Новини одним рядком:
19 липня – концерт Олесі Найдюк і Григорія Лук’яненка ”Слова за вітром” у архіві-музеї літер. (заповідник “Софія Київська”)
21липня – 65 років автору пісень із Сум Івану Весничу (читайте рубрику “Ювілеї”)
25 липня – Всеукраїнський мозковий штурм “Як я можу захистити Україну?” у багатьох містах України
25 липня – концерт пам’яті Володимира Висоцького (до річниці смерті) у Сумському парку відпочинку ім.. І. Кожедуба
18 серпня – концерт авторських пісень з нагоди зустрічі вихованців дитбудинку в селі Юнаківка Сумського району
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи присилайте на Email: p_karta@ukr.net, p_karta@mail.ru
Київ – Едуард Драч
На екваторі літа, ввечері, 14, і аж майже до 15 липня в Києві пройшов фестиваль “Відкриті Небеса 2012”. Він проводиться вже вп'яте. Тому має свою публіку та сформоване ядро учасників. Проте, цього разу все було трохи незвично. Але все по порядку.
Почнемо з того, що “Відкриті Небеса” не відносяться ні до категорії “мегабюджетних”, ні до категорії “бюджетних” фестивалів. Це фестиваль мікробюджетний. Тому що перший такий фестиваль пройшов у 2006-му році просто неба біля Історичного музею в Києві БЕЗ приміщення, БЕЗ реклами, БЕЗ спонсорів, готелів, квитків тощо. Люди прийшли, проспівали пісні, прочитали вірші, екологічно пополуднували, (в сенсі, що екологічно прибрали місцевість після імпровізованого пікніку) і розчинилися в київських вулицях — хто на метро, хто на поїзд.
Далі виникли Вечори співаного слова в будинку письменників уже в наступному, 2007-му році, бо там, біля Історичного музею всім захотілося більше й частіше спілкуватися. І спрагу такого спілкування ми задовольняли щомісяця аж по 2010 рік, поки не перейшли знову до чисто фестивального формату.
Фестивалі почалися, вірніше, відновилися в 2009 році, коли, оголосивши концерт на честь 20-річчя української співаної поезії, ми одержали заявки на участь співців з усієї України — від Луганщини до Волині, від російського до польського кордону. Практично той вечір і пройшов як фестиваль. Але захотілося повторити вже під відкритими небесами. Як колись біля Історичного. Повторили того ж року. З не менш гарним краєвидом — видом на Дніпро, схили, куполи Лаври — в мистецькій таверні “Очеретяний Кіт”
Але цей рік зірки зійшлися так, що краєвиду, який відволікав би від споглядання й прослуховування вже не було. Зате народ зібрався добірний. Одних учасників і лауреатів першої Червоної Рути було семеро: Марічка Бурмака, Андрій Панчишин, Олег Король (Жашків), Андрій Мороз, Кость Павляк (ну й ваш покірний слуга).
Поети в цьому році були представлені в основному об’єднанням «Севама», на чолі із Оксаною Яблонською. До заслужено популярних постійних учасників фестивалю Олега Короташа, Тані-Маріі Литвинюк цього року приєдналися «класики жанру» Василь Довжик і Семен Палій.
Відкриттям серед співців була Соломія Щур, а гурт БезГМО з Запорізької області підвердив клас одного з найкращих нових акустичних гуртів України.
До звичного “географічного набору” додалася цього разу “львівська опція”. На “Вечорах” львів'яни виступали, а на “Небесах” уперше ми почули Антонія Мельника.
Красно дякуємо нашим дорогим гостям з клубу “Дом” Марині Крамар та Олександру Крамару. Це були прекрасні виступи! Молодим виконавцям було чого повчитися.
Наприкінці виступила Марія Бурмака. Майстерно, емоційно, просто блискуче. Злива оплесків Марічку взагалі супроводжувала з перших її сценічних кроків ще в шкільні роки. І нині вона підтвердила свій клас.
Це було свято друзів, побратимів, однодумців, тому не дивно, що довго ще тривало після фестивальне спілкування.
Нам дорікають, що ми перетворили фестиваль співаної поезії “в такий собі корпоратив”. Але саме таким ми його й задумували – святом спілкування духовно близьких людей, яким цікава творчість один одного, яким приємно бути разом.
Так і має бути на фестивалях!
Будьмо!
Київ – МО «ОsтаNNя Барикада»
м.Київ, пр-кт Повітрофлотський 36, оф.67
тел./факс: 8 (044) 244-05-55
Не стало відомого дисидента, філософа, борця за Україну - Василя Лісового!
«Культура, що усвідомлює власну велич,
не прагне поглинути іншу» (В. Лісовий)
ЛІСОВИЙ ВАСИЛЬ СЕМЕНОВИЧ народився 17.05.1937, с. Старі Безрадичі, Обухівського р-ну, Київської обл.
Філософ, організатор самвидаву в 60-х роках. Виступив з відритим листом на захист заарештованих шістдесятників і на знак солідарності побажав бути засудженим разом з ними.
Хвиля арештів інтеліґенції 1972 підштовхнула ЛІСОВОГО до відкритого протесту. Разом з Є.ПРОНЮКОМ видав №6 самвидавського журналу „Український вісник“, відновленого ними з метою дати громадськості інформацію про заарештованих і відвести від них звинувачення у виданні попередніх випусків.
Київський обласний суд 06.12.73 засудив його до 7 р. позбавлення волі в таборах суворого режиму та 3 р. заслання за ст. 62 ч. 1 КК УРСР. Посправниками Л. були Є.ПРОНЮК та В.ОВСІЄНКО.
Звільнений у липні 1983. У 1989 реабілітований, відновлений у званні кандидата філософських наук і на роботі в Інституті філософії НАН України. Викладав філософію, готував навчальну літературу, виступав зі статтями в галузі політології.
21 липня, в суботу, о 10:30, від Українського дому вирушатиме автобус у Музей народної архітектури в Пирогове, де о 12 годині у церкві Архістратига Михаїла де буде відслужена панахида. Похорон має відбутися в с. Тарасівка Безрадицької сільради Обухівського р-ну о 14 годині.
«Всеукраїнський комітет на захист української мови» висловлює щире співчуття родині Василя Лісового та усім хто знав цього незламного борця за волю України!
* * *
Це трапиться колись, я знаю.
Засвітиться росою ранок.
Запахне медом волошкове літо,
І грона гроз, мов грона винограду,
Повиснуть на вітрах у світлім небі.
Все буде так,
але мене не буде.
Піду у спокій, у бездонну тишу.
Дружина зойкне, як підбита птаха,
Впаде в нестямі на холодний ганок,
А на ворота сядуть чорні круки…
Заплачуть діти,
стануть наді мною,
Гарячими
солоними вустами
Лише на Мить мою зігріють скроню.
А далі – все.
А далі – тиша й спокій.
Замовкнуть струни, обірветься пісня,
Залишиться
гітара
Назавжди сиротою.
(Володимир Шинкарук)
Луцьк – Руслана Мельник
ПОЛОЖЕННЯ
Першого туристичного фестивалю бардівської пісні, фото і кіноаматорів
«Вітрила пригод» (далі – фестиваль).
Фестиваль присвячений Дню туризму та Дню кіно.
Якщо Ви вільна, креативна, смілива, творчо наповнена духом Свободи людина, яка здатна з життєво-напруженого графіка викроїти час для мандрів заради вражень і гострих відчуттів екстриму, відкритися та поринути в лоно природи, повести за собою однодумців, бачите і фіксуєте ці прекрасні миті на об’єктив фото чи відеокамери або складаєте поезію, гайда на фестиваль!
Якщо Вами володіє жага до романтики, а душа відкрита вітру пригод і Ви горите бажанням поділитися цими враженнями, тоді гоп до купи!
Єврокомфорту ми не гарантуємо, але приємну атмосферу вільного спілкування, галявину в парку, багаття, а можливість випробувати себе в конкурсах, змаганнях, забавах надамо.
- Загальні положення.
Мета фестивалю:
• відродження та популяризація бардівської туристичної пісні та аматорського туристичного кіно та фото в місті, області, Україні;
• заохочення молодих співаків, кінематографістів, фотолюбителів Волині, України та інших країн до творчої співпраці;
• пропагування здорового способу життя та стимул до висвітлення мандрівок;
• обмін досвідом між представниками різних жанрів мистецтв та зміцнення зв’язків між туристичними, кіно-фотоклубами різних держав.
Загальне і творче керівництво проведенням фестивалю здійснює Оргкомітет.
- 2. Організатор фестивалю:
• Волинський туристичний клуб «МИ».
Співорганізатори:
Управління культури та туризму Волинської облдержадміністрації, Обласний науково- методичний центр культури, управління культури Луцької міської ради.
3. Терміни та місце проведення.
3.1. Фестиваль проводиться у місті Луцьку з 22 по 23 вересня 2012 року.
3.2. Виконані за всіма вимогами Фестивалю екранні, пісенні та фото твори слід надсилати до 15 вересня включно на адресу: 43016, м. Луцьк, вул. Кондзелевича, 5, Волинський туристичний клуб «Ми» з позначкою «На фестиваль».
3.3. Урочисте відкриття Фестивалю – 22 вересня 2012 року. Протягом двох днів відбуватиметься перегляд кінофільмів, прослуховування пісень у виконанні учасників, проходитиме виставка конкурсних світлин. Урочисте закриття фестивалю – 23 вересня 2012 року. Детальна програма буде надіслана кожному учаснику фестивалю.
3.4. Місце розташування учасників та гостей фестивалю - наметове містечко у міському парку культури і відпочинку імені Лесі Українки. Учасники повинні мати з собою повний набір туристичного спорядження (намети, спальники, килимки). Наметове містечко буде облаштоване питною водою, дровами, місцями для вогнищ, туалетами, контейнерами для сміття, здійснюватиметься охорона місця проведення фестивалю, автостоянки транспорту. Організаційний комітет може порекомендувати установи міста, які надають напрокат необхідне туристичне спорядження (за попередньою домовленістю та заявкою).
3.5. Перегляд фільмів буде проходити в Палаці культури міста Луцька, фотовиставка в фойє Палацу культури міста Луцька. Концерт бардівської пісні відбуватиметься на відкритій сцені при вході в парк культури та відпочинку імені Лесі Українки.
4.Учасники фестивалю.
4.1. Учасниками фестивалю можуть бути як фізичні, так і юридичні особи: студенти вищих і середніх навчальних закладів, працівники телестудій, члени аматорських студій та гуртків, окремі аматори, співаки, фотографи, туристичні клуби, гуртки, об’єднання громадян.
5. Умови участі у конкурсі.
5.1.Участь у конкурсі є безкоштовною.
5.2.Транспортні витрати оплачують власним коштом або за рахунок відряджаючої сторони. Проживання у наметовому містечку в парку Лесі Українки.
5.3. Один учасник має право надсилати твори для участі у конкурсах різних номінацій (фото, фільми, бардівська пісня).
5.4. Учасники фестивалю мають заповнити реєстраційну форму (заявку) та надіслати її з власним твором, відповідно до вимог на поштову та електронну адреси оргкомітету фестивалю.
5.5. Учасник фестивалю, як автор конкурсного твору, несе особисту відповідальність за достовірність викладеної інформації згідно чинного законодавства.
5.6. Учасниками фестивалю можуть бути як громадяни України, які подають твори та заповнюють анкету українською мовою, так і громадяни інших держав, які подають матеріали мовою своєї держави.
5.7. До участі у фестивалі не допускаються матеріали, що принижують гідність окремої людини чи групи людей, їхню національну, конфесійну та соціальну приналежність, а також висміюють їхні фізичні вади, пропагують жорстокість, нацизм та безкультур’я.
6. Вимоги до учасників конкурсу бардівської пісні.
6.1. Учасники конкурсу бардівської пісні попередньо подають аудіозаписи двох пісенних творів на DVD або CD диску.
6.2. Забороняється виконання у конкурсі пісень у супроводі фонограми (-+).
6.3. У відбірковому конкурсі учасники співають дві різножанрові пісні у живому супроводі.
6.4. Журі визначатиме переможців у номінаціях:
І - авторська пісня.
ІІ - співана поезія.
Переможці нагороджуються дипломами та призами.
7. Вимоги до учасників конкурсу кіноаматорів.
7.1. Екранні твори не повинні перевищувати хронометраж 30 хв.
7.2. Приймаються екранні твори, записані на диск формату DVD, разом із анкетою, у вдосконаленому з технічної точки зору вигляді. Будь-яка технічна вада дає право організаторам для рекомендацій по вдосконаленню твору.
7.3. До участі в конкурсі приймаються екранні роботи, створені не раніше 2010 року у номінаціях:
І – Фільм-мандрівка;
ІІ – Фільм-пошук (краєзнавче дослідження).
Переможці нагороджуються дипломами та призами.
8. Вимоги до учасників у фотоконкурсу.
8.1. На фестиваль приймаються світлини, надіслані разом із анкетою розміром А-3 формату (30х40см).
8.2. Всі світлини будуть представлені на туристичній фотовиставці в рамках фестивалю.
8.3. Номінації:
І – Пейзаж;
ІІ – Портрет туриста.
Переможці нагороджуються дипломами та призами.
9. Журі фестивалю.
9.1. До складу журі залучаються діячі культури та туризму в сфері туристичної пісні, аматорського кіно та фото.
9.2. Паралельно з основним журі працює глядацьке журі, оперативно створене з числа прибулих на конкурс учасників та глядачів. Глядацьке журі визначає переможців у номінаціях: «Приз глядацьких симпатій», «Несподіванка фестивалю».
10. Контакти.
10.1. Твори потрібно надіслати до 15 вересня 2012 року включно на адресу: 43016, м. Луцьк, вул. Кондзелевича, 5. Волинський туристичний клуб «Ми», з позначкою «На фестиваль». Електронна адреса: turclub@ukr.net Умови участі у фестивалі розміщені на сайті tourclub.lutsk.ua., на сайті управління культури та туризму Волинської ОДА, Обласного науково-методичного центру культури www.nmck-volyn.com.ua та на сайті управління культури Луцької міської ради.
10.2. Контактні телефони організаторів фестивалю: керівник – Мельник Руслана Григорівна - 067 332 93 34, 099 321 21 15 begin_of_the_skype_highlighting 099 321 21 15 end_of_the_skype_highlighting begin_of_the_skype_highlighting 099 321 21 15 begin_of_the_skype_highlighting 099 321 21 15 end_of_the_skype_highlighting end_of_the_skype_highlighting, відповідальні за бардівську пісню – Баранюк Ігор Іванович - 096 516 24 72 begin_of_the_skype_highlighting 096 516 24 72 end_of_the_skype_highlighting begin_of_the_skype_highlighting 096 516 24 72 begin_of_the_skype_highlighting 096 516 24 72 end_of_the_skype_highlighting end_of_the_skype_highlighting, за аматорське кіно - Федонюк Світлана Дмитрівна - 097 323 51 45 begin_of_the_skype_highlighting 097 323 51 45 end_of_the_skype_highlighting begin_of_the_skype_highlighting 097 323 51 45 begin_of_the_skype_highlighting 097 323 51 45 end_of_the_skype_highlighting end_of_the_skype_highlighting ,
за фото – Іванюк Віталій Іванович - 067 332 04 37.
10.3. Організатори фестивалю не несуть відповідальності за збої в роботі поштових відділень з доставки кореспонденції.
10.4. Пересилання творчих робіт здійснюється власним коштом учасників.
Програма першого туристичного
фестивалю бардівської пісні, фото і кіноаматорів «Вітрила пригод»
1 день – 22 вересня 2012 року
10.00 -12.00 - екскурсія для учасників Луцьким замком та Старим містом. За бажанням в музей волинської ікони.
12.00 -14.00 - зустрічі з цікавими мандрівниками, майстер-класи зі зйомок кіно, фото, написання бардівської пісні.
14.00- 14.30 – відкриття фотовиставки фестивалю (фойє Палацу культури міста Луцька).
15.00 – 17.00 – перегляд фільмів (Палац культури міста Луцька).
18.00 – 21.00 – концерт бардівської пісні (сцена біля входу в парк імені Лесі Українки)
2 день - 23 вересня
10.00 - 15.00 - зустрічі з цікавими мандрівниками, майстер-класи зі зйомок кіно, фото, написання бардівської пісні, туристські змагання-забави в парку імені Лесі Українки.
15.00 - 18.00 – закриття фестивалю, перегляд фільмів переможців конкурсу, вручення нагород. Заключний гала-концерт виконавців бардівської пісні.
Заявка-анкета
на участь у фестивалі « Вітрила пригод»
Прізвище, імя, по-батькові_________________________________________
Назва конкурсу __________________________________________________
Номінація_______________________________________________________
Назва твору_____________________________________________________
Авторська група_________________________________________________
Власник авторських прав_________________________________________
Ваша адреса, тел., e-mail__________________________________________
Дата ____________ Підпис _________________
Суми – Юрій Ош (Геннадій Костенко)
С л о в о
Слово – це не те, що горобець:
вилетить, мовляв, і не спіймаєш.
Словом наживеш в житті рубець,
а бува, і голову зламаєш.
Слово – це немов іконостас,
духу предковічного основа.
Недаремно ж мудрий наш Тарас
десять років мучився за слово.
Та воно і слово те само
мучилось віками разом з нами,
бо носили довго ми ярмо
темними, тернистими шляхами.
А хіба йому і відтепер
можна дихати на повні груди?
Поступ наш уперся і завмер
під орудою свого іуди.
Слово наше в будь-який момент –
промінь на життєвому радарі.
Слово – це неначе диригент,
як на серці – скрипка страдиварі.
Кожен би лишався сам на сам
навіть без простісінького слова.
Слово – це божественний бальзам,
що дає нам наша рідна мова.
Ринда
Етюд
Іду якось цього літа суботнього дня центром нашого міста. Наді мною ласкаво світить сонечко, у блакитному небі пропливають білопінні хмаринки, поруч мене красуються-милуються чепурні будинки, і на душі в мене, як завжди, коли буваю тут, урочисто. Урочисто тому, що йду ж у центрі міста, де завше красиво й величаво… Раптом бачу проти пам’ятника Шевченку якийсь гурт. Звідти по всій центральній вулиці лине гучний гомін і сміх. Отож підходжу до того гурту й бачу таке.
Посеред гурту, що розташувався колом, вільне місце, де тупцюється трійко чоловіків – двоє молодих і один пристаркуватий. У кожного з цієї трійки на спині – лист паперу з написом «Ринда», на грудях – лист паперу з написом «Передплачуйте газету «Ринда». В руках у кожного з трійки – порожня каструля і металева ложка. Всі троє стукотять ложками об каструлі, вигукуючи заклики до гурту, щоб передплачували газету «Ринда». Придивившись, взнаю цю трійку. Це – редакція однієї з наших міських газет. Підстаркуватий – головний редактор, молоді – відповідальний секретар і коректор. Отже, бачу наяву майже всю редакцію «Ринди», куди мені іноді доводиться звертатися з питань реклами від нашої фірми. Сяйнула думка»: «Мабуть, не від гарного життя у такий чудернацький спосіб рекламують хлопці свою газету». Та ще не встигла згаснути ця думка, як почулись вигуки з гурту:
– Продалися пройдам, а тепер закликаєте передплачувати вашу газету!
– А що воно за слово таке – ринда?
– Та це – підвісний інструмент такий на судні, щоб сигнали подавати.
– На судні?.. А в нашому селі свиней так звуть – ринда!
– Свиней? Тож ця свиня сама й дає нам сигнал! Люди, бийте оцю продажну ринду!
За цим вигуком декілька молодиків з гурту підскочили до редакційної трійки, вирвали з рук каструлі з ложками, потім кожному з трійки наділи на голову каструлю й почали гамселити по каструлях ложками. Горе-газетярі ледве вирвались з гурту і, залишивши свій посуд, майже бігцем подалися центральною вулицею. Молодики стукали їм услід ложками об каструлі і скандували: «Рин-да – ду-рин-да!» Дехто з гурту свистів.
Всю мою урочистість як рукою зняло. На серці стало тужно. В голові начебто дзвеніло – «рин-да, рин-да, рин-да…» Зненацька спало на думку: «А що, як ми всі поки що, наче оті ринди, які землю риють?..» Саме в цей час, ніби в унісон моїм думкам, на дзвіниці міського собору вдарив важкий дзвін, немов на великому кораблі ринда. І полетіли тужні дзвони вдалечінь…
Севастополь – сайт http://www.sevbardafisha.narod.ru/
Дуэтом В СЕВАСТОПОЛЬСКОМ БАРД-КАФЕ ВЫСТУПИЛИ ЛЕВ
БОЛДОВ
И ВЛАДИМИР ГУБАНОВ
Первый платный концерт в севастопольском бард-кафе «Гоголя XXI» с участием Льва Болдова (Москва) и Владимира Губанова (Севастополь) состоялся при полностью занятых посетителями столиках.
... Севастопольская БАРД-АФИША не зря предупреждала: приходите, пожалуйста, на
выступление поэтов заранее, а то не хватит места! Так и получилось. Уже в
19.10, когда Владимир Губанов начал петь песни, билетер закрыла кассу: «Всё!
Места проданы!» ...
Несколько слов о выступающих.
Лев Болдов – известный московский поэт, член Союза писателей Москвы, лауреат премии «Эврика!» (2008г.), лауреат 1-го Международного Волошинского конкурса, участник всевозможных поэтических фестивалей, автор шести книг стихов. Л.Болдов весьма популярен в бардовских кругах Украины и России, на его стихи написан не один десяток песен. Следует отметить, что появление в бард-кафе для этого московского поэта стало его первым «полнометражным» выступлением в Севастополе. До этого Л.Болдов принимал лишь фрагментарное участие в поэтических фестивалях «Севастопольская ПОЭТИАДА» и имел всякий раз ошеломительный успех.
Владимир Губанов – севастопольский бард, победитель нескольких фестивалей авторской песни в номинации «Автор», автор двух книг стихов. Его песни звучат на радио и телевидении, стихи публикуются в газетах и поэтических альманахах. Некоторые песни этого поэта можно услышать в репертуаре российских и украинских исполнителей, а также исполнителей, культивирующих русскую авторскую песню в дальнем зарубежье, например, в США.
Выступление Л.Болдова и В.Губанова прошло по запланированному сценарию – поэты отработали два отделения по 40 минут с небольшими перерывами, чтобы слушатели смогли подойти к стойке и заказать себе кофе или пиво. В общей сложности В.Губанов исполнил около 16 песен, Л.Болдов прочитал примерно такое же количество стихов. В основном они представили совершенно новые произведения. Во втором отделении из публики поступали заявки, исполнители любезно их выполнили, исполнив свои наиболее «ударные» песни и стихи.
О публике. Публика пришла на концерт самая разнообразная, начиная от рафинированной интеллигенции (пришли, например, севастопольские поэты Мария Виргинская, Андрей Агарков, Борис Бабушкин, Владимир Гуд, секретарь Севастопольского отделения Национального союза писателей Украины Татьяна Воронина и др.) и заканчивая некими мрачными субъектами, которые постоянно требовали… от В.Губанова, например, они требовали стихов. Бард – пожалуйста! – откладывал гитару и читал свои стихи. Л.Болдова постоянно третировали, чтобы он прочитал свои «убойные» «Старую школу» и «А я из времени семидесятых». Московский поэт – пожалуйста! – тоже, как и В.Губанов, выполнял просьбы…
Во
втором отделении атмосфера в бард-кафе немного накалилась, когда некоторые
слушатели-поэты (из числа тех, кто не является врагом рюмки) начали вести себя…
как бы это выразиться… неадекватно, что ли. Неумеренный их пыл охлаждали
похлопываниями по плечу и дружескими увещеваниями. Казалось бы, можно было и расстроиться
по такому поводу, но… «Все нормально, – говорили поэты, не входящие в разряд
степенных домоседов, – так и должно быть, когда собирается богема!»
Одним словом, поэтическая вечеринка удалась.
Во время общения за кафешным столиком Л.Болдов сделал интересное заявление. По его словам, в конце сентября этого года в Ялте пройдет фестиваль поэтов, Лев возглавляет жюри, в состав которого уже приглашены севастопольские поэты Владимир Губанов и Борис Бабушкин. Лев Болдов заверил всех, что поэтический форум в курортной столице Крыма обещается быть небывалым по масштабу и составу участников.
Нужно отметить один немаловажный момент состоявшегося в кафе действа: чтобы послушать Льва Болдова и Владимира Губанова, из Симферополя приехали их друзья, в их числе был, например, Лев Авсиян.
Следующий
выход к микрофонам в бард-кафе «Гоголя XXI» запланирован для поющего поэта из
Ялты Константина Вихляева, филигранно владеющего гитарой прекрасного
исполнителя своих песен, организатора фестиваля авторской песни «Осенняя Ялта».
Выступление К.Вихляева состоится 21 августа в 19.00, и вход в бард-кафе, скорее
всего, будет тоже платным.
И еще. Посмотрев на выступление Льва Болдова, некоторые севастопольские поэты
изъявили готовность так же, как и он, представлять свое творчество в «Гоголя
XXI». Когда это произойдет, пока не известно. Только и остается пожелать:
следите за рекламой на Севастопольской БАРД-АФИШЕ!
Рубрика – «Ювілей»
Автору пісень із міста Суми Івану Весничу – 65 років!? Хто не знає про це навряд чи підозрюють такий солідний вік пісняра, бо вражає його життєздатність. У бюлетені №9 (199) у рубриці «Поетична сторінка» писав про нашу співпрацю з Іваном і опублікував його вірші “Райцентр” та “Ворон”.
На зібранні до всесвітнього дня поезії у Сумській міській бібліотеці ім.Т.Шевченка, де молоді читали сумні твори, Іван вразив їх віршем на інтимну тему.
Упорядник
Іван Веснич
Еротично – лірична
“Від яєць і пуцьки все нещастя людське”
І.Я.Франко
Ти колінцями дриг – дриг, Ніжно попкою круть – круть, Я ж свічею між ліри ніг Досягаю кохання суть...
А канапочка скрип-скрип – Розумію, що я влип, Моє серденько тіп-тіп, Твої віченьки кліп-кліп.
Безсоромність твоїх вій, І нестримність моїх рук, Незбагненність жадань і мрій, Унісонний сердець стук.
Я себе віддаю тобі Я тобі віддаю себе, Чи ту-бі, чи ор-нот ту-бі – Лиш витримало канапе. |
І, як в морі, приплив-відплив – Ця спорідненість двох тіл – Я – “мобіле унд мобіле”, – This is сучка енд кобеле.
Я тобі всіх суглобів хруст – Ти ж мені ніжну чашу вуст, Я тобі все від “от і до”, – Ти ж мені своє лібідо.
І калиновий цвіт скис, Не знайти, де той верх-низ, Де та міра – життя-смерть, Ти і я, я і ти – круговерть.
Я в тобі – ну а ти в мені – Галактично-спіральний біг, Я той гомо, – еректус я, – Хромосоми – це я, це ж я! |
І, мов вибух, мов вал цунамі, –
Ти ж мовчи, не розказуй мамі!
Рай чи пекло – хай всьому грець!
Гейзер, крапка. І все!.. Кінець!!!
Рубрика – «ЗМІ про мистецькі події»
У луцьких маршрутках лунають Ліна Костенко, Василь Симоненко, Юрій Андрухович...
(газета „День” від 11 липня 2012 року )
http://www.day.kiev.ua/231249
Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк
Вже щонайменше на три місяці підготовлено записи віршів, які у луцьких маршрутних таксі звучатимуть у виконанні відомих людей Волині. Артистів, музикантів, співаків, громадських діячів, письменників і поетів, навіть наукових працівників і політиків.
Проект «Почувайся європейцем! Розмовляй українською» втілили в життя громадська організація «Центр ефективної комунікації» та радіостанція «Луцьк» Волинської обласної державної телерадіокомпанії. Це — спроба протиставити набридливому шансону і російськомовній попсі українське поетичне слово.
Політолог, заступник декана Волинського національного університету імені Лесі Українки (нещодавно перейменованого на Східноєвропейський) Тарас Літковець каже, що на публіку читав вірші чи не вперше у житті, хоча напам’ять їх знає чимало.
Але це є, на його думку, той проект, від участі в якому не треба відмовлятися, тим більше — в нинішніх умовах наступу на все українське. Він записав поезії Василя Стефаника та вірш Ліни Костенко «Шукайте цензора в собі». Вибирав поезії зі змістом, позитивні й такі, щоб люди, послухавши, замислилися над почутим.
Лідер гурту «Тартак» Сашко Положинський читатиме у проекті поезії Степана Руданського, лідер луцького гурту «Фіолет» Сергій Мартинюк — вірші Богдана-Ігоря Антонича, Юрія Андруховича і власні.
Ірина Констанкевич, доцент Волинського національного університету імені Лесі Українки, проректор із навчально-виховної роботи для свого поетичного монологу обрала твори поетів двадцятих років минулого століття: «Дорога» Миколи Бажана, «Ніч — як море, а човен — срібний птах» Євгена Плужника, «Холодна тиша. Місяцю надламаний» Володимира Свідзинського, «Молюсь і вірю» Максима Рильського.
— Проект справді розкішний, — каже вона. — Поети, вірші яких я обрала, творили в період нашого українського Відродження, Україна тоді пережила культурне піднесення, це була одна з вершин нашого розвою. Це поети, які є класиками нашої літератури, але про яких нині мало знає пересічний українець, хотілося про них нагадати, і щоб знову зазвучала саме класика.
Галина Кажан — заслужена артистка України, відома виконанням поетичних моновистав, з якими вона об’їздила всю Волинь. Має їх у репертуарі понад 20.
Це і «Маруся Чурай» та «Берестечко» Ліни Костенко, і «Святая святих» про Катерину Білокур, і моновистава про Жорж Санд і «Легенди і казки мого краю» для юного слухача.
Каже, що й досі, хоча вже не приписана ні до якої філармонії, її знаходять і запрошують на виступи до різних районів області. Часто їй лише компенсують дорогу, бо на гонорари у сільській глибинці сподіватися важко.
Проте їде скрізь, щоб люди чули українське слово. Для читання по радіомережі луцьких маршруток вибрала твори Станіслава Чернілевського — поезія трохи з гумором і на теми життя пересічних громадян, те, що їм близьке і зрозуміле.
Луцький проект «Почувайся європейцем! Розмовляй українською» наразі підтримала й переважна більшість перевізників. Як писав той же Бажан, «як важко на жорстокім камені вирізьблювати грань...» Але, кажучи словами іншого поета, Володимира Свідзинського, «я виноград відновлення у ніч несу». Саме це і роблять нині в Луцьку.
У збірках поетів знайшов згадані вірші. Упорядник
Ліна Костенко
* * *
Шукайте цензора в собі
Він там живе, дрімучий, без гоління.
Він там сидить, як чортик у трубі,
і тихо вилучає вам сумління.
Зсередини, потроху, не за раз.
Все познімає, де яка іконка.
І непомітно вийме вас – із вас.
Залишиться одна лиш оболонка.
Євген Плужник
* * *
Ніч... а човен – як срібний птах!.. (Що слова, коли серце повне!) ...Не спіши, не лети по сяйних світах, Мій малий ненадійний човне!
І над нами, й під нами горять світи... І внизу, і вгорі глибини... О, який же прекрасний ти, Світе єдиний!
|
Володимир Свідзинський
* * *
Холодна тиша. Місяцю надламаний, Зо мною будь і освяти печаль мою. Вона, як сніг на вітах, умирилася, Вона, як сніг на вітах, і осиплеться. Три радості у мене неодіймані: Самотність, труд, мовчання. Туги злобної Немає більше. Місяцю надламаний, Я виноград відновлення у ніч несу. На мертвім полі стану помолитися, І будуть зорі біля мене падати. |
Максим Рильський
* * *
Молюсь і вірю. Вітер грає
І п’яно віє навкруги,
І голубів тремтячі зграї
Черкають неба береги.
І ти смієшся, й даль ясніє,
І серце б’ється, як в огні,
І вид пречистої надії
Стоїть у синій глибині.
Кленусь тобі, веселий світе,
Кленусь тобі, моє дитя,
Що буду жити, поки жити
Мені дозволить дух життя!
Ходім! Шумлять щасливі води,
І грає вітер навкруги,
І голуби ясної вроди
Черкають неба береги.
Тарас Компаніченко: «Наші духовні скарби — то є підстава-віра для побудови міцної держави»
(газета «Слово Просвіти від 19-25 липня 2012 року»)
http://slovoprosvity.org/
Є митці, які вражають своєю справжністю, першоджерельністю, бо серед гламурності, опереточності, попсовості, кічу, де замість повітря, трави і сердець — сурогат, це особливо важливо. Таким справжнім, жанрово первісним є Тарас Компаніченко — кобзар, бандурист і лірник, керівник ансамблю “Хорея Козацька”, заслужений артист України.
Він вражає своєю універсальністю й унікальним репертуаром: неперевершено виконує твори середньовіччя, бароко, класицизму, романтизму, часів української революції 1918—1922 років, знані й маловідомі народні пісні, авторські стилізації, реконструює традиційний кобзарсько-лірницький репертуар.
Давні музичні пам’ятки віднаходить в архівах, бібліотеках, приватних колекціях Європи. І співає так, як оті стародавні старці, — серцем.
— Тарасе, в Україні так повелося,
що на видноті різноманітні талант-шоу і десь за обрієм, приховане від
телекамер, живе етнічне народне мистецтво. Як Ви почуваєтеся в цій
тиші-замовчуванні? Як доносите власну творчість до людей?
— На жаль, українці про себе знають майже стільки, скільки знають про українців
на Заході. Це такий закон сполучених посудин. Тобто, якщо у нас знання про себе
таке мале, то і на Заході про нас знають недостатньо або з небажаного боку, або
з гіршого.
Тому для мене важливо скрізь
проводити роботу й доносити музичні, поетичні артефакти нашої минувшини
постколоніальному суспільству, яке видибує з химерних міфологем радянського
часу, правду про себе. Адже ми, українці, мали велику культуру, і я доводжу, що
усталені міфологеми певною мірою девальвовані. Люблю шаровари, українські
страви, але український світ не обмежується лише шлунковими забаганками:
горілкою, варениками, борщем, салом…
Українців у минулому цікавили і в майбутньому цікавитимуть високі справи —
інтелектуальні, духовні. Ми — правонаступники предків, які несли високу ноту,
високий духовний порив. Щоб цей промінь не згас, потрібно показувати, що є
камертон, це дуже важливо. Якщо знати, який рівень поезії чи музики був у нас в
інших століттях, коли знати про себе правду, то нижче опускатися соромно. Смішно
виправдовуватися неталановитістю, штукарством, якимись кон’юнктурними
міркуваннями (аби догодити публіці, мовляв, це — “драйвово”). Поле діяльності у
мене не визначається певними соціальними групами чи віком слухачів. Упродовж
років працює “Хорея Козацька”, і літні, й молоді люди нас слухають.
Серед моїх шанувальниць була Михайлина Коцюбинська (Царство їй Небесне). Я з
великою шаною ставився до неї з юності, щасливий, що зустрічався в редакції
самвидавчого часопису “Євшан-зілля” під орудою Ірини Калинець. Мені було
дев’ятнадцять років, усі на мене дивилися як на хлопчика, котрий подає надії.
Радісно, що я їх справдив, що моєю музикою тішаться Ліна Костенко, Євген
Сверстюк, Михайло Слабошпицький, Григорій Гусейнов, Віктор Неборак, Володимир
Шовкошитний, Іван Малкович, Юрій Андрухович… Для мене це великий показник.
Власне, відкриттям різних
мистецьких пам’яток я складаю повну картину про себе. Там є все: сум, радість,
епіка, високі духовні пориви — в народній, партесній, академічній музиці,
зокрема в поліфонічній інструментальній. Ось таке моє завдання. Гадаю, що
молодь, яка хоче знати про себе, теж зацікавлена в цьому, тому ходить на наші
виступи. Нещодавно на концерті у Львівській філармонії зала була переповнена,
три години тривав виступ “Хореї Козацької”.
— Як Ваше мистецтво сприймають у різних регіонах України?
— Я народився у Києві, мій тато з Херсонщини, мама з Сумщини (хоч народилася в Архангельській області в Росії, бо сім’я була репресована). Навчався у Косові, Львові, Києві, але виріс здебільшого у Сумах, меншою мірою на Херсонщині, буваю там часто.
На очах тане українська Слобожанщина, для мене це великий біль. Колись у Басах під Сумами, де жили мої дід із бабою, були тільки дві родини, які не розмовляли українською. Та за період незалежності українське “вимилося” буквально на очах. Це — катастрофа. Через радіо, телебачення, пресу знищують український масив. І шкільництво тут не допоможе, тому що воно соціальне. Де діти можуть практикувати українство у повсякденному житті й де в соціумі вони дізнаватимуться про певні національні речі? Як у Маяковського: “Мы знаем, курит ли Чаплин, мы знаем Италии безрукие руины, мы знаем, как Дугласа галстук краплен. А что мы знаем о лице Украины?” Це він писав 1926 року в Харкові.
Однак на концертах я бачу, що
люди спраглі, тягнуться до рідних джерел. Минулого березня ми були з Ліною
Костенко у Харкові. Дві тисячі людей набилося у залу Оперного театру, зокрема в
проходи. Тисяча не вмістилася, стояла на вулиці. Працівник, який привів мене у
гримерку, сказав: “Я ніколи на концертах заїжджих знаменитостей не бачив такого
ажіотажу”. А на фасаді висів рекламний “іконостас” афіш заїжджих гастролерів,
які збирають великі бариші через те, що наші депутати ніяк не можуть ухвалити
нормального закону про гастрольну діяльність в Україні. Тож варягам вигідно до
нас приїжджати.
Натомість концертно-гастрольна діяльність українських колективів мінімальна, як
говорив політик Юрій Костенко, 15 % від загалу. Думаю, що набагато менше на
нашому ринку українських виконавців. Я буваю в різних містах і бачу, що там
діється. А які в Києві афіші висять, ми всі бачимо. Ліна Костенко перевернула
зашкарублі уявлення. Люди спраглі, їм потрібні вітчизняні герої. Проте це
штучно, свідомо, політично стримується. Коли мені кажуть, що культура об’єднує,
а політика роз’єднує, вважаю, що це — брехня. Через культуру проводиться велика
політика. Через гуманітарну сферу впроваджуються великі політтехнології. Тому
кінематографа в Україні немає, на студії імені Довженка сусідня держава знімає
свої серіали, якість яких сумнівна, до того ж нас часто показують у
непривабливому, карикатурному світлі.
Я буваю у Криму, зокрема в Ялті, Бахчисараї, Сімферополі. У нас був чудовий двогодинний концерт у Ялті в драматичному театрі імені Чехова. Ми грали кримським татарам у Бахчисараї в ханському палаці, я мріяв про спільний концерт із ансамблем “Маккам”. Я тоді читав кримськотатарською мовою вірші хана й поета Газі-Гірей-Бора.
— А кримськотатарську мову звідкіля знаєте?
— Я читав із аркуша, прагну вивчити татарську, у мене є самовчитель. Татари були шоковані, підходили і говорили: “Та ми самі не знаємо Газі-Гірей-Бора”. Я їм декламував “Похвалу війні”, мудру поетичну реляцію до падишаха. Дуже гарні, мужні, потужні поезії.
Я розумію греків Приазов’я, яких виселили, нищили. Болять проблеми кримських татар, я розумію їхній біль за батьківщину, намагаюся пізнати татарську культуру.
Ми виступали у Сімферополі в
бібліотеці Таврійського університету. Тоді директор сказав: “Боже мой, почему
нам Украину так не показывают? А показывают агитационно, пафосно. Мы б и язык
выучили. Нам хочется этим гордиться”.
Можливість пишатися своєю землею з високою культурою, знати про неї правду
фактично табуйовано в ЗМІ. Лише почато таку роботу, вона час від часу виринає
за певних президентів, за тих чи інших сприятливих умов, а частіше всупереч
несприятливим умовам. Якби це була нормальна цілеспрямована політика держави,
все було б уже вирішено. Не було б комплексу меншовартості.
Це ж ненормально, що українці не знають своєї фортепіанної музики. А вона є. Подвижник, котрий реанімує явище, великий дослідник Михайло Степаненко, завкафедри фортепіано в Національній музичній академії імені Чайковського, видав диски українських фортепіанних велетнів. Я не вмію добре грати на фортепіано, хіба що “Місячну сонату”, “До Елізи” Бетховена, але був вражений полонезом Данилевського, ноктюрнами Лизогуба, тим, що Степаненко віднайшов. Це чудова музика, яка гідно кореспондується, скажімо, з Шопеном, Дворжаком.
У нас не знають своєї симфонічної музики. А є чим пишатися: Ведель, Березовський, Бортнянський, Лятошинський, сучасні автори. Власне, те, що пишуть нинішні композитори, має бути оцінено не лише вузькими інтелектуальними колами. На 46 мільйонів населення — це надто малий прошарок, треба просвіщати народ. Люди на місцях шукають цього, а ЗМІ не доносять. Добре, що є інтернет, там щось знаходять. Але це — хаотичне співіснування з національними цінностями, інакше більше людей морально рятувалося б, знаходило мотивації для себе: для чого працювати на цій землі, народжувати дітей (а не через те, що гроші дадуть за дитину).
Наші духовні скарби —
підстава-віра, що українська земля має шанс для побудови міцної держави. Знання
про себе вивільнило б енергію, люди не тікали б за кордон із напрочуд красивої
землі. Зникла довіра між людьми, вони не вміють домовлятися. Чому немає в
економіці піднесення? Бо не довіряємо один одному. Простіше: хапонув грошей,
когось обдурив…
Та є інші приклади. У спитій наприкінці XIX століття Галичині з’явився
композитор і священик Остап Нижанківський. Він прийшов до парафії, яка суцільно
була оточена корчмами, люди у шинках гроші залишали. А він у церкві
започаткував тверезість. І згодом, коли люди вмотивовано перестали пити, не
просто носити значки товариства тверезості, а розвиватися-вчитися, тобто стали
просвітленими, освіченими людьми, вони почали одне одному довіряти. Тоді
з’явився “Маслосоюз”, почалося економічне зростання, галичани створили фірми,
які могли конкурувати у польському просторі відродженої Речі Посполитої,
фінансувати українські газети і школи. Довіра без культурної єдності,
ідентифікації в культурній царині, без знань про себе не можлива.
— Чи можна Вас назвати музичним істориком, з яких джерел черпаєте?
— Так, я історик музики. Черпаю з рукописних і друкованих церковних книг, деякі маю в колекції, скажімо, рукопис XVII століття і стародрук XVIII століття. Збираю домашню бібліотеку, вона величезна: в ній і дідове, і батькове, і мамине зібрання. Працюю в бібліотеках Варшави, Кракова, у музеях Івано-Франківська, Ромен, Львова, у Музеї книги і друкарства (Київ). Там збереглося чимало нотних джерел. Унікальною пам’яткою, до співання якої я взявся мало не перший у сучасному музичному просторі, став “Почаївський богогласник”, виданий отцями-василіанами 1791 року в тоді греко-католицькій Почаївській лаврі. Це велика антологія духовної української пісні (на Різдво-Богоявлення, на Стрітення, до Пресвятої Богородиці, святих) за два століття — XVII і XVIII. Я знайшов цю книгу в Переяславському музеї Григорія Сковороди. Це авторський нотний збірник із текстами, де представлені Моравський, Мастеборський, Кищицький, Лонський, Дяченко, Вольський, Пашковський, Левицький, Андрієвський, Достоєвський.
— Між Достоєвським і письменником Федором Михайловичем є якийсь зв’язок?
— Так. Григорій Достоєвський,
Андрій Достоєвський, Ян Достоєвський — прадід, дід і двоюрідний дід Федора
Михайловича, всі українські священики з Поділля. Робота з джерелами — не просто
суха наука, а жива справа. Ти знаходиш черговий шедевр, ще й захоплюєш інших,
бо одразу можеш показати його людям завдяки власному хистові музиканта.
Із “Хореєю Козацькою” співаю багато творів в ув’язці з церковним календарем.
Крім усього іншого, озвучуємо поезії, що доходять до нас у рукописах,
стародруках, публікаціях науковців — знавців української літератури та
старовинної музики. Бо музика — це певна гарантія того, що поезія буде почута.
Коли, скажімо, студенти її вивчають в контексті історії давньої української
літератури, це часто не зачіпає. Інша річ — магія музики, яка впродовж віків
надає емоційного забарвлення поезії, дозволяє їй бути почутою. Я збагнув, як це
працює.
По зернятках, часточках збираємо портрет України, отже, і власний. Ми говоримо дітям: “Ви вчите не історію України, ця історія ваша, тут і тепер”. Адже наші предки живуть у нас, у нашій плоті й крові, і не колись, а зараз.
Спілкувався
Володимир КОСКІН
Щиро дякую за вичитку бюлетеня Тетяні Бовт