Новини одним рядком:
6 липня – Тарас Компаніченко і Сергій Василюк виступили на «Конотопській битві 2013» в с. Шаповалівка (Сумщина)
6 липня – Кобзарський слем на Літературній сцені етнофестивалю “Країна Мрій”
6 липня – барди співали на териконі шахти № 11 (центр Смолянки) в акції «Ніч індустріальної культури» у Донецьку
8 липня – день народження Олега Ольжича (Кандиби), українського поета, громадського діяча
11 липня – “Поетичний марафон-2013” у київському Кнайп-клубі "Купідон"
14 липня – кобзарська сцена на фестивалі «Тарас Бульба 2013» у м. Дубно на Рівненщині
18 липня – 75 років з дня народження Леоніда Духовного, ветерана АП України, організатора київського КАП “Костер”
19-21 липня – етнофестиваль “Підкамінь 2013” с. Підкамінь, Бродівський район, Львівська обл.
21 липня – день народження Олени Теліги, українського поета, громадського діяча
26-28 липня – фестиваль "Дністрянські Гайдаваки-2013" в селі Гринчук Кам’янець-Подільського р-ну Хмельницької обл.
27-28 липня – 5-й фестиваль «Песни с КГОКОРа-2013» у місті Долинська Кіровоградської обл.
Конотоп
Знову коні палають в степу,
гриви зфашкують раптом,
і грімкоче глухе туп-тупу
Трахтемирівським трактом.
З грив на гриви стрибає вогонь –
сто пожеж чвалом скаче.
Пішаницею їм удогонь
понад степом хтось плаче:
“Боже! – чути волання крізь дим, –
я не прошу потопу,
лиш дозволь моїм коням гнідим
досягти Конотопу…”
Іван Малкович
* * *
Державу не твориться в будучині,
Державу будується нині.
Це люди – на сталь перекуті в огні,
Це люди – як брили камінні.
Не втішені власники пенсій і рент,
Тендітні квітки пансіонів, -
Хто кров’ю і волею зціпить в цемент
Безвладний пісок міліонів.
Олег Ольжич
Мужчинам
Не зірвуться слова гартовані, як криця,
І у руці перо не зміниться на спис,
Бо ми – лише жінки. У нас душа – криниця,
З якої ви п’єте. – Змагайся і кріпись!
І ми їх даємо не у залізнім гімні, -
У сріблі ніжних слів, у вірі в вашу міць,
Бо швидко прийде день, і по дорозі димній
Ви зникните від нас, мов зграя вільних птиць..
Ще сальви не було, не заревли гармати,
Та ви вже на ногах. І ми в останній раз
Все, що дає життя, іскристе і багате,
Мов медоносний сік, збираємо для вас.
Гойдайте ж кличний дзвін! Крешіть вогонь із кремнів!
Ми ж, радістю життя вас напоївши вщерть,
Без металевих слів і без зітхань даремних
По ваших же слідах підемо хоч на смерть!
Олена Теліга
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи надсилайте на Email: p_karta@ukr.net, p_karta@mail.ru
Київ – Ольга Єрмак
На Країні Мрій відбудеться битва кобзарів!
Літературна Країна Мрій має свої запатентовані козирі, якщо можна так сказати про улюблені заходи у програмі літературного фестивалю Країни Мрій. Такою фірмовою штукою є, звісно, Кобзарський слем!
Відбуватиметься грандіозна битва між кобзарями вже вчетверте. Звання кращого бандуриста отримає тільки один, кого обере компетентне журі – глядачі й слухачі Країни Мрій, присутні на цьому захопливому дійстві.
Кобзарі-слемери виконуватимуть найрізноманітнішу музику: українську народні, сучасний репертуар, авторські твори, рок, джаз і навіть етно-транс. Кожен учасник змагання матиме намір вразити шановану громаду Країни Мрій своїм власним стилем гри на бандурі.
Щороку до участі долучаються молоді кобзарі та бандуристи з різних регіонів України. Цього року Кобзарський слем перевершує сам себе. Крім того, що у змаганнях братиме одесит Максим Трубніков з власноруч виготовленою старосвітською кобзою та улюбленець минулорічного слема турецький кобзар Мустафа, виклик прийме дев’ятирічний самородок Іван Якушев, який не лише вправно грає, а й складає свою музику.
Прикрасять Кобзарський слем своїм талантом і красою прекрасні дами – Марина Круч і Катерина Ясенчук. Тендітні та щирі, вони аніскільки не поступляться чоловікам-суперникам.
Досі у таємниці організатори тримають решту учасників. Чи це спосіб залякати вже заявлених учасників, чи засіб посилити інтригу – невідомо. Фактом є тільки те, що жодного разу глядач не йшов з Кобзарського слему розчарованим – а тільки у гарному гуморі та музичному настрої на весь день.
Ініціатор Кобзарського слему – Ярослав Джусь.
Суми – сайт КАП “Булат”
Театр La chanson - лауреат Грушинки!
http://www.bulatclub.com/
Мы все с нетерпением ждали этого! Теперь уже официально объявлено, что сумской театр поэтической песни "La chanson" стал лауреатом фестиваля Платформа-2013 (Грушинский фестиваль на Мастрюковских озёрах) в номинации "Ансамбли". А Яна Шифрина - лауреатом в номинации "Исполнитель".
Поздравляем новоиспечённых лауреатов Грушинского фестиваля - Виктора СЫРОВАТСКОГО, Оксану СКОРОБОГАТСКУЮ, Яну ШИФРИНУ и Сергея ГОРОДНИЧЕГО! Желаем вдохновения и новых творческих вершин!
А их остаётся всё меньше и меньше! ))
Отметим также, что Анна КИЯЩУК из Запорожья стала дипломантом фестиваля в номинации "Исполнители".
* * *
Той упав, той угору злетів.
Той втомився від довгих розлук.
На землі серед найкращих слів
Є слово найкраще – «друг»!
День прийде – і ми сядем за стіл.
Час прийде – стануть зайві слова.
Я твій друг – ділим горе навпіл
Ти мій друг – множим щастя на два.
І якої б ти не досяг висоти,
Хай буде чистою душа твоя…
Бо справжній друг – це, наче другий ти,
Бо справжній друг – це твоє друге «я»!
Володимир Шинкарук
Дніпропетровськ – розсилка МА «АртВертеп»
Рівне / Вперше кобзарська сцена на фестивалі «Тарас Бульба 2013»
14 ЛИПНЯ 12:00
Фестиваль "Тарас Бульба" (м. Дубно, стадіон "Спартак")
14 липня, неділя, початок о 12:00
Учасники сцени:
- Тарас Компанійченко (Київ) - кобза, лютня
- Ярема Шевчук (Київ) - колісна ліра
- Ярослав Крисько (Львів) - бандура
- Назар Волощук (Рівне) - бандура
- Онищук Сергій (Ковель) - ірландська арфа (кельтська традиція)
- Павло Моргунюк (Київ) - бандура
- Андрій Ляшук (Рівне) - колісна ліра
Також відбудеться технологія майстрування традиційних кобзарських інструментів від Євгена Макоцьоби і Віктора Іщука.
Львів / Етнофестиваль «Підкамінь 2013» за участі гуртів «Тартак», «Кому Вниз», «Ot Vinta» та ін.
19-21 ЛИПНЯ
с. Підкамінь, Бродівський район, Львівська обл.
«Підкамінь-2013» відбудеться 19-21 липня в однойменному селищі, що у Бродівському районі, на межі Львівської, Рівненської та Тернопільської областей.
На фестивалі «Підкамінь-2013» цьогоріч виступить близько 70 музичних колективів.
Програма вечірньої сцени фестивалю «Підкамінь-2013»
19 липня (п'ятниця)
- Триста8сім (Ужгород),
- Йорий Клоц (Львів),
- Svoboda (Росія-Україна),
- Пан Пупец (Івано-Франківськ),
- Бандурбенд (Харків),
- КораЛЛі (Івано-Франківськ),
- Кому Вниз(Київ)
20 липня (субота)
- Pawa (Білорусь),
- Чумацький Шлях (Хмельницький),
- Астарта (Київ),
- Rock-H (Ужгород),
- Svjata Vatra(Естонія),
- Тартак (Луцьк)
21 липня (неділя)
- Друже Музико (Одеса),
- Los Colorados (Тернопіль),
- Цвіт Кульбаби (Івано-Франківськ),
- Ot Vinta (Рівне).
Програма денної сцени: П’ятниця 19 липня
- «По ту сторону» (Рівне)
- «Вільний погляд» (Залізці)
- «Ясон» (Вінниця)
- «Віскула» (Ковель)
- «Ворст» (Рівне)
Субота 20 липня
- «Дзвони Сонця» (Городок)
- «Периферія» (Чортків)
- «Інший Світ» (Івано-Франківськ)
- «За вікном» (Київ)
- «Кофеін» (Львів)
- Неділя 21 липня
- «Трієст» (Львів)
- «Різак» (Івано-Франківськ)
- «Квітка Року», (Львів)
- «SoulMarket» (Івано-Франківськ)
Літературна сцена працюватиме на фестивалі 20 та 21 липня. Поезію читатимуть першого дня, а прозу – наступного.
Ще дві акції готують організатори учасникам літературної сцени – «вільний мікрофон» та «хвилинка літ бомбардування». Перша створена для молодих авторів, які зможуть зачитати свої твори усім присутнім, інша – своєрідний обмін книжками між учасниками літературної частини та музикантами.
«Цього року у нас винятково молоді автори, проте їхній доробок компенсує юний вік. Це справді та творчість, з якою варто ознайомитись усім, - розповідає Олег Куліков, координатор літературної частини фестивалю «Підкамінь 2013», - зокрема, Валентин Терлецький, письменник із Запоріжжя, презентуватиме на літературній сцені фестивалю «Підкамінь-2013» новий роман для молоді «Хмарочос». «Свіжі» твори презентуватимуть й інші!»
Програма літературної сцени фестивалю «Підкамінь-2013»:
20 липня (субота)
- Томаш Деяк (Ужгород)
- Максим Кривцов (Київ)
- Марк Оплачко (Рівне)
- Тарас Герелюк (Львів)
- Вікторія D.kобраз (Рівне)
- Катерина Танчак (Івано-Франківськ)
- Лука Зайвий (Конотоп)
- "Вільний Мікрофон"
- "Хвилинка літ бомбардування»
- Дмитро Лазуткін (Київ)
21 липня (неділя)
- Олег Куліков (Броди)
- Валентин Терлецький (Запоріжжя) - Тарас Возняк (Львів)
- Максим Кідрук (Рівне)
Ще один гурт недільної програми організатори оголосять згодом.
У 2012 році це було так: http://youtu.be/ilU5glR-SYI
Окрасою Львівщини є майже чверть пам’яток містобудування та архітектури України. Одним з кращих зразків сакральної архітектури оборонного типу є комплекс споруд домініканського монастиря XVII ст. у селищі Підкамінь Бродівського району Львівської області.
З метою привернення уваги громадськості до відбудови монастиря, популяризації українського строю у 2007 році було започатковано однойменний етнофестиваль «Підкамінь». За шість років проведено «Підкамінь-2007», «Підкамінь-2008», «Підкамінь–2009», «Підкамінь-2010», «Підкамінь-2011», «Підкамінь-2012», тож Львівщина заслужено тримає першість у проведенні таких заходів у Західній Україні. Архів попередніх фестів 2007, 2008, 2009, 2010, 2011, 2012 років можна переглянути на сайті www.pidkamin.ridne.net та https://www.facebook.com/events/248584018567149/
Концепція Етнофестивалю «Підкамінь» припала до душі його поціновувачам: сучасна українська фолькова музика на тлі неймовірно красивої природи, пам’ятки давнини Каменя-Велетня, монастиря, який пережив вічність, і всього енергетичного ландшафту Північного Поділля. Окрім концертної триденної програми за участю україномовних гуртів і виконавців етнофолкового напряму, на майданчику «Підкаменя-2013» відбуватимуться численні мистецькі та спортивні акції. До проведення фестивалю щороку долучається Церква, яка активно реалізовує духовну місію, провадячи душпастирську роботу в колі учасників заходу та маючи власний блок у програмі фесту.
Програма «Підкамінь-2013» перебуває на стадії завершення. Організатори проводять опитування, результати якого стануть опорними для оргкомітету під час вибору виконавців і гуртів, які виступатимуть на великій і малій (вечірній і денній) сценах фестивалю. Загалом, на сценах «Підкаменя-2013» виступлять понад 70 музичних виконавців і колективів.
Додаткова інформація про «Підкамінь-2013»:
офіційна сторінка: https://www.facebook.com/Pidkamin;
подія фестивалю: https://www.facebook.com/events/248584018567149/;
сторінка «Вконтакті»: http://vk.com/club1924017;
подія в «Однокласники»: http://www.odnoklassniki.ua/event/716093999.
Київ – Олег Сухарєв
Запрошуємо на ковток свіжого вільного повітря!
Перший фестиваль ентузіастів акустичного року Мамалига-party "Дністрянські Гайдаваки-2013" відбудеться 26-28 липня 2013р. на березі Дністра в селі Гринчук Кам’янець-Подільського району Хмельницької області
Попередній список виконавців:
Олег Сухарєв - "Самі Свої" місцевий (Гринчукча) та Ігор Клименко «Самі Свої»(Київ)
Віктор Мазур - (Одеса)
гурт "Очеретяний кіт" ( Вінниця)
Сергій Решетник "Сад" (Київ)
Сергій Колісник -"OLOVO" (Чернівці)
Леся Рой - "Телері" (Київ)
Сергій Бєлозьоров "MORJ" (Харків)
Тимофій Яровіков "Серце дурака" (Могилів)
Володимир Кучинський «Ворождень», «Агні» (Київ)
Список буде уточнюватися
Проживання в наметах на скелястих та мальовничих берегах річки Дністер
Організаційний внесок 150 грн. (за 3 дні – включаючи харчування)
Розклад заходів
26 липня
15.00 - розміщення
17.45 - відкриття фестивалю
18.00 - вечеря
19.00 - концерт
22.00 - дискотека
27 липня
14.00 - обід (уха з щойно пійманої риби)
19.00 - вечеря (мамалига-party!)
20.00 - концерт
23.00 - дискотека
28 липня
11.00 - сніданок
13.00 - роз’їзд
Повна інформація щодо проїзду, організаційного збору та все таке інше на сторінці в Контакті
Реєстрація участі тільки по телефону, прохання спочатку ознайомитись з умовами перебування
067-645-53-29, 099-439-33-49 – Олег
097-578-80-69 – Олена
Гай давай!
Київ – сайт http://festivali.org.ua/
ПЯТЫЙ ФЕСТИВАЛЬ БАРДОВ «Песни с КГОКОРа-2013»
(27-28 июля 2013 года)
1. ОБЩИЕ ПОЛОЖЕНИЯ
Основатель и музыкальный продюсер фестиваля «Песни с КГОКОРа» Александр Лазарев-криворожский.
Оргкомитет фестиваля:
Сергей Зеленокоринный, Леонид Золотько, Руслан Малолетко, Василий Сливка, Виталий Радченко, Надежда Косяк, Иван Найденко, Виктор Шевчук, Николай Гронт, Лиля Бабенко, Руслан Поздняков.
Фестиваль поддерживают: мэрия города Долинская, райгосадминистрация, райсовет, профком и администрация КГОКОРа, газета «Провинция», «Долинскі новини», Долинский курень отдельного Чернолесского полка имени казака Мамая украинского казачества, Пашкивский курень Криворожской паланки «Січеславське козацтво запорізьке» администрация сайта «Долинская».
Контакт с организатором: 067 539 15 23, 099 363 89 62 ailazarev@ukr.net
На фестивале главным являются праздник песни и общение творческих людей со строителями и работниками КГОКОРа, жителями Долинского района, гостями города.
Лучшие песни во всех номинациях определяет жюри. Председатель жюри объявляет имена победителей.
Творческая цель фестиваля:
- популяризация авторской песни;
- содействие творческому росту авторов и исполнителей;
- открытие новых имен;
- объединение творческих сил для последующего сотрудничества;
- расширение культурной среды для работников комбината и всех жителей Долинщины.
2. МЕСТО ПРОВЕДЕНИЯ ФЕСТИВАЛЯ
Фестиваль проходит ежегодно в городе Долинская Кировоградской области перед молодежным центром «Червона калина» (ул.Ленина, 44).
Фестиваль проходит под патронатом мэра г. Долинская Сергея Зеленокоринного, депутатов горсовета и председателя профкома КГОКОРа Виталия Радченко и администрации КГОКОРа, при поддержке главы райгосадминистрации Геннадия Витряка, главы райрады Григория Данилюка, администратора сайта "Долинская" Руслана Позднякова, главы облсовета Петра Костючка, атамана Виктора Шевчука, атамана Николая Гронта.
Генеральный нформационный спонсор Руслан Поздняков - админ сайта "Долинская"
В фестивале могут принимать участие вокалисты, исполняющие произведениями местных бардов, а также победителей прошлых фестивалей «Песни с КГОКОРа»: Н.Грабовского, О.Карьева, А.Баха, А.Шульги.
Для поздравления участников на фестиваль приглашаются: руководители комбината, города и района, спонсоры. Также приглашаются на фестиваль представители радио, телевидения и прессы.
3. УСЛОВИЯ ПРОВЕДЕНИЯ ФЕСТИВАЛЯ
Участие в фестивале могут принимать все желающие барды, композиторы, певцы без ограничения в возрасте и гражданства, которые подали заявку и получили приглашение.
Срок подачи заявок до 26 июля 2013 года.
Участники конкурса исполняют по одной песне.
Расходы, связанные с проездом, несут участники или направляющие их организации. Питание - за счёт спонсоров.
Проживание в гостинице - 60 гр
На фестиваль приглашаются строители КГОКОРа, жители и гости города.
4. НОМИНАЦИИ ФЕСТИВАЛЯ
- Авторская песня о Долинской, Долинщине, о КГОКОРе ( автор полный, неполный);
- Украинская патриотическая песня (автор полный, неполный);
- Авторская песня о Чернобыле (автор полный, неполный )
- Песни о ВОВ, и других локальных войнах(автор полный, неполный );;
- Песни о казаках; (автор полный, неполный )
-Весёлая песня «Зажигалочка» (автор полный, неполный )
- Вокалист - исполнитель бардовских песен.
- Авторская песня (, автор неполный );
- Авторская песня
Участникам фестиваля разрешается использовать "минусовки";
Возможно учреждение дополнительных номинаций от организаторов и спонсоров фестиваля.
5. ПРОГРАММА ПРОВЕДЕНИЯ ФЕСТИВАЛЯ «ПЕСНИ с КГОКОРа - 2013»
Первый день фестиваля
(суббота)
15.00 - 17.00 Заезд участников.
17.00 Регистрация участников.
18.00 – 18.30 Открытие фестиваля
«КГОКОР приветствует фестиваль».
18.30 – 22.00 Конкурсная программа
22.00 – 23.00 Свободный микрофон, награждение победителей,
Второй день фестиваля
(воскресенье)
0.00- 4.00 Ужин плавно переходящий в завтрак с «Гитарой по кругу» в ресторане "Долина".
10-00 Казацкий кулиш.
14-00 Закрытие фестиваля.
В конкурсе также принимают участие победители отборочного первого тура международного Интернет-конкурса "Созвездие бардов-2013", проходящего с 1 января по 1 апреля 2013 г., либо прослушиваются их песни, если участник не может приехать.
Ознакомиться с материалами касающимися подготовки и проведения фестиваля можно на долинском сайте на форуме «Фабрика бард-звёзд Александра Лазарева-криворожского»
http://dolinskaya.org.ua/forum/57 , а также - увидеть фото конкурсантов и послушать их песни.
По всем вопросам, касающимся спонсорства, помощи в организации фестиваля, участия в концертной и конкурсной программах, информационного спонсорства обращаться к продюсеру фестиваля Александру Лазареву-криворожскому (м.т - 067 539 15 23).
Суми – Юрій Ош (Геннадій Костенко)
МІРКУЮТЬ…
Міркують, усе безкарно пройде,
на просторах убогої землі
забудуться знавіснілі пройди
і злочини великі і малі.
А раптом Холодний Яр затіє
у нас пожар без пишномовних фраз,
відродить знову живу надію
і враз про все згадає без прикрас?..
Рубрика – «ЗМІ про мистецькі події»
Москва стихла під звуки кобзи
У Національному культурному центрі України на Арбаті з успіхом виступив Тарас Постніков
http://www.day.kiev.ua/uk/article/kultura/moskva-stihla-pid-zvuki-kobzi
Газета «День», 10 липня, 2013
Нині він провідний актор Національного театру ім. І. Франка, виступає в антрепризі компанії «Бенюк-Хостікоєв», знімається у кіно і на телебаченні, гастролює як співак і кобзар. Тарас Постніков першим виніс на професійну драматичну сцену українську старосвітську козацьку кобзу. Його голос лунає самобутньо і сильно у виставах різних театрів (нині він єдиний кобзар в Україні, який має професійну акторську і музичну освіту). Грає на флейті, фортепіано, пише вірші, був солістом у популярних естрадних гуртах «Ніч на Різдво» та «Екс-президенти».
Виступи актора і кобзаря — це завжди дивовижне дійство, яке вражає слухачів. Твори у його виконанні містять емпіричну оповідь національної душі, нагадують про далеке минуле. Таким Тарас Постніков постав і на сцені Національного культурного центру України в Москві під час поетичного марафону «Слов’янські струмки», що тривав у рамках IV Міжнародного форуму «Популярна література і сучасне суспільство». Гамірлива Москва затихла під звуки його кобзи, даючи волю емоціям і справдешності відчуттів. Після виступу ми поспілкувалися з актором, який розказав про те, коли гра на кобзі стала частиною його життя, і виявилося, що грати на унікальному інструменті він навчився сам!
— Перед навчанням у Київському інституті театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого я отримав серйозну фахову підготовку у Вінницькому музичному училищі ім. Леонтовича. Закінчив училище по класу флейти. І мені як духовику було складно опановувати струнно-щипковий інструмент. Взяв самовчитель гри на кобзі відомого кобзаря Володимира Кушпета і почав наполегливо працювати, — зізнається Тарас ПОСТНІКОВ. — А коли прийшов до нього на перший урок, то коли він почув, як я граю, сказав, що вчити йому мене нічому! Та я не вважаю себе людиною, яка повною мірою оволоділа кобзою. Це складний інструмент із ще не розкритими можливостями, тому мені потрібно ще багато працювати і опановувати його...
— А коли ви вперше вийшли на сцену?
— Я — театральна дитина, змалечку на сцені, це було ще, коли мої батьки працювали в Сумському театрі музичної комедії ім. Щепкіна. А першу роль зіграв ще школярем 1988 р., коли ми з родиною переїхали жити до Вінниці, у Вінницькому музично-драматичному театрі ім. Садовського. Тоді я зіграв роль Онука у виставі Є. Дударєва «Крик журавля» режисера В. Селезньова (тепер він художній керівник цього театру, і там зараз працюють мої батьки). А мій дебют у кіно відбувся, коли мені виповнилося... чотири роки, я зіграв головну роль Хлопчика у дитячому фільмі про дружбу дитини і собаки, та, на жаль, стрічка не вийшла на екрани...
— Де сьогодні використовуєте кобзу?
— Вперше використав кобзу у виставі про Жанну д’Арк — у рок-опері «Біла Ворона» театральної компанії «Бенюк і Хостікоєв». У ній я граю дві ролі — Молодого Менестреллі і Короля Франції — нащадка Королеви Франції Анни Ярославівни, українки, доньки київського князя Ярослава Мудрого. Ми з Анатолієм Хостікоєвим, режисером цієї вистави, нафантазували, що вона могла навчити своїх дітей і онуків, а ті, в свою чергу — наступні покоління, українським пісням і любові до культури своєї далекої прабатьківщини Руси-України. І якщо мови Король напевно вже не знав, то мелодію знати міг. І от я співаю українську козацьку пісню «акторською французькою», такою собі «тарабарською»!
Граю на кобзі й у музичній виставі «Задунаєць за порогом» компанії «Бенюк і Хостікоєв». Це версія «Запорожця за Дунаєм» за Гулаком-Артемовським. Ми трохи переробили сюжет, додали історії, яка є більш трагічною, ніж романтичною. В цій виставі я співаю і граю роль Андрія. І кобза там з’явилася логічно і дуже доречно.
А на сцені мого рідного Театру ім. І. Франка у постановці «Назар Стодоля» я теж використовую кобзу, граю роль Кобзаря, співаю кілька народних пісень.
— На вашу думку, яку місію кобзарство може виконувати в сучасній Україні?
— У більшості народів світу є струнно-щипкові інструменти, в індусів — сітар, у іспанців — гітара, у росіян — балалайка тощо. А в українців це кобза, також торбан і кобза «Мамайка», яка, на жаль, нині вже зникла. Бандура — це теж прекрасний інструмент, символ України, якому пощастило більше, ніж кобзі. Але бандуру часто помилково називають кобзою, хоча бандура є арфоподібним інструментом, а кобза — лютнеподібним! Справжня кобза здатна повернути українцям втрачені орієнтири етики, естетики, духовності! Ще Лисенко, Немирович-Данченко, Куліш, Шевченко, Гоголь писали, що коли люди слухали кобзарів, то щиро плакали чи сміялися. І назвали кобзарів «народними професіоналами». Вони в один голос відзначали драматичний, тобто справжній акторський талант у поєднанні з музичним. І я неодноразово був свідком підсвідомої дії кобзи на людей. Під час концертного туру по Україні бачив, як запалюються очі людей у залі, коли вони чують звуки кобзи, з’являється якийсь невидимий зв’язок із своїми героїчними предками, їхнім сильним духом і мудрістю поколінь. Переконаний у тому, що відродження кобзарства на сьогодні є одним із найважливіших елементів формування нашої держави, зміцнення національних засад мистецької освіти, які базуються на величезній культурній спадщині. Нині є талановиті кобзарі, але їх, на жаль, дуже мало. Натомість існує велика кількість людей, які зовсім не вміють грати на кобзах, а лише красуються у шароварах та вишиванках... І це не творчість, а фальшивка, загорнута у гарну обкладинку. Свій перший аудіодиск я назвав «Серце козацьке», до якого увійшли авторські та народні пісні у сучасному аранжуванні, а також кобзарські пісні, виконані у супроводі старосвітської кобзи. Це пісні різних жанрів: від танцювальних і романтичних до козацьких пісень і духовних кобзарських псалмів.
Невловимий геній
Про Гоголя без догм і стереотипів
http://www.day.kiev.ua/uk/article/ukrayina-incognita/nevlovimiy-geniy
Газета «День», 5 липня, 2013
Дивно: лишень уявиш собі (прочитавши якусь, нехай малу, частину безмежної, невимірної літератури, присвяченої нашому героєві) образ одного із найвидатніших українців, мабуть, найзнаменитішого в світі з усіх наших земляків (щоправда, далеко не на всіх континентах знають, звідки родом «видатний російський письменник», творець унікального художнього світу), лишень намалюєш у своїй уяві портрет Миколи Васильовича Гоголя, як цей портрет починає таємничо світитися, мерехтіти, м’яко і невблаганно віддалятися від глядача і, нарешті, зникає... Таємничий і невловимий Гоголь! Саме так — ще за життя! — сприймали великого творця «Миргорода», «Ревізора» і «Мертвих душ» люди, які близько його знали. (При цьому слід пам’ятати, що йдеться про особистість дуже «закриту», всупереч зовнішній відвертості багатьох листів, яка нікого в свій духовний світ не впускала.) Нам же, українцям, належить, хоча б мірою сил, намагатися розгадати «таємницю Гоголя», зрозуміти, що хоче донести до нас цей письменник ХХІ століття — найвище, разом із Шевченком, вершинне досягнення нашого національного художнього генія.
Але для цього потрібно раз і назавжди відмовитися від примітивних, обридлих вже догм, міфів і стереотипів, що стосуються Гоголя, просто раз і назавжди здати їх в архів. Не був великий українець фанатичним прибічником імперського офіційного православ’я «миколаївського» розливу (а тим більше в його «уваровській» редакції: православ’я, самодержавство, народність — ось чому спроби адептів цієї тріади, що стає зараз у Росії офіційною ідеологією, використовувати в політичних цілях творчість Гоголя є цинізмом!), не був він політичним реакціонером, мракобісом, ворогом освіти, захисником кріпацтва тощо. Він був глибоко віруючим християнином (у широкому, а не кастово-конфесійному сенсі слова), якому відкрилась уся ницість людських душ. І — при всіх своїх протиріччях — завжди ніжно любив Україну.
Приведемо лише дві думки про Гоголя філософів, які довго, глибоко і пристрасно писали і думали про нього. Ось Костянтин Мочульський, своєрідний релігійний мислитель і літературний критик російського зарубіжжя (20-30-ті роки минулого сторіччя): «Гоголь був не лише великим митцем: він був і вчителем моральності, і християнським подвижником, і містиком... У душі Гоголя первинні переживання космічного жаху і стихійний страх смерті; і на цьому язичницькому підґрунті християнство сприймається ним як релігія гріха і відплати». Мочульський підкреслював «віру Гоголя в особливе, переважне піклування про нього Промислу Божого». А трагедію видатного митця він бачив перш за все в тому, що «читачі люблять прості і ясні ярлики: звання гумориста залишилося приклеєним до письменника на все життя. І цим частково пояснюється провал його «Листування з друзями» і взагалі невдача його «душевної справи». Коли Гоголь перестав смішити і заговорив про Бога, ніхто не повірив, що комічний письменник може бути Вчителем».
На думку Мочульського, «в основі повістей, поміщених в «Миргороді» і «Арабесках», відчуття безнадійності і приреченості розширюється і заглиблюється. Гоголь бачить світ у владі темних сил і з нещадною спостережливістю стежить за боротьбою людини з дияволом. За винятком «Як посварилися Іван Іванович з Іваном Никифоровичем», всі повісті закінчуються загибеллю героїв: помирають Опанас Іванович і Пульхерія Іванівна у «Старосвітських поміщиках», гине Тарас з двома своїми синами у «Тарасі Бульбі», божеволіє чиновник Попріщін в «Записках божевільного».
Мочульський робить висновок: «Із страшного світу, в якому владарює зло і панує смерть, піти нікуди. Навіть якщо віддалитися від метушні життя і тривоги пристрастей і поховати себе живцем у якомусь ведмежому кутку, в повній тиші і самоті, і тут «злий дух» наздожене й одним своїм диханням зруйнує крихкий іграшковий рай». І ще однієї важливої теми торкається критик: «До самої смерті Гоголь не знав кохання, цього, за його словами, «першого блага в світі». Це — факт величезної ваги, що пояснює багато особливостей характеру і творчості письменника. Але позбавлені смаку і безпідставні домисли деяких дослідників про сексуальне життя Гоголя. Здогадуватися про те, які вади мав письменник, застосовувати до нього метод Фрейда — справа марна. Досить показати, що думки Гоголя про демонічну природу краси і згубність кохання засновані на його особистому психологічному досвіді: він відчував жах перед коханням, передчуваючи його страшну, руйнівну силу над своєю душею; натура його була така чутлива, що це полум’я перетворило б його на прах за мить» (Константин Мочульский, «Духовный путь Гоголя», Париж, 1933).
А ось думки про Гоголя знаменитого сучасника Мочульського, нашого земляка, киянина Миколи Олександровича Бердяєва (зі статті «Духи русской революции», 1918): «Гоголь — єдиний наш письменник, в якому було відчуття магізму, він художньо передає дію темних, злих магічних сил. У Гоголя було абсолютно виняткове за силою відчуття зла. І він не знаходив тих утіх, які знаходив Достоєвський в образі Зосіми і в дотику до матері-землі. Немає у нього всіх цих клейких листочків, немає ніде порятунку від оточуючих його демонічних пик. Гоголеві не було дано побачити образів добра і художньо передати їх. У цьому була його трагедія. І він сам злякався свого виняткового бачення образів зла і потворності».
Бердяєв переконаний, що «Гоголь як митець передбачив новітні аналітичні течії в мистецтві, що виявилися через кризу мистецтва. Він стає попередником мистецтва Андрія Бєлого і Пікассо. У ньому були вже ті сприйняття дійсності, які призвели до кубізму. У творчості його є вже кубістичне розчленовування живого буття. Гоголь бачив вже тих чудовиськ, які пізніше художньо побачив Пікассо. Але Гоголь увів в оману, оскільки прикрив сміхом своє демонічне споглядання». І далі: «Гоголь — інфернальний художник (пекельний. — І.С.). Гоголівські образи — шматки людей, а не люди, гримаси людей (можливо, не варто вже аж так узагальнювати: а Тарас Бульба? А син його Остап? — І.С.). Не його провина, що в Росії (! — І.С.) було так мало образів людських, справжніх особистостей, так багато брехні і лжеобразів, підмін, так багато потворності. Гоголь нестерпно страждав від цього. Йому було дано дар прозріння духів вульгарності, і це тиснуло на нього».
* * *
А тепер — про вельми «несподіваного» Гоголя. Йдеться про той період його життя, коли письменник, покинувши імперську «Вітчизну», жив у Парижі (1837 рік) і в Римі (1838 рік). Цікаве коло спілкування Миколи Васильовича, що інтенсивно працював тоді над «Мертвими душами». Ось поет Василь Андрійович Жуковський, з листа Гоголя до нього від 6 (18) квітня 1837 року: «Мене жахає моє майбутнє. Здоров’я моє, здається, з кожним роком стає гірше й гірше. Я був нещодавно дуже хворий, тепер мені зробилося трохи краще. Якщо й Італія мені нічого не допоможе, то я не знаю, що тоді вже робити. Я послав до Петербурга за останніми моїми грішми, і більше ні копійки, попереду не бачу абсолютно жодних засобів здобути їх. Займатися якоюсь журнальною дріб’язковою дурницею не можу, хоча б помирав з голоду. Я повинен продовжувати мною почату велику роботу («Мертві душі». — І.С.), яку писати з мене взяв слово Пушкін, якого думка є його творіння і який обернувся для мене з цих пір на священний заповіт. Я ціную тепер хвилини мого життя, бо не думаю, аби воно було довговічне, а тим часом... я починаю вірити тому, що раніше вважав байкою, що письменники у наш час можуть помирати з голоду. Але це ледве не правда. Був би я живописцем, хоча б навіть поганим, я був би забезпечений: тут, у Римі, близько 15 осіб наших художників, які нещодавно вислані з Академії, з яких дехто малює гірше за мене, вони всі отримують по три тисячі на рік. Піди я в актори — я був би забезпечений, актори отримують по 10 000 сріблом і більше, а ви самі знаєте, що я не був би поганий актор. Але я письменник — і тому повинен померти з голоду».
А ось польські політичні емігранти, учасники знаменитого повстання 1830—1831 років, які оголошені урядом Миколи I поза законом і живуть у Парижі або в Бельгії, Німеччині або Італії. Найвідоміший серед них, безумовно, Адам Міцкевич. «Монархіст», «православний імперець» Гоголь неодноразово зустрічався з «політичним злочинцем» Міцкевичем (а також з людьми з його середовища: Ієронімом Кайсевичем, польським священиком, поетом, кавалерійським офіцером, а також Петром Семененком, українцем за походженням, теж католицьким священиком, у минулому — артилерійським офіцером, обидва — активні учасники Польського повстання) і в Парижі 1837 року, і за рік у Римі, і 1843 року в Карлсруї, Німеччина (Гоголь спеціально їздив туди на зустріч з польським поетом!).
Про що Гоголь говорив з цими людьми? Ось свідчення Кайсевича (лист із Рима, 7 квітня 1838 року): «Гоголь нещодавно відвідав нас, наступного дня ми (з Семененком. — І.С.) його. Ми говорили з ним на слов’янські теми. Що за чиста душа! Можна про нього сказати з Господом: «Недалекий ти від Царства Божого!». Багато говорили про загальну літературу. Ми грунтовніше висловилися про те, про що під час тієї прогулянки на віллу говорили один із одним лише натяками. Дивне він (Гоголь. — І.С.) нам зробив зізнання. У простоті серця він признався, що польська мова йому здається більш звучною, ніж російська. «Довго, — сказав він, — я в цьому переконувався, прагнув бути абсолютно неупередженим — і врешті-решт прийшов до такого висновку. — І додав: — Знаю, що всюди дивляться інакше, особливо в Росії, проте мені уявляється правдою те, що я говорю». Про Міцкевича відгукувався із найбільшою пошаною».
Ще про зустрічі з Міцкевичем. Олександр Данилевський, однокласник письменника по Ніжинській гімназії, який був разом із Гоголем у Парижі наприкінці 1836 — початку 1837 років, згодом згадував: «Останнім часом Гоголя тільки й утримувала в Парижі хіба що можливість бачитися часто з Міцкевичем, який жив тоді у Парижі, ще не будучи професором у College de France, і з іншим польським поетом Богданом Залеським. Оскільки Гоголь добре не знав польської мови, то розмова зазвичай відбувалася російською або частіше — малоросійською мовою (! — І.С.). Все інше йому набридло, і він впав у жорстоку нудьгу».
А вже згадуваний Петро Семененко згадував про спілкування з Гоголем так (лист із Рима від 25 травня 1838 року): «Гоголь — як не можна краще. Ми з Кайсевичем порозумілися з ним далеко і широко. На це ми вже натякнули декількома словами в останньому листі. Він детальним чином розповідав нам про зміну, яка відбулася в думках росіян за останні два роки. Офіцери лейб-гвардії, які перебувають тут, два роки тому російські ентузіасти, тепер звинувачують царя в неймовірних речах, і це ті, які обсипані почестями, привілеями, благодіяннями. І дивна та відвертість, яка панує між росіянами: демагоги в Парижі обережніші, ніж ці невдоволені. Займається Гоголь російською історією. У цій галузі у нього дуже світлі думки. Він добре бачить, що немає цементу, який би зв’язував цю потворну громадину (! — І.С.). Зверху тисне сила, але немає усередині духу. І щоразу вигукує: «У вас, у вас що за життя! Після втрати стількох сил! Удар, який повинен був вас знищити (поразка повстання 1830 року. — І.С.), возніс вас і оживив. Що за люди, що за література, що за надії! Це річ ніде не чувана».
Дещо раніше, 12 травня 1838 року, Кайсевич і Семененко повідомили з Рима Б. Янському: «З Божої волі, ми з Гоголем дуже добре порозумілися. Дивно: він визнав, що Росія — це різка, якою батько карає дитину, аби потім її зламати. І багато-багато інших дуже втішних речей. Дякуйте і моліться; і княгиня Волконська починає бачити інакше».
Тут, мабуть, потрібно зробити пояснення. Ідеться, вочевидь, про надії на можливий перехід Гоголя в католицтво, які мали Кайсевич і Семененко. Цього не сталося; але ось як пояснює Гоголь свої погляди на цю проблему в листі до матері (Рим, 22 грудня 1837 року), людини, з якою він був найвідвертішим: «Ви маєте рацію, що сперечалися з іншими, що я не зміню обрядів своєї релігії. Це цілком справедливо. Бо релігія як наша, так і католицька абсолютно одне і те ж, і тому немає потреби змінювати одну на іншу. І та й інша істинні. Та й інша визнає одного й Того ж Рятівника нашого, одну і Ту ж Божественну Мудрість, яка відвідала колись нашу землю, зазнала останнього приниження на ній, для того, аби прославити вище нашу душу і спрямувати її до неба». Як це далеко від православного фанатизму (і фундаменталізму), який так часто і так безпідставно приписують Гоголеві...
І, нарешті, цікавий фрагмент (українською мовою, зі збереженням орфографії і стилістичних особливостей оригіналу) з листа Гоголя до польського поета Богдана Залеського (друга половина лютого 1837 р., Париж): «Дуже-дуже було жалко, що не застав пана земляка дома. Чував, що на пана щось напало — не то сояшныца (біль у животі. — І.С.), не то завийныца (теж біль у животі. — І.С.) (хай ий прыснытся лысый дидько), та тепер, спасибо Богови, кажут начей-то пан зовсим здоров. Дай же Боже, щоб на довго, на славу усий козацкий земли давав бы чернецького хлиба усякий болизни и злыдням. Та й нас бы не забував, пысульки в Рым слав. Добре б було, колы б и сам туды колы-небудь прымандрував. Дуже, дуже блызькый земляк, а по серцю ще блыжчый, чим по земли».
* * *
Ось таким був реальний, неміфологізований Гоголь. Видатний класик російської літератури, який мав надзвичайний вплив на духовне становлення багатьох українських патріотів і націоналістів. Мудрець і сатирик, геніальний провидець і гранично наївний утопіст, який мріяв про загальне примирення, гордовитий християнський проповідник священних забутих істин — і великий людинолюб... Парадокси? В жодному разі. Просто це — Гоголь!
Ігор СЮНДЮКОВ, «День»
«Жлобологія»: культурний спротив
Сучасні українські митці презентували перший науковий том матеріалів,
присвячений викоріненню соціальної проблеми «жлобства» в Україні
http://www.day.kiev.ua/uk/article/kultura/zhlobologiya-kulturniy-sprotiv
Газета «День» 9 липня, 2013
«Чому ви в червоному?» –– з доброзичливою іронією гукає до дами в довгій червоній сукні поважний чоловік. Звідусіль весело посипалися ремарки щодо синьо-жовтої палітри. Сам чоловік сидить за презентабельним «президійним» столом. Табличка попереду засвідчує особу: Богдан Жолдак, український письменник, сценарист, драматург. Поки що за столом він сам, проте таблички ліворуч і праворуч від письменника обіцяють, що присутні в залі дочекаються ще декількох відомих сучасних культурних діячів: Антіна Мухарського, Сергія Васильєва, Андрія Єрмоленка, Сергія Коляду та інших.
Такою неформальною бесідою 4 липня у приміщенні клубу «Простір» видавництва «Наш Формат» розпочалася презентація культурно-мистецького проекту сучасних українських письменників, художників, громадських діячів –– «Жлобологія». Натхненником став куратор проекту «Жлоб. Жлобство. Жлобізм», автор та ведучий анархо-кабаре «Зелена лампа» на телеканалі ТВі – Антін Мухарський. Усе почалося з картини Івана Семесюка «Брателло», написаної 2005 року, на якій зображено відстороненого від людей набундюченого чоловіка у спортивному костюмі та з сигаретою. Активісти, занепокоєні масовістю низької суржикової «зеківської» «культури спортивних костюмів» в Україні, яка, зрештою, не є автентично українською, а привізною, майже рік тому вирішили у науковому форматі збірника підсумувати результати своєї нестандартної боротьби з цим явищем. Нестандартність її, власне, полягає в тому, що, замість прямолінійного викриття «жлобства», як його називають учасники проекту, вони обрали шлях його саркастичного висміювання, створюючи численні художні та фотовиставки, які гіперболізують усю примітивність такого життя і через перенасиченість побаченим викликають у людей реакцію естетичного і культурного спротиву. Головним редактором, упорядником та співавтором збірника стала журналістка Інна Корнелюк (уже раніше згадувана «дама в червоному»).
До першого тому видання (бо плануються і наступні) без цензури увійшли 33 есеї сучасних українських культурних діячів, які представляють різні сфери громадського, культурного, навіть політичного (в особі Олеся Донія) життя і вбачають у «жлобстві» соціальну проблему. А також екстравагантні поза-стильові ілюстрації представників організації з майже анархічною ідеологією – Союзу Вольних Художників «Воля або Смерть».
На презентації Антін Мухарський влаштував екскурс в етимологію слова «жлоб» та зазначив: «Україна в ХХ ст. пройшла страшну м’ясорубку, і насправді нашу еліту винищено. Тож треба з чогось починати».
Наостанок – фотографія усіх учасників презентації та частування у відповідному стилі. А вже восени організатори проекту готуються презентувати дві різні версії свого видання на ювілейному ХХ Форумі видавців у Львові.
Ірина ЛАЗУРКЕВИЧ, учасниця Літньої школи журналістики «День»
Щиро дякую за вичитку бюлетеня Тетяні Бовт