Новини одним рядком:
2 листопада – гуманітарний урок біології “Відірвані хвости ящірок” у науковій бібліотеці НАУКМА в Києві
3 листопада – творча зустріч з виконавцем пісень В.Висоцького В.Рот-Сєровим у Сумській обласній науковій бібліотеці
3 листопада – концерт А.Гершаніка і тріо «Альма-Матер», квартирник на Подолі в Києві, Контрактова площа, 7
4 листопада – концерт Володимира Фоменка у Харківському художньому музеї, вул.Совнаркомівська, 9
9 листопада – день української писемності та мови
10 листопада – концерт Миколи Ютушуя в домі-музеї Іллі Сельвінського (м.Сімферополь, пер. Бондарний, 2)
12 листопада – концерт до річниці клубу співаної поезії ім.Ю.Візбора у Харківському Будинку вчених, вул.Совнаркомівська, 10
14 листопада – 100 років з дня народження Андрія Малишка, українського поета
14 листопада – концерт Олени Свок у арт-центрі “Карман” (м.Сімферополь, вул. К.Маркса, 3)
16 листопада – концерт Валерія Акулініна і Олександра Спицького (Конотоп) у Сумській обласній науковій бібліотеці
16-17 листопада – фестиваль авторської і туристської пісні «Стежинка» у Харкові
17 листопада – концерт Юлії Сабаранської (Харків) у малому залі КАП “Арсенал” у Києві
24 листопада – концерт пам’яті Олександра Триполітова у Російському культурному центрі в Сімферополі
24 листопада – концерт гурту “ЧУ-ЖА-СІ” у Сумській обласній науковій бібліотеці
28 листопада – концерт дуету "Простір музики" у музеї Т.Г. Шевченка в Києві
1 грудня – концерт Володимира Семенова у малому залі КАП “Арсенал” у Києві
Вірші Андрія Малишка, до ювілею поета
ПОКОЛІННЯ
Відгриміло, грозою відблискало,
Розлилося в гаряче проміння –
І над сивими обелісками
Молоде піднялось покоління;
Не маленьким, у кучерах, хлопчиком
Без наруги, зітхань і облуди,
Не затемнене чорним окопчиком,
Не пробите свинцями у груди.
Гордовите у мужності, зрештою,
У піснях, у дерзаннях, у місіях,
Не залякане в ночі арештами,
Не допитуване на комісіях.
Зеленіє, напружено ключиться,
Не чекаючи фальшо-овації,
І як треба помучитись, – мучиться
Без печаток і рекомендації;
Покоління із краю отецького,
Голосами – як сурми у хмари!
І від тяжкого сну соловецького
Не лягають на душу кошмари...
Видно, інші, що повною мірою
Брали муки, де серцю згоріти,
Умираючи нічкою сірою,
Віддали йому віщі завіти.
І воно із батьками-вожатими,
Ненавидячи догми і тризни,
Наше поле зеленеє жатиме,
Доки й серце клекоче Вітчизни.
І воно – на дорогах на трасових,
Де шумлять музикальні тополі,
Дослухається мислів Тарасових,
Виглядає Бетховена в полі!
* * *
Ми твою ходу грозову
Знаєм не в молитві,
Ми твою вкраїнську мову
Захистили в битві.
Щоб вона жила велика
І цвіла катраном,
Засторогою дволиким
Царям і тиранам!
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи присилайте на Email: p_karta@ukr.net, p_karta@mail.ru
Київ – Олеся Мамчич
Друзі, усіх щиро кличу! Я там модератор і виступант :)
Відірвані хвости ящірок (гуманітарний урок біології у вищій школі)
2 ЛИСТОПАДА
П'ятниця
18:00
ІВАН АНДРУСЯК
СВІТЛАНА БОГДАН
ОЛАФ КЛЕМЕНСЕН
ОКСАНА КУЦЕНКО
МИРОСЛАВ ЛАЮК
ОЛЕНА МАКСИМЕНКО
ТАРАС МАЛКОВИЧ
ОЛЕСЯ МАМЧИЧ
ОКСАНА САМАРА
ОЛЕНА СТЕПАНЕНКО
ІРИНА ШУВАЛОВА
Вірші – довгі хвости ящірок.
Не чіпайте їх пальцями - обережно!
Якщо хочете впіймати поета, хапайте його, швидко накривши долонею, але не хапайте за хвоста – хвіст залишиться у вашій руці, а поет утече в кропиву...
Буває, поети вилазять грітися на сонце...
Тоді приходьте і ви, подивіться на ящірок, подивіться на їхні хвости... І коли поет розімліє на сонці, ловіть його...
Можливо, комусь подобаються хвости без ящірок... тоді смикайте їх за хвоста – той сам залишиться у ваших пальцях – такий же живий, як і ящірка...
Хоча хвіст - це окраса ящірки. У деяких ящірок він становить 2/3 довжини. І тому я не можу дивитися на ящірку без хвоста...
Краще з хвостом, довгим, покритим лускою слів, неймовірно рухливим і майже живим...
Отож, приходьте у наш поетичний тераріум... Там під лампою-сонцем гріються ящірки...
ОРГАНІЗАТОРИ:
НАУКОВА БІБЛІОТЕКА Національного університету "Києво-Могилянська академія",
а також
Світлана Богдан,
Олаф Клеменсен,
Олеся Мамчич.
Київ – Ольга Артеменко
Дорогие друзья!
"Ну вот, наканец-то, дождливый Октябрь
Ну вот, наконец-то, прохладная Осень..."
...И самое время собраться на очередной песенный Праздник.
А он в этот раз особенный:
Столько молодых, красивых, талантливых и неслучайных лиц одновременно на сцене Вы еще не видели!
Впервые! Масштабный днепропетровский бард-проект на киевской сцене!
Представители авторской песни разных поколений, но одной большой дружной творческой Семьи.
Неутомимые хранители очага знаменитого клуба авторской песни "Альма-Матер" и культового фестиваля "Вагант"
Анатолий Гершаник
Наталья Гершаник
Яна Гершаник
Ольга Воротынцева (г.Днепропетровск)
см. афишу во вложении (3 листопада – концерт А.Гершаніка і тріо «Альма-Матер», Київ, Контрактова площа, 7. Упорядник.)
Ждем всех!
Продюсеры:
Ольга Артеменко и Адмиралъ
Суми – сайт КАП “Булат”
3 ноября 2012 года в отделе искусств Сумской областной универсальной научной библиотеке им.Н.К.Крупской состоится творческая встреча с Владимиром Рот-Серовым (исполнителем песен Владимира Высоцкого).
Начало 15.00
Вход свободный.
16 ноября 2012 года в отделе искусств Сумской областной универсальной научной библиотеке им.Н.К.Крупской состоится авторский вечер Валерия Акулинина (г.Киев) и Александра Спицкого (г.Конотоп),
с программой "ТОЧКА ОПОРЫ".
Начало 16.00
Вход свободный.
24 ноября 2012 года в отделе искусств /или в актовом зале/ Сумской областной универсальной научной библиотеке им.Н.К.Крупской состоится творческая встреча
с легендарным квартетом "ЧУ-ЖА-СИ."
Начало 15.00
Вход свободный.
Харків – Ірина Федорова
Здравствуйте, Пётр! Регулярно получаю ваши бюллетени - спасибо! Побывали мы на фестивале "Солнечный зайчик" в Запорожье в этом году. Как всегда - Елена Алексеева как организатор - на высоте. Всё прошло четко и насыщенно. Количество участников возросло - около шестидесяти детей и взрослых принимали участие в фестивале-мастерской который проходил в Запорожском Дворце детского и юношеского творчества. Каменец-Подольский, Славянск, Харьков, Москва, Сумы , Киев, Кролевец, Запорожье. Занятия по вокалу проводили Анна Гайдук и Руслана Туриянская, по режиссуре песни и актёрскому мастерству - Михаил Гантман и Сергей Рубашкин (Москва), сценречью занималась Елена Гаджилова, Жан Селезнев провел микрофонный практикум. а Олег Рубанский - сценическое дыхание, Бельский - гитарный аккомпанемент. Кроме занятий мэтры порадовали ребят концертом "Искусство импровизации", рассказали о творчестве Александра Галича и Александра Городницкого. Ребята попробовали свои силы в концертах в малом зале Дворца и в ДК им.Кирова. Подарком стал и концерт Юрия Цедровского. Теперь будем ждать ещё год. чтобы попасть на пятый фестиваль! А у нас в Харькове 16-17 ноября вот уже в 15 раз пройдет во Дворце детско-юношеского творчества Фестиваль авторской и туристской песни "Тропинка". 16 ноября в 17.00 пройдут творческие мастерские, а 17 ноября в малом зале Дворца пройдёт конкурсный концерт и концерт гостей.
Київ – Олександр Музика
До нас завітала «Ірпінська осінь»
(газета «Ірпінський вісник» №44, 26 жовтня – 1 листопада 2012 року)
У санаторії «Ірпінь» відбувся вечір авторської пісні та поезії «Ірпінська осінь».
Суботній день зібрав на живописній мансарді закладу майстрів та аматорів слова, а також виконавців бардівської пісні.
Вечір відбувся завдяки зусиллям ініціативної групи «Лісова Брама», мистецького центру «Камертон» та його клубів — літературній майстерні «Струна» і клубу авторської пісні «Ключ». Свою пісенну творчість тут представляли жителі Приірпіння та запрошені з Києва гості: доцент Національного університету ДПС України Олександр Редич, журналісти Олександр Музика та Юлія Гніденко, а також талановиті виконавці — Олександр Зубенко, Геннадій Кирилов, Вікторія Козак, Олександр Кононученко. Авторськими поезіями присутніх порадували аспірантка Інституту соціології НАН України Марина Науменко, член Конгресу літераторів України та ірпінської літературної студії «Дебют» Людмила Хорошева, київський поет Ярослав Гадзінський.
На вечорі звучали твори про осінь, Ірпінь, хвилювання і думки, пов’язані з настанням багряної пори року. Лейтмотив вечора — не потрібно сумувати, що стає холодніше і природа засинає, адже все — закономірно.
Звичайно, не обійшлося й без ностальгії за літом, адже більшість творів написана виконавцями саме восени, коли так хочеться повернути тепло. Про це співали барди, зокрема Олександр Редич порадував присутніх виконанням пісень «Миг удачи» (слова Наталії Вареник), «Липень» (слова Юлії Бережко-Камінської) та інших; Олександр Музика виконав пісні «Осіння симфонія вітру», «Ностальгія». Людмила Хорошева презентувала «осінні» вірші з кількох власних збірок; філософічністю були наповнені поезії молодих авторів Марини Науменко та Ярослава Гадзінського. Вечір завершився неформальним спілкуванням та обговоренням планів на майбутнє. А серед них — проведення тематичних вечорів авторської пісні та поезії у місцевому музеї і бібліотеці, Центральному будинку культури, в одному із затишних ірпінських кафе тощо.
Юлія ГНІДЕНКО
Київ – розсилка сайту http://festivali.org.ua/
13 ноября в 19.30 в клубе авторской песни "Арсенал" концерт автора из г. Коростень Тимофея Сердечного и исполнителя авторских песен Ольги Щербины из г. Владимир-Волынского. Взнос 30 грн. Очень рекомендуем прийти. Не пожалеете.
Более полная афиша клубных концертов на нашем сайте: http://www.arsenalclub.org/news/main.htm
Размещение данной прямой ссылки на других ресурсах очень приветствуется.
Суми – Петро Картавий
Запрошую читачів бюлетеня на вечір-спомин до 90-річчя Миколи Моренця, педагога, автора пісні «Барбарисовый куст». Вечір відбудеться у Сумському Палаці дітей та юнацтва 17 листопада, початок о 14.00.
* * *
Він дивним був.
Точніш,
Він навіть був предивним
на вигляд і на біль, і на своє ім’я,
коли мій гордий мур,
як може лиш людина,
мов спокій і мов хліб,
у пальцях розім’яв.
Я мучилася, я
не знала, скільки важать
слова і скільки сум, і скільки голоси,
і мала кожну вість за передвістя враже.
А він мої страхи послухати просивсь.
Від погляду його тужилось нелюдинно,
Рукам його важке вклонялося стерно.
Він справжнім був.
Він був
загибельним і дивним.
А чи він дійсно був – так то вже все одно
Антоніна Тимченко
Боярка – Сергій Мороз
Дякую, Петре, отримав.
28 листопада 2012 року о 18.00 в приміщенні музею Т.Г. Шевченка в Києві відбудеться концерт дуету "Простір музики". В програмі авторські пісні учасників дуету на вірші класиків української поезії - Т.Шевченка, О.Олеся, В.Сосюри, В.Симоненка, В.Стуса та інших поетів.
Одеса – Людмила Мазур
Україна збирає імпровізаторів світу он-лайн
на оригінальний джазовий конкурс
Проходить відбірковий он-лайн етап концептуально нового Міжнародного фестивалю-конкурсу джазової імпровізаційної майстерності "Майстер-Джем".
Цей проект від автора і продюсера легендарного "Одеського Джаз карнавалу" Михайла Фрейдліна - одночасно й серйозний професійний конкурс, і джазовий фестиваль.
На відміну від традиційних джазових подій, цей проект не має аналогів і відбувається протягом усього року. Він є інтерактивним як для глядачів, так і для учасників.
Перший відбірковий етап проводиться в Інтернеті, де журі та голосування глядачів виявляють півфіналістів. Конкурсні дні фінального туру "наживо" пройдуть у форматі джем-сейшенів у різних джазових стилях (мейнстрім, латиноамериканський джаз, джазова балада, ф’южн, джаз-рок (або фанк) і будуть супроводжуватися телевізійними та онлайн-трансляціями
Фінал цього феєричного джазового свята відбудеться в Одесі на останньому тижні квітня 2013-го року і буде приурочений до Міжнародного Дня Джазу ЮНЕСКО! Очікується багато вітчизняних і закордонних виконавців. У журі фестивалю провідні джазові експерти й педагоги, знамениті джазові музиканти, відомі поціновувачі джазу.
Ідею «Майстер-Джем Фестивалю», його зміст високо оцінили й дали згоду співпрацювати такі відомі люди як Олександр Філіпенко, Анатолій Кролл, Андрій Козирєв, Андрій Мачнев, Володимир Тарасов, Володимир Фейєртаг, Олена Ханга, Леонід Чижик, Михайло Митропольський, Микола Голощапов, багато інших професіоналів джазового співтовариства та поціновувачів високого музичного мистецтва.
Для джазових імпровізаторів МАЙСТЕР-ДЖЕМ ФЕСТ - це:
* Міжнародні творчі обміни та надання імпульсу творчій кар'єрі,
* Можливість отримати грошову премію та зробити запис в одній з кращих
звукозаписних студій світу,
* Гастрольне турне по країнах світу для переможців конкурсу,
* Майстер-класи відомих джазових виконавців, педагогів й експертів,
* Можливість потрапити до ротації ТБ і радіо, реклама у ЗМІ та на найбільших Інтернет-порталах світу - постійних партнерах фестивалю,
* Нові знайомства, дружня атмосфера джазової імпровізації та творчого натхнення, феєричне свято й неповторний колорит Одеси,
* Проїзд та проживання учасників фінального туру в Одесі оплачується за рахунок фестивалю.
Учасниками відбіркового он-лайн етапу вже стали музиканти з 22 країн, як молоді, так і досвідчені імениті музиканти. Фестиваль підтримують найбільші джазові портали світу, а також міжнародні культурні центри та арт-об'єднання.
Зареєструватися для участі та надіслати свою відеопрезентацію можна до 31 грудня 2012, але бажано це зробити раніше!, для того щоб журі встигло вчасно прийняти об'єктивне рішення.
РЕЄСТРАЦІЯ учасників, а також умови конкурсу на офіційному сайті фестивалю www.master-jam.com
Сайт www.sevbardafisha.narod.ru/
Барды Дальнего Зарубежья
«РУССКАЯ МУЗА В КОСТА РИКЕ»
Новость (немного запоздавшая, к сожалению, новость) из Дальнего Зарубежья: 7 октября в Коста Рике, в театре «Espressivo Pinares» состоялся концерт авторской песни под названием «Русская муза в Коста Рике», в котором приняли участие наши соотечественники и их костариканские друзья. Об этом СевБАРД-АФИШЕ по электронной почте сообщил бывший крымчанин, а в настоящее время гражданин Коста Рики Сергей Крутько.
Бардовское действо в далекой южноамериканской стране было организовано Координационным советом соотечественников в Коста-Рике. Сцену для выступления в театре «Espressivo Pinares» превратили в «кухню» с чайником, рюмками, бутылками вина, пишет костариканская «Русская газета». Ведущая не объявляла номера официальным голосом, а по-дружески приглашала участников к себе «на кухню» и даже угощала старым выдержанным вином или рюмочкой водки. Правда, так и осталось не выясненным, комментирует бардовский концерт «Русская газета», не бутафория ли это была?
Перед зрителями выступили в основном русские костариканцы, исполнившие не только бардовские песни, но также стихи и рассказы. Что крайне интересно, в числе выступавших был и Сергей Крутько; он прочитал свои стихи, от которых, подчеркивает «Русская газета», у многих слушателей навернулись слезы на глазах. Обойму исполнителей дополнили сотрудники Российского посольства в Коста Рике и реальные костариканцы, влюбленные в русскую бардовскую классику.
Посетители СевБАРД-АФИШИ могут приобщиться к творчеству костариканских бардов, посмотрев концерт «Русская муза в Коста Рике» в «видео-окошке», размещенном справа.
Суми – Юрій Ош (Геннадій Костенко)
Знову…
Знову жовте листя облітає,
як летять у вирій журавлі.
Листя жовте крил таких не має,
тож зимує на своїй землі.
І курликають у небі птиці
понад стрічкою краси-ріки.
Облітає лист біля криниці,
як мої зимові вже роки.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Знову на смарагдовій отаві
вітер закружляє, замете
листя, мов намисто золотаве,
золотаве, та уже… не те.
Місячна думка
Місяць, мов сокира золота,
сяє – аж горить! – у темнім небі,
як у хлопців сила молода,
що нуртує, наче юний лебідь.
От би грянув золотий пожар
враз туди, темнота де найвища.
Та сире багаття в нас, на жаль,
і сокира ще без сокирища.
Тож нехай наводить місяць жах,
поки ми здобудемо завзяття –
на сокиру наб’ємо держак
і підсушимо своє багаття.
Книга бытия
Дождь шумит, и с гулким боем
бьются звонко капли о карниз.
Словно мчится скорый поезд,
в ночь глядятся окна сверху вниз.
И стучат, стучат колёса,
цокают на стыках колеи…
Птица цветом альбиноса
в очи будто глянула мои.
Эта птица – всё былое,
что промчалось стаей журавлей.
Нынче, как на аналое,
то былое в памяти моей.
Книгу памяти листаю…
Почерк переменчивый такой,
а местами, точно знаю,
не хватает точки с запятой…
И накладываю визу:
“Закрываю книгу бытия…”
Осень бродит по карнизу
и стучится каплями дождя.
Рубрика – «ЗМІ про мистецькі події»
Право за чільною нацією
http://litukraina.kiev.ua/pravo-za-ch-lnoiu-nats-iu
Автор Ганна ПРОТАСОВА
24 жовтня в Національному інформаційному агентстві «Укрінформ» відбувся круглий стіл «В обороні рідного слова», який є частиною Всеукраїнського форуму «На захист української мови і державності», ініційованого Всеукраїнським товариством «Просвіта». Метою круглого столу був розгляд питань, пов’язаних із новою редакцією Закону «Про засади державної мовної політики» (від 12 жовтня ц.р.) та проекту створення «Конфедерації дій в обороні української мови» — організації, покликаної об’єднати всі національно-патріотичні сили країни після парламентських виборів. Участь у заході взяли голова ВУТ «Просвіта» Павло Мовчан (ведучий), представник України в Раді ООН з прав людини Володимир Василенко, секретар НСПУ Сергій Пантюк, член комісії Світового конгресу українців Володимир Богайчук, директор Інституту українознавства Петро Кононенко, голова Української всесвітньої координаційної ради Михайло Ратушний, заступник голови ГО «Українська справа» Олексій Кляшторний, заслужений артист України Тарас Компаніченко, координатор ініціативи «Український дім. Нова хвиля» Юрій Ходарєв, народний депутат України Юрій Гнаткевич, професор Національного університету культури і мистецтв Кирило Стеценко, член Центрального правління ВУТ «Просвіта» Ярема Гоян, драматург і режисер Леонід Мужук, голова правління «Українського клубу» Роман Кухарук, голова ГО «Не будь байдужим» Ганна Ющенко.
У вступному слові Павло Мовчан наголосив, що гуртування національно свідомої інтелігенції має за собою міцну і тривалу традицію: «Цю справу ми не розпочинаємо з нуля. Українці в Україні — чільна нація, за нами — Конституція, право, історія». Задля характеристики політичного процесу в сьогоднішній Україні П. Мовчан використав термін російського історика Льва Гумільова «химера»: «Химеру ми переживали тоді, коли розпадалася Київська Русь. Князь Святослав зруйнував Хазарський каганат (приклад «химерного» етноутворення, за Л. Гумільовим — Г. П.). Головним для людей стає зиск, а патріотизм у «химері» не приживається».
Як член робочої групи з доопрацювання Закону «Про засади державної мовної політики» голова ВУТ «Просвіта» зазначив, що нова редакція документа хоч і наближає закон до конституційних норм у галузі мовної політики, проте не пропонує головного — механізмів реалізації закладених у ньому положень. На думку Володимира Василенка, Україна сьогодні переживає час гуманітарної агресії, складовою якої є відповідна мовно-культурна політика. Нині ж необхідна гранична мобілізація всіх сил для протидії цим процесам.
Сергій Пантюк зауважив, що в таких умовах ефективними є первинно-просвітницькі акції із залученням широкого кола громадян, зокрема й батьків, небайдужих до принципів виховання своїх дітей. Петро Кононенко наголосив: до Закону «Про засади державної мовної політики» має бути прийнятий Закон «Про державну мову», який би чітко окреслював поняття державної мови та її статус.
На непростій мовно-культурній ситуації у сфері медіа та популярної культури зосередив увагу присутніх Тарас Компаніченко: «Нинішні медіа, російськомовні фільми та музика підживлюють міфи, побудовані на постколоніальній свідомості. Культурну експансію цілеспрямовано здійснюють інституції чужої держави, нам же бракує тих зв’язків, які могли б донести до людей українські міфологеми». А Кирило Стеценко зазначив, що життєздатність національної ідеології має утверджувати нова управлінська еліта, вихована і сформована в незалежній державі.
Також учасники круглого столу розглянули організаційний регламент Конфедерації дій в обороні української мови. До Конфедерації закликали приєднуватися як окремих осіб, так і організації, які готові працювати задля прийняття в Україні демократичного мовного законодавства, заснованого на статусі української мови як єдиної державної, та сприяти поширенню використання української мови в Україні та за її межами.
Українська міфологія у прочитанні Олексія Кононенка
http://dt.ua/CULTURE/ukrayinska_mifologiya___u_prochitanni_oleksiya_kononenka-111035.html
Леонід Андрієвський «Дзеркало тижня. Україна» №38, 26 жовтня 2012
Напевно, кожному цікаво знати про землю, де ти народився. І хоч би як складалося життя, відчуття належності до своєї землі, її історії завжди викликає інтерес до книг, які торкаються глибин народного життя, захоплюють вчинками наших пращурів. На жаль, історія часто була немилосердна до народів, які населяли сучасні слов’янські землі. Тож чим більше досвіду і знань попередників освоєно, чим краще знаємо свою історію, тим менше помилок випадає на долю нинішніх і грядущих поколінь…
Ось я тримаю в руках унікальну книжку, яку створив письменник, журналіст, заслужений діяч мистецтв України Олексій Кононенко: «Українська міфологія та культурна спадщина». Харківське видавництво «Фоліо» видало її з рясним посторінковим ілюстративним матеріалом, з оригінальними рубрикаціями, в ошатному оформленні, завдяки чому книга стала, безперечно, вагомим внеском у книговидавничу справу в Україні. Тут вміщено описи міфологічних уявлень, вірувань, обрядів, легенд, та їхні відлуння у фольклорі і пізніших звичаях українців, братніх слов’янських та інших сусідніх з українськими племенами народів. Олексій Кононенко працює у широкому діапазоні тем, використовує багато рідкісних матеріалів, підкреслює явища двовір’я, тісне переплетіння у народній свідомості язичницьких та християнських уявлень.
Автор дотримується принципів історичної достовірності. Він, як і відомі попередники М.Костомаров, І.Срезневський, Я.Головацький, І.Огієнко, вважає, що міфологія давніх слов’ян неодмінно має розглядатися і вивчатися по усій широті їхнього ареалу розселення, тому що основи легенд, звичаїв, вірувань, попри їхні місцеві особливості, спільні для всіх слов’янських народів.
Олексій Кононенко автор тридцяти книжок (поетичних і прозових), близько трьохсот публікацій у пресі, автор понад сотні пісень, добре знаних українцями у виконанні відомих артистів. Його творчому стилю притаманне розмаїття образної палітри: символічність, пісенно-живомовна простота його текстів є добрим ґрунтом для серйозних тем, які він доносить людям. Його твори друкувалися в Україні, Росії, Білорусі, Канаді, Грузії, Азербайджані, Туркменистані.
Коли вперше я розкрив «Українську міфологію», то в захопленні гортав її сторінки, намагаючись цілісно усвідомити її структуру й охопити обшири змісту. Відразу постало запитання: коли ж її автор захопився цією темою? Щоб узятися до такої багатогранної праці, присвятити свою творчість такій складній темі, як «міфологічні уявлення, вірування, обряди, легенди та їхні відлуння у фольклорі і різних звичаях українців, братів-слов’ян та інших народів» (це зазначено в анотації), щоб підготувати до виходу у світ таке вагоме видання, окрім письменницького таланту потрібні роки наполегливої дослідницької праці, «чорнової» письменницької роботи, обробки різнорідних текстів, щоб узагальнити, по-своєму потрактувати і передати читачам певні знання і досвід. Коли ж я ближче познайомився з творчою біографією Олексія Кононенка, з’ясувалося, що ця тема йшла паралельно з його художньою прозою і поезією роками. Він працює у ній близько двадцяти років, починаючи ще з перших книг: «Персонажи славянской мифологии» (1993); «Слухай подих давнини», «Духи природи. Хатні та дворові», «Духи природи. Лісові та польові» (1997); «Духи природи. Водяні та болотяні», «Ритуали. Обряди. Звичаї» (1998); «Божества давніх слов’ян» (2000); «Духи природи. Повітряні», «Небесні світила та зорі» (2001); «Хліб обрядовий, буденний, святковий», «Напої обрядові, буденні, святкові», «Племена східнослов’янські» (2002). Я наводжу приклади тільки тих видань, де простежується тема української міфології. А ще Олексій Кононенко — автор сценаріїв різдвяних вистав для дітей у Національному театрі імені Івана Франка. Сценарист Всеукраїнської акції «Людина року», сценарист і режисер Всеукраїнської «Естафети Пам’яті», присвяченої найсвятішому — 60-річчю визволення України від фашистських загарбників. А ще сценарист і режисер відомого Міжнародного дитячого фестивалю «Всі ми діти твої, Україно». То й не дивно, що Олексій Кононенко так фахово взявся до написання своєї, певно, на сьогодні найвагомішої книги «Українська міфологія та культурна спадщина».
Читач знайомиться зі світом вірувань слов’ян, їхнім дохристиянським міфовсесвітом з його магією перевтілення, метаморфозами, ієрархією у ньому богів, духів, багатством народних обрядів і звичаїв, а також народним християнським світобаченням та обрядами, що поєднані із віковими хліборобськими традиціями. На основі різних джерел, дослідницьких, етнографічних праць, спостережень, особистих авторських розвідок, за якими по крихтах дбайливо зібраний і систематизований великий матеріал, як зазначає автор, — «з невеликих осколків знань і відомостей, що дійшли до нас», Олексію Кононенку вдалося створити величну картину світобачення далеких слов’янських пращурів українського народу. Ця картина багато в чому суголосна світобаченню наших сучасників, тому і має не тільки історичну, наукову, художню, але практичну суспільну цінність.
Автор розглядає увесь слов’янський світ в хронологічних паралелях. Його міфосвіт починається з переказів про наївні найдавніші вірування, роздуми над античними міфами в поєднанні із слов’янськими уявленнями, а потім доповнюється сучасними знаннями.
Найбільш значний за обсягом матеріал, присвячений ранньому досвіду бережливої, любовної взаємодії людини з природою, представлений автором дуже широко: описи рослин, дерев, звірів, пташиного світу, обрядів, пов’язаних з вирощуванням і повсюдним ритуально-священним використанням хліба. Дуже цікаві розповіді про види хлібів, коли їжа наповнювалася духовним змістом. Цікава ота постійна присутність духовного в матеріальному, те що людина свій духовний світ, свої почуття передає різним матеріальним виробам. І саме це одна з найцікавіших сторін дослідження О.Кононенка, в якому наче оживає «прадавня душа» — її єдність із природою, еволюція народної моралі, психології і їхній зв’язок із сучасністю; дотикання міфологічних і сучасних наукових уявлень про світ, про Землю і Космос, та цінність первинного емоційно-поетичного їх сприйняття.
Глибока узагальнююча праця О.Кононенка допомагає нам не лише усвідомити минуле, але й вказує на шляхи у майбутнє, освітлюючи міфологічні, традиційні «закутки» свідомості нас самих, наших сучасників. Це одна з тих особливо важливих книг, які я ставлю на найближчій полиці — для щоденного практичного використання.
Дивовижні властивості людського осягнення дійсності, засвідчені в книзі «Українська міфологія та культурна спадщина», підтверджують, що наша історія, духовна і художня культура, які творилися упродовж минулих епох, сягають вікових глибин, і творилися разом з історією найдавніших цивілізацій світу. Книга Олексія Кононенка має велике значення для української культури, збагачує наше уявлення про далеких предків, збагачує сучасну мову, служить збереженню фольклору. Вона містить великий матеріал з історії народу, його етики, естетики, практичної хліборобської моралі. Книга доносить до нас багаті фольклорно-епічні традиції, що існують і розвиваються за законами часу, передаються із покоління в покоління, відновлюються в нових цивілізаційних умовах зі змінами; і це вже не тільки нові варіанти, а інколи зовсім нові історії і легенди. А для самого автора це ще один щабель на шляху до визнання його багаторічної праці на ниві української літератури.
Один із Розстріляного відродження
На 130-річчя Михайла Бойчука до його рідної Романівки з’їхалися художники
(газета «Голос України» від 3 листопада 2012 року)
http://www.golos.com.ua/Article.aspx?id=271390
Видатного українського художника-монументаліста Михайла Бойчука знала вся Європа, але за радянських часів про нього майже нічого не знали на Батьківщині.
— Коли 1982 року ми вирішили відзначити 100-ліття славетного земляка, — згадує заслужений художник України, лауреат премії ім. М. Бойчука Богдан Ткачик, — то про нього мало хто знав. Але Ігор Герета таки організував вечір пам’яті Бойчука у художньому музеї. Перед цим я побував у Леся Танюка, який тоді працював у Москві, з листом, адресованим академіку Андрієві Сахарову. Ми просили його написати до Тернопільського обкому партії — щоб дозволили вшанувати видатних вихідців краю Леся Курбаса і Михайла Бойчука. Лист від Сахарова надійшов. А вже через десять років у Романівці встановили пам’ятник братам Бойчукам, назвали їхніми іменами вулиці, заснували премію імені Михайла Бойчука. Її вручала його дочка Ганна — вона приїхала з Мюнхена, де працювала на радіо «Свобода». Тоді ж у Тернополі відбулася перша Всеукраїнська виставка художників-монументалістів.
Біля пам’ятника Михайлу та Тимофію Бойчукам зібралися односельці, школярі, студенти, митці з Тернополя, Києва, Львова. Вони прибули до Романівки Теребовлянського району на Тернопільщині на 130-річний ювілей одного з провідних митців України ХХ століття — представника Розстріляного відродження Михайла Бойчука. Тут відбулися урочистості і панахида. Брати прославили це глухе галицьке село на весь світ. До слова, Романівка — батьківщина і народного депутата, учасниці визвольного руху Слави Стецько.
Михайло Бойчук навчався малярському мистецтву у Львові, Відні, Кракові, Мюнхені, Парижі, містах Італії. Заснував свою школу, відому як «бойчукісти». Разом з учнями створив понад 20 монументальних розписів. Серед учнів Михайла був і його молодший брат Тимко, не менш талановитий, але через хворобу він пішов з життя у 26 років.
З 1917-го Михайло Бойчук працював у Києві, був одним із засновників та професором Української академії мистецтв. 1937 року разом з кількома учнями розстріляний енкавеесниками. Майже всі монументальні твори «бойчукістів» знищили, а прізвище майстра стало забороненим.
А ось у родині професора Львівської академії мистецтв Ярослава Кравченка ніколи не забували Михайла Бойчука, адже батько пана Ярослава Охрім Кравченко був учнем художника.
— Він після заслання в Сибіру приїхав до Львова і розвивав традиції школи «бойчукістів», — згадує професор. — У нас в домі ім’я Михайла Бойчука вимовляли з трепетом.
Ярослав Кравченко написав книжку «Школа Михайла Бойчука. 37 імен», видав альбом-каталог його творів з музейних і приватних колекцій. Він подарував їх бібліотеці Романівки.
Сільський голова Ганна Кацан показує щойно видану книжечку про рідне село. На чільному місці у ній — брати Бойчуки. Односельці пишаються славетними земляками. Сама Романівка, на жаль, занепадає. Багато хат стоять пусті. Людей більше помирає, ніж народжується. Молоді у селі мало — хто перебрався до міста, хто виїхав за кордон. У школі — трохи більше 50 учнів. Чи народжуватиме Романівка й надалі такі потужні таланти?
Тернопільська область.
Любов ЛЕВИЦЬКА
Софія Губайдуліна: Моя душа і звук — це одне і те ж, цілковита єдність...
Композиторка світової слави — про витоки своєї творчої індивідуальності та про те, скільки людству
чекати на нову хвилю піднесення музичної культури
http://www.umoloda.kiev.ua/number/2171/164/77311/
Григорій ХРАМОВ
Її називають останнім класиком ХХ сторіччя, найдивовижнішою жінкою в музичному світі. «Образ її музики найбільше пов’язується з двома поняттями: духовність і філософське бачення світу», — так охарактеризувала гостю Львівської національної музичної академії Софію Губайдуліну професор–музикознавець Любов Кияновська, відкриваючи зустріч громадськості міста з композиторкою напередодні вечора «Софія Губайдуліна на «Контрастах». А наступного дня у Львівськiй філармонії Академічний камерний оркестр «Віртуози Львова» під орудою польского диригента Станіслава Веляника виконав одні з найхарактерніших для композиторки творів — «Ліра Орфея» та «Фахверк». Цей концерт став кульмінацією Мiжнародного фестивалю сучасної музики «Контрасти». Слухачі тривалими оплесками вітали Софію Губайдуліну, яка у Львові побувала вперше. А вона щиро вітала виконавців і дещо ніяково вклонялася публіці, відчувши непідробний інтерес до своєї музики — космічної всеосяжності, незвичних, але таких могутніх і надзвичайно тонких звучань, сповнених філософської глибини і сердечної теплоти.
Шлях визначив рояль: починала імпровізувати... на струнах
— Дозвольте, Софіє Асгатівно, почати ab ovo, тобто від самого початку, — з такими словами звернулася до композиторки ведуча її зустрічі з львів’янами. — Відомо, що ніхто з ваших родичів не був професійним музикантом. Що наштовхнуло вас на те, щоб обрати саме такий життєвий шлях?
— Це просте запитання насправді дуже глибоке. Якщо пригадати зародження у мене любові до музики, то найважливішою подією у моєму житті була зустріч з інструментом під назвою рояль. Коли мені було п’ять років, учителька музики, яка мешкала неподалік на нашій вулиці, вирішила взяти мене й мою сестру до своєї школи — навчати нас грі на фортепіано. І вдома з’явився інструмент (щоправда, дуже поганий) — саме рояль, а не піаніно. Велика різниця між цими двома іструментами, як на мене, і визначила усю мою подальшу долю. Адже рояль дає змогу відкрити кришку і раптом відчути, що це — цілий світ, багатющий, привабливий. Коли дитина сідає за піаніно, вона впирається у стіну — перед нею матеріальний світ, а коли за рояль, то виникає ситуація театру чи концерту, тобто це вже величезний художній світ. Крім того, цей інструмент давав нам із сестрою величезний досвід суто акустичного штибу: сестра сідала за клавіатуру, натискала на педалі, я ж починала імпровізувати на струнах. Так ось, цей мій перший досвід взаємин із саме такими акустичними властивостями рояля і визначив мій шлях. Я почала вчитися музики. Вчителька давала спочатку маленькі п’єски з дитячого репертуару, але вони розчаровували мене. Найпростіші звукові події аж ніяк не влаштовували. Було відчуття, що мені потрібно щось інше. Річ у тім, що родина моя не була музичною, у ній не було музикування, і я тоді гадала, що те, що я граю, це вже геть усе, що придумало людство. Малою вирішила: коли вже людство таке вбоге, то я маю для себе щось придумати сама. З цього й почалися мої музичнi імпровізації. Звичайно, це було дитинство, а не початок композиторської діяльності, одначе, можна сказати, стало справжнім поштовхом до неї. Не те, що я би хотiла бути як мама, як тато (мама, скажімо, грає на роялі, тато — на скрипці, і я піду за ними). Ні, я мала сама для себе влаштувати сутнісне життя. Згодом, років через два, доторкнулася до музики Гайдна, Моцарта і зрозуміла, що людство зовсім не таке вбоге, як мені здавалося, та я була вже, так би мовити, інфікована, і мені й далі хотілося випробовувати себе, намагатися зробити щось своє в галузі звукового мистецтва.
Взаємини з педагогом довірчі, з кафедрою — конфліктні
...Професор Микола Пейко, у класі якого в Московській консерваторії я провела п’ять років, був широко освіченою людиною і сприймав не лише ті композиторські засоби, якими сам володів. Це були 60–ті роки минулого сторіччя, тоді якраз надходила до нас бурхлива хвиля інформації про те, що відбувається у музичному світі, про різні напрями, що розвивалися. І він не перешкоджав творчій активності у будь–якому з них. Треба сказати, що інші педагоги кафедри не були настільки широкі у своїх поглядах. Вони були принципово проти «нових віянь». Тут важливою була толерантність. Микола Пейко мав цю властивість, міг сприймати те, що йому самому не притаманне. Мої взаємини з педагогом були дуже довірчі, а з кафедрою — конфліктні. Як і у Шнітке та Дєнісова. Приміром, професор Голубєв, визнаний професіонал і дуже шанована людина (консерваторський педагог Альфреда Шнітке), з гіркотою казав, що він розчарований тим, як розвивається Шнітке, що він цим не задоволений. Може, він теж не забороняв експерименти, я цього не знаю, але така розмова була...
Зі Шнітке та Дєнісовим мої стосунки складалися на основі взаємних симпатій — звичайно, на відстані. Ми не були друзями, «дружби родинами» не було. Зате я відчувала, що вони мене підтримують. Не відбувалось якихось подій на доказ цього, але було чітке відчуття чоловічої — і композиторської, і життєвої — підтримки... А коли я вчилася у Шебаліна в аспірантурі, до Миколи Пейка прийшов на перший курс харків’янин Віктор Суслін, і з ним у нас зав’язалася справжня дружба — композиторська спільність на все життя... Саме з ним, разом iз В’ячеславом Артемовим, були в нас, можна сказати, «приватні музикування», які я дуже ціную. У моєму досвіді це — одна з найяскравіших сторінок. Такі зустрічі — без публіки, без критики — були радше духовною школою, ніж справжнім музикуванням.
У цій групі, суто імпровізаційній, заборонялося грати на тому інструменті, яким кожен iз нас володіє, імпровізувати, скажімо, на «рідному» роялі, скрипці, віолончелі. Ті інструменти, якими ми не володіємо, розкладали просто на підлозі, на килимі, і ми до них лише по–різному торкалися; у наших імпровізаціях не було якихось пасажів, завчених прийомів — ми їх уникали. Спілкування трьох осіб через звук, завдяки звукові справляло на мене величезне враження. Іноді мені здавалося, що коли я вільно веду смичком по струні, то моя душа і звук — це одне і те ж, цілковита єдність.
Такий досвід був кардинально відмінний від звичайної композиторскої справи, коли щось уявляєш, фантазуєш, потім записуєш. Зникав поріг між фантазією та записом, записом та виконанням. Ми досягали у найщасливіші хвилини єдності звучання і своєї власної вібрації... Це зовсім інше мистецтво... Я бачу потяг до нього і зараз, коли зустрічаюся з молоддю різних країн. Якось приїхала в Осло, зустрілася зі студентами композиторського факультету, і в них теж є подібні групи! Було чимало інших випадків, коли дізнавалася про те ж саме серед композиторів різного віку.
Я помічаю зараз колосальну творчу активність композиторів — і молодого, і середнього, і старшого покоління — у найрізноманітніших напрямах. І це готує наступну хвилю піднесення музичної культури — після наявного зараз її спаду. Ця хвиля не обов’язково досягне вершини у цьому сторіччі, може, доведеться чекати кількасот років...
Орфеїв голос струнних, органний грім баяна
Своєрідною увертюрою до двох актів музики Губайдуліної у фестивальному концерті була «Павана для віддаленої» Збігнєва Буярського — одного з найвідоміших сучасних польських композиторів. Станіслав Веляник вів «Віртуозів Львова» хитромудрими оркестровими стежками, ніби готуючи їх і слухачів до незвично нетрадиційних звучань у творах композиторки–«бенефіціантки» (Софії Асгатівні не так давно минуло 80 років).
«Ліра Орфея» (для скрипки, струнних та ударних) iз солісткою–скрипалькою Марією Ткачик, лауреатом міжнародних конкурсів, вразила глибоким проникненням у світ стародавнього міфу, вишуканим оркеструванням наче осучасненого чарівного голосу найзнанішого співака давнини. А «Фахверк» для баяна, струнних та ударних (соліст — відомий баяніст Роман Юсипей, до речі, координатор цього проекту) виявив аж ніяк не очікувані грані цього «лірично–танцювально–пісенного» інструмента: він дихав, наче жива істота, видавав суто органні «громи та блискавки», викривав найпотаємніші людські відчуття і світові катаклізми, кожним співзвуччям підтверджуючи тезу авторки про те, що звук і душа — одне і те ж, цілковита єдність.
ДОСЬЄ «УМ»
Софiя Губайдуліна — один iз найглибших композиторів другої половини XX сторіччя, класик світової музики.
Народилася 1931 року в Чистополi (Татарська АРСР).
Батько був геодезистом, мати вчителькою. Дід, Масгуд Губайдуллін, був муллою, його сім’ю (крім старшого сина, який на той час учився у Москві) було репресовано — вивезено у заслання. У Казані Софiя вступила у музичну школу, згодом — у консерваторію. Після її закінчення, у 1954 р., продовжила навчання у Московській консерваторії.
Лейтмотивом її творчого життя стало напуття, сказане їй Дмитром Шостаковичем: «Я вам бажаю йти вашим «неправильним» шляхом». Закінчивши аспірантуру, обирає долю «вільного художника», цілком поринаючи у творення «неправильної» музики. Засобом для існування були супроводи до кінофiльмів (серед них — славетнi мультик «Мауглі» та фiльм «Опудало»). У 1970–ті роки співпрацює з експериментальною студією електронної музики разом з Е. Дєнісовим, А.Шнітке. У 1979 році на з’їздi композиторiв СРСР тодiшнiй функцiонер Спiлки Тихон Хрєннiков у доповiдi пiддав критицi «нерадянську» творчiсть Губайдулiної та ще шести колег. Вiдтак Софiя Асгатiвна потрапила до «чорного списку» вітчизняних композиторів, i її твори майже не виконувалися.
Збагаченню її музичної фантазії сприяла участь в імпровізаційній групі «Астрея», де партнерами були композитори В. Артемов та В. Суслін. Новаторські відкриття були зроблені Губайдуліною у звучанні баяна, завдяки її творам він перетворився з народного інструмента в академічний. Перелом у долю композиторки принесла горбачовська «перебудова»: протягом кількох років Софія Губайдуліна досягла світового визнання. З 1992 року живе і працює в Німеччині, в Аппені під Гамбургом, зберігши російське громадянство. За її словами, знайшла нарешті можливість здійснити свою давню мрію — жити в цілковитій тиші...
Щиро дякую за вичитку бюлетеня Тетяні Бовт