Новини одним рядком:
5 березня – презентація повного зібрання творів Леоніда Кисельова «Над київськими зошитами» в київській книгарні «Є»
15-17 березня – авторський фестиваль “Березневий кіт” у Запоріжжі
19 березня – концерт кобзаря та лірника Тараса Компаніченка, Київ, Треш бар «Бліндаж» вул. Мала Житомирська, 15
19 березня – святкування дня народження поета Ліни Василівни Костенко, м. Київ, вул. Гончара, 33
21 березня – концерт Антона Ворожейкіна у Харківському планетарії, пер. Кравцова, 15
21 березня – всесвітній день поезії
22 березня – концерт Олега Сухарєва в м. Біла Церква, БРУМ, Торгова Площа, арт-клуб «Берклій Перкінс»
22 березня – зустріч членів севастопольського КАП “Ахтіар” в інформаційному супермаркеті«ATRIUM»
22 березня – день народження Ольги Богомолець, автора пісень
23 березня – виступ Олександра Больменка на "ЧЕРДАКЕ МАЛЕВИЧА" (Київ, вул. Малевича, 86Б, оф.317)
26 березня – концерт фрі-фолк гурту «Фолькнери», Київ, Треш бар «Бліндаж» вул. Мала Житомирська, 15
28 березня – концерт авторської пісні та поезії у малому залі Харківського планетарію, пер. Кравцова, 15
31 березня – концерт гурту "Воанергес" у підтримку альбому "Цілющий рок древнього Києва" у артклубі "Бочка на Подолі"
2 квітня – концерт Сергія Василюка , Київ, Треш бар «Бліндаж» вул. Мала Житомирська, 15
4 квітня – концерт Олега Сухарєва в м. Хмельницькій (моно-театр "КУТ", вул. Проскурівского Підпілля 34)
4 квітня – концерт «Рок без кордонів», Київ, клуб «Бінго»
6 квітня – концерт В’ячеслава Климовича (Білорусь) у малому залі київського КАП «Арсенал»
6 квітня – концерт гурту “Самі Свої” в Чернівцях (клуб Public, ТРЦ "DEPO't" вул. Головна 265А)
11-14 квітня – 25-й фестиваль авторської пісні “Булат” у Сумах
14 квітня – концерт Олександра Софронова (Москва) у великій залі Будинку вчених, Харків, вул. Совнаркомівська, 10
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи надсилайте на Email: p_karta@ukr.net, p_karta@mail.ru
Київ – Валерій Гладунець
ЕТНІЧНИЙ ВІВТОРОК
Розклад виступів на березень та квітень 2013 р.
Треш бар «Бліндаж»
вул. Мала Житомирська, 15
Організатор: Мистецьке об’єднання «Глечик»
19 березня
20:00
Сольний концерт
Кобзаря та лірника Тараса Компаніченка
лідера гурту «Хорея Козацька»
26 березня
20:00
«Фолькнери» – фрі-фолк гурт
2 квітня
20:00
Сольний концерт
Сергія Василюка – лідера гурту «Тінь Сонця»
Щовівторка - етно-диско-танці: DJ Ерік Петрович
Старостує: Валерій Гладунець
Вхід: 30 грн.
Київ – Сухарєв Олег
Вітання шанувальникам української рок-музики та авторської пісні!
Найближчим часом очікуйте на концерти:
Олег Сухарєв(акустика)-
22 березня,п’ятниця, м.Біла Церква, БРУМ, Торгова Площа, арт-клуб «Берклій Перкінс»
Поч. – 19.00 Більше інформації тут - http://vk.com/suharev_bp , http://freezone.in.ua
Олег Сухарєв(акустика) –
4 квітня, четвер, м.Хмельницький, моно-театр "КУТ", вул.. Проскурівського Підпілля. 34
Поч.. – 18.30 Більше тут - http://vk.com/event50874242
Рок-гурт «Самі Свої» -
6 квітня, субота, м.Чернівці, ТРЦ «Depo‘t», паб "Public", Головна 265 А
Поч..- 20.00. Більше тут - http://vk.com/event51229605
Також пропонуємо до уваги одну з останніх пісень , що вже здобула свою популярність серед багатьох прихильників творчості рок-гурту «Самі Свої» - «Рєзкоконтінєнтальний клімат».
Більше музики тут - http://vk.com/samisvoji
Київ – Інна Труфанова
Квартирный-клуб "Чердак Малевича" открывает двери посетителям.
Первый квартирник поет Александр Больменко
автор-исполнитель из Винницы,
"весёлый клоун с грустными глазами"..
На "ЧЕРДАКЕ МАЛЕВИЧА" ( ул.Малевича, 86Б, оф.317)
23 марта 2013 г. 19.00
один из ярчайших бардов Украины АЛЕКСАНДР БОЛЬМЕНКО (г.Винница)
с программой: "Моцарт играет в футбол"
аккомпанемент - Сергей Грязнов
Количество мест ограничено.
Предварительный заказ билетов: 050 809 13 74
ул.Малевича, 86Б, оф.317
Ссылка на видео:
http://www.bardschool.kiev.ua/events_30.rdr
ptitsa trufanovostrov@rambler.ru
конт.тел.: 050 809 13 74
ИДИ И НИЧЕГО НЕ БОЙСЯ!..
Харків – сайт клубу пісенної поезії ім.Ю.Візбора
http://www.vizborclub.com/vizborclub/news.php
28.03.-18-30- в малом зале харьковского планетария - концерт авт. песни и поэзии. Участники: авторы-исполнит.: Ирина Барабаш, Владимир Фоменко, Юрий Черкашин, Вероника Адаменко, поэт- Лилия Силина. Адрес: пер. Кравцова, 15, цокольный этаж.
14/04-18-00-В БОЛЬШОМ ЗАЛЕ ДОМА УЧЁНЫХ-КОНЦЕРТ АВТОРА-ИСПОЛНИТЕЛЯ
АЛЕКСАНДРА СОФРОНОВА (МОСКВА). УЛ. СОВНАРКОМОВСКАЯ,10
Київ – гурт «Воанергес»
Концерт гурту "Воанергес" у підтримку нового альбому "Цілющий рок древнього Києва"! 31 березня о 20:00 у артклубі "Бочка на Подолі" .
вул. Верхній Вал 22
ст. метро "Контрактова Площа"
тел: 067-433-0-433, 044-200-0-360 www.bochka.ua
Дніпропетровськ – розсилка МА «АртВертеп»
http://artvertep.com/
Автори / Ліна Костенко / У Києві відсвяткують день народження Ліни Костенко
День народження Ліни Костенко святкуватиме молодь з усієї України. Зокрема, 19 березня, в столиці відбудеться літературно-музичний вечір, приурочений народженню поетеси.
Поезію Ліни Костенко і свої твори читатимуть Світлана Поваляєва, Анна Малігон, Юлія Скорода, Василь Куйбіда та Світлана Балагула.
Цікаву розповідь про поетесу готує журналістка та громадська діячка Катерина Гладка. А музичну частину забезпечують київські гурти «Колір Ночі» та «Інше Небо».
Талановитий режисер Андрій Приймаченко зніматиме відеовітання присутніх. Отже, якщо хочете привітати свою улюблену поетесу Ліну Костенко з Днем народження - готуйте слова! Організатори зазначають, що вітання обов´язково доставлять адресату.
Також планують провести конкурс на найкраще прочитання поезії іменинниці. Переможця нагородять цінним призом. Але це ще не всі сюрпризи, каже організаторка Тетяна Моцак: «Цей вечір ми плануємо не стільки як святкування в звичному сенсі цього слова, а як вечір-подяку за її творчість. Хочеться створити сімейну атмосферу й поділитися теплом, яке дарує творчість письменниці».
Зазначимо, що торік День народження поетеси святкували на Хрещатику літературним флешмобом. Молоді кияни декламували «живим ланцюгом» поезію Ліни Василівни, а також створили «живий вірш».
Подібні заходи цьогоріч також відбудуться в Донецьку, Чернівцях, Кіровограді, Львові, Хмельницькому, Ужгороді, Харкові та Запоріжжі.
Локація: м. Київ, вул. Гончара, 33 (неподалік ст. м. «Золоті ворота»)
Час: початок о 19.00
Благодійний внесок: 10 гривень
Контакти: 093 65 26 820, 097 17 445 17
Полтава / Концерт гурту «KOZAK SYSTEM»
30 БЕРЕЗНЯ 20:00
Villa Крокодила
60 грн. - передпродаж (у нашому закладі) 80 грн. - у день концерту
Гурт KOZAK SYSTEM – це шоу в стилі «Kozak-Rock», потужна музична формація з власним унікальним обличчям. Cинтез української та балканської музики, року, панку і ска, енергія слова та вибухова сила кожного інструменту.
Концерт KOZAK SYSTEM – це миттєвий діалог з аудиторією, неймовірне дійство в танці, захоплюючі соло та неповторні сценічні образи.
Київ / Концерт «Рок без кордонів», в якому візьмуть участь Тарас Чубай, «Kozak System», «Гапочка» та інші
04 КВІТНЯ 19:00
клуб «Бінго»
120 грн.
"Запрошуємо всіх хто скучив за якісною музикою, позитивом та колом однодумців, тобто за всім тим, що нагадує про Славське-рок!", - кажуть організатори.
Музична програма буде представлена найяскравішими учасниками фестивалю:
- Тарас Чубай та "Kozak System" з новою спільною програмою
- Гурт "Les Blaque Pearlz" (Німеччина)
- Гурт "Гапочка" (Україна)
- Гурт "Animals’ Session" (Україна)
Севастополь – сайт www.sevbardafisha.narod.ru/
Фестивали… Фестивали…
В ЗАПОРОЖЬЕ ВСТРЕТИЛИСЬ «МАРТОВСКИЕ КОТЫ»
15-17 марта в Запорожье прошел фестиваль авторской песни с романтическим названием «Мартовский кот», построенный на творчестве приглашенных бардов. Организатор фестиваля – Запорожский клуб авторской песни «Островок», руководимый известным деятелем бардовского движения, автором и исполнителем Александром Супруном. Город Севастополь на «Мартовском коте» представлял Владимир Губанов.
Фестивали, подобные «Мартовскому коту», иногда называют авторскими. Авторскими в том смысле, что в них принимают участие лишь приглашенные барды, и подбором их занимается один человек. В данном случае, автором фестивальной обоймы «Мартовского кота» был Александр Супрун, президент запорожского клуба «Островок». Авторские фестивали бардовской песни – нередкое явление. Один из таких фестивалей – «Балаклавские каникулы», возглавляемые севастопольским бардом Андреем Соболевым. Многие аналитики считают, что авторские фестивали выгодно отличаются от обычных фестивалей бардовской песни, которые хоть и являются более демократичными, но не все звучавшие на них произведения высокого уровня.
В фестивале «Мартовский кот» приняли участие немногим более 20 авторов и исполнителей, работающих в жанре бардовской песни. В их числе – Татьяна Рудовская (Москва), Валерий Винарский (Киев), Анатолий Марынкин (Алма-Ата), Лев Болдов (Москва), Владимир Губанов (Севастополь), Юрий Филиппов (Днепродзерджинск), трио «Белые крылья» (Энергодар), Виктор Гоняйло (Северодонецк), Олег Универсал (Киев). Запорожье представили члены клуба «Островок» Олег Швыдкий, Татьяна Богданова, Ольга Лищук, Виктор Васильев во главе с президентом клуба Александром Супруном. Со сцены ДК «Орбита», где проходила концертная часть фестиваля, звучали не только песни, но и стихи. Причем, не только на русском и украинском языках. Один из участников фестиваля Георгий Берия, например, исполнял свои песни (Кстати, великолепные в музыкальном отношении песни!) на грузинском языке. Еще несколько красок к описанию «Мартовского кота». Ход фестиваля освещался журналистами местных телеканалов. Отдохновение от фестивальной суеты барды находили в номерах отеля «Хортица».
Что касается Владимира Губанова, то ему на фестивале представилась возможность исполнить в двух концертах по три песни. Севастопольский бард спел «Эскимо», «Полковник» («В Стамбуле вечер…»), «Бизертский Крест», «Песня о моей земле» и два произведения, приуроченные к Дню моряков-подводников, – «Под колпаком полярной ночи» и «Памяти погибших на подводной лодке «Комсомолец».
«Фестиваль просто великолепный!, – сказал в интервью Запорожской гостелерадиокомпании Владимир Губанов. – Я впервые, признаюсь, побывал на авторском фестивале, высоко оцениваю его организацию, уровень участников и уеду домой, переполненный самыми хорошими впечатлениями».
И вновь – встреча!
НА ЭТОТ РАЗ – В «АТРИУМЕ»!
22 марта, в пятницу, в 19.00 в информационном супермаркете «ATRIUM», расположенном на 2 этаже торгового комплекса «Муссон» («Кишеня»), состоится встреча членов Севастопольского клуба авторской песни «Ахтиар».
Севастопольские барды в очередной раз презентуют книгу своего общего друга поэта Алексея Соколова «Воззрения» и представят песенное творчество. Планируется искрометное веселье, долго незатихающее общение, обмен информацией, дружеские приколы и пр.
Вход свободный.
Київ – Олександр Музика
Відео з нашого концерту 6 березня. http://www.youtube.com/user/Soundozavr і http://www.youtube.com/eneki77
Боярка – Віталій Падалка
Вашій увазі 48 фотографій рудої лисиці та лисенят. Всі фото знято в природних умовах.
Дивіться фото на сайті м.Боярка:
http://www.boyarka-city.com/index.php?option=com_datsogallery&Itemid=17&func=viewcategory&catid=21
Внаслідок "фотосесії" ніхто не постраждав.
15 березня в Боярці відбувся концерт скрипаля-віртуоза Василя Попадюка (Канада). Відео тут
http://www.youtube.com/watch?v=PKrfpC5ogBU&list=UUXY-uTMZAIhsplymh5aezyA
http://www.youtube.com/watch?v=sZntv_cdQtY&list=UUXY-uTMZAIhsplymh5aezyA
http://www.youtube.com/watch?v=qNp0bps_c3U&list=UUXY-uTMZAIhsplymh5aezyA
http://www.youtube.com/watch?v=cPOTr9tftPw&list=UUXY-uTMZAIhsplymh5aezyA
Рубрика – «Доля поета»
...все на свете - только песня
На украинском языке.
Леонід Кисельов
Кілька слів на щоці голубого конверта
http://ukurier.gov.ua/uk/articles/kilka-sliv-na-shoci-golubogo-konverta/
НЕЗАБУТНІЙ
Уперше вийшло повне зібрання творів Леоніда Кисельова, який посідає осібне місце в українській літературі
Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ
для «Урядового кур’єра»
Трагічно коротка його творча біографія — всього якийсь десяток років.
Сімнадцятирічним він так позиціонував себе, чи то, як це прийнято казати, свого ліричного героя, який, здебільшого, є авторовим alter ego:
Я живу
Во второй половине двадцатого века.
Это время с трудом
Прогрызалось, росло пробивалось.
Это время — мой дом.
Моя крепость. Почтовый мой адрес.
Просто несколько слов
На щеке голубого конверта:
Леонид Киселев
Из второй половины двадцатого века.
Оці «кілька слів» «на щоці голубого конверта», як стримано чи й скептично оцінив свої твори Леонід Кисельов, — дуже важливі для зрозуміння і того часу — 60-ті роки минулого століття, й того покоління, й того культурно-духовного ландшафту. Літературні тексти — часом і художньо яскраві — мають властивість морально старіти. Але тут це правило не діє. Здається, ці вірші написані вчора. З часом поезія київського юнака набирає дедалі більшого значення, як це буває тільки зі справді талановитими творами.
Яскравий епізод з його літературної біографії — в московському журналі «Новый мир» опублікували поетичну добірку Леоніда Кисельова. Головному редакторові журналу Олександрові Твардовському їх передав зі своєю рекомендацією Віктор Некрасов. Був там і вірш «Цари». Ось він:
Еще мальчишкой
удивлялся дико:
Раз все цари плохие,
почему
Царя Петра
зовем Петром Великим
И в Ленинграде
памятник ему?
Зачем он нам,
державный этот
конник:
Взорвать бы, чтоб
копыта в небеса!
Шевченко, говорят,
односторонне
Отнесся...
Нет, он правильно писал:
Це той первий,
що розпинав
Нашу Україну...
Не Петр,
а те голодные, босые
В болоте основали
Петроград.
За долгую историю
России —
Ни одного
хорошего царя.
Відповідь десятикласника — міні-дисертація
Вірш викликав великий гнів і нестримне роздратування столичного академіка-пушкінознавця Дмітрія Благого, який влаштував ідеологічне шмагання Леоніда Кисельова в пресі: мовляв, поет не хоче розуміти прогресивної ролі Петра I.
Але молодий поет не злякався. Він грунтовно вистудіював історичні джерела і написав своєрідну міні-дисертацію, в якій показав демагогічну основу академікової концепції російського царя. Дуже розвеселив читачів газети «титул» автора відповіді Благому — «учень 10 класу київської середньої школи №37».
Леонід Кисельов народився в сім’ї відомого письменника Володимира Кисельова, широко знаного своїми книжками «Людина може», «Злодії в домі», «Веселий роман», «Любов і картопля» і особливо «Дівчинка і птахоліт», що перекладалася в різних країнах — від Німеччини до Японії.
Володимир Кисельов — чоловік не тільки дивовижно інтелігентний та ерудований, а й напрочуд колоритний та екстравагантний — видавався білою вороною поміж скалічених совкізмом та запопадливо вірнопідданих режимові літераторів. Тривалий час він був кореспондентом московської «Литературной газеты» в Україні, приятелював із Віктором Нєкрасовим, його мав за свого московський літературний бомонд.
Льоня разом із меншим братом Сергієм виростали серед батькових приятелів — у Кисельова був своєрідний літературний салон. Уже в пізніші роки, коли Льоні давно не було серед живих, я мав щастя приязнитися з Володимиром Леонтійовичем. З усією відповідальністю свідчу: один із найближчих друзів Кисельова-старшого — також уже світлої пам’яті Анатолій Шевченко, який свого часу був у дружніх взаєминах і з Льонею. Про обох Кисельових Шевченко написав не одну статтю.
Давні приятельські стосунки поєднували Володимира Леонтійовича і з Дмитром Затонським, який мав великий вплив на Льоню і написав цікаву статтю про феномен юного поета. У повісті «Дівчинка і птахоліт» юна героїня-поетеса пише прекрасні вірші. Автор їх широко цитує. Це вірші Леоніда Кисельова. Вони теж мали важливе значення для успіху книжки, бо зумовлювали її особливу тональність.
В останні роки життя писав українською
Оповідання Юрія Щербака «Маленька футбольна команда» — духовна історія Леоніда Кисельова, дорогоцінні подробиці його часу й особливості людського характеру. Неконвенціональна «Маленька футбольна команда» (жанр її означено як ораторію для голосу й дитячого хору), в якій теж цитуються вірші Кисельова, стала справді резонансним твором у тодішньому доволі скромному контексті української прози. Сьогоднішній читач відкриває з цього твору яскравий образ юного поета в колі його друзів.
Леонід Кисельов починав блискуче. Ще зовсім дитячі його вірші вражають дивовижною свіжістю голосу і яскравою метафорикою. А в 18—20 років це був уже сформований поет, за яким, окрім потужного таланту, що дається від Бога, стояла серйозна літературна школа. І багатюща батькова бібліотека, й інтелектуальне середовище, в якому він виростав, зробили своє. Льоня на той час засвоїв чимало поетичних текстів, про які навіть не підозрювали його літературні ровесники.
В останні роки життя він став писати українською. Як правило, для поетів це болісний перехід — у більшості з них відчувається і бідність словника, й думання російською. У Кисельова вражає мовна органіка. Вже перші його рядки українською створюють враження, ніби він і писав тільки нею. Загалом, треба сказати, що він творив з воістину моцартівською легкістю.
За життя мав лише кілька публікацій. Смерть забрала його в двадцять два. У «Маленькій футбольній команді» й у спогадах близьких описано, як тяжко він умирав і як лікарі відчували, що в цьому юнакові світ втрачає великого поета. Вони про це також написали.
В одному зі своїх останніх віршів він гірко зізнався:
Затулити вуха.
Заплющити очі.
А втім, не варто,
бо я вже звик
Щогодини, щодня,
щоночі,
Немов білокрів’я,
ковтати крик.
А ось один із останніх його віршів, що вражає мужністю юної душі перед обличчям смерті:
Така золота,
що нема зупину.
Така буйна —
нема вороття.
В останніх коників,
що завтра загинуть,
Вчуся ставленню
до життя.
Він добре знав, що дні його злічено. І що порятунку немає. І такими словами прощався з життям.
Його перша збірка, що з’явилася в «Молоді» через два роки по Льониній смерті, стала тоді найпопулярнішою поетичною книжкою. Принаймні серед тогочасного студентства, яке вважало Леоніда Кисельова своїм поетом. Потім ще було кілька видань. Але недрукованими лишалися чимало творів — їх ніколи не пропустила б цензура.
Нині у видавництві «Ярославів Вал» вийшла велика подарункова книга. Поезія, проза, переклади, щоденники Леоніда Кисельова. Це, по суті, його повне зібрання здійснене вперше.
Згодом буде й друга книга (обсяг кожної — понад 700 сторінок) — біографічні матеріали, листи, статті про поета, спогади. Вміщено багатющий іконографічний матеріал. Кількадесят знімків друкуються вперше.
У цьому контексті треба ще раз із вдячністю згадати покійного Сергія Кисельова — упродовж років він систематизував братів архів і впорядкував ці книги. Вони йдуть у світ саме такими, якими хотів їх бачити Сергій. Усі його вимоги й побажання видавництво виконало.
Леонід Кисельов зустрічається не тільки зі своїми захопленими шанувальниками, а й з новим поколінням своїх читачів.
Пропоную розшукані в Інтернеті вірші поета, які написані в останній рік його життя. Упорядник
http://poetyka.uazone.net/kyseliov/kysiel02.html
***
Та не однаково мені…
Шевченко
Він був як полум'я. Його рядки —
Дзвінкі і небезпечні, наче криця,
Переживуть і жито, і пшеницю,
І хліб, і сіль, і війни, і віки.
Він був як полум'я. Свої слова —
Легкі, як небо, сині, наче квіти,
Що ними тільки правду говорити, —
Він в наші душі спраглі наливав.
Він був як полум'я.
КАТЕРИНА
Доки буде жити Україна
В теплім хлібі, в барвних снах дітей —
Йтиме білим полем Катерина
З немовлям, притнутим до грудей.
Освятивши невимовним болем
Все прийдешнє, кожну нашу мить,
Йде вона і мов велике коло,
Біле небо навздогін летить.
Про дівочу цноту, про калину
Не співай, поете, не квили,
Бо іде сьогодні Катерина
Тим шляхом, що наші кревні йшли.
Вилами розхитували трони,
Руйнували все старе дотла,
Тільки би Шевченкова Мадонна
В сніжне небуття не полягла!
Тільки би вона донесла сина
До свого народу, до людей.
Біле поле. Біла Катерина
З немовлям, притнутим до грудей.
***
І мати молода, і сонце юне,
І в неї на колінах немовля.
В прозорому повітрі, наче струни,
Гудіння оксамитного джмеля.
Прислухаюсь — співає колискову,
Не знати, чи дитині, чи собі…
І мати молода, і юне Слово,
І яблуні у ранішній журбі.
Розумні і дурні, малі й великі,
Уславлені й забуті — все пройшло,
Та не було народів без'язиких,
Іще німих народів не було!
***
Стати б хоч на менти лічені
Характерником мені —
Подарую кожній дівчині
Лицаря на коні.
А тоді ще дати мусив би,
Щоб раділи всі живі,
Козаченька чорновусого
Кожній жінці-удові.
Дідові — дзвінкого песика,
Щоб не жив на самоті,
Ще й Івасика-Телесика
Кожній бабі-сироті.
А як хто не має віри вже
Ні в кохання, ні в слова,
Я йому сопілку виріжу,
Най журную заспіва.
***
…В залізній мові,
в залізнім реченні!
А.Малишко
Так, вона залізна, наше слово — криця,
Гучнодзвонна мідь.
Над життя і згубу у космічнім віці
Вічністю бринить.
Та коли покличе й блискавкою блисне
В сяйві корогов,
Пам'ятайте серцем: наша мова — пісня,
І в словах — любов.
Рубрика – «ЗМІ про мистецькі події»
П'ятдесят років тому…
http://gazeta.dt.ua/history/p-yatdesyat-rokiv-tomu-_.html
Іван Дзюба, газета “Дзеркало тижня”, 6 березня 2013 року
Мабуть, від часів Клари Цеткін і Рози Люксембург і протягом усієї радянської доби не було такого оригінального відзначення вікопомного свята 8-го березня, як та акція, до якої вдався Микита Сергійович Хрущов рівно півстоліття тому. Саме 8-го березня 1963 р. він провів масштабну зустріч не з героїчним радянським жіноцтвом, а з далеко не героїчною "творчою інтелігенцією" країни.
І була в цьому пекуча потреба. Річ у тім, що деяке послаблення політичного гніту, до якого мусила вдатися партія після смерті Сталіна, бажаючи уникнути поглиблення політичної кризи (так звана хрущовська відлига), призвело до активізації суспільно-політичного і духовного життя в усьому Союзі. Воно почало виходити за передбачені режимом межі. Командно-адміністративна система побачила в цьому загрозу своїй монопольній диктаторській владі ("розхитування корабля", за проникливим виразом Хрущова) і вдалася до профілактичного придушення. Під тиском сталіністів Хрущов поступово відмовлявся від своїх реформаторських намірів, та й самі ці наміри були надто обмежені, до того ж на них спотворливо накладалися суб'єктивізм і самодурство самого Хрущова. Почалися гучномовні проробки творчої інтелігенції, в якій деспотична влада завжди вбачала і завжди вбачатиме головного порушника спокою і головного свого ворога.
Відбулися дві на широку ногу поставлені й бучно розпропагандовані "зустрічі" Микити Сергійовича Хрущова з діячами мистецтва і літератури: в 1962-му і 1963 рр. На першій з них було дано сигнал до наступу по всьому фронту на так званих формалістів і абстракціоністів. На фальшивому офіційному жаргоні так називали всіх неслухів, усіх хоч трохи схильних до незалежного творчого мислення та естетичних пошуків. Певна річ, не інтересом до тонкощів художніх засобів керувалися вожді, а бажанням, використовуючи свою владу, перекрити будь-які ходи до незалежної людської думки, тримати письменників і діячів мистецтв у ролі "автоматників партії" (знаменита формула Хрущова).
Звозили літературно-мистецький "актив" з усього Союзу. Від України на цю "зустріч" було запрошено кількох старших літераторів і несподівано, в придачу, — мабуть, для постраху, для науки — кількох молодших: Івана Драча, Миколу Вінграновського і автора цих рядків. З усією українською "делегацією" приїхали поїздом до столиці. Готель "Москва" коло Красної площі було віддано на день чи два "діячам літератури і мистецтва". З готелю нас автобусами привезли на Ленінські гори, до якогось будинку прийомів чи що, неподалік нового величного корпусу Московського університету. Довго чекали приходу вождів. Метиковані московські літературно-мистецькі зірки обсіли в малому залі блискучого редактора "Известий" хрущовського зятя Аджубея. Там точилася жвава розмова. Про що — не знати: ми, провінціали, збували час у коридорах. Диво дивне, але в коридорі тупцював туди-сюди і сам Євгеній Євтушенко. Знехтував Аджубея? Розгадка настала, коли відчинилися двері знадвору і до коридору рвучко ввійшов… сам Микита Сергійович, а за ним і вся армада вождів і вожденят. І перший, кого побачив Микита Сергійович і кого зацікавлено привітав, був найславетніший поет доби.
Нас запросили до просторої світлої зали, в якій було не то три, не то чотири довжелезні ряди столів, уставлених наїдками і напоями. Їсти й пити, звичайно ж, ніхто не поспішав — настрій був надто урочистий, а водночас і досить тривожний: усі розуміли, що йтиметься про розігнану виставку московських художників у Манежі та відповідні уроки для всіх. Микита Сергійович надав слово для доповіді Ільїчову, але її сповна можна було прочитати хіба що в наступних випусках газет, а тут темпераментний Микита Сергійович, не терплячи казенної нудьги, підхоплювався після кожної фрази Ільїчова зі словами про "ідеологічних диверсантів", "формалістів", "абстракціоністів" та "педерастів" у мистецтві, і слова його сягали такої конкретної виразності, що їм міг би позаздрити будь-хто із нинішніх поетів-матюкальників (хоча Хрущов, не бувши поетом, напряму публічно не матюкався, а досягав ефекту іншими сильними словами та їх інтонуванням).
Дуже виразно пам'ятаю, який сором відчували ми після тих ганебних сцен, коли Хрущов обливав брудом талановитих людей, бризкав слиною, обзиваючи художників педерастами (дуже любив це слово і весь час із ним вискакував, перериваючи офіційного доповідача секретаря ЦК КПРС з ідеології Л.Ільїчова, а поважна сивочола інтелігенція сиділа, втупившись у підлогу і ховаючи очі одне від одного або пригощаючись чимось із багато заставлених столів), і тільки один Ілля Еренбург наважився, хоч і в непрямій формі, але досить прозоро заперечувати ошалілому вождю (його єдиного, на диво, Хрущов не наважувався грубо обривати), захищаючи Фалька та мистців-"педерастів", серед яких був і Ернст Неізвєстний, якому через кільканадцять літ судилося стати автором знаменитого метафоричного нагробка тому ж таки Хрущову (мінливість долі!).
Хитро виступив Євгеній Євтушенко. Не вступаючи в полеміку з Хрущовим, він натомість, нібито підтримуючи його політику десталінізації (про яку той уже не дуже й волів згадувати), довго громив Мао Цзедуна. Хто хотів, міг шукати в цьому підривну ідею демократизації. Хрущову ж, можливо, приємно було чути, що його підтримують у такій дражливій і ризикованій (геополітично) темі, як протистояння з великим Мао… Інші промовці переважно дякували Хрущову за мудрі думки.
Після, сказати б, напруженого робочого дня армада служителів різних муз вечеряла в просторому залі ресторану готелю "Москва", спеціально для них гарно обставленому. Ми втрьох — Вінграновський, Драч і я — влаштувалися за одним столом. До нас підсів Леонід Миколайович Новиченко, цікавився нашими враженнями. Враження були дуже кепські (насамперед від агресивного поводження Хрущова, від усього брутального образу вождя), і ми цього не приховували. Леонід Миколайович сам був стривожений, але на правах старшого товариша й опікуна намагався нас заспокоїти: воно-то, мовляв, висловлюється він не дуже "изящно", він же з трудового народу, — але ж яка житейська мудрість і т.д. Підійшов Максим Тадейович Рильський, усміхнувся і каже іронічно: "Ну что, отделались легким испугом?". Цей жарт нас здивував, бо ми тоді ніякого "испуга" не відчували, а переживали сором за все, що бачили і чули… Згадую про це лише для того, щоб читач з молодшого покоління уявив, у якій атмосфері жили і робили свої перші кроки, чому протистояли ті, кого пізніше назвали "шістдесятниками".
Повернувшись додому, в новорічному числі "Літературної України" мали задоволення прочитати редакційну статтю: "У 1963 рік літератори і митці вступають наснаженими недавньою зустріччю з керівниками партії і уряду. Письменники Радянської України безмежно вдячні Центральному Комітетові і особисто Микиті Сергійовичу Хрущову за непослабну увагу до питань літератури, за піклування про її дальші успіхи. Думки, висловлені товаришем Микитою Сергійовичем Хрущовим під час відвідання Виставки московських художників і на зустрічі з діячами літератури й мистецтва, та промову секретаря ЦК КПРС товариша Л.Ф.Ільїчова, виголошену на цій зустрічі, письменники сприйняли як ясний ідейний дороговказ для своєї дальшої творчості".
У розвиток хрущовських вказівок, виголошених на виставці в московському Манежі, в ідеологічних і літературних комендатурах усіх республік та областей кинулися шукати власних "формалістів" і "абстракціоністів". В Україні першими названо Ліну Костенко, Івана Драча, Миколу Вінграновського, потім цей список збагачувався (аж поки не дійшло до політичних звинувачень та арештів, але то вже інша тема). Почалася справжня вакханалія вірнопідданства, моральної нерозбірливості й естетичного невігластва, щоб не сказати людської глупоти. Але, на відміну від кампаній сталінських часів, лунали голоси завуальованої, а то й прямої остороги, заклики до поміркованості. Зокрема Максим Рильський у статті "Серйозна річ — мистецтво" ("Літературна Україна" від 29 січня 1963 р.) недвозначно радив: "Було б дуже прикро, коли б у нас почали робити з московської зустрічі та з відгуків на неї в пресі швидкі, "скоропалительные", "організаційні" висновки…". І навіть нестримний апологет Хрущова Андрій Малишко у статті під характерним для цього роду виступів заголовком — "Ближче до людських сердець" ("Літературна Україна" від 8 січня 1963 р.), — звично тавруючи "абстракціоністів", водночас фактично намагався вивести з-під удару Миколу Вінграновського, Івана Драча, Євгена Гуцала.
Ситуація погіршилася після другої "зустрічі" Хрущова з діячами літератури і мистецтва, яка відбулася 8 березня 1963 р. і дала новий поштовх полюванню на відьом. Цього разу йшлося вже не стільки про "формалістів", "абстракціоністів" і "педерастів", скільки про тих, хто (цитую) "судит о действительности только по запахам отхожих мест, изображает людей в нарочито уродливом виде, рисует свои картины чёрными красками".
Партія чутливо вловила суспільну тенденцію до критичної оцінки казенного одописання, яке всім набридло. Тут, на погляд вождів, крилася небезпека, треба було підтримати слухняних виконавців "соцзамовлень". А тому — "надо дать отпор любителям наклеивать ярлык "лакировщика" тем писателям и деятелям искусства, которые пишут о положительном в нашей жизни". Тих же, хто, мовляв, вишукував "чорне", Хрущов запропонував називати дьогтемазами, і цей термін на деякий час заполонив пресу. Окремо Хрущов напосівся на Віктора Некрасова за його нариси із закордонних поїздок та нібито неповагу до робітничого класу. Тож тепер в один ряд з московськими крамольниками (Еренбург, Євтушенко, Вознесенський, Ахмадуліна — це тільки з письменників) в Україні твердо поставили Віктора Некрасова, Ліну Костенко, Миколу Вінграновського, Івана Драча, Віталія Коротича, Євгена Летюка (трохи пізніше до чорного списку надовго потрапив Василь Симоненко; настала черга, вже за тяжчим рахунком, і Івана Світличного, Євгена Сверстюка та багатьох інших).
Не було кінця і краю засіданням, зборам, активам, "мітингам", резолюціям — кампанія проробки переростала в божевільну "психічну атаку". На розширеному засіданні президії правління СПУ 15 березня один з її керівників, нині покійний, від імені "могутнього багатонаціонального колективу радянських письменників" грізно застерігав "старих і молодих одинаків, які надто вже зарвалися": "Схаменіться, поки не пізно. Не ганьбіть себе остаточно: радянський народ терплячий, але всьому є кінець" (звіт про засідання опубліковано в "Літературній Україні" від 19 березня 1963 р.). Це вже була пряма погроза. В числі від 5 квітня "Літературна Україна" повідомила про зустріч низки провідних українських письменників із робітниками заводу "Арсенал". Робітники, повідомляла газета, "гаряче підтримували настанови партії, спрямовані на дальший розвиток літератури і мистецтва, гостро засуджували ідейно хибні позиції та відступи від методу соціалістичного реалізму в творах В.Некрасова, І.Еренбурга, Є.Євтушенка, А.Вознесенського. Справедливі докори були висловлені, зокрема, на адресу І.Драча, М.Вінграновського, які в своїй творчості припускалися ідейно нечітких, плутаних тверджень і формалістичних викрутасів". Аналогічні звинувачення були підтримані й на офіційному рівні — в доповіді тодішнього першого секретаря ЦК КПУ М.Підгорного на нараді активу творчої інтелігенції та ідеологічних працівників України 8 квітня та у виступах на ній. А потім — у численних газетних публікаціях та, звісно ж, "листах трудящих", якими рясніли шпальти газет. Особливо зворушливим було одностайне люте піклування про чистоту і прозорість українського поетичного слова — у розвиток тези тов. М.Підгорного: "Формалістичні викрутаси із словом неодмінно приводять до викривлення і затуманення ідейно-художнього змісту творів. А що справа стоїть саме так, свідчать деякі твори молодих поетів М.Вінграновського, І. Драча, Л.Костенко" ("Літературна Україна", 9 квітня 1963 р.).
Проте, хоч як ускладнилась ситуація для молодих поетів, зокрема для І. Драча, М.Вінграновського, Л.Костенко, вони вже встигли здобути авторитет, завдяки якому їх уже важко було просто "викреслити" з літератури. Влада не повторила цієї помилки щодо молодших, і наступну хвилю талановитих поетів просто вже не пускали до друку — В.Голобородько, В.Кордун, В.Ілля, М.Воробйов, Г.Кириченко десятиліттями не могли надрукувати свої книжки, а Григорій Тименко двадцятидволітнім юнаком безслідно зник із життя за нез'ясованих (і ніким не з'ясовуваних) обставин…
Для посилення кампанії в Україну приїхав сам Олександр Євдокимович Корнійчук, який останніми роками, бувши головою Всесвітньої ради миру, жив чи то в Москві, чи то в якомусь міжнародному соціалістичному просторі. Він провів тут відкриті партійні збори київських письменників (на які були запрошені й позапартійні), які мали завершити розгром баламутників. Однак свята не вийшло. Про це можна було здогадатися навіть із тенденційного повідомлення "Літературної України" в числі від 29 квітня 1963 р. під заголовком "Берегти честь і славу радянської літератури". Рутинний вихолощений звіт, але в ньому було кілька загадкових моментів. "Не задовільнив збори виступ В.Некрасова…". "Зробив спробу пом'якшити критику… В.Коротич". "Не задовільнив учасників зборів і навіть викликав обурення плутаний, місцями абсурдний і безтактний виступ І.Дзюби". Читач, який звик до шахрайського жаргону нашої тодішньої преси, здогадувався, що бажаної одностайності на зборах не було і що не обійшлося без "ексцесів", тобто проявів незгоди з начальством. Мій же виступ обурив начальство не тільки тим, що я намагався спростувати звинувачення на адресу Віктора Некрасова та російських і українських поетів, а й особливо тим, що я непоштиво висловився про виступ Хрущова на "історичній зустрічі".
…Минуло півстоліття. На теперішній погляд може здатися, що витівки Хрущова були зовсім безглуздими. На жаль, це не так, справа була серйознішою. За всієї своєї імпульсивності Хрущов був незмінно безпомильний у визначенні напрямків ідеологічних ударів, і загальнодержавна облава на "формалістів", "абстракціоністів", "дьогтемазів" не була його дурною забаганкою: хоч і сумбурна формою, вона була цілком логічною по суті — припиняла спроби ухилитися від політичного нагляду, сховатися в "заумні" способи вираження або в інтелектуальні тонкощі; підтверджувала несхитне в тоталітарному суспільстві право державного керівництва контролювати не лише суспільну думку, а й характер та форми всіх мистецтв.
Це державне мислення пережило й самого Хрущова, хоч поступово втрачало свою несамовиту енергію.
"Від матюків Ролінґ міг би почервоніти Подерв'янський"
"Газета по-українськи" №1567 за 05.03.2013
http://gazeta.ua/articles/culture-newspaper/_vid-matyukiv-rolin-mig-bi-pochervoniti-poderv-yanskij/485511
— Усі шанувальники "Гаррі Поттера" мають бути готові, що "доросла" Джоан Ролінґ кардинально відрізняється від "дитячої", — каже 62-річний Віктор Морозов. Він переклав із англійської нову книжку британської письменниці. Роман "Несподівана вакансія" має вийти в березні у столичному видавництві "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА". Це перший твір для дорослих від авторки "Гаррі Поттера". Він показує напругу в англійському містечку після раптової смерті мера.
— Зі світу магії ми потрапляємо у світ маґлів — персонажів із "Гаррі Поттера", які не здогадувалися про існування поруч магічного світу. Вони дуже реальні, приземлені, далекі від будь-яких чарів, — продовжує Віктор Морозов, який також переклав українською всі сім частин "Гаррі Поттера". — Таке враження, що письменниця свідомо написала цей роман у зовсім іншому стилі. Мабуть, хотіла довести всім і, перш за все, собі, що вона — багатогранна, а не авторка єдиної серії книжок про хлопчика-чарівника. Її мова стала дорослішою, жорсткішою, подекуди навіть жорстокішою. Це серйозний твір, у якому порушуються серйозні й болісні проблеми.
Перше видання роману з'явилося у вересні. У Польщі книжка вийшла під заголовком "Вдалий вибір", у Німеччині — "Раптовий смертний випадок".
— Труднощі перекладу почалися ще з титульної сторінки. Назва не має точного відповідника в українській мові. Це специфічний англійський термін. Разом з Іваном Малковичем ми перебрали безліч варіантів і зупинилися на назві "Несподівана вакансія". Крім культурних і мовних особливостей Англії довелося вивчати особливості індійського штату Пенджаб. Адже одні з головних персонажів походять саме звідти. Вони часто говорять про свої священні писання, духовних учителів. Іноді нелегко було з'ясувати, як правильно вимовляти назви цих писань або імена гуру.
Віктор Морозов каже, що серед героїв роману чимало наркоманів і повій.
— Тому я зміг збагатити свій словниковий запас відповідною лексикою. Наприклад, тепер знаю, що таке "сенсимілья" (незапліднене суцвіття жіночих рослин коноплі. — "ГПУ"). Не кажу вже про море англійських матюків, від яких могли б почервоніти навіть Лесь Подерв'янський або Ірена Карпа. "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" насамперед дитяче видавництво. Тому довелося більшість із них трохи "уцнотливити". Мені простіше перекладати дитячі твори. Можливо, тому, що сам до кінця не подорослішав і вже не знаю, чи встигну, — жартує перекладач.
Протягом першого тижня продажів у Великій Британії та США роман став бестселером — розійшовся накладом понад 120 тис. примірників.
Анна БАЛАКИР
Щиро дякую за вичитку бюлетеня Тетяні Бовт