Новини одним рядком:
2 лютого - виступ Віктора Морозова із хором "Спів-Життя" на Зимовому Балі в готелі "L'enfant Plaza" (Вашингтон, округ Колумбія)
6 лютого – концерт до річниці Севастопольського КАП “Ахтіар” в актовій залі ЧФ РФ
8 лютого – концерт Олега Сухарєва у пивному клубі FCPK “Поділля”, Хмельницький, вул. Зарічанська, 22/2
9 лютого – концерт Оксани Скоробагатської та Ігоря Касяненка у Сумській обласній бібліотеці
9 лютого – концерт Олега Сухарєва у ресторані “De Kindrat” ,Київ, вул. Маршала Гречко, 5
11 лютого – 75 років з дня народження композитора Анатолія Пашкевича
12 лютого – 195 років з дня народження Василя Штернберга, зробив фронтиспіс до 1-го видання “Кобзаря” Т.Шевченка
14 лютого – програма «Кохання по-українськи» у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва
14 лютого – вечір пам’яті Валентина Стрельникова у студії “Хрусталь”, Севастополь, вул..Вакуленчука, 17
16 лютого – 200 років з дня народження Семена Гулак-Артемовського, автора першої української опери “Запорожець за Дунаєм”
22 лютого – вечір авторської пісні і поезії "Под звёздным куполом планетария" у Харківському планетарії, пер. Кравцова, 15
24 лютого – 65 років з дня народження барда Тризубого Стаса (Станіслава Щербатих)
25 лютого – творчий вечір поета Лілії Сіліної у великій залі Харківського Будинку вчених, вул. Совнаркомівська, 10
26 лютого – вечір гумору клубу ім.Ю.Візбора у великій залі Харківського Будинку вчених, вул. Совнаркомівська, 10
4 березня – концерт гурту “Воанаргес” у центрі театрального мистецтва ім.Л.Курбаса (Київ, вул. Володимирська, 23-В)
4-5 березня – Мистецько-музичний проект з нагоди 64-річчя від дня народження Володимира Івасюка у Львівській опері
ТАРАС ШЕВЧЕНКО
НА НЕЗАБУДЬ
ШТЕРНБЕРГОВІ
Поїдеш далеко,
Побачиш багато;
Задивишся, зажуришся, –
Згадай мене, брате!
Київ Національний музей українського народного декоративного мистецтва
14 лютого
з 16:00 до 19:00
ЗАПРОШУЄ
на програму для НЬОГО та для НЕЇ
« Кохання по-українськи»
Нове на теренах української культури свято закоханих у розпал зими набрало своїх обертів за кілька останніх років.
Національний музей українського народного декоративного мистецтва на тлі сучасних віянь моди на це прекрасне і правічне почуття пропонує не забувати яке ж воно – кохання по-українськи: як кохали і проявляли свої почуття наші земляки у давніші часи, які символи єдності двох сердець існували здавна?
Про це програма «Кохання по-українськи». Кожного року ми готуємо спеціальну цікаву і пізнавальну програму.
14 лютого 2013 року відбудуться:
16:00 Кохання вимагає дій! Пропонуємо майстер-класи:
- Створення свічки «Вогник для двох сердець» з етнографічним екскурсом в історію весільної свічки в українській традиції
- Створення листівки у стилі петриківського розпису «Образ кохання»: психологічний тренінг з практичним завданням у чотири руки
16:30 Обряд покривання від «Бурси фольклору» Валерія Гладунця
17:00 Створення хоку про українське кохання: японська традиція на українському ґрунті. Виступ експерта від Українсько-Японського Центру
16:00 – 19:00 Кохання вимагає відвертості! Для вас:
- Еротична лотерея від класиків української літератури
- Зізнання у коханні від української кінокласики
- Цитати про кохання з утилітарною метоюJ
- Фотосесія для двох в українському вбранні
18:00 Кохання вимагає боротьби! Підбиття підсумків конкурсу хоку.
Вручення подарунків.
18:00 Кохання вимагає таїни! Отже:
- Зустріч із закоханою зіркою: Григорій Вагапов («Вперше чую»)
Протягом дня: акція «Поєднуємо серця» - знайди свою «половинку» в музеї
Квиток до музею для закоханої пари один на двох!
Наші координати: 01015, Київ, вул. Лаврська,9, корпус 2
e-mail: novmuz@ukr.net тел.: 280-36-93,
Харків – Ірина Федорова
Здравствуйте, Пётр! Пишу о фестивале "Зимний Эсхар", прошедшем 25-26 января 2013 года в городе Чугуеве и посёлке Эсхар. Организаторы - Чугуевская районная государственная администрация и Чугуевский райсовет. Главный координатор - Валентина Харитоненко. Фестиваль начался концертом. в котором участвовали гости фестиваля. Владимир Васильев поздравил всех с 90 летием со дня рождения Бориса Чичибабина и прочитал его стихи. "Песни нашего века" исполнили любимые песни. Во второй день состоялись творческие мастерские, а вечером - конкурсный концерт и концерт гостей. В жюри работали Владимир Васильев, Александр Шестеряков, Юрий Чайка, Сергей Хоменко и Нина Супруненко. Результаты конкурсного концерта: Лауреаты - лучший исполнитель и приз зрительских симпатий - Анастасия Шаповалова, лучший исполнитель - Сергей Рудь, дипломанты-исполнители - Анастасия Наливайко. и Семенихина Наталья, лауреат-поэт - Наталья Ненашева, самый юный участник - Алексей Хохлов. Вечером состоялась чайхана которую вели Сергей Зарвовский и Сергей Зосимов. Запомнилось выступление трио "Неслыханная прибыль" и Владимира Васильева. О "Зимнем Эсхаре" рассказали в передаче ОТБ "Харьков-лайф". В передаче участвовали Анастасия Шаповалова. Иван Кужелев, Юрий Пунькин - гость из Германии. и Ирина Фёдорова.
29 января в Доме учёных состоялся концерт памяти Владимира Высоцкого. В нем участвовали поэты и барды клуба песенной поэзии имени Визбора: Евгений Фридлянд, Валерий Степанов, Ольга Подлесная, Юрий Черкашин, Василий Коваленко, Виктория Шевченко, а также Ирина Фёдорова и кружковцы Иван Кужелев, Анастасия Шаповалова и Алексей Хохлов.
Київ – гурт «Воанергес»
Концерт-презентацію "Воанергеса" перенесено на 4 березня у зв’язку зі смертю батька барабанщика. Просимо вибачення.
Севастополь – сайт www.sevbardafisha.narod.ru/
Здравствуйте, друзья!
Крайне интересная новость на сайте Севастопольская БАРД-АФИША:
определены сроки проведения Фестиваля «Золотая Балаклава»!!!
Подробности: www.sevbardafisha.narod.ru
Вечер встречи
ВСПОМНИМ, ДРУЗЬЯ, ВАЛЕНТИНА…
14 февраля в 18.00 в студии «Хрусталь» (ул. Вакуленчука,17) состоится вечер памяти, посвященный дню рождения севастопольского автора-исполнителя Валентина Стрельникова. Валентин Алексеевич ушел из жизни в июне 2012 г. на 74-м году жизни...
Приглашаются все, кто знал этого замечательного человека, встречался с ним и может поделиться своими воспоминаниями о его жизни, размышлениями о его творчестве. На вечере прозвучат песни В.Стрельникова и песни компании тех людей, которые собирались на знаменитых «пятницах у Валентина».
Студия «Хрусталь» находится в Гагаринском районе, недалеко от троллейбусной остановки «Меньшикова».
Студия «Хрусталь» – не бюджетное учреждение, с пришедших на встречу благотворительный взнос – 10 грн.
Возраст Иисуса Христа
КЛУБУ АВТОРСКОЙ ПЕСНИ «АХТИАР» – 33!
6 февраля в Севастопольском Доме офицеров Черноморского флота Российской Федерации состоялся концерт, посвященный 33-летию образования Севастопольского клуба авторской песни «Ахтиар».
Перечислить всех участников праздничного концерта – весьма трудоемкая задача. Проще заметить, что на сцену выходили, чтобы исполнить свои волнующие произведения, практически все барды Севастополя, включая «стариков» и «молодых» – лауреатов фестиваля авторской песни «Золотая Балаклава». (Пришел даже один «старик» – не будем называть его имени, – который не мог петь. Причина этому – появившаяся на днях у него шикарная голливудская улыбка взамен той, о которой лучше не вспоминать. «Не пообносились еще», – оправдывался «старик». Ему все простили – уж больно песни у него хороши...)
Одним из наиболее ярких моментов концерта была песня Льва Николаевича Толстого «Как четвертого числа…», которую писатель сочинил, участвуя в первой обороне Севастополя, в августе 1854 года.
Исполнители этой песни Владимир Губанов и Станислав Таран испытывали на сцене определенные трудности. Во-первых, песня исполнялась ими а капелла. («Поскольку гитар тогда у защитников Севастополя не было», – пояснил В.Губанов.). Во-вторых, барды сообщили публике, что в песне используются «простые солдатские слова». («Сами понимаете, Толстой писал песню для солдат, которые в выражениях никогда не стеснялись», – предупредил С.Таран.) Чтобы не травмировать слушателей, в тех местах, где нужно было петь мат, барды использовали известный прием телевизионщиков – они свистели, чтобы заменить слова, «которых не стесняются русские солдаты».
Чтобы соответствовать эпохе XIX века, когда была написана песня «Как четвертого числа…», В.Губанов и С.Таран вышли к микрофонам в головных уборах солдат русской армии времен Крымской войны.
Не так много, к сожалению, в концерте приняло участие детей севастопольских бардов. Вначале предполагалось, что «юная поросль», разнообразив программу песенного действа, составит около пяти человек, но на самом деле молодое поколение авторской песни Севастополя представил лишь один Павел Курочкин. Следом за своим папой Сергеем Михайловичем он добросовестно спел песню собственного сочинения и получил заслуженную порцию аплодисментов. «С детьми нынче напряженка», – объяснила «прокол» с выступлением детей председатель «Ахтиара» Ирина Руденко...
Внимание!
ОПРЕДЕЛЕНЫ СРОКИ ПРОВЕДЕНИЯ II ФЕСТИВАЛЯ АВТОРСКОЙ ПЕСНИ
«ЗОЛОТАЯ БАЛАКЛАВА»
II Фестиваль авторской песни "Золотая Балаклава" состоится 19, 20 и 21 апреля, сообщил Севастопольской БАРД-АФИШЕ президент фестиваля Сергей Курочкин.
Место проведения Фестиваля будет прежним – Балаклавский центр культуры и досуга, директором которого является сам С.Курочкин, заслуженный артист АР Крым, автор и исполнитель песен. Не изменится и формат "Золотой Балаклавы": планируется конкурсная часть, проведение мастер-классов и концертов гостей и лауреатов фестиваля, культурная программа для всех участников песенного форума.
Цель Фестиваля "Золотая Балаклава" – развитие в Севастополе жанра авторской песни, выявление новых бардов, предоставление им возможности исполнить свои произведения, выступить перед публикой, пообщаться с коллегами по жанру.
Дополнительная информация о II Фестивале авторской песни "Золотая Балаклава" появится на сайте Севастопольская БАРД-АФИША в ближайшее время. Телефон для справок: (099) 063 06 84 (Директор II Фестиваля авторской песни "Золотая Балаклава" поэт Ирина Руденко).
Напомним, первый Фестиваль авторской песни "Золотая Балаклава" прошел в середине апреля 2012 года с участием более 40 авторов и исполнителей из Севастополя, Крыма и всей Украины. На фестиваль прибыли такие "тяжеловесы" как Сергей Яцуненко и Сергей Кучма. Свои произведения на фестивале спели известные барды Севастополя. Существенным значением "Золотой Балаклавы" стало выведение на "бардовскую орбиту" региона ранее неизвестных авторов Дмитрия Сандрикова, Виктора Редько, Егория Науменко и др.
Харків – сайт клубу пісенної поезії ім.Ю.Візбора
http://www.vizborclub.com/vizborclub/news.php
22.02.-18-30 - вечер авторской песни и поэзии "Под звёздным куполом планетария". Участники: авторы-исполнители: Юрий Козырев, Ирина Барабаш, Юрий Черкашин, Ольга Кальниченко, Вероника Адаменко, поэт-Валентина Рощина. Адрес:
харьковский планетарий, пер. Кравцова,15, малый звёздный зал, цокольный этаж.
25.02.-18-30-творческий вечер поэта Лилии Силиной в большом зале Дома Учёных ,в клубе песенной поэзии им.Ю.Визбора. Адрес: ул.Совнаркомовская,10.
26.02.-18-30-концерт "Вечер юмора" авторов, исполнителей и поэтов клуба песенной поэзии им.Ю.Визбора в большом зале Дома учёных.Адрес: ул.Совнаркомовская,10.
Фотоальбом (слайд-шоу) концерта, который состоялся 31.01.2013г. в малом зале харьковского планетария им.Ю.А.Гагарина. В концерте пели свои песни и читали стихи участники нашего клуба - Ирина Фёдорова, Владимир Фоменко, Валерия Белоус, Юрий Черкашин и Ирина Барабаш. Желательно слайд-шоу просматривать на весь экран.
Дніпропетровськ – розсилка МА «АртВертеп»
http://artvertep.com/poster/9422/3/21949.html
Львів / Мистецько-музичний проект з нагоди 64-річчя від дня народження Володимира Івасюка
04-05 БЕРЕЗНЯ
Львівська опера
80-400 грн.
- Капела "Трембіта"
- Піккардійська терція
- Павло Табаков
- Наталка Карпа
- Оксана Муха
- Софія Федина
Ціни квитків: 80-400 грн.
Замовлення за телефоном - 235 5332, 2423631.
Дніпропетровськ / Лаврик и Колесниченко в "Неизвестном Петровском"
20 ЛЮТОГО 20:00
арт-кафе "Невідомий Петровський" (вул. Набережна Леніна, 15 А)
Пред. продажа в кафе: 30 грн. В день концерта: 40 грн
Лучший блюзовый дуэт Днепропетровска даст концерт в арт-кафе "Неизвестный Петровский"!
Будет много нового материала и музыкальных сюрпризов!
Закрывать концерт будет небольшой джем-сейшен, начало которого будет в 22:00.
Забронировать места можно по телефонам:
(056) 788 70 38,
(067) 909 46 60,
(099) 459 09 81
Хмельницький – Найда Юрій
Вийшов аудіо диск вокального дуету Юрія та Віри Найди «Я тебе люблю…», який присвячений 15-ти річчю їх подружнього життя.
В диск увійшли власні пісні та романси написані на вірші Бели Байди, Валентини Плахтій, Галини Ісаєнко, Олександра Коротинського а також твори інших авторів.
Диск записаний на студії звукозапису «ВЕРЕМІЯ ПРОДАКШН» м. Хмельницький, та виготовлений компанією «Сі Ді Імідж» м. Київ.
Звукорежисер – Олег Бурбела, дизайн – Дмитро Балінський. В диск увійшли 27 пісень загальною тривалістю звучання 64.07 хв.
Зараз Юрій та Віра готуються до сольного концерту, де пройде презентація диску «Я тебе люблю…».
http://www.kgpa.km.ua/?q=node/928
Київ – рок-гурт САД <rocksad@rocksad.com.ua>
Представляємо до Вашої уваги відео на пісню ЕМІГРАНТ - слова Олександра Євтушенка, музика Карлена Мкртчана у виконанні Тараса Житинського та рок-гурту САД.
Присвячується усім братам-українцям, розкиданим по світах. http://youtu.be/VSaj_MofOPA
www.rocksad.com.ua - Офіційний сайт рок-гурту САД
http://vkontakte.ru/club3889247 - Фан-клуб гурту САД
тел. +38 067 789 84 97, +38 067 795 28 50
Київ – МО «ОsтаNNя Барикада»
Презентація нового фільму Романа Коваля
«Стеком і Шаблею».
7 лютого о 18:00 год.
Будинок Кіно, Червона зала
Київ, вул. Саксаганського 6
ВХІД ВІЛЬНИЙ
Фільм створено Творчою групою Історичного клубу "Холодний Яр" за мотивами історичного нарису Романа Коваля "Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею".
Головний герой фільму Михайло Гаврилко - митець, скульптор, а також повстанський отаман, організатор війська – Українських січових стрільців і Сірої дивізії Армії УНР.
Авторами сценарію виступили Роман Коваль, Василь Портяк, Валерій Тетерятник. Режисер і оператор - Володимир Бондаренко.
Події розгортаються в Полтаві, Миргороді, Петербурзі, Києві, Львові, Болехові, Кракові, Парижі, Фрайштадті, а також на Козацьких Хуторах, де народився Михайло Гаврилко.
У програмі:
- перегляд фільму;
- виступ автора нарису "Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею" - Романа Коваля;
- виступ автора бестселеру "Залишенець.Чорний Ворон" - Василя Шкляра;
- ведучий Голова Всеукраїнського комітету захисту української мови - Олесь Доній;
- гість фронтмен гурту "KOZAK SYSTEM" – Іван Леньо;
Організатори:
Мистецьке об'єднання "Остання барикада"
Історичний клуб "Холодний Яр"
Всеукраїнський комітет захисту української мови
Мистецьке об’єднання
"ОsтаNNя Барикада"
м.Київ, пр-кт Повітрофлотський 36, оф.67
тел./факс: 8 (044) 244-05-55
http://ostbar.com.ua/
Рубрика – “Ювілеї”
Гулак-Артемовський Семен Степанович
(1813 — 1873)
Співак, композитор
Славетну сторінку в історії української культури відкрив Семен Гулак-Артемовський як композитор, оперний співак (баритон) і драматург, творець першої української опери.
Семен Степанович Гулак-Артемовський народився 4 лютого 1813 р. у містечку Городищі на Київщині, де в 1966 р. створено меморіальний музей уславленого музиканта. Навчався спочатку у Київському духовному училищі, потім у Київській духовній семінарії, був кращим її співаком. Після закінчення семінарії співав у київському митрополичому хорі у Софіївському соборі та Михайлівському Золотоверхому монастирі.
У 1836 р. в житті С. Гулака-Артемовського трапилась важлива подія, яка визначила його подальшу долю. Його спів почув російський композитор Михайло Глинка і запросив юнака до Петербурга, де на той час формувалася придворна хорова капела. Гулак-Артемовський відразу поїхав до Петербурга, а Глинка затримався, відвідуючи заможні шляхетні українські родини. Проте вакансії у хорі були заповнені, і С. Гулак-Артемовський залишився в чужому місті без праці і грошей. Повернувшись до Петербурга, Михайло Глинка допоміг юнакові, поселив у себе на квартирі, почав активно його готувати до сценічної діяльності.
З 1838 p. C. Гулак-Артемовський співає у придворній капелі. Успіхи юного українця були разючі. На одній з вечірок на квартирі композитора приймається рішення відправити Семена Гулака-Артемовського на навчання до Італії. У 1839 р. О. Драгомижський, М. Глинка, П. Степанов, В. Волконський влаштовують благодійний концерт, а гроші за нього дають співакові для навчання у Флоренції та Парижі. Дебют Семена Гулака-Артемовського на сцені Флорентійського оперного театру відбувся в 1841 р.
Співак блискуче виконав партії в операх "Лючія ді Ламмермур" Доніцетті та "Беатріче ді Тенда" Беріліні. На флорентійській оперній сцені він виступав лише один сезон, а потім повернувся до Петербурга, де як соліст імператорської опери впродовж 22 років виступав на сцені і виконав понад 50 партій переважно з італійського репертуару.
Водночас, хоч і не часто, він виступав як драматичний актор, завойовуючи прихильність публіки. Серед його ролей був Чуприна із п'єси "Москаль-чарівник" І. Котляревського. Театральні критики відзначали, що "пан Артемовський небагато в чому поступається тут самому Михайлу Щєпкіну", неперевершеному виконавцю цієї ролі.
За свідченнями сучасників, Семен Гулак-Артемовський був ще талановитим художником-мініатюристом. У 1854 р. він склав "Статистично-географічні таблиці міст Російської імперії".
Найважливіше досягнення С. Гулака-Артемовського — створення за власним лібретто першої української національної опери "Запорожець за Дунаєм". Сюжет твору підказав йому М. Костомаров. Прем'єра відбулася в 1863 р. у Маріїнському театрі Петербурга, наступного року — у Великому театрі в Москві. Партію Карася виконував сам композитор. Однак через утиски української культури з боку уряду царська цензура майже 20 років забороняла постановку опери. На українській сцені її вперше поставив у 1884 p. M. Кропивницький, забезпечивши цьому твору довге сценічне життя. Опера "Запорожець за Дунаєм" приваблює демократичним характером сюжету, мелодійністю музики, що увібрала барви українського пісенного мистецтва, колоритністю образів, соковитим народним гумором. Це творіння великого майстра стало міцним підґрунтям національного оперного мистецтва.
На сюжети українського життя С. Гулак-Артемовський написав ще вокально-хореографічний дивертисмент "Українське весілля" та власний водевіль "Ніч напередодні Івана Купала". Як і при постановці опери "Запорожець за Дунаєм", в "Українському весіллі" композитор виконував роль одного з персонажів — свата, а у водевілі співав написані ним пісні-романси: "Стоїть явір над водою", "Спать мені не хочеться", які досить швидко набули популярності серед широкого загалу шанувальників української пісні.
Прогресивний світогляд С. Гулака-Артемовського формувався під впливом ідей Тараса Шевченка, і саме своєму духовному наставнику композитор присвятив пісню "Стоїть явір над водою".
Після постановки у Маріїнському театрі опери "Запорожець за Дунаєм" С. Гулак-Артемовський назавжди залишає петербурзьку сцену і переїжджає до Москви, де якийсь час виступає у Великому театрі.
Саме у Москві, залишивши назавжди сцену, С. Гулак-Артемовський вирішує активно зайнятися практичним лікуванням людей гіпнозом, у результативність якого він глибоко вірив. Ще у Петербурзі співакові вдалося отримати офіційний дозвіл на таку діяльність.
У Москві С. Гулак-Артемовський оселився біля церкви Різдва у невеликому двоповерховому дерев'яному будиночку, який дуже швидко стає широковідомим багатьом людям. Поголос про лікувальні сеанси колишнього уславленого співака ширився з кожним днем. За винятком неділі та релігійних свят, С. Гулак-Артемовський приймав щодня 30—40 осіб, не беручи з них за сеанси гіпнозу жодної копійки. "Це не мистецтво, а дар, і я не маю права брати за нього винагороду", — говорив Семен Степанович. Майже 10 років Гулак-Артемовський займався лікарською практикою. Помер він 5 квітня 1873 р. і похований у Москві.
В історії української культури Семен Степанович Гулак-Артемовський уславився своїм багатогранним талантом дарувати людям високі зразки музичного мистецтва і як фундатор української опери, створивши свого незабутнього "Запорожця за Дунаєм".
Поет, драматург, прозаїк Любов Забашта
Народилася 3 лютого 1918 року в Прилуках на Чернігівщині в родині службовця. Вірші Л.Забашта почала писати навчаючись в школі, і тоді ж дівчину підтримав відомий поет Павло Тичина. Після закінчення Одеського водного інституту працювала інженером-кораблебудівником. Після війни заочно закінчила літературний факультет Київського педагогічного інституту (тепер університет ім..М.Драгоманова). Автор кількох десятків книг. Деякі її вірші стали популярними піснями.
Перший чоловік Л.Забашти загинув на війні, а другим став Андрій Малишко. У збірці “Устами неложними”, яка писалась “у шухляду”, бо не могла бути видана у радянську добу, багато творів написано саме під впливом цього видатного поета-пісняра, що був складною людиною, якого боялись літературні, і не тільки, “цербери”. Окремий розділ збірки присвячено українським поетам епохи “Розстріляного Відродження”.
Померла Л.Забашта у 1990 році, а збірку “Устами неложними” син Ігор зміг видати тільки 2002 року.
Пропоную вірші Л.Забашти про долю митців.
Петро Картавий
|
* * *
Є поети розумні й холодні, В інших слово – мов блискавки слід, Їх слова підіймають з безодні, Посилають солдата в похід.
Вони ніжністю серце тривожать, Відмітають з душі мішуру, Вони силу кохання помножать І серця научають добру.
Є поети, що родять поетів, І від них, наче слід від комет, В відкриванні, у радості злетів Не один народився поет. |
|
* * *
Дерева вмирають стоячи, Дерева вмирають у сні. Вони умирають не боляче, Як світло вмира у вікні.
Поети ж вмирають з болями, Прощаючись з серця вогнем, А потім стають тополями. Вкраїни майбутнім днем.
Над вічності перелісками Дубами безсмертя ростуть! А потім стають обелісками І пам’яттю людства стають. |
|
|
* * *
Я спалила мости за собою, За собою спалила мости. Попрощалася з горем-журбою, Щоб до неї назад не прийти.
Я до тебе приходжу у бурю, Щоб сказать тобі впевнено – м у ж, Тільки ти своїх брів не нахмурюй, Тільки очі монгольські не мруж.
І не думай – чи вистачить в мене Тої сили, що вип’є ропу, Щоб шумів Україні ти кленом, Жайворонком дзвенів у степу.
Я пройшла через погляди вовчі, Ворогів наших спільних виття, Що крізь призму зневіри і жовчі Розглядають людські почуття.
Я прийшла, щоб разом із тобою Твою арфу співучу нести. Я спалила мости за собою, За собою спалила мости.
* * *
Ми вийдемо, наклепнику, з тобою На той страшний, безкомпромісний суд, Ти із ножем під чорною полою, Згорбатілий під тягарем облуд.
Щоб тим ножем убить мої чесноти, Мої найвищі промені душі, Зчорнілий вже від злоби і підлоти, Ти марно зватимеш своїх товаришів.
Вони усі відвернуться від тебе На тім суді останньому, страшнім, І покара тебе правдиве небо, А клевету пропалить чорний грім.
А я прийду просвічена огнями, Що серцю сили вистоять дали, Із пелюстково чистими піснями, Що в вірності стократно розцвіли.
ПОЕТУ
Відчуй свою силу, збагнути, що ти не лакей! Галузка народу, що має і розум, і мудрість, Тоді вже піти у вічність… лишить для людей Об’ємність пророка й таланту свого самобутність.
Тоді тих, хто прагнуть пророками стать, Та їхні вуста велемовні, насправді німії, Ти зможеш і мертвим навколо вогню об’єднать І величчю духу збудити їх кволі надії. |
|
* * * Ти – злиток сонця, Ти – вогонь і грім, Ти – тихий дощик, що напоїть душу, Ти – зрілий муж, якому все під силу, І ти – дитя, хлоп’я мале і ніжне, Ти – шлях в степу, легкий і білосніжний, І ти – важкий, буремний океан.
Я розгубилася, не можу зрозуміть: Тобі потрібна мати чи сестриця, Душа крилата й чиста, ніби птиця, Чи лід, який ти мусиш розтопить?
Тобі потрібні ніжність а чи гнів? Покірність і завбачливість чи, може, Лиш поводир, який направить зможе Той океан, що вийшов з берегів?
РЯДКИ ПРО ВАСИЛЯ СТУСА
…Тягли бо так, що лопалися шлеї, Ішли ж бо так, що в краю, де мордва, Вони свої збирали асамблеї, Щоб Україні вибороть права.
В лісах, в болотах, де вони, голодні, Валили дерево, трудились як могли, В копалинах холодних, як в безодні, Свою офіру тяжко нам несли.
Там юний Стус вихаркував легені І згадував свого Сковороду, Його шляхи, його народний геній, З ним розділивши всю свою біду.
Вкраїну він не зраджував ніколи, На закордони теж не утікав, Його, мов квіт Вкраїни, пропололи І вирвали із поетичних лав…
* * * Поет не може заздрити поетам! Ні, не повірю… Не кажіть мені. Бо вірші – то мов сонячні ранети, Що визріли на древі в вишині.
Поет поета може дивувати, Захоплювать, якщо там вищий злет. Поет поета – може не приймати, Якщо ж він заздрить – то вже не поет!
ПРО БЕЗСМЕРТЯ
Поет щасливий… Думи срібнопері Закоханим подібні лебедям. Поет страждає. Біль, що на папері, Комусь на серце ляже, мов бальзам.
В його поезіях і відкриття, і злети, Вони когось на подвиг поведуть. Немає смерті в справжнього поета! Нащадки його їй не віддадуть. |
|
КРИК
Присвячується Григорію КОСИНЦІ
Ти приходиш до мене щоночі
В ту хвилину, як вічно я сплю,
Заглядаєш в заплакані очі
І шепочеш: «Не плач, я люблю!..»
Д.ЗАГУЛ
О, той Жовтневий палац на горі!
Звучить Косинки крик мені у ньому,
Коли, буває, я іду додому
Із СПУ о пізній вже порі.
Як він кричав, як бунтував у ніч:
– За що? Мене? Творця і селянина?
Я не напився ще з твоїх, кохана, віч,
Я лиш збагнути встиг, що я – людина…
О, зоряна моя! Невже кінець?
Невже позаздрив нашій хтось любові?
Не надививсь я в очі барвінкові
І не наслухавсь стуку двох сердець…
Збагнув за мить усе своє життя,
Своє село і золоту Софію,
Де спить в цю мить його любов і мрія…
Отак безглуздо вмерти без пуття?
– Мене? На розстріл?.. Я так мало жив!
Не надививсь на рідну Україну!
Не долюбив тебе, мою єдину!
Барвінку мій, блакитне диво з див…
Прощайте, друзі!
Чуєте? Мене
Кати ведуть на розстріл…
Проклинаю!
Вас, чорні судді, вашу люту зграю,
І наша смерть – вам здарма не мине!
Композитор Анатолій Пашкевич
(1938-2005)
http://www.lib.zt.ua/node/332
Відомий хоровий диригент, композитор-аматор, народний артист України Пашкевич Анатолій Максимович народився в с. Довбиш Баранівського району (11 лютого 1938 року). З дитинства захоплювався музикою. Як сам згадував митець, все починалося з трофейної скрипучої гармошки віденського ладу «вєнки», якою хлопець майстерно оволодів, але вже згодом, почувши гру фронтовика на баяні, захотів, щоб батьки купили йому справжній баян, який у тяжкі повоєнні роки був неабиякою цінністю навіть для професійних музикантів. Батьки наважилися такі продати єдину корову-годувальницю з тим, щоб купити синові справжнього тульського баяна. За місяць самотужки Анатолій навчився грати такі складні твори, що й сам дивувався. Поїхали з батьком у Житомир, купили самовчитель, партитуру. І вже за місяць грав складні класичні твори, причому додавав і свої варіації.
На кого вчитися - такої проблеми у Анатолія не було. Після невдалої спроби поступити в Київське музичне училище ім. Глієра випадковість звела його у Новоград-Волинському з директором тамтешнього Будинку культури, майбутнім видатним режисером і постановником масштабних концертних дійств Борисом Шарварком. Він допомагає Анатолію поступити на всесоюзні курси підготовки керівників художньої самодіяльності, які вперше відкрились при Нов.-Волинському будинку культури. Закінчивши курси, він вирішує попробувати щастя у Москві, де при Всесоюзному будинку народної творчості відкривалися заочні музичні курси. Навчатися довелося одночасно із службою в армії - доля завела його у Північний морський флот. Після закінчення строкової служби Пашкевича залишали баяністом у матроському ансамблі, але він повернувся у рідну Баранівку, організував там вокальний ансамбль, самодіяльний хор, одержував перемоги на численних олімпіадах та оглядах. На одному із оглядів у Києві сам Григорій Верьовка високо оцінив творчі здібності і талант молодого керівника ансамблю. Через кілька років ансамблю було присвоєно звання народного.
Потім А. Пашкевича запросили у Житомир створювати ансамбль «Льонок», а згодом А. Авдієвський запросив хормейстером у Черкаський народний хор. Там, у Черкасах, до композитора й прийшла слава, співавторами якої були автор пісень Дмитро Луценко та виконавці, солісти Черкаського хору Ольга Павловська і запрошена ним же Раїса Кириченко. З появою пісні «Степом, степом…» на слова М. Негоди слава композитора розпростерлася на весь тодішній Союз.
Анатолій Пашкевич глибоко національний композитор. Сьогодні вже важко уявити українську пісенну культуру без «Маминої вишні», «Пісні Волині», «Пісні про хліб», «Довженкової землі» та інших. Пашкевич неперевершений мелодист. Більшість його творів на вірші українських поетів вже стали народними («Гуси летіли», «Моя ти земле калинова», «Хата моя, біла хата», «Світязь», «Чебреці») та інші. Крім того у творчому доробку композитора є близько двох десятків пісень на народні тексти, в яких своє авторство він не декларував. Серед них - «Ой я маю чорні брови», «Ой не плавай лебедонько», «Сама собі дівчино здивувалася».
Окрема сторінка його композиторської творчості - аранжування, гармонізації та обробки українських народних пісень. Він не просто розкладав пісню на голоси чи механічно адаптував її до можливостей певного хорового колективу, а вишукував нову звукову палітру, яка б по новому розкривала цей народний витвір.
Уся могутня зрілість композиторського таланту Пашкевича проявилась у масштабних формах - фольк-опері «Блудний син», лібретто до якої написав сам за твором німецького письменника Германа Пуштфера, ораторії «Крик попелу» (лібретто О.Богачука), кантатах «Лебеді материнства» (вірші В. Симоненка) та «Чернігівські дзвони» (вірші М. Негоди).
Анатолій Пашкевич - самобутній, неповторний майстер хору, який своєю творчістю визначив вектори розвитку народно-хорового мистецтва. Завдяки і йому цей вид музикування став одним з найпопулярніших в Україні. Не здобувши хормейстерської професійної освіти, він став учителем для багатьох власників престижних дипломів.
Пашкевич - хормейстер умів безпомилково віднаходити «нервові центри» пісні і натискуючі на них, вигравав на найтонших струнах людських душ - як слухачів, так і виконавців. Його хори не були багаточисельними, однак за інтенсивністю і динамізмом вони не поступалися велюдним капелам, бо диригент працював з кожним співаком, знав можливості кожного і умів домагатися максимум можливого. Він подарував нам ціле суцвіття талановитих співачок: Раїсу Кириченко, Ольгу Павловську, Євгенію Крикун, Галину Мельник.
Там де був Пашкевич - чи то в Черкасах, Києві, Луцьку, Чернігові - там і знаходився центр народного хорового мистецтва. Туди, неначе до магніта, тягнулись поети з надією повінчати свої твори з музикою Пашкевича, керівники аматорських колективів щоб набратись досвіду, талановита молодь, щоб попрацювати поряд з живою легендою.
Він жив на окремій орбіті. А весь його життєвий устрій підпорядковувався одному-єдиному - служінню пісні. Пашкевич залишив по собі великий творчий спадок, який потрібно впорядковувати. Творчість А. Пашкевича того варта, і вітер часу неостудить її тепла.
Помер А. Пашкевич в січні 2005 року, похований у Черкасах поруч з могилою солістки Черкаського народного хору, народної артистки Ольги Павловської, першої і єдиної виконавиці пісні «Степом, степом».
В травні 2007 р. на Батьківщині аматора в Баранівці у сороковий рік написання ним реквієму «Степом, степом» в присутності сотень гостей і земляків на фасаді Баранівського будинку культури було відкрито меморіальну дошку, на якій було написано: «У цьому Будинку починав свою творчу діяльність народний артист України Анатолій Пашкевич». Відбувся вечір пам′яті видатного аматора.
Своєю творчістю А. Пашкевич збагатив пісенну скарбницю нашого народу, і квіт його мелодій не зів′яне, він будитиме в людських серцях тепло любові, щирості, патріотизму, добра.
Степом, степом...
Слова Миколи Негоди
Музика Анатолія Пашкевича
Степом, степом йшли у бій солдати.
Степом, степом - обрій затягло.
Мати, мати стала коло хати,
А навкруг в диму село.
Степом, степом розгулись гармати,
Степом, степом - клекiт нароста...
Степом, степом падають солдати,
А навкруг шумлять жита.
Степом, степом поросли берізки,
Степом, степом сонце розлилось...
Степом, степом - встали обеліски,
А навкруг розлив колось.
Степом, степом - людям жито жати,
Степом, степом даль махне крилом...
Мати, мати жде свого солдата,
А солдат спить вічним сном!
Рубрика – «ЗМІ про митців»
У 60-ті Симоненко був другим після Шевченка поетом за згадуваністю
Сайт http://golosukraine.com/publication/kultura/mystectvo/u-60-ti-simonenko-buv-drugim-pislya-shevchenka-za-/
У столичному музеї шістдесятництва відбувся вечір, присвячений пам'яті поета Василя Симоненка. Своїми спогадами поділився з присутніми давній друг Симоненка, відомий громадський діяч і колишній дисидент Євген Сверстюк.
- За життя Василя Симоненка світ побачила лише одна його збірка "Тиша і грім". Ще одна вийшла одразу по смерті поета. Саме остання відіграла дуже важливу роль, - ділиться спогадами Євген Сверстюк. - Пропущена цензурою, а отже, дозволена офіційною владою, вона була своєрідною перепусткою. Прикриваючись нею, можна було дозволити собі на зібраннях зачитувати і щось нове із Василевих віршів, те, що не пропустили, але те, що всі ми добре знали напам'ять. Варто сказати, що в 60-ті роки фактично було два найбільш згадувані й цитовані поети. Це - Шевченко, офіційно дозволений, проте якого дуже боялася і остерігалася влада, і Симоненко, напівзаборонений, якого так само остерігалися.
Якщо спробувати віднайти найхарактернішу прикмету таланту Василя Симоненка, - це, мабуть, те, що в музиці називається слух. А ще - почуття правди. "В калюжі глибоко не пірнеш" - ну хіба можно було глибше від нього охарактеризувати тодішній час? Одне слово, з таким почуттям правди людина не може фальшивити. А в той час це було дуже небезпечно. Він цим мучився, але піднявся до цієї правди.
Євген Сверстюк також розповів, як він уперше зустрівся з Василем Симоненком. Біля будинку вчителя його наздогнав юнак і відрекомендувався. Тоді його ім'я вже було на слуху, а от і знайомство. Вони одразу вирішили піти до Івана Світличного, щоб продовжити спілкування. Він жив неподалік і взагалі був один із квартирою, каже пан Євген, тож усі стежки завжди вели до дому Світличного.
Але найяскравіший епізод, пов'язаний із Василем Симоненком, що його розповів пан Євген, був одразу після розгрому на Манежі у Москві Микитою Хрущовим виставки художників-авангардистів. Так збіглося в часі, що коли у престольній відбувался ця подія, у Києві молоді літератори, нічого не підозрюючи, обмивали нову квартиру Івана Драча. Аж тут телефонують із комітету комсомолу - в Києві має бути вечір у рамках, так би мовити, виступу Хрущова.
- Товариші наші десь уже розбрелися. Телефонів тоді ні в кого не було, тож зібрати публіку було важко. І ми удвох з Василем ідемо. Василя одразу беруть у президію.
Палкі промови, засудження, усе в дусі тих часів.
А тоді дали слово Симоненку.
І він почав:
"Ти знаєш, що ти людина, ти знаєш про це чи ні?"
Це було дуже сміливо. Таке враження, що стеля потроху опускається. Ми зараз знаємо, що це, коли стеля опускається, бо живемо в такий час. А потім Василь пішов ще далі - почав читати "Злодія"... Він не визнавав жодних перепон.
"Їх би до суду,
Їх би за ґрати".
На завершення були "Гранітні обеліски". Ви ж розумієте, що пророцтво 1917 року в 62-му не пишуть. Тож усе закінчилося млявими оплесками. Вечір добігав кінця якось непевно. Публіка дещо розгублена. І тут нас обступили молодики, яких у штатському в залі, так розумію, було досить, і почали питати у Василя, де можна купити його вірші. Але в нього тоді вже була напрацьована своя метода.
Каже: "Так от же вийшла збірка".
- А ці нові, що ви читали?
- Так це ж буде нова...
- А зараз?
- А зараз я ж читав, і ви могли записувати...
Одне слово, пішли тоді хлопці ні з чим.
На жаль, з того часу Симоненкові залишалося жити вже зовсім мало. Він пішов, забравши з собою дуже великий потенціал, проте залишилася його поезія. А це вже - ціла епоха.
Марина Кривда, "Голос України"
Щиро дякую за вичитку бюлетеня Тетяні Бовт