали…
Та як же хлопці, біля Крут
загибли що в часи буремні,
щасливо жив щоб я отут, –
їх смерті теж були даремні?
А той, що муки потерпав
у зоні за колючим дротом?
Забути воїнів УПА?
Це ж треба бути ідіотом!..
Забути все. Мовляв, дарма,
що був хтось норову крутого,
а в нас вже норову нема…
Не віриться. Та йде до того…
Рубрика – «ЗМІ про мистецькі події»
День народження Поета — свято країни!
Молодь ініціює Всеукраїнський флеш-моб
(газета «День» від 16 березня 2012 року)
Ігор ОПАЦЬКИЙ, студент Уманського державного педагогічного університету ім. П.Г. Тичини
19 березня стовідсотково не буде «як дні усі буденні» для нас, свідомої європейської молоді України. І ми докладемо всіх зусиль, щоб ця дата і для більшості українців стала особливою. Цього дня наше покоління — молодь з усіх куточків України — вітатиме із днем народження Ліну Василівну Костенко.
Це те покоління, яке не «вставатиме з колін» тому, що ми, як і Ліна Василівна, завдяки її прикладу, на них не ставали; покоління, світогляд і моральні цінності якого формуються великою мірою під впливом творчості Ліни Василівни.
Ми наважилися привітати з днем народження Людину, Слово якої для нас є дороговказом та порадником. Цим вчинком ми хочемо висловити вдячність Ліні Василівні за її творчість, за її безкомпромісну громадянську позицію.
Вітати нашого улюбленого письменника ми будемо впродовж усього дня в різних містах та навчальних закладах України. Молодь від Донецька до Львова єднає любов до Ліни Василівни та її творчості. 19 березня ми влаштуємо Всеукраїнський флеш-моб, який відбуватиметься на центральних площах міст, у актових залах кращих наукових установ, у невеличких містечках і селах. Молодь декламуватиме улюблені поезії, роздаватиме їх перехожим, писатиме свої привітання, висловлюватиме подяку.
Сьогодні вже розроблено детальний план заходів, які відбуватимуться в багатьох містах. Студентство різних навчальних закладів ініціювало проведення та бере активну участь у підготовці цих масштабних акцій, не шкодуючи ні часу, ні зусиль, тому що для нас Слово Ліни Василівни — «безсмертний дотик до душі».
«Нас врятує поезія»
З нагоди Дня народження Ліни Костенко
(газета «День» від 23 березня 2012 року)
http://www.day.kiev.ua/225769
День народження будь-якої людини — то радісна подія для її батьків, дітей, родичів та друзів. Але коли цей день приходить до поета, якого знає і шанує вся країна, який вболіває за долю народу, поезія якого створює світлу ауру своєї нації — цей день має стати всенародним святом, святом для всіх, хто шанує свою мову і поважає себе. День народження Ліни Василівни — це нагода для кожного з нас згадати, хто ми є. Це привід на якусь мить забути про свої вічні щоденні клопоти і, взявши до рук збірку віршів поетеси, погортати її, зупинившись на улюблених творах, або ж увімкнути комп’ютер і послухати їх у авторському виконанні, відчути безпосередню присутність майстра слова, заглянути в його світлу душу і вкотре переконатись: Ліна Василівна — істинна донька свого народу. Саме завдячуючи таким патріотам «не зникне мій народ, як в розчині кристал». Мабуть, саме творчість такого рівня мав на увазі Метью Арнольд, коли казав: «Нас врятує поезія». Але щоб вона нас могла врятувати, ми маємо її читати. Я дозволю собі не погодитись зі словами Ліни Василівни, що в наш час «поезія потрібна тільки дивакам», а поети не потрібні нікому. Становище, за якого мистецтво, зокрема література, в суспільстві стає надбанням меншості, є небезпечним і загрозливим.
Мені б дуже хотілось, щоб наших державних керманичів ми обирали, беручи до уваги не тільки їхні політичні програми, курс зовнішньої політики, а враховуючи їхній читацький досвід, ставлення до творчості Тараса Шевченка, Лесі Українки, Василя Стуса, Ліни Костенко, до нашої багатої літературної класики. Маємо пам’ятати, що поезія — один із засобів існування мови, а розвиток мови, її збагачення — це надія на те, що народ, який є її носієм, житиме вічно.
Ми любимо Ліну Василівну, ми пишаємось нею. Вся сім’я моя захоплюється її поезією і чекає нових творів. Здоров’я їй, довгих літ, творчої наснаги!!!
Як добре, що є така газета «День», яка шанує наші таланти і допомагає нам дізнатись про них більше за допомогою цікавих публікацій і безцінних подарунків — книжок, які можна отримати від головного редактора — душі видання. Я впевнена, день народження Ліни Василівни є великим святом для всіх працівників газети «День», тож прийміть від мене найщиріші вітання з цим пам’ятним і світлим днем. Не забувайте, читачі чекають з нетерпінням кожного наступного номера вашої газети й нової інформації про життя і творчість Ліни Костенко.
З повагою й любов’ю ваша давня шанувальниця Мирослава БУРЛЄЄВА, Вінниця
Пишете вірші? Не ховайте їх у шухляду!
(газета «Голос України» від 24 березня 2012 року)
http://www.golos.com.ua/Article.aspx?id=252298
Тетяна ПАСОВА
Стартував всеукраїнський поетичний вернісаж «Троянди й виноград». Про його початок днями під час прес-конференції у Києві оголосив громадський діяч і поет голова журі Борис Олійник. Організаторами вернісажу традиційно виступили «Фонд Максима Рильського «Троянди й виноград», Український фонд культури, Київський літературно-меморіальний музей Максима Рильського.
Цього року переможців поетичного змагання визначатимуть у трьох номінаціях: патріотична, пейзажна та інтимна лірика. Нагородами, за словами онука великого поета, а заразом і його тезки Максима Рильського, будуть кришталева троянда, іменні дипломи та спеціальні призи. Організатори не передбачили великих грошових винагород не через те, що не можуть віднайти кошти (меценати у конкурсу є, зокрема, президент корпорації «Еталон» Володимир Бутко), а через те, що прагнуть знайти справжні народні таланти, а не бажаючих збагатитися. Власне, тому «Троянди й виноград» і названо не конкурсом, а вернісажем. «Бо це не тільки змагання, а огляд поетичного стану суспільства», — пояснив Борис Олійник.
Українці пишуть вірші, незважаючи на те, що сьогоденна реальність диктує інші пріоритети, наголошувала директор Київського літературно-меморіального музею Максима Рильського Вікторія Колесник: «Минулого року ми не проводили конкурс, але на адресу музею постійно отримували листи з віршами. Й навіть цьогоріч, ще до оголошення початку вернісажу, люди надсилали нам свої твори». Тож необхідність таких конкурсів очевидна. Проте не для всіх. Наприклад, ще 1972 року було засновано премію імені Максима Рильського за кращий художній переклад. Нині ця відзнака почила у Бозі. Мабуть, не так нам уже й потрібні переклади іноземної літератури (хоча певна логіка у цьому є: сьогодні немає за що видавати навіть українську літературу, не те що переклади). Два листи Бориса Олійника до Прем’єр-міністра України з цього приводу викликали цілу низку відписок, які зводилися до поради упорядкувати всі літературні премії, а вже потім їх реанімувати. Як можна визначити, яка премія важливіша: імені Лесі Українки чи Максима Рильського, знають, мабуть, лише автори цього послання.
Утім, будьмо оптимістами і цінуймо те, що маємо. Тож, якщо ви пишете вірші, запам’ятайте умови конкурсу. Учасники надсилають свої творчі доробки у друкованому вигляді у конверті за адресою: 03039, Київ-39, вул. Максима Рильського, 7. Київський літературно-меморіальний музей М. Рильського з поміткою «Поетичний вернісаж». Дата відправлення — не пізніше 30 серпня 2012 року. Від одного учасника може бути отримано один або кілька творів загальним обсягом не більше 100 друкованих рядків. Учасники конкурсу мають визначити та назвати поетичний жанр, в якому представляють свій твір або твори, а також надати основні дані про себе — ПІБ, повну адресу, контактний телефон, інформацію про освіту, місце роботи, посаду. Надіслані твори не рецензуються та не повертаються. Бажаємо всім успіхів і перемог!
Політик музики
22 березня — 170 років від дня народження композитора й громадського діяча Миколи Лисенка
(газета «Україна молода» від 22 березня 2012 року)
Ярослава МУЗИЧЕНКО
Микола Лисенко ще під час навчання в університеті одночасно з вивченням української мови захопився витворюванням мови професійного українського музичного мистецтва на народній основі. Врешті, став основоположником української класичної музики та професійної музичної освіти в Україні. Прем’єра його «Різдвяної ночі» 24 січня 1874 року ознаменувала народження української опери. Микола Лисенко чимало чого впроваджував першим в Україні. Скажімо, 1908 року очолив першу легальну українську громадсько–політичну організацію «Київський український клуб» та першу всеукраїнську організацію — «Об’єднаний комітет зі спорудження пам’ятника Шевченкові в Києві». Цікаво, що за першою освітою Лисенко був біологом. Природничий факультет Київського університету він закінчив з відзнакою і захистив дисертацію про нитчасті водорості...
Один зі «сполучених штатів»
«Скільки б ми не говорили, не описували — все це слід побачити. Ми створені для того, щоб запросити людину до духовної атмосфери видатної постаті», — каже «УМ» завідувач Музею Миколи Лисенка пані Роксана Скорульська. Ось робочий кабінет Миколи Віталійовича. Шафа, прикрашена рушником, письмовий стіл. На стінах — ліра, торбан, цимбали й кобза із власної колекції композитора. Тут Лисенко працював над оперою «Тарас Бульба». На столі — примірник її партитури, який Лисенко показував Петрові Чайковському. Рушник, подарований на 35–рiччя творчої діяльності в 1904 році і відтворений для музею майстринями на суворому полотні за фотографіями. Однак більшість експонатів тут — справжні.
Сам будинок №95–Б по вулиці Саксаганського — автентичний. Він не був зруйнований. Будівельники лише поміняли перекриття і відновили внутрішнє планування другого поверху, бо після встановлення радянської влади тут була «вороняча слобідка», тож навіть при створенні музею у 1990 році звідси відселили 13 родин. На другому поверсі за кресленнями і фото були відновлені меморіальні кімнати, паркет, ліпнина і навіть шпалери. Син композитора, Остап Миколайович, ще до війни прийшов до людей, які тоді жили в кабінеті й вітальні, попросив розчистити пізніші шпалери і зняв шматочок тих, які знав iз дитинства. Їх видно і на фото. Після смерті композитора було зафотографовано всі стіни його кабінету. І тому була можливість усе достовірно відтворити, розповідає Роксана Скорульська.
Лисенко прожив тут свої останні 18 років. За оренду квартири платив велику, як на ті часи, суму — 25 карбованців. Після смерті батька діти не змогли її утримувати. До речі, Лисенко заробляв викладанням, а музику писав ночами. У меморіальній вітальні стоїть рояль фірми «Блютнер», куплений Лисенком у 1895 році. У тій вітальні відбувалися й зібрання членів «Старої Громади», Українського клубу й членів ЗУО — Загальноукраїнської позапартійної організації — під виглядом концертів і вистав. Так само збиралися у Косачів і в Старицьких. Недаремно вони селилися поряд. Леся Українка називала це «наші сполучені штати».
Школа для театру
У родині Лисенко виховувався на російській і французькій мовах. А гостюючи у тітки своєї мами Марії Булюбаш, чув українську. Якось підлітком разом зі своїм троюрідним братом Михайлом Старицьким (у майбутньому видатним письменником) цілу ніч читав Шевченка. Згодом, від 1862 року, щорічно організовував концерти у пам’ять Кобзаря. І написав на його тексти понад 80 творів, деякі з них стали народними піснями.
Узагалі в творчому доробку композитора лише один твір написаний на російський текст. Незважаючи на Емський указ 1876 року, що забороняв також друк українських текстів до нот, усі його твори — українські. Поезію його улюблених Гейне чи Міцкевича Лисенко просив перекладати українською своїх друзів–літераторів.
Коли 1901 року за участь в антиурядовій демонстрації було арештовано і віддано в солдати 185 студентів Київського університету, Микола Віталійович разом з учнями своєї школи організовував концерти і зібрані кошти передавав, зокрема, для ув’язнених студентів.
Після революції 1905 року імперією прокотилася хвиля репресій. Ліквідували київське Літературно–артистичне товариство, однак натомість Лисенко зініціював і очолив Київський український клуб. Тут і концерти були, і лекції, виставки, репетиції хору, заняття дитячої та спортивної секцій, діяла бібліотека.
35–річчя творчої діяльності Миколи Лисенка відзначали у Києві, Харкові, Львові, Петербурзі, Баку, Тифлісі... Шанувальники зібрали чотири тисячі рублів, щоб композитор зміг придбати собі житло. Однак він на них відкрив у Києві музично–драматичну школу, аби виховувати акторів і музикантів для українського театру. Тому від 1904 року веде свою історію Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка–Карого. У школі було вперше відкрито й клас бандури, в якому викладав Іван Кучугура–Кучеренко. Випускниками цієї школи були уславлені згодом композитори Кирило Стеценко, Василь Верховинець, Олександр Кошиць.
Кримінал для композитора
У березні 1911 року російський уряд не дозволив відзначати у Києві 50–ті роковини від дня смерті Тараса Шевченка. Відповідний комітет ще з 1908 року очолював Микола Лисенко, і цим дратував не тільки Трепова із Гірсом — цивільного і військового губернаторів, а й міністра внутрішніх справ імперії Столипіна. У 1910 році той повчав своїх підлеглих, що імперський уряд «з XVIII століття постійно боровся з рухом, відомим у наш час як український, що уособлює ідею відродження попередньої України й облаштування її на автономно–національних основах».
Збереглося листування Столипіна і губернаторів із приводу Лисенка. Композитора викликали «на прийом» і сказали, що керівництво підтримає відзначення, якщо воно не матиме українського національного вияву. Лисенко відповів, що за таких умов пам’ятних заходів у Києві не буде. Врешті вшанування відбулося у Великому залі Московської консерваторії.
Потім почалися гоніння. Було закрито. Український клуб, а його старшину на чолі з Лисенком прикликали «к уголовной ответственности за противуправительственную деятельность». Через чотири дні після одержання повідомлення про це Лисенко помер.
На похорон композитора прийшло понад 30 тисяч людей. Студенти, оточивши «ланцюгом» жалобну процесію, не давали поліції розігнати тих, хто прийшов провести митця в останню путь. Лисенка відспівували у Володимирському соборі. За спогадами Олександра Кошиця, хор, який ішов попереду траурної процесії, складався зi 1200 осіб. А труну до Байкового кладовища через усе місто несли на руках.
РОДИНА
Мати композитора, Ольга, — талановита піаністка, вихованка Смольного інституту шляхетних панянок, почала навчати п’ятирічного Миколу гри на фортепіано. Цікаво, що обох дружин Лисенка звали Ольгами. Влітку 1868 року Микола Віталійович одружився зі своєю кузиною, майбутньою співачкою Ольгою О’Коннор, утім дітей подружжя не мало. У 1878 році композитор отримав посаду педагога з фортепіано в Інституті шляхетних панянок у Києві. Він став жити в громадянському шлюбі з піаністкою Ольгою Липською. Від цього шлюбу мав п’ятеро дітей. А водночас із першою дружиною не був розлучений: обоє викладали, і коли б хтось узяв на себе провину за розірвання шлюбу, то позбавився б права на педагогічну працю.
Усі дочки та сини композитора — Катерина, Мар’яна, Галина, Остап і Тарас — навчалися музики. Найбільш обдарованим вважали Тараса, він грав майже на всіх музичних інструментах. Помер від сухот 22–річним. Остап став музикознавцем, викладав у Київській консерваторії.
ЖИТТЄПИС
Микола Лисенко народився 1842 року у селі Гриньки Глобинського району на Полтавщині. Походив iз козацько–старшинського роду.
Одержав освіту в харківській 2–й гімназії. Навчався у Харківському, згодом у Київському університеті на природничому факультеті, який закінчив з відзнакою. Згодом — у Лейпцігській консерваторії. У 1874—76 роках навчався у Петербурзькій консерваторії. Брав участь у підготовці «Словника української мови», у роботі Південно–Західного відділення Російського географічного товариства, записував фольклор. Помер 6 листопада 1912 року в Києві.
ВШАНУВАННЯ
Цього року подвійний ювілей Миколи Лисенка. Окрім березневого 170–рiччя, 6 листопада — 100 років iз дня його смерті.
Сьогодні у Будинку–музеї Миколи Лисенка (вул. Саксаганського, 95) відбудеться вручення Премії ім. М. В. Лисенка, концерт і презентація календаря–буклета. В Національному музеї Тараса Шевченка сьогодні ж можна буде почути виступи студентів Київського інституту музики ім. Р. Глієра — твори Лисенка до «Кобзаря» Тараса Шевченка. У Колонному залі ім. М. Лисенка Національної філармонії і в Національній музичній академії цього дня також відбудуться концерти.
23 березня у Будинку–музеї Лисенка відбудеться концерт учнів Київської середньої спеціальної музичної школи ім. М. В. Лисенка.
Концерти відбудуться також у Львові, Харкові, Полтаві.
ТВОРЧА СПАДЩИНА
До нашого часу дійшли шість релігійних творів Лисенка, серед них — духовний гімн «Боже, Великий, Єдиний, нам Україну храни» на вірші Олександра Кониського, відомий як «Молитва за Україну». Автор 10 опер, зокрема «Різдвяна ніч», «Наталка Полтавка», «Енеїда», «Тарас Бульба». Над «Тарасом Бульбою» працював разом із Михайлом Старицьким із 1880 по 1890 роки. Утім на сцені твір був поставлений лише в 1924 році в Харкові, а в Києві — у 1937–му. На вимогу радянської цензури лібрето переробили.
Досі співають народні пісні в обробці Миколи Лисенка (а таких у доробку композитора є понад 600).
Рубрика – «Поетична сторінка»
Проводячи 1-й фестиваль авторської пісні «Українська хвиля – Суми-2001», познайомився із сумським автором пісень Іваном Весничем, який аранжує та записує пісні для місцевих музик. Потім Іван допоміг озвучити заключний концерт 3-го фестивалю «Українська хвиля», що проходив біля пам’ятника Т.Шевченку. Добираючи склад журі Північного відбірного туру фестивалю «Срібна підкова», запросив І.Веснича оцінювати композицію пісень конкурсантів. Івану більше 60 років, але він енергійний, про що свідчить його життєрадісний виступ на зібранні до всесвітнього дня поезії у Сумській міській бібліотеці ім.Т.Шевченка.
Упорядник
Райцентр
Райцентр – це рай
Це центр самого раю,
Я хочу в рай, я хочу у райцентр!
Сиджу і граю на гітарі у сараї,
Пишу «фанєру», натискаю «enter»
І входжу в сайт, чи в чат,
Сиджу на чатах
І файлі відкриваю власний фейс,
По тейблу везений і думаю, що десь
Є рай, є центр, є абревіатура,
Що уособлює в собі ментальний драйв,
Де все найкраще, де життя і де культура,
Яка проллє жмут світла в мій сарай,
Бо той сарай – палац, як по-турецьки,
І я сиджу, мов та японська «нецке»,
І знов кажу, що наш райцентр – це рай,
Це центр, це центр самого раю…
А я сиджу і на гітарі граю.
Іван Веснич подарував мені кілька надрукованих віршів, серед яких і реп-плач над історією України. Упорядник
Ворон
Я той ворон, що виклював очі
Козаченькові в полі, – мені триста літ…
І лечу я крізь роки, крізь ночі,
Крізь ці очі дивлюся на світ.
Я лечу, мої крила мов морок,
Мов полуда, мов чорна мара…
Я лечу – та я крук, я не ворог,
А в мені той козак помира.
РЕП-ЧИТАННЯ
І хмарами браття мої пролітають,
Круки поживи, поживи шукають –
Внизу Україна – незгоєна рана,
Шаліють кати, скаженіють тирани.
Там очі незрячі, там скорчені руки,
До чорної ями зліталися круки,
Круки кружляли, круки летіли,
Тіла козачого круки хотіли.
Там доля-недоля, де воля-неволя,
З турецьких галер, з Берестейського поля.
Кругом, де не глянеш, – там пустка-руїна…
Оце Україна? Оце Україна!
І стогне бандура, і плаче бандура,
Бо кров’ю уже підпливає Батурин.
Ще буде пожива, збирайтеся, круки,
Ще буде вам Кодня, ще будуть вам Крути!
А там 33-й, а там сорок перший –
Ну що ж – помирати Вкраїні не вперше!
Ще в царських походах, північних каналах,
Вкраїна вмирала, Вкраїна конала.
Зв’язали бандуру, обплутали ліру
Шляхами Сибіру, дротами Сибіру –
Пожива ще буде, їй краю немає,
Бо вже он Чорнобиль хрести засіває
Кривавії зорі над нею вже сяють,
Її Соловки з Колимою чекають,
Розтягують неньку і ляхи й татари,
Та ще й помагають свої яничари.
Десь там, нагорі, все приймають закони –
Віват, ковбасі, а в тюрмі макарони…
Чи ж прийде весна і чи крига та скресне,
Чи шия іще без нашийника мерзне?
Так от, друже мій, ти приляж на канапку, –
В історії цій слід поставити крапку,
А, може, в оцій історичній судомі
Поставити кому, бо всі ми вже в комі?!
Тут має бути соло на тулумбасах. Але сола не буде, бо тулумбасів катма,
сала теж. Тому ми пропонуємо це соло ногами
Гей я… Гой я !
Забудь переляк, чи сконай в переляку, –
Все ті ж москалі, та не ті вже поляки!
Ми вільні, свобідні, – чекає Європа,
Так що ж на печі ми все чухаєм жопу!?
Чого ми чекаєм, куди ми чухраєм,
Де наші хрущі у вишневому раї?
Чого ж булаву ми ніяк не поділим?...
Життя ж як в кіно все то чорне, то біле,
На світі трима лиш примарна надія –
І кров загуса, висиха – лейкемія…
Але ж ти повстань, ти збудися, юначе,
Бо ворон отой на могилі все кряче
Гей я… Гой я!...
Я той ворон, що виклював очі
Козаченькові в полі, – мені триста літ…
І лечу я крізь роки, крізь ночі,
Крізь ці очі дивлюся на світ.
Я лиш птах, я лиш крук, я лиш ворон,
А ви люди, так будьте ж людьми,
Ваша слава, ваш страх і ваш сором
Під моїми нуртують крильми.
Щиро дякую за вичитку бюлетеня Тетяні Бовт